Експертні дослідження фінансових інвестицій та оцінка вартості майна

• наявність статутного фонду, мінімальний розмір (дві тисячі мінімальних заробітних плат, встановлених на момент реєстрації інвестиційного фонду) і вимоги до складу якого (формується за рахунок внесків засновників  у вигляді коштів, цінних паперів  і нерухомого майна, частка якого  не повинна перевищувати 25 відсотків) встановлені законодавством; обов'язкове зберігання активів у депозитарія, який здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з ними та облік руху активів;

• заборона створювати будь-які  спеціальні та резервний фонди;

• заборона мати в своїх  активах понад 10 відсотків цінних паперів одного емітента (а якщо цінні папери було набуто за приватизаційні папери, то не більш як 25 відсотків) та інвестувати понад п'ять відсотків  своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в  облігації внутрішніх державних  позик, казначейські зобов’язання держави  тощо;

• установчі документи: установчий договір, який визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної зі створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і третіми особами; статут, складовою частиною якого  є інвестиційна декларація, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу  та викупу інвестиційних сертифікатів; для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним  керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір  з депозитарієм щодо зберігання активів  інвестиційного фонду, обслуговування операцій з цими активами та обліку руху активів;

• наявність в інвестиційному фонді двох категорій цінних паперів: акцій, що розподіляються між засновниками, зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж; інвестиційних сертифікатів, які пропонуються для продажу і щодо яких встановлена мінімальна номінальна вартість – 10 тис. грн. і вимога, аби номінальна вартість інвестиційного сертифіката дорівнювала номінальній вартості акцій, які належать засновникам; власники інвестиційних сертифікатів є учасниками інвестиційного фонду;

• заборона для інвестиційного фонду випускати облігації та векселі;

• порядок управління інвестиційним  фондом: вищий орган – загальні збори засновників; інвестиційний  керуючий – торговець цінними  папера ми, який здійснює управління активами інвестиційного фонду та готує проекти  інформаційних повідомлень про  випуск інвестиційних сертифікатів на підставі укладеної угоди щодо управління інвестиційним фондом; спостережна  рада інвестиційного фонду – орган, що здійснює контроль за діяльністю інвестиційного керуючого з метою захисту  інтересів учасників.

Особливість правового становища  інвестиційної компанії полягає  в тому, що вона:

• є торговцем цінними  паперами, який, окрім провадження  інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного  інвестування шляхом емісії цінних паперів  та їх розміщення;

• створюється у формі  акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю в  порядку, встановленому для цих  товариств Законом України «Про господарські товариства»;

• має статутний фонд, який формується в порядку, встановленому  Законом «Про господарські товариства», і повинен становити не менше  як 50 тис. мінімальних заробітних плат, визначених на момент реєстрації інвестиційної  компанії;

• зобов'язана дотримуватися  вже згаданих обмежень щодо складу активів та права інвестувати  у цінні папери одного емітента;

• для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана  створити відкритий або закритий взаємний фонд, який проводить діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому для інвестиційних  фондів; взаємний фонд інвестиційної  компанії є її філією, має окремі баланс та поточний рахунок;

• одержує прибутки від  діяльності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого у взаємний фонд, якщо інше не передбачено  інвестиційною декларацією;

• зобов'язана подавати загальним  зборам акціонерів (учасників) інформарцію про діяльність свого взаємного фонду щонайменше один раз на рік.

До оперативних посередників, які виконують окремі дії за дорученням покупців чи державних органів приватизації, можна віднести:

• центри сертифікатних  аукціонів, які до 1 травня 1999 р. здійснювали  продаж об'єктів приватизації за приватизаційні папери та грошові кошти; мали організаційно-правову  форму закритого акціонерного товариства та діяли на підставі Положення про  центри сертифікатних аукціонів, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  від 30 грудня 1996 р. № 1573 і постанови  Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 р. № 144 “Про реорганізацію Національної мережі сертифікатних аукціонів»; згідно із постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення Державної акціонерної компанії “Національна мережа аукціонних центрів” від 25 грудня 1998 р. № 2066 Український та регіональні центри сертифікатних аукціонів реорганізовано в Державну акціонерну компанію “Національна мережа аукціонних центрів”;

• фондові біржі, які здійснюють продаж акцій відкритих акціонерних  товариств, створених на базі державних  підприємств у процесі їхньої приватизації, за грошові кошти і  саме тих акцій, що залишилися нереалізованими  після пільгового продажу членам трудового колективу цих підприємств  і за приватизаційні папери на сертифікатних  аукціонах; мають форму акціонерного товариства, кількість засновників  якого не повинна бути меншою за 20 осіб; порядок створення та діяльності регулюється Законом України  “Про цінні папери та фондову біржу” (статті 32–36) та Законом України “Про господарські товариства”;

• торговці цінними паперами, що займаються виключно діяльністю з  випуску та обігу цінних паперів  та іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів; мають організаційно-правову  форму акціонерного товариства, статутний  фонд якого формується виключно з  іменних акцій, товариства з обмеженою  відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства; діють на підставі законів  України “Про господарські товариства” та “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, а також Порядку видачі дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 вересня 1996 р. № 203-а;

• депозитарії – юридичні особи у формі відкритого акціонерного товариства, які проводять виключно депозитарну діяльність (надання  послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у  цінних паперах, обслуговування операцій на них) та можуть здійснювати кліринг  та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; правове становище визначається законами України “Про господарські товариства” та “Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні”, а також Порядком видачі дозволів на депозитарну діяльність, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 травня 1996 р. № 118;

• аудиторські компанії, що на підставі угоди з державними органами приватизації проводять аудиторську  перевірку фінансової звітності  підприємств, що приватизуються; діють  у формі господарських товариств  і на підставі законів України  “Про господарські товариства” та “Про аудиторську діяльність”;

• різноманітні консалтингові  фірми, що функціонують у будь-яких організаційно-правових формах і надають  на договірних засадах послуги щодо підготовки установчих та інших документів у процесі приватизації державних  підприємств, а також щодо експертної оцінки та продажу об'єктів приватизації.

 

5. Методи оцінювання вартості майна

У зарубіжній та вітчизняній  практиці оцінювання вартості майна  найбільшого поширення набули методи:

§метод балансової вартості;

§метод ринкової вартості;

§метод капіталізованої вартості.

Жодний з цих методів  не має принципових переваг порівняно  з іншими. Вибір того чи іншого методу залежить від конкретних умов та об'єктів  оцінювання. Нерідко на практиці, оцінюючи вартість активів, застосовують деякі  модифікації зазначених методів  або їх комбінації.

 

Метод балансової вартості

Метод балансової вартості базується на використанні відбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартість активів. Одна із часто застосовуваних модифікацій цього методу — оцінювання за відновною вартістю активів. Як правило, цим методом оцінюють вартість основних засобів. Він базується на показниках первісної вартості активів, ступеня їх зносу та індексації.   

 

Первісна вартість основних засобів — це вартість окремих об'єктів основних фондів, за якою їх було взято на баланс підприємства. Вона включає в себе суму витрат, пов'язаних з виготовленням. придбанням, доставлянням, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних фондів. Коли йдеться про оцінювання вартості майна, первісна вартість розглядається як вартість відтворення основних засобів на дату оцінювання з урахуванням індексації та витрат, пов'язаних з їх поліпшенням.

Відновна вартість — це вартість відтворення об'єкта оцінювання на дату оцінювання, яка визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом. Враховуючи те, що в процесі експлуатації основні фонди поступово втрачають споживну вартість, на їх остаточну оцінку істотно впливає ступінь фізичного та морального зносу. Індексуючи первісну вартість основних фондів, індексують водночас і ступінь зносу.

Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активівхарактеризується їх залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу.

Метод оцінювання за відновною  вартістю часто застосовують для оцінювання майна під час приватизації державних підприємств. Цей метод прийнятний тоді, коли балансова та ринкова вартість активів істотно не різняться між собою. Головний недолік цього методу полягає в тому, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. На вітчизняних підприємствах балансова вартість активів, зокрема й основних фондів, може бути занижена з причин:

а) невідповідність індексації окремих об'єктів активів реальним темпам інфляції;

б) неповне врахування всіх витрат підприємства, спрямованих на придбання чи спорудження основних фондів.

Водночас відбита в  балансі залишкова вартість активів  може бути істотно завищена в результаті:

а) дії занижених норм амортизаційних відрахувань, які не повною мірою враховують фактор морального зносу;

6) оплати фіктивних послуг, пов'язаних з поліпшенням основних  фондів.

 

Метод ринкової вартості

Щоб уникнути зазначених недоліків, вартість майна оцінюютьметодом ринкової вартості. На практиці для оцінювання окремих об'єктів активів часто застосовують два різновиди цього методу:

§метод витрат;

§метод аналогів (метод порівняння продажів).

Для оцінювання підприємства як цілісного майнового комплексу  та для оцінювання фінансових вкладень використовують одну з модифікацій  методу ринкової вартості — метод оцінювання за ринковою вартістю корпоративних прав.

 

Метод витрат

Метод витрат доцільно застосовувати у разі оцінювання вартості основних засобів. Цей метод, як і метод балансової вартості, ґрунтується на визначенні відновної вартості активів. Але відновна вартість тепер визначається на підставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. В основу методу витрат покладено тезу, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт ціну, яка перевищує його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах. На відміну від методу балансової вартості вартість об'єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, яку необхідно заплатити, щоб придбати основні засоби, які характеризуються такими самими параметрами і таким самим ступенем зносу, як і оцінюване майно. Отже, згідно з методом витрат відновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбання основних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об'єкта оцінювання встановлюється з урахуванням не лише фізичного, а й морального старіння.

 

Метод   аналогів

Метод витрат має багато спільного з методом аналогів (порівняльним методом), який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об'єктів. Метод аналогів передбачає, що суб'єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені під час купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, порівняльні ціни згідно з цим методом коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти.

Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання нерухомості  чи цілісного майнового комплексу  підприємства зумовлені тим, що в  Україні реальні ціни купівлі-продажу  зазначених об'єктів офіційна статистика відбиває дуже рідко. Як правило, щоб  ухилитися від оподаткування, ціни продажу таких об'єктів в офіційних  документах істотно занижують. Проте  метод аналогів успішно застосовують для оцінювання рухомого майна.