Індивідуальні особливості пам'яті

СП - сенсорна пам'ять,

ОК - оперативна короткочасна пам'ять

ДП - довготривала пам'ять

 

Таким чином, короткочасна пам'ять  реалізує вплив еталонів довготривалої  пам'яті на здійснення в даний  момент дії і потім вводить  в довготривалу пам'ять нову інформацію про результати діяльності. Усі ці три рівні пам'яті (миттєва, короткочасна і довготривала) функціонально взаємопов'язані  і утворюють єдину систему  тимчасової регуляції діяльності людини (рис.1.2).

 

 

 

 

 

Висновки до роздiлу 1

 

 

 

Пам'ять – це складний психічний процес, що складається з декількох приватних процесів, пов'язаних один з одним. Пам'ять необхідна людині, – вона дозволяє йому накопичувати, зберігаючи і згодом використовувати особистий життєвий досвід, у ній зберігаються знання й навички.

За тимчасовим аспектом роботи її стали розділяти на довготривалу і короткочасну. Наявність розглянутих різних критеріїв для класифікації видів пам'яті обумовлено багатогранністю її проявів у структурі людської діяльності. Однак всі ці прояви в комплексі властиві єдиній системі пам'яті. Тому всякий реально протікає мнемічний процес одночасно володіє декількома характеристиками. Наприклад, конкретний акт запам'ятовування може бать охарактеризований як «зорове довільне короткочасне запам'ятовування», тобто поєднувати в собі ознаки модальності, довільності і часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПАМ'ЯТЬ ЯК БАЗОВА ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА В СТРУКТУРІ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

 

 

 

2.1 Пам'ять як багаторівнева  система.

 

 

 

До теперішнього часу визначилися  три основні рівні вивчення функціональних механізмів пам'яті: психологічний (поведінковий), нейрофізіологічний і біохімічний. На кожному з цих рівнів пам'ять  досліджується з певного боку:

Психологічний рівень вивчення пам'яті пов'язаний з розкриттям закономірностей функціонування основних мнемічних процесів: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування в їх прояви в поведінці тварин і різних видах діяльності людини. Для вітчизняних психологічних концепцій пам'яті, що розвиваються на основі системної методології та діяльнісної теорії, завжди в особливій мірі було характерно прагнення досліджувати мнемічні процеси з опорою на аналіз об'єктивних і суб'єктивних умов різних видів діяльності.

Нейрофізіологічний урівень  досліджень пов'язаний, перш за все  з працями І.М. Сєченова та І.П. Павлова, що розкрили рефлекторні механізми  психічної діяльності. І.М. Сєченов розглядав психіку як центральний зображений регулюючий компонент цілісного рефлекторного акту, де центральна внутрішньо мозкова ланка невіддільна від сенсорних і ефекторних ланок, завдяки яким здійснюється безпосереднім контакт суб'єкта з об'єктом. Стан усіх ланок рефлексу як єдиного доцільного активного відбивного процесу є стан взаємодії організму із середовищем. Без наявності пам'яті людина завжди залишався б у положенні новонародженого, будучи позбавленим можливості засвоєння знань і формування вищих, свідомо регульованих форм поведінки. У роботах цього періоду були отримані факти, котрі пов'язують процеси освіти і актуалізації мнемічних слідів з циркуляцією процессiв збудження і гальмування в нейронних мережах кори мозку, що приходить до зміни біоелектричних потенціалів на синаптичних контактах, а також послідуючих в структурі синапсiв і самих нейронів. У свою чергу, динаміка нервових процесів кори пов'язана з різними характеристиками запам'ятовуються об'єктів і умовами їх сприйняття самим суб'єктом.

Біохiмічний рівень досліджень пам'яті бере початок в дослідах У.Пенфілда (1955) і Х. Хіденао (1960), який відкрив можливість експериментального вивчення інтимних механізмів пам'яті на нейронних та молекулярному рiях. В роботах Х. Хіденао було встановлено зв'язок мнемічної функції з наявністю в нейронах кори мозку структур ДНК (основи генетичної пам'яті) і РНК (основи придбаної пам'яті). Досліди Хіденао і його колег показали, що порушення мезга тварин в умовах експериментального навчання проводить до підвищення активності та збільшенню виробiтка в нейронах кори молекул РНК, частина якої при цьому відрізняється за своїм хімічним складом від РНК в нейронах ненавчених тварин. Ці активовані молекули РНК, очевидно, і беруть участь в утворенні слідів пам'яті.

Аналізуючи кожен рівень мнемічної активності в його взаємозв'язках з іншими, П. К. Анохін розглядає пам'ять як складну багаторівневу систему переробки інформації (1968). На кожному з цих рівнів інформація проходить певний етап перекодування, починаючи з біохімічних реакцій в молекулярно-клітинних структурах нейронів, через процеси на рівні синаптичних контактів і міжнейронних зв'язків до регулятивних проявів на поведінковому рівні - рівні функціональних систем.

У ряді психофізіологічних досліджень зарубіжними авторами були отримані факти, що свідчать нібито про  те, що індивідуальна активність тварин не є необхідною умовою придбання нового досвіду. Дж. Макконнел були отримані дані про перенесення слідів пам'яті у черв'яків-планарій (1966). Тварини навчалися рухатися в темну або світлу частину лабіринту, і після зміцнення навику їх згодовували ненавченим планаріям, які при цьому виявляли навички, вироботані в їхніх жертв. Факти перенесення досвіду у ссавців тварин (щурів) були приведені А. Джекобсоном (1966). У його експеримент щури навчалися за звуковим сигналом рухаючись до годівниці. Потім їх умертвляли, і витяжка РНК з їх мозку вводилася в кров ненавчених тварин, які після такої ін'єкції проявляли тенденцію бігти до годівниці на звуковий сигнал і швидше засвоювали даний навик при навчанні. Потім дві групи щурів навчалися різним навичкам: одні – бігти до годівниці на звуковий сигнал, інші – на світло. Потім були зроблені перехресні ін'єкції РНК, що призвели до зміни навичок: реципієнти отримували навик, яким він був у донорів.

Використання цих коштів активізація пам'яті може Кметь  місце лише в специфічних умовах як допоміжний, але не універсальний  метод регуляції змісту та обсягу пам'яті людини. Основною умовою ефективного  використання пам'яті є раціональна  організація її активності, включеної  в процес цілеспрямованої діяльності суб'єкта.

Зіставлення особливостей мнемічних активностей різних рівнів дозволяє зробити висновок, що вони органічно пов'язані між собою, функціонують в єдності і взаємно детермінують одна одну. Слідові процеси нейронного і молекулярного рівнів служать внутрішнім механізмом зовнішніх форм прояву процесів пам'яті, але, в свою чергу, вони також детермінуються об'єктивними умовами організації поведінки та діяльності, пов'язані внутрішніми контурами саморегуляції в структурі єдиної багаторівневої мнемічної системи.

Вивчення пам'яті на психологічному рівні завжди повинно включати в  себе її аналіз як прояв властивостей конкретної особистості. Індивідуальні  відмінності пам'яті найчастіше опосередковані природними особливостями суб'єкта. Дослідження пам'яті методами діффірінціальной психофізіології показали зв'язок різних динамічних властивостей пам'яті з типологічними властивостями нервової системи. Завдання співвіднесення властивостей пам'яті з індикаторами типологічних властивостей нервової системи була вперше поставлена ​​Б. М. Тепловим (1955), що висловили гіпотезу про те, що міцність слідів пам'яті повинна бути пов'язана з цікавістю-лабільністю нервових процесів.

 

 

 

2.2 Пам'ять і регуляція  діяльності.

 

 

 

Поетапний аналіз всіх рівнів функціональної системи діяльності показує, що саме пам'ять виступає в якості найважливішого інтегратора цієї системи в єдиному контурі її саморегуляції. Пам'ять – необхідний компонент стадії аферентних синтезу, де вона опосередковує відбір вхідної інформації відповідно до зберігаються в ній мотиваційними установками. Вона – найважливіший компонент акцептора дії, опосередковуючи побудову образу цілі і його збереження для подальшого звірення з отриманим результатом. Тим самим пам'ять виступає також найважливішим елементом зворотної аферентації і набуття нового досвіду, його включення в побудові нових програм поведінки. Пам'ять в її мимовільних формах органічно включена до складу всякої функціональної системи як інтегративний механізм різної дії. Пам'ять в її довільній формі, розглянута як закінчена цілеспрямована дія (наприклад, довільне запам'ятовування або відтворення матеріалу), може виступати в якості самостійної функціональної системи, спрямованої на досягнення даної мети, з усіма властивими їй механізмами саморегуляції. У складній структурі діяльності людини мимовільна і довільна форми пам'яті співіснують, складаючи найважливіший психологічний механізм організації дій, спрямованих на вирішення пізнавальних, мнемічних і практичних завдань.

Психічна діяльність людини розглядається як динамічна саморегулююча  функціональна система, що характеризує багатомірністю і багаторівневою ієрархічною  структурою. Вона включає ряд підсистем, що володіють різними функціореальнимі якостями і в той же час нерозривно взаємозв'язаних. Можна виділити три основні підсистеми:

- Когнітивну, у якій реалізуються  функції пізнання,

- Регулятивну, що забезпечує  управління поведінкою,

- Комунікативну, формується і реалізується в процес се спілкування суб'єкта з іншими людьми.

Система психічних процесів у структурі діяльності є єдиним цілісним утворенням, нерозкладним на окремі частини, – це одна з фундаментальних характеристик її функціонування. При аналізі цієї системи психологи виділяють різні її компоненти: сенсорні, мислительські, мнемічні, моторні функції. У реальній діяльності всі ці процеси виступають в якості динамічно взаємодіючого ансамблю функцій, в комплексі яких функціональна представленість різних процессів може бути різною у зв'язку з характером розв'язуваних суб'єктів задач: пізнавальних, мнемічних, практичних. У відповідних умовах одні функції набувають провідну роль, інші – роль виконавську, підпорядковану. Однак в силу принципу єдності і цілісності функціональної системи рішення будь-якої задачі суб'єктом обов'язково включає участь і взаємодію всіх процесів. Тому обов'язковим компонентом функціональної системи в будь-якій дії є пам'ять.

Принципи системного аналізу  стимулюють вивчення пам'яті саме в  плані її включеності у функціональну структуру діяльності, в єдності з усіма її компонентами: мотиваційними, цільовими, операційними, оціночно-результативними. І це означає принципову новизну такого підходу на відміну від мавших місце раніше, коли пам'ять розглядалася ізольовано від інших психічних процессів і діяльності в цілому або ж, вивчаючи в плані діяльністного підходу, фактично або відокремлювалася від діяльності в часовому плані, або ототожнювалася з нею. Системний аналіз процесів пам'яті активізував увагу учених до продуктивних функцій пам'яті в структурі діяльності. Вже в ассоцианистській концепції пам'яті було виділено дві форми її прояву: пам'ять як засіб фіксації сформованих уявлень і вироблених суб'єктом дій і пам'ять як умова організації і здійснення інших психічних процесів. Перша з цих функцій пам'яті названа пізнавальною, когнітивною, тому вона забезпечує запечатление і збереження знань у вигляді образів і понять. Друга функція, пов'язана з участю пам'яті в організації інших психічних процесів, може бути названа продуктивною. Виділення цієї другої функції пам'яті представниками ассоцианистській було пов'язано з їхньою думкою про те, що саме пам'ять забезпечує утворення асоціацій, з яких складаються всі інші психічні освіти, що представляють собою з'єднання асоціацій різного рівня складності.

Продуктивні функції пам'яті  були експериментально виявлені і вперше наочно представлені при мікроструктурного аналізу процесу побудови перцептивних образів і побудові відповідних функціональних моделей сприйняття. Одна з перших таких моделей була представлена ​​Д.Бродбентом (рис.2.1). видно, що в структурі даної моделі виділена система короткочасного зберігання (S-система) і елемент (блок) фільтра, призначених для відбору деякої частини інформації, фронтально надходить на сенсорний вхід (рецептори) людини і нетривалий час зберігається в S-системі, поки не буде здійснено її кількісний і якісний відбір. [11,212].

У моделі відзначеийа також зв'язок вказаних двох елементів з довготривалим сховищем (Р-системою), яка, очевидно, справляє стимулюючий вплив на механізм відбору інформації на вході, опосередковуючи конкретний зміст створюваного перцептивного образу.

 

  

 

(Р - система)

 

Рис.2.1 Функціональна схема короткочасної пам'яті, Д.Бродбент

 

Таким чином, пам'ять виступила  основним пояснювальним принципом, що дозволяє розкрити операційну структуру  процесу сприйняття і специфіку формованих образів. Це дозволяє зрозуміти психологічний механізм відомого явища – впливу установок особистості, її минулого досвіду на утримання формуючого образу сприйняття, у зв'язку з чим люди, що володіють різним життєвим досвідом, рівнем розвитку і моральними позиціями, бачать різне в одних і тих ж речах і подіях, формують суб'єктивні образи різного змісту. Численні психологічні дослідження, проведені в даному напрямку, переконливо показали, що сприйняття не є процесом простого механічного уявлення зовнішніх об'єктів, а пам'ять – не є супроводжуючим службовим процесом, що зберігає виникли відбитку, перцепту. Пам'ять в її короткочасної і довготривалої формах була показана як активний процес, опосередковуючи їх активну природу.

У міру подальшого розвитку і ускладнення системи діяльності ускладнюється і її регуляторної освіти – пам'ять. На більш пізніх етапах розвитку пам'ять в її довільній формі виступає як спеціальна організація дій відповідно до завдань майбутнього відтворення матеріалу. Ця форма пам'яті розглядається як самостійна спеціальна діяльність, діяльність з придбання та систематизації знань суб'єктом. У змісті цієї вищої форми пам'яті перевищує її конгітівна сторона як продукт відносно більш пізнього формування в онтогенезі. Продуктивні і когнітивні функції пам'яті розглядаються в єдності, а також простежується їх роль в організації повного операційного складу цілісної діяльності, всіх основних її компонентів: сенсорних, інтелектуальних, моторно-мовних. Заснований на такому підході аналіз функцій пам'яті в структурі конкретних видів діяльності наочно характеризує її як базову функціональну систему, що забезпечує регуляцію й організацію діяльності в єдиному контурі її саморегуляції. На різних рівнях функціонування такої системи послідовно і взаємозумовлено здійснюються процеси прийому і відбору вхідної інформації, її інтерпретації на базі минулого досвіду суб'єкта, прогнозування, формування уявлення мети і планів актуальної поведінки, практичної їх реалізації, оцінки результатів і на цій основі – подальше збагачення, перебудова і систематизація досвіду суб'єкта в довготривалій пам'яті, її когнітивних (операційних) та регулятивних (мотиваційних і цілеобразуючих) структур. Розробка різних аспектів системного аналізу пам'яті є цілком закономірним і прогресивним явищем, що відображає складність і багатогранність проявів когнітивних і регулятивних функцій пам'яті в структурі людської діяльності. Такий аналіз створює реальну основу для виявлення і формалізованого опису структури конкретних видів навчальної, операторської, управлінської, спортивної, комунікативної діяльності і розробки відповідних практичних рекомендацій щодо їх регуляції, організації та корекції.