Особливості розвитку дитини з синдромом гіперактівності

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ В ДОСЛІДЖЕННІ СИНДРОМУ ГІПЕРАКТИВНОСТІ 5

1.2. Основні  теорії та підходи до розуміння  феномена гіперактівності 5

1.2. Особливості  розвитку дитини з синдромом  гіперактівності 10

1.3. Специфіка  педагогічної взаємодії з синдромом  гіперактивності 14

1.3.1. Ігрові форми педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивості

1.3.2. Інші форми педагогічної взаємодії

Висновки  до першого розділу 17

ВИСНОВКИ 24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 25

ДОДАТКИ 27

 

ВСТУП

 

У сучасних умовах синдром  дефіциту уваги з гіперактивністю  представляє велику соціальну і  педагогічну проблему, так як зустрічається  у великої кількості дітей  дошкільного віку, і є поширеною  причиною труднощів навчання в дошкільному  віці, порушень емоційно-вольової сфери. Зростання числа гіперактивних  дітей, особливості їх поведінки  та емоцій позначає актуальність питання  про педагогічної корекції емоційно поведінкових проблем таких дітей.

Багато авторів відзначають  такі характерні для цієї групи дітей  риси як: імпульсивність,  коливання  настрою,емоційна нестійкість,порушення  самоконтролю у всіх видах діяльності, підвищена стомлюваність,  агресивність поведінки та її провокуючий характер, труднощі пристосування до дитячого колективу, схильність до депресивних  станів. Всі ці особливості, істотно  знижують ефективність корекційної  роботи з такими дітьми, створюючи  додаткові труднощі на шляху виправлення  і без того «порушеного» розвитку.

Об'єкт дослідження - емоційно-поведінкова сфера старших дошкільників з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю.

Предмет дослідження - процес педагогічної корекції відхилень в емоційно-поведінкової сфері старших дошкільників з синдромом гіперактивності за допомогою гри та ігрових вправ.

Мета дослідження - вивчити феномен гіперактивність і методики по його корекції. Проаналізувати та підтвердити ефективність методу ігротерапії.

У відповідності з метою  і гіпотезою дослідження були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну  і спеціальну літературу з  досліджуваної проблеми.

2. Підібрати діагностичні  методики дослідження емоційно-поведінкової  сфери дітей старшого дошкільного  віку з синдромом дефіциту  уваги з гіперактивністю

3. Підтвердити ефективність  даної методики.

Гіпотеза дослідження: рівень емоційно-поведінкових проблем старших дошкільників з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю буде нижче в тому випадку, якщо буде проведено систематичну корекційну роботу на спеціально організованих заняттях на подолання відхилень в емоційно-поведінкової сфері за допомогою гри та ігрових вправ та інших форм педагогічної взаємодії.

Таким чином, актуальність теми курсової роботи визначається зрослою в силу об'єктивних причин (соціальних, економічних, екологічних) кількістю дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю; значними складнощами соціальної адаптації, а й так само навчання і виховання дітей даної групи; важливістю корекції поведінкових і емоційних проблем, в цілому і відсутністю достатньої кількості досліджень цих питань у сфері роботи з дітьми з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю.

В курсовій роботі використовується досліджувально-аналітичний метод. Використані роботи вчених: П. Альхерт, Дж. Коннерс, Ю. Шиндлер, Х. Лукерт, К. Фішер, К. Нойхаус та ін..

Використані інформаційні джерела  такі як: підручники, наукові статті та електронні ресурси.

 

 

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ В ДОСЛІДЖЕННІ СИНДРОМУ ГІПЕРАКТИВНОСТІ

1.2. Основні теорії та підходи до розуміння феномена гіперактівності

 

 

Одним з найбільш поширених  психоневрологічних розладів, в клініці  якого на перший план виступає порушення  уваги, є синдром гіперактивності.  У багатьох країнах (США, Чехословаччині, Великобританії та ін..) він реєструється у вісімнадцяти відсотків дошкільнят.

Гіперактивність - один з  досить нових діагнозів, який ставиться  дітям зі значними проблемами в сфері  уваги, імпульсивністю і надмірною  активністю. Діти з гіперактивністю  представляють гетерогенну групу, яка відображає значну частку розмаху  симптомів. Це розлад є однією з найбільш частих причин звернень дітей до фахівців в області психічного здоров'я, і  одним з найпоширеніших порушень психічного здоров'я в дитячому віці [8, С.37-68; 23, С. 4-20;].

Історія цього захворювання включає  в себе майже сторіччя клінічних  та наукових публікацій і служить  основою для концептуалізації розладу  і його лікування. Хоча одне з перших згадок про гіперактивних дітей  зустрічається в творах німецького лікаря Hoffman Heinrich.

Інтерес і складність проблеми полягає  в тому, що вона є комплексною: медичної, психологічної та педагогічної. У 1980 році в третьому виданні Американської  психіатричної асоціації "Діагностичне і статистичне керівництво психічних  порушень" був вперше представлений  термін "attention deficit" (дефіцит уваги), який замінив терміни "легка дисфункція мозку", "мінімальна мозкова дисфункція", "гіперактивність" та інші . Базовим  симптомом синдрому стало "порушення  уваги". Це було обгрунтовано тим, що порушення уваги зустрічається  у всіх дітей з цим синдромом, а підвищена рухова активність не завжди. Крім порушення уваги, виділяється також невідповідне нормі поведінки дитини.

Провідним симптомом дітей  з гіперактивністю є - порушення  уваги. За визначенням ці діти характеризуються труднощами з увагою в порівнянні зі здоровими дітьми того ж віку і статі. Проведені дослідження  говорять про те, що у дітей з  гіперактивністю відзначаються  значні утруднення в сталості вольових зусиль або стійкості уваги по відношенню до завдань (зосередженість на діяльності). Дані труднощі явно присутні в деяких не спланованих, вільних  іграх, коли знижується час гри з  однією певною іграшкою, але кількість  використовуваних дитиною різних іграшок  на протязі всього часу гри значно збільшується. Тим не менш, при гіперактивності  найбільш драматичні, ситуації, що вимагають  від дітей стійкої уваги при  виконанні нудних, докучливих, повторюваних завдань, таких як самостійне виконання  шкільних та домашніх робіт, а також  важких і неприємних завдань. Однак  при зацікавленому виконанні  дитиною додаткових завдань показники  стійкості уваги дітей з гіперактивністю  не відрізняються від таких показників у нормальних дітей. Коли стають можливими  конкуруючі один з одним і змінюють один одного види діяльності, діти з  гіперактивністю можуть бути розсіяними і абстрактними, і, фактично, їм більше до душі відстрочити виконання завдань які не подобаються, якщо є можливість проявити себе в якій-небудь високооцінюваної змагальної діяльності. Батьки та вчителі часто описують проблеми уваги в такий спосіб «не слухає», «не завершує початі завдання», «мріє», «часто втрачає речі», «не може зосередитися», «відволікається», «не може працювати самостійно», «вимагає більшого керівництва», «не завершивши одного завдання, перескакує на інше», «збентежений, поплутаний» [16, С. 72-78].

Більшість цих визначень  дуже часто знаходять підтвердження  в анкетах, заповнених батьками та піклувальниками  дітей з гіперактивністю. Дослідження, які застосовують у своїй роботі пряме спостереження за поведінкою дітей, виявили, що неробоча поведінка або не зосередженість уваги на виконуваній роботі фіксувалися набагато частіше у дітей і підлітків з гіперактивністю, ніж у нормальних дітей.

Однією з головних ознак  гіперактивності, поряд з порушеннями  уваги, є імпульсивністю - брак контролю поведінки у відповідь на конкретні  вимоги. Клінічно, ці діти часто характеризуються, як швидко реагуючи  на ситуації, не чекаючи вказівок та інструкцій, що дозволяють виконувати завдання, а  також неадекватно оцінюють вимоги завдання. В результаті вони дуже недбалі, неуважні, безтурботні і легковажні. Такі діти часто не можуть розглянути потенційно негативні, шкідливі або  руйнівні (і навіть небезпечні) наслідки, які можуть бути пов'язані з певними  ситуаціями або їхніми вчинками. Часто  вони піддають себе необгрунтованого, непотрібного ризику, щоб показати свою сміливість, капризи і примхи, особливо перед однолітками. У результаті не рідкісні нещасні випадки з  отруєннями і травмами. Діти з гіперактивністю  можуть легковажно і безтурботно  пошкодити або знищити чиюсь  власність значно частіше, ніж здорові  діти. Для них дуже проблематично  дочекатися своєї черги в грі  або в команді. Вони свідомо вибирають  короткострокові види діяльності, докладаючи меншу кількість зусиль і часу на виконання завдань, які для  них неприємні, нудні і докучливі. Коли вони хочуть щось і повинні  чекати, щоб отримати це (наприклад, обіцянка батьків неодмінно взяти  їх у кіно або в магазини), вони можуть нескінченно мучити дорослих в очікуванні даної події, демонструючи оточуючим безперестанні вимоги. Ситуації та ігри, що вимагають спільної участі, співпраці, взаємодії, стриманості  і строгості зі своїми однолітками, є особливо проблематичними для  імпульсивних дітей. В усному мовленні вони часто говорять нескромно, нестримано, необережно, не замислюючись про почуття  оточуючих або про соціальні  наслідки цих висловлювань для них  самих. Передчасні відповіді на запитання  та переривання розмов інших для  них звичайне явище. Тому, враження, які такі діти справляють на оточуючих, дуже часто тлумачаться як незрілість або слабкий самоконтроль, безвідповідальність, лінощі і надмірна грубість.

Вони часто піддаються покаранням, критиці й осуду з  боку своїх однолітків і дорослих більше, ніж здорові діти [11, С. 15-18; 27].

Гіперактивність, або надмірна рухова активність, не завжди є обов'язковим  симптомом. У частини дітей вона може бути нормальною або навіть зниженою, що часто ускладнює своєчасну  діагностику і, відповідно, корекцію розглянутого розладу. Емоційні порушення при гіперактивності спостерігають часто. Емоційний розвиток дитини, як правило, запізнюється, що проявляється неврівноваженістю, запальністю, нетерпимістю до невдач. Одним з яскравих проявів порушень в емоційній сфері є агресія, в різних формах, таких як вербальна, невербальна, агресія у вигляді загрози, агресія, спрямована на себе і на однолітків, фізична агресія, так само виявляються такі реакції дітей, як запальність, невпевненість у собі, гнівливість, прояви, фізичної сили, злопам'ятність. Соціально-поведінкові аспекти цих дітей важливі не тільки розповсюджується всюди негативним їх впливом на однолітків, але також і тому, що ці діти служать як би соціальним каталізатором, що впливає на поведінку інших і часто в небажаному напрямку. У дитини спостерігаються складнощі у взаєминах не тільки з однолітками, але і дорослими. Міжособистісне поведінка дітей з гіперактивністю часто характеризується імпульсивністю, нав'язливістю, надмірністю.

Таким чином, ці діти є «порушниками» спокійного плину соціальних взаємин, взаємодії та співпраці, а для них це може бути складовою частиною щоденного співіснування з іншими людьми. Батьки, вчителі, однолітки відзначають, що гіперактивні діти більш енергійні, руйнівні, нав'язливі, суспільно не пристосовані. Парціальні затримки розвитку, в тому числі шкільних навичок (листи, рахунки, читання), відомі як невідповідність між реальною успішністю і тієї, яку можна чекати. Поведінкові розлади при гіперактивності спостерігаються часто, але не завжди; крім того, не у всіх дітей з поведінковими розладами є гіперактивність [15, С. 46-53].

Також у дітей з гіперактивністю  частіше буває нічне нетримання сечі, поганий сон. Симптоматика гіперактивності  майже завжди з'являється до семи років, звичайно в чотири - п'ять років. Середній вік при зверненні до лікаря - вісім-десять років: у цьому  віці навчання і робота по дому починають  вимагати від дитини самостійності, цілеспрямованості і зосередженості. Дітям більш раннього віку діагноз  гіперактивність при першому  зверненні зазвичай не ставлять, а  чекають кілька місяців, протягом яких симптоми повинні зберігатися. Це дозволяє уникнути діагностичних помилок, так  як особливості поведінки дитини можуть виявитися реакцією на кризову  ситуацію в родині, на сварку або  розлучення батьків, погане ставлення  до дитини, педагогічну занедбаність, іноді гиперопеку. Причиною також  може бути конфлікт між дитиною і  вчителем, або батьками. Гіперактивність  частіше зустрічається у хлопчиків. У тридцяти-сімдесяти відсотках  випадків симптоми гіперактивності  переходять і в дорослий вік. Тривалі  спостереження за хворими і ретроспективні дослідження показали, що гіперактивність  та імпульсивність в підлітковому періоді  у багатьох зменшується, навіть якщо залишаються інші порушення. У людей, що страждали в дитинстві важкими  формами гіперактивності, у підлітковому та дорослому віці високий ризик  соціальної дезадаптації. В даний  час не існує єдиної точки зору на етіологію гіперактивності, хоча на сьогодні основний напрям в дослідженнях синдрому - вивчення спадкової схильності і морфофункціональних характеристик  головного мозку. Разом з тим  цілком очевидно, що діти з гіперактивністю  потребують медико-соціальної та психолого-педагогічної допомоги.

Таким чином, проблема дослідження  гіперактивності в дошкільному  віці і побудова мультимодальній  корекційної програми відносяться  до числа актуальних, теоретично і  практично значущих завдань, але  недостатньо висвітлених у теорії і практиці  психології.

1.2. Особливості розвитку  дитини з синдромом гіперактівності

 

Прояви гіперактивності  можуть бути розподілені по чотирьох основних групах симптомів: порушення  уваги, ознаки імпульсивності і гіперактивності, симптоми статіколокомоторной недостатності і соціальна дезадаптація [4, С. 25-29]. Відставання біологічного дозрівання ЦНС у дітей із гіперактивністю і, як наслідок, вищих мозкових функцій (переважно регулятивного компонента), не дозволяє дитині адаптуватися до нових умов існування і нормально переносити інтелектуальні навантаження [16]. Виражені порушення в сфері пізнавальних процесів, пов'язані з розладами слухового Гнозис. Зміни слухового Гнозис проявляються у нездатності правильно оцінити звукові комплекси, що складаються із серії послідовних звуків, неможливістю їх відтворити і недоліками зорового сприйняття, труднощами в освіті понять, інфантильністю і неконкретністю мислення, на які постійне вплив роблять сьогохвилинні імпульси. Моторна дискордантність пов'язана зі слабкою координацією «очі-руки» і негативно позначається на здатності правильно і легко писати [12, С.126-130].

Дослідження Ясюкова Л.А. показують специфіку інтелектуальної  діяльності дитини з гіперактивністю, що складається з циклічності: довільна циклічна робота не перевищує п'яти-п'ятнадцяти  хвилин, після закінчення яких діти втрачають контроль над розумовою  активністю далі, протягом трьох-семи хвилин мозок накопичує енергію  і сили для наступного робочого циклу. Потрібно відзначити, що стомлення  має подвійну біологічну дію: з одного боку, воно є захисною охоронної  реакцією від надзвичайного виснаження організму, з іншого - стомлення стимулює відновлювальні процеси, розсуває кордони  функціональних можливостей. Чим довше  дитина працює, тим коротше стають продуктивні періоди і тривалий час відпочинку - поки не настає повне  виснаження. Тоді для відновлення  розумової працездатності буває, необхідний сон. У період «відпочинку» дитина перестає розуміти, осмислювати і переробляти інформацію, що поступає. Вона ніде не фіксується і не затримується, тому дитина не пам'ятає, що вона в цей час робила, не помічає, що були якісь перерви в її роботі. Розумова стомлюваність більше властива дівчаткам, а у хлопчиків вона проявляється до семи років. У дівчаток також знижено рівень словесно-логічного мислення. Пам'ять у дітей з гіперактивністю може бути в нормі, але через виняткову нестійкості уваги спостерігаються «прогалини в добре засвоєному» матеріалі [21, С. 56-59].