Фактори, які впливають на пам'ять

 

 

 

Зміст

 

Вступ

І.Розділ. Науково-теоретичний аналіз поглядів вітчизняних і закордонних вчених на проблему пам'яті.                                                                                              

1.1. Розгляд пам'яті.                                                                                          

1.2. Класифікація, види, форми пам‘яті.                                                        

1.3. Процеси пам’яті.                                                                                       

1.4. Теорії та закони пам'яті.                                                                           

ІІ. Розділ. Фактори, які впливають на пам'ять.                                                               

2.1. Рекомендації з поліпшення пам'яті.                                                        

Висновки                                                                                                          

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вивчення пам'яті почалося багато століть тому, коли людина стала, хоча й невиразно, здогадуватися про те, що він здатна запам'ятовувати і зберігати інформацію. При цьому пам'ять завжди пов'язувалася з процесом навчання, а спроби пояснення пам'яті завжди збігалися з відомими на даному історичному відрізку методами зберігання інформації.

Пам'ять - форма психічного відображення, яка полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу. Вона пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання. Без неї неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якомога більше знати про нашу пам'ять.

Темою курсової роботи є питання «Пам'ять як важливий психічний процес».Об’єкт курсового дослідження: пам’ять як психічний процес. Предмет курсового дослідження: розглянути пам'ять та всі її найважливіші процеси, також розглянути  фактори, які впливають на пам'ять та сформулювати рекомендації щодо її покращення.

Я вважаю, що дана тема актуальна тому, що пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася з тваринного світу і досягла тих висот, на яких вона зараз перебуває. подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції також був би немислимим.

1. Науково-теоретичний аналіз поглядів вітчизняних і закордонних вчених на проблему пам'яті.

Кожне наше переживання, враження або рух залишають відомий слід, який може зберігатися досить тривалий час, і, при відповідних умовах, проявлятися знову. Тому під пам'яттю ми розуміємо фіксацію, збереження й наступне пригадування й відтворення слідів минулого досвіду, що дозволяє накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому колишніх знань. Таким чином, пам'ять - це складний психічний процес, який складається з декількох процесів, пов'язаних між собою. Пам'ять дозволяє людині накопичувати, зберігати й згодом використовувати особистий, життєвий досвід. Закріплення знань і навичок відноситься до роботи пам'яті. Завданням психології є вивчення того, як запам'ятовуються сліди, які фізіологічні механізми цього процесу, які умови сприяють відтворенню, які його межі, які прийоми дозволяють розширити обсяг відтворюваного матеріалу. Вивчення пам'яті було одним з перших розділів психології, де був застосований експериментальний метод: були зроблені спроби виміряти досліджувані процеси й описати закони яким вони підлягають.

Ще в 80-х роках минулого сторіччя один із творців експериментальної психології відомий німецький учений Герман Эббінгауз довгий час вивчав закономірності процесу запам'ятовування різних словосполучень і вивів цілий ряд законів запам'ятовування. Ним були розроблені перші експериментальні методи вивчення пам'яті й виведені важливі закономірності. Г. Эббінгауз запропонував прийоми, за допомогою яких, як він вважав, можна вивчити закони чистої пам'яті, незалежні від мислення. Класичні дослідження Г. Эббінгауза супроводжувалися роботами німецького психіатра Є. Крепеліна, який застосував ці прийоми до аналізу того, як протікає запам'ятовування у хворих із психічними змінами, і німецького психолога Г. Є. Мюллера, чиє фундаментальне дослідження присвячене основним законам закріплення й відтворення слідів пам'яті у людини. Перші вчені досліджували в основному процеси людської пам'яті, які зводились скоріше до вивчення спеціальної свідомої, мнемічної діяльності, ніж до широкого аналізу природних механізмів відтворення слідів, які проявляються однаковою мірою, як у людини, так і у тварин. Наприкінці 19-го й на початку 20-го століть з'явилися дослідження відомого американського психолога Торнайка, який вперше зробив предметом вивчення формування навичок у тварини, як тварина навчалася знаходити свій шлях у лабіринті і як вона поступово закріплювала отримані навички.

У першому десятилітті 20-го століття  І. П. Павловим був запропонований метод вивчення умовних рефлексів. Були описані умови, за яких виникають і утримуються нові умовні зв'язки. Вчення про вищу нервову діяльність та її основні закони стало надалі основним джерелом наших знань про фізіологічні механізми пам'яті. Усі ці дослідження обмежувалися вивченням найбільш елементарних процесів пам'яті. Дослідження вищих довільних і свідомих форм пам'яті, що дозволяють людині застосовувати відомі прийоми мнемічної діяльності й довільно звертатися до будь-яких відрізків свого минулого, лише описувалися філософами.

Пам'ять - це не тільки пасивне збереження отриманої колись інформації. Людина користується пам'яттю кожного разу, коли щось робить, виголошує слово, чує звук. Явище пам'яті цікавить учених, починаючи з давнини й до наших днів. В античні часи великі філософи Аристотель і Платон звертали свою увагу на проблеми пам'яті. Пізніше пам'ять вивчали релігійні мислителі Фома Аквінський і Блаженний Августин. Надалі фактично всі школи й напрямки психологічної думки включали дослідження пам'яті у свої наукові програми. У наш час пам'ять так само залишається в центрі уваги вчених. Щорічно в спеціалізованих журналах публікуються тисячі статей, які присвячені дослідженню пам'яті.

 

1. Розгляд пам’яті.

Пам'ять є необхідною умовою психічного розвитку людини. Будь-які зміни в її психіці завжди засновані на попередніх досягненнях, на минулому досвіді, зафіксованому в пам'яті. У наш час відсутня єдина й закінчена теорія пам'яті. Мнемічні процеси, або процеси пам'яті, вивчають різні науки, що розглядають фізіологічні, біохімічні й психологічні механізми процесів пам'яті.  «Без памяти, — писал С.Л.Рубинштейн, — мы были бы существами мгновения. Наше прошлое было бы мертво для будущего. Настоящее, по мере его протекания, безвозвратно исчезало бы в прошлом».

Різні інстинкти, вроджені й придбані механізми поведінки - це відбитий, переданий у спадщину, або здобутий в процесі індивідуального життя досвід. Без постійного відновлення такого досвіду, його відтворення у відповідних умовах, живі організми не змогли б адаптуватися до мінливих подій життя. Не пам'ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би удосконалюватися далі, і те, що він здобуває, ні з чим було б порівнювати й воно безповоротно втрачалося б. Завдяки пам'яті людина усвідомлює єдність минулого й сьогодення, зберігається цілісність людського "Я". Без певного обсягу пам'яті неможливі розумова діяльність, уява, створення образів, орієнтація в середовищі взагалі.

Пам'ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягає у людини. У долюдських організмів є тільки два види пам'яті: генетична й механічна. Перша виявляється в передачі генетичним шляхом з покоління в покоління життєво необхідних біологічних, психологічних і поведінкових властивостей. Друга виступає у формі здатності до научення, до придбання життєвого досвіду, який інакше, як у самому організмі, ніде зберігатися не може й зникає разом з його відходом з життя. Можливості для запам'ятовування у тварин обмежені, вони можуть пам'ятати й відтворювати лише те, що безпосередньо може бути придбане методом умовнорефлекторного, оперативного або вікарного научення, без використання будь-яких мнемічних засобів.

У людини є мова як потужний засіб запам'ятовування, засіб зберігання інформації у вигляді текстів і різного роду технічних записів. Їй немає необхідності покладатися тільки на свої органічні можливості, тому що головні засоби вдосконалення пам'яті й зберігання необхідної інформації перебувають поза й одночасно в її руках: людина в змозі вдосконалювати ці засоби практично нескінченно, не змінюючи своєї власної природи.  
          Фізіологічною основою пам'яті є сліди колишніх нервових процесів, що зберігаються в корі завдяки пластичності нервової системи: будь-який викликаний зовнішнім подразником нервовий процес, будь то збудження або гальмування, залишає в ній як би «слід» у вигляді певних функціональних змін, які полегшують перебіг відповідних нервових процесів при їхньому повторенні, а також їх повторне виникнення при відсутності подразника, що їх викликав. Фізіологічні процеси в корі головного мозку, що відбуваються при спогаді, за своїм змістом ті ж, що й при сприйманні: пам'ять вимагає роботи тих же центральних нервових апаратів, що й сприйняття, викликане безпосереднім впливом зовнішнього подразника на органи почуттів. Відмінність полягає лише в тому, що при сприйманні центральні фізіологічні процеси безупинно підтримуються подразненням рецепторів, а при пам'яті вони являють собою лише «сліди» нервових процесів, що минули.

Сприйняття зовнішніх предметів має у своїй фізіологічній основі складну діяльність багатьох нервових клітин у різних ділянках кори великих півкуль головного мозку, між якими встановлюються певні зв'язки. Ці тимчасові зв'язки відрізняються відомою системністю, оскільки вони викликані впливом зовнішніх явищ, які являють собою систему, а не хаотичну суму подразнень. Завдяки цьому в процесі повторних подразнень і відповідних реакцій у корі великих півкуль головного мозку утворюються більш-менш міцні й постійні системи зв'язків. Наявність цих тимчасових зв'язків і уможливлює процес пам'яті: збудження, що виникає під впливом якого-небудь зовнішнього подразника в тій або іншій ділянці кори великих півкуль головного мозку, переходить по второваних шляхах на інші ділянки кори, з якими відповідна ділянка була зв'язана в минулій діяльності, в результаті чого в нашій свідомості спливає образ баченого колись предмета.

Нервові процеси, що лежать в основі пам'яті, можуть бути викликані не тільки подразниками першої сигнальної системи (звуки, дотики, зорові подразнення), але й подразниками другої сигнальної системи, тобто словами, що сигналізують про різноманітні й складні зв'язки попередніх сприйняттів, що утворювалися в процесі. У своїй діяльності людина частіше має спогади, викликані саме словами у вигляді нагадування, наказу, пояснення, а не безпосередніми впливами зовнішніх предметів. Нервові зв'язки, що утворилися в результаті сприйняття скороминущі, не залишаються незмінними. У процесі різноманітної людської діяльності вони змінюються й ускладнюються, перебудовуються під впливом досвіду, що розширюється. При цьому нервові процеси, що зберігаються в якості «слідів», не є точним повторенням тих процесів, які відбувалися при безпосередньому сприйнятті, і мають переважно узагальнений характер. Спогад - щоразу новий фізіологічний процес, він не є точною копією того процесу, який мав місце при сприйнятті, тому відтворене в пам'яті не є точною копією колишнього сприйняття, а виявляється завжди трохи видозміненим.

2. Класифікації, види, форми пам’яті.

Види пам'яті класифікують за наступними ознаками: ступінь усвідомленості інформації (образів), що запам'ятовується, характер психічної активності, тривалість збереження образів, мети дослідження, характер зв'язку із цілями діяльності. Характер психічної активності залежить від того, які види аналізаторів, сенсорних систем і підкіркових утворень мозку включені в процеси пам'яті. Виходячи із цього виділяють пам'ять: образну, рухову, емоційну, словесно-логічну.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження. В образній пам’яті ми оперуємо образами та уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

Дотикальна, нюхова, смакова й інші види пам'яті особливої ролі в житті людини не відіграють, і їхні можливості в порівнянні із зоровою, слуховою, руховою й емоційною пам'яттю обмежені. Їхня роль в основному зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов'язаних з безпекою й самозбереженням організму.

Рухова (вона ж моторна) пам'ять - це здатність запам'ятовувати, зберігати й відтворювати різні характеристики руху, їх амплітуду, швидкість, темп, ритм, послідовність (їзда на велосипеді, плавання, гра у волейбол та ін.). На цьому виді пам'яті базуються трудові навички й будь-які доцільні рухові акти.

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоч емоційна пам’ять може виявитись  сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.

Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки і пам’ять називають не тільки логічною, але і словесною. Природно, що вона тісно пов’язана з мисленням і мовою, і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення. Даний вид пам'яті по ступеню участі мислення поділяють на механічну й логічну.