Психологічні особливості розвитку зображувальної діяльності дітей дошкільного віку

- «комунікатори» - діти, які схильні до розгортання  сюжету в малюванні (у них зображення сюжету в малюнку доповнюється мовою і набуває ігрового характеру) [32].

Г. Гарднер пише: «Перші зосереджуються на самому малюнку, малюють самозабутньо, не звертаючи уваги на оточуючих, для інших - процес малювання завжди включений в гру, в драматичну дію, в спілкування» [30, 247].

Це підходи до малювання  можна прослідкувати в подальших  періодах розвитку дитини. Діти схильні  до сюжетно-ігрового типу малювання, відрізняються  живою уявою, активністю мовних проявів. Їх творчий вираз в мові настільки великий, що малюнок стає лише опорою для розгортання розповіді. Образотворча сторона розвивається у цих дітей гірше, тоді як діти, зосереджені на зображенні, активно сприймають предмети і створювані ними малюнки, піклуються про їх якість. У них переважає інтерес до декорування зображення [25].

Аналогічно до етапів розвитку малювання можна виділити і вікові особливості розвитку інших  видів зображувальної діяльності дітей  дошкільного віку.

Так, охарактеризуємо вікові особливості ліплення дітей дошкільного віку:

Діти трьох-чотирьох років можуть ліпити предмети, в основі яких лежать форми кола та овалу (стовпчики, апельсини, вишеньки, бублики, пиріжки та ін.), можуть оволодіти такими прийоми ліплення, як розкочування пластичного матеріалу прямими і колоподібними рухами рук, його розплющування (палички, бублики, пташки, гриби), відтягування невеличких частин (дзьоб, хвіст та ін.).

Діти п’яти років можуть ліпити предмети, в основні яких лежать форми циліндра, конуса (овочі, фрукти, іграшки, мисочки, чашечки та ін.), можуть оволодіти такими прийоми ліплення, як заокруглення та загострення (морква, літак), вдавлювання (кошик, чашечка, блюдце), загинання країв, з’єднання частин, поділ пластичного матеріалу на частини та з’єднання їх прикладанням, примазуванням.

Діти шести-семи років вже можуть ліпити предмети, які демонструють різні способи ліплення: конструктивний, пластичний, комбінований (півник, курочка, качка, гусак, білочку, зайчика та ін.), можуть оволодіти таким прийомам ліплення, як згладжування, щільного з’єднання частин, особливостями декорування та розмалювати утвореного предмету [40].

Відповідно до вікових особливостей конструювання дітей дошкільного віку:

У трирічному віці діти свої конструкції виготовляють разом із дорослим з природного, будівельного матеріалів, паперу, картону, зі спеціальних конструкторів. Дорослий при цьому повинен спостерігати, спрямовувати, спонукати малюка до самостійного вибору варіанта конструкції.

У молодшому дошкільному  віці дитина вже набуває практичних навичок, навчається розрізняти різні матеріали за їхніми характеристиками, експериментує та фантазує під час конструювання з будівельного матеріалу, піску, снігу, паперу, природного та підручного матеріалу, з дитячих меблів, іграшок, тіста тощо. У самостійній діяльності дитина вправляється в умінні виробляти задум та здійснювати його, покладатися на свій життєвий досвід.

Для старших дошкільників одне з найулюбленіших занять — самостійне, творче конструювання. Дорослий повинен стимулювати в дитини бажання створювати конструкції, уміння планувати та контролювати свої дії, об’єктивно оцінювати відповідність досягнутого запланованому, використовувати різні матеріали, добирати їх за кольором, фактурою, формою, пластичністю [29].

Відповідно до вікових особливостей створення аплікації дітей дошкільного віку:

Діти 3-4 років потрібно знайомити з такими формами предметів, як коло, квадрат, трикутник. Всі деталі вирізують дорослі, діти самі лише накладають та наклеюють елементи на приготовлені дорослим форми, у певній послідовності, на лінії, що намальовані дорослим.

Діти 4-5 років вже можуть більш глибше знайомитися з такими формами предметів, як прямокутна, трапецевидна, овальна, конічна. Діти самі вирізують  круглі, квадратні деталі, смужки по готовій заготовці, округлі та трикутні форми з квадратної заготовки, розрізують квадрат на смужки. Більш складні деталі вирізують дорослі. Діти можуть викладати і наклеювати візерунки на однаковій відстані у визначеній послідовності, складають з готових форм завершену композицію, створюють простий сюжет, самостійно вибирати візерунки для декорування предметів, можна вчити техніці обривання паперу (листочки).

Діти 5-7 років можуть вирізувати предмети складнішої форми: одяг, силует дерева, траву, квіти, фрукти, гілочки  і ін., знайомитися з новими техніками вирізання: наприклад, вирізання з паперу складеного в декілька раз, краще оволодівають технікою обривання паперу з утворенням різних форм та ін.. в цьому віці діти вже можуть проявляти самостійність у виборі композиції, методів та інструментів аплікації, користуються схемами та зразками для виконання завдання та самі придумують елементарні візерунки [37].

Отже, знаючи вікові особливості  розвитку образотворчої діяльність дошкільників дорослий може цілеспрямовано керувати творчими проявами дітей, формувати та розвивати їх образотворчу діяльність.

 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ЗОБРАЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1. Характеристика  програми емпіричного дослідження  розвитку зображувальної діяльності  дітей дошкільного віку.

 

Для подальшого аналізу результатів емпіричного дослідження необхідно з’ясувати особливості його організації.

Мета емпіричного дослідження  полягає у з’ясуванні особливостей розвитку зображувальної діяльності дошкільників.

Проведення емпіричного  дослідження передбачало розв’язання наступних завдань:

1. Визначення типу процесу зображувальної діяльності дітей (визначення «візуалізаторів» і «комунікаторів») в досліджуваній групі.
2. Визначення гендерних особливостей в тематиці малюнків та вивчення їх стереотипності.
3. Аналіз відповідності малюнків дітей віковим критеріям рівня їх зображувальної діяльності.

Відповідно до мети та завдань дослідження нами було обрано дослідження, що передбачало спостереження  за процесом малювання дітей, бесіду з вихователем, порівняння і аналіз малюнків дітей.

При формуванні виборчої сукупності нами враховувались  особливості розвитку досліджуваного явища на даному віковому етапі. У  дослідженні брали участь діти 4-5 років дошкільного навчального закладу №560 м.Києва. Загальна кількість досліджуваних склала 25 осіб, з них 13 хлопчиків і 12 дівчат середньої групи. Узагальнена характеристика виборчої сукупності представлена у табл. 2.1.

 

 

Таблиця 2.1.

Композиційна характеристика виборчої сукупності, %.

№ п/п	Стать	Вікові характеристики		всього
		4 роки	5 років	дітей
1.	Хлопці	46%	54%	13
2.	Дівчата	33%	67%	12
3.	Всього	40%	60%	25

 

На етапі планування дослідження нами було визначено тип дослідження, підібрано методи дослідження, обробки отриманих даних, зроблено попередній прогноз виборчої сукупності, визначено місце і умови проведення. Проведення дослідження відбувалося під час заняття з малювання дітей в дошкільному закладі, шляхом спостереження за процесом самостійного малювання дітей та аналізу отриманих малюнків.

Інтерпретація та обговорення  отриманих результатів проводилися  у контексті попередніх досліджень. Формулювання висновків включало в  себе узагальнення отриманих даних, міру їх відповідності гіпотезі дослідження, аналіз рівня виконання поставлених завдань.

Отже, емпіричне дослідження  проводилось у відповідності  до мети та завдань і було спрямоване на визначення особливостей розвитку зображувальної діяльності шляхом самостійного малювання дітей дошкільного віку. Для проведення дослідження була сформоване репрезентативна виборча сукупність. Емпіричне дослідження здійснювалось за розробленою програмою та включало етапи планування, власне проведення дослідження, кількісної та якісної обробки даних, формулювання висновків і рекомендацій.

 

2.2. Огляд і обґрунтування  вибору методів емпіричного дослідження 

 

На нашу думку методами, які можуть досить повно розкрити цікаве для  нас психічне явище (а саме – розвиток зображувальної діяльності дошкільників), є емпіричний експеримент, що ґрунтується на вивчення продуктів діяльності дитини (а саме: малюнка), що доповнюється і підтверджуються даними спостереження за процесом малювання дітей. Поєднання саме цих методів наукового дослідження в повній мірі відповідає як цілям, так і завданням нашої роботи.

Спостереження – метод дослідження предметів та явищ об’єктивної дійсності, який полягає в їх навмисному і цілеспрямованому сприйманні. Він є одним з емпіричних методів соціально-психологічного дослідження, який виявляється в чуттєвому пізнанні явища чи досліджуваного предмета. Сутність його полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйманні, фіксації психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, аналізу і використання у практичній діяльності. Цей метод широко використовується у віковій, педагогічній, соціальній психології для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки людини тощо. Спостереження вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення [38].

Перевага методу спостереження, порівняно з іншими, полягає в  тому, що психіка виявляється в  природних умовах, тобто спостереження  дає інформацію про дії індивідів  незалежно від їх установок на «бажану», «схвалювану» поведінку; дослідник може побачити особистість дитини в цілому, кожний факт сприймається як його частина; спостереження не обмежується віком, воно ведеться за усіма видами діяльності і поведінкою дитини будь-якого віку [12].

Одночасно з цим спостереження  має ряд недоліків: факти, що спостерігаються злиті з багатьма супутніми явищами; дослідник займає очікуючу позицію, не маючи змоги втручатися в діяльність дітей; психічне явище може не проявитися, якщо раптово не виникне відповідна ситуація; дослідник може пропустити психічні факти, якщо не знає про їх існування; при спостереженні і обробці даних можливим є порушення об’єктивності (спостереження може бути пристрасним, суб’єктивним, коли дослідник приписує дитині невластиві їй думки і почуття ); за допомогою спостереження не можливо швидко зібрати велику кількість матеріалу в силу двох обставин: по-перше, за однією дитиною потрібно спостерігати неодноразово, по-друге, дослідник не може викликати явище, яке його цікавить, а повинен чекати, коли воно з’явиться; в процесі повторного дослідження неможливо отримати абсолютно ідентичних психологічних фактів, а це означає, що і перевірити першопочатково отримані дані; без використання спеціальних записуючих засобів важко буває точно і вірно зафіксувати факти, що спостерігаються; записуючи факти, дослідник фіксує їх в описовій формі, що значно ускладнює їх обробку та інтерпретацію [5].

З огляду на статус спостерігача, Л. Орбан-Лембрик [27] психологічне спостереження поділяє на такі види: включене спостереження ( передбачає, що дослідник на певний час стає учасником групи – об’єкта дослідження); невключене спостереження (спостереження „збоку”: спостерігач не є учасником групи – об’єкта спостереження). Залежно від функціональних позицій спостерігача щодо об’єктів спостереження виокремлюють відкрите (досліджувані знають, що вони є об’єктом спостереження) і приховане (досліджувані не підозрюють про спостереження за їх поведінкою і діяльністю) спостереження. За чинником регулярності спостереження поділяють на систематичне (дослідник відвідує досліджуваний об’єкт протягом певного часу) й епізодичне. Спостереження може бути суцільним, коли фіксуються усі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються тільки ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається [27].

Спостереження ґрунтується  на безпосередньому сприйманні того, що діє на наші органи чуття. Отже, об’єктами  спостереження можуть бути лише зовнішні, видимі, відчутні особливості чи прояви психічної діяльності людей. До них  належать виразні рухи, дії, вчинки, висловлювання – все, що може бути сприйняте нашими органами чуття. Але ж ці прояви поведінки самі по собі не мають значення. Спостереження повинно виходити з єдності зовнішнього і внутрішнього. Тоді, спостерігаючи зовнішню поведінку, ми вивчатимемо внутрішній психічний зміст, який за нею стоїть і її зумовлює.

Зовнішні прояви поведінки  є лише вихідним матеріалом спостереження, а дійсним його предметом є  внутрішній психічний зміст. Звідси й ті труднощі вивчення індивідуально-психологічних  особливостей методом спостереження. Вони пов’язані насамперед з тим, що зв’язок між психічними властивостями людей і їх зовнішніми проявами не простий, а складний і суперечливий, бо складними, а то й суперечливими є ті життєві ситуації, які визначають дії, вчинки, характер поведінки людини і її ставлення до них, роблять багатим і різноманітним її досвід, психічне життя [1].

Під час експериментального дослідження ми спостерігали за процесом малювання дітей фіксуючи такі його особливості як словесний (розповідь, бесіда) та невербальний супровід (жестикуляція, вираз обличчя), зосередженість на процесі малювання, інтерес до якості зображуваного

Бланк обробки результатів  спостереження наведено в Додатку 2, табл. 1.

Психологічний експеримент — комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні психологічного явища у спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.