Фактори, які впливають на пам'ять

Персеверація може відбуватися у цілком здорової людини, але частіше спостерігається при втомі, кисневому  голодуванні. Іноді настирлива ідея, думка (ідефікс) стає симптомом нервово-психічного розладу – неврозу.

Довільне відтворення - це відтворення із заздалегідь поставленою метою, усвідомленням завдання, прикладанням зусиль.

Пригадування – активна форма відтворення, що пов'язана з напругою, що вимагає вольового зусилля й спеціальних прийомів  – асоціювання, опори на впізнавання. Пригадування залежить від ясності поставлених завдань, логічної впорядкованості матеріалу.

Спогад – відтворення образів при відсутності сприйняття об'єкта, «історична пам'ять особистості».

4. Теорії й закони пам'яті

Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічих, хімічних та ін.) про сутність і закономірності пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології, і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.

Психологічні теорії пам'яті

Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.

Однією з перших психологічних теорій пам'яті, що досі не втратила наукового значення, була асоціаністська теорія. Вихідним принципом для неї стало поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості, та його відтворенні індивідом. Основними принципами утворення асоціацій між об'єктами є: збіг їхнього впливу в просторі і часі, схожість, контраст, а також їхнє повторення суб'єктом. В. Вундт вважав, що пам'ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв'язки між словами), зовнішніх (зв'язки між предметами), внутрішніх (логічні зв'язки значень). Словесні асоціації розглядали як найважливіший засіб інтеріоризації чуттєвих вражень, завдяки чому вони ставали об'єктами запам'ятовування і відтворення.

Окремі елементи інформації, згідно з асоціаністською теорією, запам'ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових зв'язках з іншими. Зокрема, встановили, як змінюється кількість елементів, що запам'ятовуються, залежно від повторень ряду елементів і розподілу їх у часі та як зберігаються у пам'яті елементи ряду, що запам'ятовуються, залежно від часу, який минув між заучуванням і відтворенням.

Слабкою стороною асоціанізму став його механізм, повязаний з абстрагуванням від змістової, мотиваційної і цільової активності пам’яті. Не враховано, зокрема, вибірковості (різні індивіди не завжди запам’ятовують взаємопов’язані елементи) та детермінованості (деякі об’єкти зберігаються в пам’яті після одноразового сприймання міцніше, ніж інші – після багаторазового повторення) пам’яті.

 Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається з різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам'яті зв'язком між елементами матеріалу, який запам'ятовується, гештальтпсихологічна теорія - організацією матеріалу, біхевіористична - характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв'язку між пам'яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам'яті.

Біохімічні теорії пам'яті

Ці теорії припускають утворення нових білкових речовин (нейропептидів та інших) при довгтривалому запам'ятовуванні.

Спочатку, безпосередньо після впливу подразника, в нервових клітинах відбувається електрохімічна реакція, що викликає оборотні фізіологічні зміни в клітинах (короткочасне запам'ятовування), а далі на її основі виникає власне біохімічна реакція зі структурними змінами нейрона, що забезпечує довгтривалу пам'ять (двоступінчастий характер механізму запам'ятовування). Експериментально отримані дані про важливу роль рибонуклеїнової кислоти (РНК) і олігопептидів у реалізації функції запам'ятовування. 
          Найбільш хвилюючими експериментами в останні роки стали спроби перенести пам'ять від однієї тварини до іншої («пересадка пам'яті»). Якщо навчити планарію, що світло завжди передує струмові, а потім умертвити її й скормити інший планарії, то виявляється, що придбаний першою планарією досвід частково передається другій. Планарія порівняно примітивний організм, і вона має особливі механізми научення, які не мають ніякого значення для розуміння пам'яті у вищих організмів. Однак є дані про успішність подібного досвіду на мишах і пацюках - був здійснений «перенос пам'яті» по виробленню умовних рефлексів від однієї особини до іншої за допомогою ін'єкцій гомогената мозку попередньо навченої тварини-донора.

Нейронні й фізико-хімічні теорії пам'яті

Існує чимало теорій, які підтримують погляди про структурні або хімічні зміни у самому мозку при накопиченні ним прижиттєвої інформації.

Запам'ятовування й научення тісно пов'язані між собою. Навіть найпростіші форми научення засновані на тому, що якась подія запам'ятовується. Нейрофізіологам зараз відомі три основні типи научення:

1. звикання, або габітуація (організм не реагує на постійно діючий подразник); 
   2) сенситизація (виникнення реакції на раніше нейтральний подразник); 
   3) класичне, або павловське зумовлювання.

Усі характеристики тимчасових нервових зв'язків, і насамперед ступінь їх міцності, обумовлюються характером підкріплення, яке і є заходом життєвої (біологічної) доцільності тієї або іншої дії. Імовірно також, що проходження будь-якого нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе також у буквальному значенні слова фізичний слід. Фізична матеріалізація сліду виражається в електричній і хіміко-механічній змінах синапсів, які полегшують вторинне проходження імпульсів по знайомім шляхові. Найпростіший нейронний ланцюг, що забезпечує пам'ять, можна представити у вигляді замкненої петлі - збудження проходить все коло й починає новий. Цей процес тривалої циркуляції імпульсів у нейронних ланцюгах називається реверберацією.

Представлення про цикли нейронної активності багатьма вважається матеріальним субстратом пам'яті. Нейронних ансамблів (кожен порядку 100-300 клітин) величезна безліч. Кожен з них зберігає інформацію про якийсь об'єкт пам'яті у вигляді стійкого хвильового візерунка. Чим більше нейронів мозку залучається в ритми якогось пульсуючого ансамблю, тем вище ймовірність усвідомлення відповідного образа.

Не всі одиниці пам'яті задіяні й актуалізовані одночасно, а тільки їхнє невелике число. Це число служить мірою об'єму уваги. Через циклічні коливання збудливості нейронних ансамблів образи довгочасної пам'яті, у тому числі образи, що згадуються й вимовних слів, актуалізуються не всі відразу, а по черзі, причому деякі частіше, інші рідше. Якщо моменти актуалізації різних образів збігаються, то такі одиниці пам'яті мають шанс об'єднатися. Таким чином, виробляється нове поняття. Так відбувається научення й реалізуються акти творчості.

Закон яскравих вражень

Наша пам'ять в першу чергу реагує на яскраві враження. Те, що яскраво, незвичайно, чимось виділяється, запам'ятовується саме по собі, без особливих зусиль із боку людини. Яскраві події згадати легше, ніж повсякденні, нехай навіть відбувалися вони зовсім недавно. На дії цього закону засновані й рекламні ролики, і музичні кліпи, і вулична реклама — чим інформація яскравіша й незвичніша, тим більше ймовірності того, що вона залишиться в пам'яті.

Інформацію, що підлягає запам'ятовуванню, потрібно пред'являти нашій  пам'яті в надзвичайно комфортному для неї вигляді. Якщо перед запам'ятовуванням обробити інформацію таким чином, щоб вона стала яскравою й незвичайною, — у цьому випадку пам'ять (мозок) з більшою ймовірністю й з меншими зусиллями засвоїть її. Саме на цій властивості пам'яті засновано багато технік ефективного запам'ятовування.

Закон вагомості  інформації

 До вагомої інформації відноситься все те, що пов'язано з безпосереднім виживанням людини або те, що пов'язане із задоволенням первинних життєвих потреб. Це відомості, що стосуються харчування, основних навичок, правил життя в соціальному середовищі й т.п. Із запам'ятовуванням інформації цього, як правило, не виникає проблем.

Наступна по вагомості є інформація, пов'язана зі своєю особистістю: все, що має відношення до захоплень людини, його прихильностей, життєвим цінностям, професії, емоціям і почуттям, самоствердженню, особистісному успіху. Цей вид інформації теж мало піддається забуванню, а само запам'ятовування не викликає проблем.

Ще одним видом інформації, найменш вагомим для виживання, вважається загальноосвітня інформація, або інформація «для кругозору». Без цієї інформації людина може обходитися, жити й виконувати свої професійні обов'язки. Саме із запам'ятовуванням цього виду інформації ми найчастіше й зазнаємо труднощів. Більша частина навчальної інформації саме й відноситься до цієї третьої групи. Однак іноді вона може виявитися й у другій групі, що значно підвищує її шанси бути краще засвоєною.  
         Отже, міцність запам'ятовування залежить від того, до інформації якого виду відносяться ті факти, які людина запам'ятовує. Щоб забезпечити краще засвоєння необхідної інформації, перед її запам'ятовуванням необхідно усвідомити, яку  позитивну роль вона зможе зіграти у вашому житті. 

Закон мотивації

Якщо у людини є сильна мотивація (причина, бажання) до запам'ятовування тієї або іншої інформації, то її засвоєння відбувається без проблем, оскільки інформація, до запам'ятовування якої існує сильна мотивація, теж на якийсь час відноситься до другої групи. 
         Уміння користуватися законом мотивації полягає в створенні додаткової, нехай навіть штучної мотивації. Створити штучну мотивацію значно простіше, ніж штучний інтерес. Наприклад, для багатьох гарною мотивацією є суперечка або суперництво. Для інших людей потужною мотивацією є очікувана нагорода — у конкурсі, змаганні. У кожному разі, для того, щоб «змотивувати» себе, потрібно спробувати встановити взаємозв'язок матеріалу з майбутньою діяльністю. Психологи й педагоги давно помітили, що школярам гірше всього даються ті предмети, які, на їхню думку, ніяк не стануть їм у нагоді у подальшому житті.

Закон діяльності

Чим більша інформація включена в діяльність людини, тем швидше й міцніше вона запам'ятовується. Закон діяльності має двояке значення. З одного боку, якщо знання включаються в якусь діяльність, то вони значно швидше засвоюються, а з іншого боку, ми особливо добре пам'ятаємо ті знання, які використовуємо у своїй діяльності, і поступово забуваємо ту інформацію, яка нами не використовується.

Для того щоб краще й швидше запам'ятати яку-небудь інформацію, необхідно зробити над нею яку-небудь дію: підрахувати, зіставити, виділити, поміняти місцями (що саме — залежить від виду інформації). Інакше кажучи, попрацювати з інформацією. Це значно поліпшить її засвоєння.

Закон настроювань і установок

На запам'ятовування, як і на будь-який інший вид діяльності, треба настроюватися, до нього треба готуватися, хоча б одну-дві хвилини. Цей етап підготовки здатний значно поліпшити якість запам'ятовування. Кожне запам'ятовування вимагає свого підходу. Від цього залежить не тільки якість кінцевого результату, але й раціональне використання ресурсів мозку.

Передбачуваний час зберігання інформації. Коли вам необхідно запам'ятати надовго, дайте собі уявну установку: пам'ятати довго (а ще краще — конкретно: півроку, 3 місяця, усе життя й т.п.).

 Настроювання на складність матеріалу. Перед запам'ятовуванням складного матеріалу має сенс підготуватися. Настроїтися на складність матеріалу можна за допомогою його попереднього перегляду. Він полягає у швидкому перегляді матеріалу. Під час попереднього перегляду мозок встигає зібрати багато найважливіших характеристик інформації, що виявляється вкрай необхідним при подальшій роботі.