Психологічні особливості розвитку зображувальної діяльності дітей дошкільного віку

Перші задуми у дітей нестійкі, їм властива мінливість, плинність. У п'ять-шість років діти свідоміше надають зображуваному певних форм, але перешкодою в реалізації задумів все ж стає обмеженість образотворчих навичок, внаслідок чого вони доповнюють намальоване іншими засобами. (розповідь, рухи, звуконаслідування) [5].

Виникнення і реалізація задуму в образотворчій діяльності дещо відстає порівняно з ігровою діяльністю. Спочатку дитина не стільки відтворює, скільки переробляє. Вона навіть не намагається подати якнайбільше ознак зображеного, а безперервно змінює його. Тільки згодом при правильному керівництві зображувальною діяльністю у дітей посилюється інтерес до відтворення в ній предметів. Він пов'язаний із спрямованістю на досягнення певного результату. З часом зображувальна діяльність втрачає ігрові риси і набуває характеру діяльності, для якої властиве прагнення до повнішого й правильнішого зображення [8].

Діти не вибагливі до результатів своєї творчості. Малюючи, ліплячи, створюючи аплікацію дитина буває зайнята тим, щоб передати характерні ознаки, за якими зображуваний предмет можна впізнати, і виявити пов'язані з ним емоції.

Зміст дитячих малюнків, ліплення, аплікації збагачується з віком  їх авторів. Улюбленими об'єктами поряд  з людиною є різні тварини, рослини, будівлі тощо. Діти середнього і старшого дошкільного віку намагаються зображати персонажів улюблених казок, оповідань, значне місце в їх образотворчій діяльності посідають різні побутові теми і події сучасності [5].

Описуючи специфічні особливості кожного виду можна  виділити і взаємозв’язок між  ними.

Малювання є найпопулярнішим видом  зображувальної діяльності серед дітей дошкільників. Малюючи, дитина проявляє своє прагнення до пізнання навколишнього світу, і по малюнку певною мірою можна з'ясувати рівень цього пізнання. Чим розвиненіше у дітей сприйняття, спостережливість, чим ширше запас їх уявлень, тим повніше і точніше відображають вони дійсність в своїй творчості, тим багатше, виразно їх малюнки.

Улюблений сюжет дитячих  малюнків - людина - центр всього дитячого життя. Не дивлячись на те, що в зображувальній діяльності дитина має справу з наочною  дійсністю, реальні відносини і тут грають надзвичайно важливу роль [7].

Ліплення дозволяє зобразити  предмети в тривимірному просторі. В ході ліплення дитина може передати форму предмета. Цінно, що властивості  використовуваних в ліпленні матеріалів дозволяють неодноразово міняти форму, досягаючи бажаної виразності.

Предмети, які вони створюють, активно  використовуються в ігровій діяльності. Під час підготовки до ліплення дитина дістає багато знань про предмет (назва, форма, будова, колір, призначення). Разом з тим збагачується і розвивається її словник, зв’язна мова, за допомогою якої можна описати образ по пам’яті.

У процесі ліплення більше, ніж за будь-якої діяльності, можна  домогтися максимальної активності обох рук, розвивати і зміцнювати пальці. Щоб засвоїти техніку ліплення, дитині потрібно розвинути спеціальні рухи щодо їх сили, точності, темпу, спрямованості, плавності, ритмічності. Ці якості допоможуть дошкільнику надалі оволодіти різними видами навчальної, трудової діяльності [34].

Аплікація - найбільш простий і доступний спосіб створення художніх робіт при якому зберігається реалістична основа самого зображення. Основними ознаками аплікації є силуетність, тобто площинне узагальнення, трактовка образу.

Процес виконання аплікації  включає два етапи це:

1)вирізання окремих  форм;

2)прикріплення форм  до фону [37].

Широким є діапазон використовуваних матеріалів: папір, картон, тканина, хутро, шкіра та інші матеріали. Простота і  легкість виконання аплікації робить її доступною для дитячої творчості.

Навики набуті на заняттях з аплікації використовуються в інших видах діяльності особливо в конструюванні [34].

Під дитячим конструюванням розуміють діяльність в якій діти створюють із різних матеріалів різноманітні ігрові побудови.

Конструювання є досить складний вид діяльності для дітей. Всі елементи, які є в конструктивно-технічній діяльності дорослого присутні і в дитячому конструюванні. Конструктивна діяльність носить характер рольової гри: в процесі побудови діти вступають в ігрові відносини тому її по іншому називають будівельною грою.

Конструювання дає дітям  знання про предмети, їх зовнішній  вигляд, структуру, основні частини  матеріалу з якими вони працюють, розвиває процесу планування, самостійності у роботі і творчої ініціативи.

Матеріали для конструювання також різноманітні: папір, картон, різноманітний природний матеріал (пісок, вода, сніг), спеціалізований конструкційний пластмасовий чи дерев’яний будівельний матеріал.

Виокремлюють два типи конструювання : технічне і художнє.

У технічному конструюванні  діти відтворюють існуючі об'єкти, а також придумують конструкції за асоціацією з образами казок та кінофільмів. При цьому вони моделюють їхні структурні й функціональні ознаки. До технічного типу конструкторської діяльності належать конструювання з будівельного матеріалу з деталей конструктора, які мають різні способи кріплення.

У художньому моделюванні  діти не лише відтворюють структуру  об'єктів, а й виражають своє ставлення  до них, передають їх характер використовують колір, фактуру, форму, а також такий  прийом, як «порушення" пропорцій До художнього типу конструювання залічують конструювання з паперу та з природного матеріалу [29].

Отже, результатом зображувальної діяльності дошкільників є зображення предметів і живих істот, розміщення їх у просторі (на аркуші паперу, на столі) у певних відношеннях один до одного [7].

Зображувальна діяльність дає можливість ознайомлення дітей  з основними формами, близькими  до геометричними фігурам, як плоскими, так і об'ємними, уміння виділити їх з навколишньої дійсності, порівняти їх по величині, довжині, ширині, висоті, співвідносити величину частин предмету, що зображуються, і їх просторове положення.

Тому форму предмета, його будову і відносну величину діти можуть передати лінією і кольором в малюнку і аплікації, в об'ємному вигляді через ліплення [16].

Діти можуть займатися  малюванням, ліпленням, аплікацією, конструюванням лише при умові розвитку спостережливості, мислення, пам'яті і уяви, розвитку естетичного почуття і загострення  відчуттів. Результатом зображувальної діяльності є розвиток дрібної моторики рук, зорово-руховї координації, необхідних для підготовки дитини до письма. Операції з олівцем, пензлем, ножицями привчають до фізичних зусиль, сприяють виробленню трудових павичок.

Щоб намалювати, виліпити якийсь предмет, треба спочатку добре з ним ознайомитися, помітити і запам'ятати його форму, величину, колір, просторове розміщення частин. Найкраще діти ознайомлюються з предметами, граючись з ними, так чи інакше використовуючи їх у своїй діяльності [15].

Діти мають справу з різноманітними матеріалами: фарбами, глиною, папером і т. п. Вони знайомляться з різними властивостями матеріалів: в'язкістю і пластичністю глини, пружністю паперу. Таким чином, у процесі самої діяльності при зображенні уточнюються уявлення дітей про властивості і якості предметів. У цьому беруть участь зір, дотик, рухи рук [19].

Процес малювання, ліплення, аплікації, конструювання викликає у дітей позитивні емоції, задоволення  від роботи з образотворчим матеріалом, результатом якого є виразний образ, формуються навики роботи в колективі і для колективу, уміння погоджувати свої дії з товаришами [7].

Зображувальна діяльність дитини найтіснішим чином пов'язана  не тільки з окремими функціями, але  і з особистістю в цілому. У  ній виявляються інтереси дитини, темперамент, деякі статеві відмінності [10].

Отже, в результаті зображувальної діяльності дитина виражає своє відношення до дійсності, в ньому можна відразу  побачити, що є головним для дитини, а що другорядним, в ньому завжди присутній емоційний і змістовий центри. Зображувальна діяльність підносить культуру зорового сприймання, формує спостережливість, дає багатий зміст для розумового розвитку дитини. Оскільки дошкільники не просто відтворюють сприймане, а переживають його, зображувальна діяльність стає й джерелом їх естетичних і моральних переживань.

 

1.2 Етапи розвитку зображувальної діяльності в дошкільному віці та їх характеристика

 

У роботах ряду дослідників зроблена спроба визначити стадії розвитку зображувальної діяльності (К. Річчі, В. Мухіна, Р. Кершенштейнер, В. Ловенфільд, Н. Сакуліна, Є. Флеріна та ін.).

Італійський психолог К. Річчі вважав, що зображувальна діяльність в своєму розвитку проходить два етапи: дозображувальний і зображувальний, які, у свою чергу, діляться на декілька стадій [25].

Отже, наведемо основні стадії дозображувального  і зображувального етапів:

Стадії дозображувального етапу:

1. Стадія кривуль (за Р. Кершенштейнером, К. Річчі і ін.), яка починається у віці 1,5-2 років. Перші карлючки - зазвичай майже випадкові мітки. В цей час дитину цікавить не зображення, а олівець. Часто під час свого креслення дитина дивиться по сторонах. На цій стадії розвитку вона ще не уміє пов'язувати зорові образи з малюванням, отримує задоволення від самих рухів, коли водить олівцем по паперу. У цей період дитина, як правило, не здатна намалювати щось "реальне". Як відзначають американські дослідники (В. Ловенфільд і ін.), "спроби навчити дитину цього віку намалювати яблуко рівносильні тому щоб навчити немовля на стадії гуління правильно вимовляти слова або складати з них речення" [15].

Приблизно через шість місяців  після початку стадії кривуль  у дитини виникає можливість зорового контролю за малюванням. Хоча дорослий сам ще може не бачити якісної відмінності  в малюнках, придбання контролю над рухами має дуже важливе значення для дитини. Тепер вона пізнає зором те, що робить кінестетично. Більшість дітей малюють на цій стадії з великим ентузіазмом, оскільки координація між зоровим і моторним розвитком складає велике досягнення дитини [26].

Будь-які зауваження, що відбивають у дитини потяг до малювання кривулею, на цій стадії можуть викликати затримку розвитку, оскільки на всіх стадіях  розвитку найбільш важливе для дитини розуміння і заохочення з боку дорослих [11].

2. Стадія подальшої інтерпретації (від 2-х до 3-х років). Вона мало відрізняється від попередньої за якістю зображення. На цій стадії дитина починає давати назви своїм малюнкам, які складаються з кривуль. "Це - тато" або "Я біжу", хоча ні тата, ні самої дитини виявити на малюнках неможливо. Назва кривулей має величезне значення, оскільки тут можна говорити про появу нової якості: якщо раніше дитина отримувала задоволення від рухів як таких, то тепер вона починає зв'язувати свої рухи з зовнішнім світом. Починається перехід від "мислення в рухах" до "образного мислення". У міру того, як дитина малює, позначення на папері починають набувати для неї зорового значення, а це у свою чергу впливає на подальший розвиток малювання [16].

Деякі дослідники по іншому виділяють стадії дозображувального етапу розвитку. Так, Н. Семаго виділяє 3 стадії: стадію «бруднення», стадію ритмічних каракулей, асоціативну стадію [12]. В. Мухіна [24] більш глибше деталізує стадії розвитку зображувальної діяльності: наслідування рухам дорослих; розглядування каракулей; малювання ліній; карлючки, що повторюються; орнамент (оволодіння первинною формою); поява зображення [24].

Стадії зображувального  етапу:

1. Малюнки з примітивною виразністю (3-5 років). Ці малюнки, за словами  дослідників, "мімічні", а не "графічні". Приклад: малюнок стрибаючої дівчинки, на якому стрибання зображене у вигляді зигзагоподібної лінії. Якщо дитину запитати через два дні: "Що це таке?", вона говорить: "Це огорожа" (забула, що зображала). Таким чином, перші карлючки дитини відносяться не до області зображення, а швидше до області уявлення. На даному етапі розвитку дитячого малюнка ще недостатній зв'язок між виразною і образотворчою функціями [13]. На думку В. Мухіної [24], «перехід дитини від дозображувального періоду до зображення включає дві фази, що чітко розрізняються: спочатку виникає пізнавання предмету у випадковому поєднанні ліній, потім — навмисне зображення [24].

2. Схемні дитячі малюнки (6-7 років). Дитина починає розуміти і  практично орієнтуватися на зображення  об'єктів з тими якостями, які їм належать [26].

Вікові особливості малювання  дітей дошкільного віку на прикладі зображення людини наведено в Додатку 1.

В результаті досліджень Н. П. Сакуліної і Є.О. Флеріної, які проводилися з дітьми що відвідують заняття малювання в дошкільному закладі, була встановлена ще одна стадія в розвитку дитячого малювання - малювання за спостереженням. На думку Н.П. Сакуліної, для появи стадії образного малюнка велике значення має формування навиків спостереження об'єктів, а не техніка малювання [32]. Якщо К. Бюлер вважав, що малюнки за спостереженням є результатом високих здібностей, то роботи Н.П. Сакуліної і Є.О. Флеріної показують роль навчання малюванню в розвитку зображувальної діяльності дошкільників [13].

Періодизація зображувальної діяльності є єдиним нормативним уявленням про розвиток дитячого малювання. Це в першу чергу середньоарифметична норма. Тому важливим доповненням до періодизації служать типологічні дослідження, що дозволяють фіксувати типові варіанти розвитку [25].

Н.П. Сакуліна [13] відзначає, що до 4-5 років виділяються два типи дітей за специфікою їх малювання:

- «візуалізатори» - діти  що малюють окремі предмети (у  них переважно розвивається здатність  зображення)