Фактори, які впливають на пам'ять

Пам'ять називають механічною в тому випадку, коли запам'ятовування й збереження інформації відбувається переважно шляхом багаторазового повторення без осмислення її змісту. З віком така пам'ять має властивість погіршуватися. Прикладом механічної пам'яті може бути насильницьке запам'ятовування слів, які не пов’язані за змістом між собою. На відміну від механічної, логічна пам'ять ґрунтується на застосуванні значеннєвих зв'язків між об'єктами, що запам'ятовуються, явищами або предметами. Її постійно застосовують, наприклад, викладачі, коли викладають новий лекційний матеріал і періодично нагадують студентам раніше введені поняття, що згадуються в лекції.

За ступенем усвідомленості інформації, що запам'ятовується, також виділяють імпліцитний й експліцитний види пам'яті.

Імпліцитною є пам'ять на матеріал, який людиною не усвідомлюється. Процес запам'ятовування йде в цьому випадку незалежно від свідомості, неявно. Така пам'ять вимагає своєрідного «запуску» й таким стартером може стати необхідність рішення важливого на даний момент завдання. При цьому людина не усвідомлює ті знання, які вона має. Наприклад, у процесі соціалізації людина сприймає цінності й норми суспільства, не усвідомлюючи основні теоретичні принципи, на яких базуються основи його поведінки.

Експліцитна пам'ять, навпаки, заснована на свідомому застосуванні людиною раніше отриманих знань. І при рішенні якого-небудь завдання ці знання витягають зі свідомості на шляхом дізнавання, пригадування й т.ін.

 За тривалістю  збереження образів пам'ять людини поділяють на:

• миттєву (сенсорну);
• короткочасну;
• оперативну;
• довгочасну;

Миттєва (або сенсорна) пам'ять утримує інформацію, сприйняту органами почуттів без її подальшої переробки. Управляти цим видом пам'яті практично неможливо. Вона поділяється на наступні підтипи: іконічна пам'ять - після короткого пред'явлення об'єкта образ зберігається в пам'яті короткий проміжок часу; ехоїчна пам'ять - у цьому випадку образи зберігаються протягом 2 - 3 с після короткого слухового подразника.

Короткочасна (або робоча) - це пам'ять на образи після однократного, нетривалого сприйняття й наступного негайного (у перші ж секунди після сприйняття) відтворення. Даний вид пам'яті залежить від кількості сприйманих знаків (символів), їхньої фізичної природи, а не від їхнього інформаційного змісту. Об’єм короткотривалої пам’яті є індивідуальним і за ним можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному об’єму пам’яті, що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєвим є те, що короткотривала пам’ять може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторювати зміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.

Оперативна пам’ять - запам’ятовування, збереження і відтворення проміжної інформації на оперативний термін часу.   Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної пам’яті. Цей різновид пам’яті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впродовж  дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переопрацьованому виді переводиться у довготривалу пам’ять. Проміжна ж пам’ять після свого очищення знову готова до накопичення нової інформації.

Довгочасна пам'ять - це пам'ять на образи, що припускає тривале збереження їх слідів у свідомості й наступне багаторазове застосування в майбутньому. Довгочасна пам'ять становить основу міцних знань. Відтворення інформації із цієї пам'яті може бути двох видів: або за власним бажанням, або за допомогою зовнішнього подразнення певних ділянок кори головного мозку (наприклад, гіпноз або подразнення певних ділянок головного мозку слабким електричним струмом). Найцінніша інформація зберігається в довгочасній пам'яті людини впродовж всього життя. Короткочасна пам'ять стосовно довгочасної виконує роль своєрідного контрольно-пропускного пункту, через який сприймані образи потрапляють у довгочасну пам'ять. Без повторення образи губляться. Деякі дослідники вводять поняття проміжної пам'яті й приписують їй функцію первинної обробки вхідної інформації: більш цікава частина інформації затримується в ній на кілька хвилин і якщо за цей час вона не буде затребувана, те ймовірна повна її втрата.

  Залежно від цілей дослідження підрозділяють пам'ять на:

• генетичну (біологічну);
• епізодичну;
• реконструктивну;
• репродуктивну;
• асоціативну;
• автобіографічну;

Генетична (біологічна) пам'ять - це пам'ять на біологічні події величезного еволюційного періоду людини як виду. Вона обумовлюється механізмом спадковості й зберігає схильність людини до зразків дії й певним видам поведінки в конкретних ситуаціях. Саме через генетичну пам'ять передаються інстинкти, елементарні вроджені рефлекси й навіть елементи фізичного вигляду людини.

Епізодична пам'ять зберігає окремі фрагменти інформації з фіксацією ситуації, у якій вона була сприйнята (місце, час, спосіб).

Репродуктивна пам'ять - це повторне відтворення шляхом пригадування збереженого раніше оригінального об'єкта.

Реконструктивна пам'ять полягає не стільки у відтворенні об'єкта, скільки у відновленні порушеної послідовності стимулів у її споконвічній формі.

 Асоціативна пам'ять базується на будь-яких установлених функціональних зв'язках (асоціаціях) між об'єктами, що запам'ятовуються.

Автобіографічна пам'ять - пам'ять про події власного життя ( якоюсь мірою її можна віднести до різновиду епізодичної пам'яті).

 Усі види пам'яті тісно зв'язані між собою. Наприклад, якість роботи короткочасної пам'яті визначає рівень ефективності довгочасної пам'яті.  У той же час об'єкти, які сприймаються одночасно по декількох каналам, краще запам'ятовуються людиною.

3. Процеси пам'яті.

Пам'ять містить у собі кілька взаємозалежних процесів: запам'ятовування, збереження, забування й відтворення.

Запам'ятовування – один з основних процесів пам’яті, спрямований на збереження отриманих вражень шляхом зв'язування їх з наявним досвідом. З фізіологічної точки зору запам'ятовування – це утворення і закріплення в мозку слідів збудження від впливу навколишнього світу. Характер запам'ятовування, його сила, яскравість, чіткість залежать від особливостей подразника, характеру діяльності, психічного стану людину.

Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Процес запам'ятовування може протікати в трьох формах: відбиток, мимовільне й довільне запам'ятовування.

Відбиток (імпринтинг) – це міцне й точне збереження подій в результаті однократного пред'явлення матеріалу на кілька секунд. Стан імпринтингу – миттєвого відбитку – виникає у людини в момент найвищої емоційної напруги (ейдетичні образи).

Мимовільне запам'ятовування виникає при відсутності свідомої установки на запам'ятовування при багаторазовому повторенні подразника, носить вибірковий характер і залежить від дій людини, тобто  визначається мотивами, цілями, емоційним відношенням до діяльності. Ненавмисно запам'ятовується щось незвичайне, цікаве, несподіване, яскраве,  те що емоційно збуджує.

Довільне запам'ятовування у людини є провідною формою. Воно виникає в процесі трудової діяльності й викликано необхідністю зберегти знання, уміння й навички, без яких праця неможлива. Це більш високий рівень запам'ятовування із заздалегідь поставленою метою й додатком вольових зусиль.

Для більшої ефективності довільного запам'ятовування необхідне дотримання наступних умов:

• наявність психологічної установки на запам'ятовування;

• з'ясування значення знань, що здобуваються;

• самоконтроль, комбінація запам'ятовування з відтворенням;

• опора на раціональні прийоми запам'ятовування.

До раціональних прийомів  запам'ятовування (мнемічні прийоми) відноситься виділення опорних пунктів, значеннєве угруповання матеріалу, виділення основного, головного, складання плану та ін.

Різновидом довільного запам'ятовування є завчання – систематичне, планомірне, спеціально організоване запам'ятовування із застосуванням мнемічних прийомів.

За результатом запам'ятовування може бути дослівним, близьким до тексту, значеннєвим, що вимагають розумової переробки матеріалу, за засобом – у цілому, вроздріб, комбінованим. За характером зв'язків запам'ятовування поділяється на механічне й логічне (значеннєве), ефективність якого в 20 разів вище, ніж механічного. Логічне запам'ятовування припускає певну організацію матеріалу, розуміння змісту, зв'язки між частинами матеріалу, розуміння значення кожного слова й використання образних прийомів запам'ятовування (схеми, графіки, картинки).

Основними умовами міцного запам'ятовування є:

• усвідомлення мети, завдання;

• наявність установки на запам'ятовування;

• раціональне повторення – активне й розподілене, оскільки воно більш ефективне, ніж пасивне й суцільне.

Збереження являє собою процес більш-менш тривалого утримання в пам'яті відомостей, отриманих з досвідом. З фізіологічної точки зору збереження – це існування слідів у прихованій формі. Це не пасивний процес утримання інформації, а процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.

Збереження насамперед залежить:

• від установок особистості;

• сили впливу матеріалу, що запам'ятовується;

• інтересу до відбиваних впливів;

• стану людини.

При втомі, послабленні нервової системи, важкому захворюванні забування проявляється дуже різко. Так, відомо, що Вальтер Скотт писав «Айвенго» під час важкої хвороби. Читаючи твір після видужання, він не міг згадати, коли і як написав його.

Процес збереження має дві сторони – власне збереження й забування.

Забування – це природній процес вгасання, ліквідації, стирання слідів, загальмовування зв'язків, який дає мозку можливість звільнитися від надлишку непотрібної інформації.. Воно носить виборчий характер: забувається те, що не важливо для людини, не відповідає його потребам.

Забування може бути повним – матеріал не тільки не відтворюється, але й не пригадується; частковим – людина впізнає матеріал, але відтворити його не може або відтворює з помилками; тимчасовим – при гальмуванні нервових зв'язків, повним – при їхньому вгасанні.

Процес забування протікає нерівномірно: спочатку швидко, потім уповільнюється. Найбільший відсоток забування припадає на перші 48 годин після  завчання, і так триває протягом ще трьох діб. Протягом наступних п'яти діб забування йде повільніше. Звідси випливає висновок:

• повторювати матеріал треба через невеликий час після завчання (перше повторення – через 40 хв), тому що через годину в пам'яті залишається тільки 50 % механічно заученої інформації;

• необхідно розподіляти повторення в часі – краще повторювати матеріал невеликими порціями один раз в 10 днів;

• необхідне розуміння, осмислення інформації;

• для зменшення забування треба включати знання в діяльність.

Причинами забування можуть бути як не повторення матеріалу (вгасання зв'язків), так і багаторазове повторення, при якому в корі головного мозку виникає позамежне гальмування.

Забування залежить від характеру діяльності, що передує запам'ятовуванню, і яка  відбувається після неї. Негативний вплив діяльності яка передує  запам'ятовуванню називається проактивним гальмуванням, а діяльності, що відбувається після запам'ятовування – ретроактивним гальмуванням, яке виникає у випадках, після   запам'ятовування виконується подібна з ним або діяльність, яка потребує  значних зусиль.

 Матеріал, що зберігається в пам'яті, якісно змінюється, реконструюється, сліди стають блідіше, яскраві фарби вицвітають, але не завжди: іноді більш пізнє, відстрочене відтворення виявляється більш повним і точним, ніж раннє. Таке поліпшене відстрочене відтворення, характерне переважно для дітей, називається ремінісценцією.

Відтворення – активний, творчий процес, що полягає у відтворенні в діяльності й спілкуванні збереженого в пам'яті матеріалу. Розрізняють наступні його форми: дізнавання, мимовільне відтворення, довільне відтворення, пригадування й спогад.

Дізнавання – це сприйняття об'єкта в умовах його повторного сприйняття, яке відбувається завдяки наявності слабкого сліду в корі головного мозку. Впізнати легше, ніж відтворити. З 50 об'єктів людина впізнає 35.

Мимовільне відтворення – це відтворення, яке здійснюється як би «само по собі». Існують і нав'язливі форми відтворення, які називаються персеверацією (від лат. упорствую). Фізіологічним механізмом персеверації є інертність процесу збудження в корі головного мозку, так званий «застійне вогнище збудження».