Експертні дослідження фінансових інвестицій та оцінка вартості майна

Справедлива вартість –  це сума, за якою може бути здійснено  обмін активу або оплата зобов'язання у результаті операції між поінформованими, заінтересованими і незалежними сторонами. Інакше кажучи, справедлива вартість – це реальна ринкова вартість активу.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі, а також Інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо (з врахуванням зменшення корисності інвестицій).

Цей метод обліку фінансових інвестицій є найпростішим і застосовується передусім до поточних фінансових інвестицій та інших вкладень, справедливу вартість яких можна достовірно визначити  на основі аналізу операцій з купівлі-продажу  відповідних інвестицій на ринку. Справедливою вартістю цінних паперів є їх поточна  ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності – експертна  оцінка. Підтвердженням справедливої вартості цінних паперів може бути виписка про їх ціну за результатами торгів на біржі. Для визначення справедливої вартості може бути також використана  інформація щодо котирування активів, які є предметом інвестування.

У разі, якщо справедлива  вартість фінансових інвестиції на Дату складання звітності перевищує  їх балансову вартість, то сума збільшення відображається у складі інших фінансових доходів із відповідною переоцінкою  балансової вартості інвестицій. Якщо ж справедлива вартість є меншою за балансову, то відбувається уцінка фінансових інвестицій з відображенням  відповідних втрат за статтею  «інші витрати» звіту про фінансові  результати.

Однак не за всіма видами фінансових інвестицій можна достовірно визначити їх справедливу (ринкову) ціну. У такому разі інвестиція відображається на дату балансу за її собівартістю з урахуванням зменшення корисності Інвестиції, що, в свою чергу, відбувається в результаті нарахування амортизації  собівартості інвестиції.

Розрахунок ефективної ставки процента використовується не лише при  оцінці доцільності інвестицій, а  й при визначенні вартості, за якою вони відображаються у фінансовій звітності. В останньому випадку розрахунок ефективної ставки процента має свої особливості. Він здійснюється інвесторами  з метою визначення амортизованої  собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності. Різниця між собівартістю та вартістю погашення Інвестиції (дисконт або  премія при придбанні) з урахуванням  нарахованих процентів поступово  амортизується інвестором протягом період)» з дати придбання до дати їх погашення за метолом ефективної ставки процента [7, с. 94].

Метод ефективної ставки процента – метод нарахування амортизації  дисконту або премії, за яким сума амортизації  визначається як різниця між: доходом  за фіксованою ставкою процента і  добутком ефективної ставки та амортизованої  вартості на початок періоду, за який нараховується процент.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно  з нарахуванням процента (доходу від  фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших  фінансових доходів або інших  фінансових витрат відповідно з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Амортизована собівартість фінансової інвестиції – це собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

За амортизованою собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу (друга група), вони включають  інвестиції в боргові цінні папери та акції, які, як правило, утримуються  підприємством до погашення.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових Інвестицій (дисконт або премія при придбанні, відповідно) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання  до дати їх погашення за методом  ефективної ставки відсотка.

Оцінка фінансових інвестицій при вибутті. При вибутті (продажу, обміні тощо) цінних паперів можуть застосовуватись наступні методи їх оцінок:

• за вартістю одиниці кожного цінного паперу (або одного виду);
• за середньою вартістю;
• за вартістю останніх за часом закупок (метод Л! ФО);
• за вартістю перших за часом закупок (метод ФІФО).

Як правило, методи оцінки ЛІФО та ФІФО використовуються підприємствами, що є професійними учасниками ринку  цінних паперів.

Поточні активи не повинні  оцінюватись дорожче їх чистої вартості реалізації, що дорівнює сумі грошових коштів, які отримає підприємство після їх продажу, мінус витрати, необхідні для їх підготовки до продажу  та організації самого процесу продажу.

Серед численних методів  і прийомів аналізу доцільності  вкладень у ті чи інші об'єкти фінансових інвестицій виокремлюють дві основні  групи метолів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з  фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. До таких об'єктів  інвестування належать вкладення в  облігації з фіксованим процентом, привілейовані акції. депозитні  сертифікати, векселі тощо. Друга  група методів призначена для  оцінки фінансових вкладень з чітко  невизначеною нормою прибутковості  та строками інвестування, якими є  насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав.

При прийнятті інвестиційних  рішень інвестори порівнюють очікувані  доходи від вкладання коштів у  даний об'єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей Інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:

• статичний аналіз усі: показники, які характеризують об'єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);
• динамічний аналіз; показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.

При оцінці фінансових інвестицій здебільшого використовують методи, які дають можливість дослідити  показники, що характеризують об'єкт  інвестицій у динаміці. До основних з таких методів належать: метод  дисконтування майбутніх доходів  та метод внутрішньої норми прибутковості. Серед численних методів і  прийомів аналізі доцільності вкладень у ті чи інші об'єкти фінансових інвестицій виокремлюють дві основні групи  метолів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком  їх утримання. До таких об'єктів інвестування належать вкладення в облігації  з фіксованим процентом, привілейовані  акції, депозитні сертифікати, векселі  тощо. Друга група методів призначена для оцінки фінансових вкладень з  чітко невизначеною нормою прибутковості  та строками інвестування, якими є  насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав. При прийнятті Інвестиційних рішень Інвестори порівнюють очікувані доходи від вкладання коштів у даний об'єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей Інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій [19, с. 346]:

• статичний аналіз: усі показники, які характеризують об'єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);
• динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням 
  зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.

При оцінці фінансових інвестицій здебільшого використовують методи. які дають можливість дослідити  показники, що характеризують об'єкт  інвестицій у динаміці. До основних з таких методів належать: метод  дисконтування майбутніх доходів  та метод внутрішньої норми прибутковості.

2.  Експертне дослідження фінансових інвестицій

Стандарт дослідження  судово-бухгалтерською експертизою  операцій з інвестиційної діяльності підприємства     

 Більшість підприємств  має в своєму розпорядженні  тимчасово вільні фінансові ресурси,  які з метою отримання додаткового  прибутку інвестуються в об'єкти  різних галузей народного господарства.      

Інвестиції (від лат. investire — обкладати) — довгострокові вкладення грошових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.    

 Потреба у дослідженнях  судово-бухгалтерською експертизою  вказаних операцій виникає, передусім,  при створенні конфліктних ситуацій  у сфері інвестиційної діяльності  підприємства, пов'язаних., зокрема,  із порушенням чинного законодавства  України, нормативно-правових актів,  зловживаннями в сфері обігу  цінних паперів і т.д.   

 Здійснення судово-бухгалтерської  експертизи операцій з інвестиційної  діяльності підприємства проводиться  на основі попередньо сформованого  локального стандарту експертного  дослідження (мал. 1), який включає:

• об'єкти судово-бухгалтерської експертизи операцій з інвестиційної діяльності підприємства;
• джерела інформації для проведення експертизи;
• конкретні методичні прийоми дослідження;
• методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів експертизи операцій з інвестиційної діяльності підприємства.

     До об'єктів судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємства належать: інвестиції у майнових цінностях; ноу-хау, авторські права, інші об'єкти інтелектуальної власності; векселі, акції, облігації та інші цінні папери; капітальні інвестиції; бухгалтерський облік інвестицій; правопорушення в інвестиційній діяльності підприємства.

Модель локального стандарту проведення судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємства.  

Джерелами інформації судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємства є законодавство України про інвестиційну діяльність; нормативно-правові акти, що регулюють її здійснення; інструктивні матеріали з обліку інвестиційної діяльності; первинні документи та регістри бухгалтерського обліку; інформація правоохоронних органів.     

Методичні прийоми експертного  дослідження операцій з інвестиційної діяльності включають розрахунково-аналітичні (економічний аналіз, статистичні розрахунки, аналітичні розрахунки тощо) і документальні (нормативно-правове регулювання, інформаційне моделювання, експертизи різних видів, дослідження документів).     

 Методичні прийоми  узагальнення і реалізації результатів  судово-бухгалтерської експертизи  інвестиційної діяльності включають  групування результатів експертного  дослідження, аналітичне групування  доказів, узагальнення результатів  дослідження, систематизований виклад  висновків, розробку профілактичних  заходів, реалізацію результатів  судово-бухгалтерської експертизи).

Об'єкти судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємства     

 До об'єктів судово-бухгалтерської  експертизи інвестиційної діяльності  підприємства належать:

• інвестиції у майнових цінностях (експертиза досліджує конфліктні ситуації, пов'язані з порушенням прав інвесторів щодо використання грошових засобів, пайових внесків, прав користування землею, іншими природними ресурсами);
• ноу-хау, авторські права та інші об'єкти інтелектуальної власності ( експертиза досліджує конфліктні питання, що стосуються продуктів інтелектуальної творчої праці. Ноу-хау (від англ. know-how — знаю як) — сукупність технічних знань виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідного для виготовлення певної продукції, відтворення виробничого процесу і т.д. Ноу-хау включає технічну і комерційну інформацію, яка застосовується в ліцензійних угодах, домовленостях про технічне співробітництво тощо. Ноу-хау вважається власністю фірми);
• векселі, сертифікати, акції, облігації та інші цінні папери (експертизою встановлюються факти нераціонального використання, наявності порушень та зловживань в системі обігу цінних паперів, обґрунтовується розмір завданих збитків);
• бухгалтерський облік та звітність інвестиційної діяльності підприємства (експертизою досліджується весь комплекс облікової документації та звітних форм підприємства, пов'язаний з безпосереднім відображенням інвестиційної діяльності господарюючого суб'кта);
• правопорушення у сфері інвестиційної діяльності фірми, виявлені ревізією, що призвели до збитків (судово-бухгалтерська експертиза встановлює достовірність інформації актів ревізії, пов'язаних із фактами зловживань, обґрунтовує розмір збитку і встановлює матеріальну відповідальність осіб, безпосередньо або частково винних у скоєнні правопорушення).