Емпіричні дослідження впливу гри на розвиток уяви

  Науковий аналіз найвіддаленіших від дійсності і самих фантастичних побудов, наприклад казок, міфів, легенд, снів і т.д., переконує нас у тому, що най фантастичні створення являють собою не що інше, як нову комбінацію таких елементів, які були почерпнуті в кінцевому рахунку з дійсності і піддалися тільки спотворенню або переробній діяльності нашої уяви.  Розглянемо приклади, надані психологом Виготським: хатинка на курячих ніжках існує, звичайно, тільки в казці, але елементи, з яких побудований цей казковий образ, взяті з реального досвіду людини, і тільки їх комбінація носить характер казкового, тобто не відповідає дійсності. Або ж відомий образ казкового світу, який малює Пушкін "У лукоморья дуб зеленый..." Дуб, золотий ланцюг, кіт, пісня-знайомі всім образи, і лише вчений кіт, який йде по золотому ланцюгу та розповідає казки-лише цей образ є казковим. Тому мабуть ніхто не буде заперечувати-чим багатший досвід людини, чим різноманітніший її внутрішній світ, тим багатша її уява.

    Психологи визначають чотири основних видів уяви може бути чотирьох основних видів: активна, пасивна, продуктивна і репродуктивна. Активна уява характеризується тим, що, користуючись ним, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи. Образи пасивної уяви виникають спонтанно, всупереч волі та бажання людини. Продуктивна уява відрізняється тим, що в ній дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтвориться. Але при цьому в образі вона все ж творчо перетворюється. У репродуктивній уяві ставиться завдання відтворити реальність в тому вигляді, якою вона є, і хоча тут також присутній елемент фантазії, така уява більш нагадує сприйняття або пам'ять, ніж творчість.(30)

    Уява і творчість найтіснішим чином пов'язані між собою. Зв'язок між ними, однак, ніяк не такий, щоб можна було виходити з уяви як самодостатньої функції і виводити з неї творчість як продукт її функціонування. Провідною є зворотна залежність: уява формується в процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є специфічних, своєрідних видів людської діяльності, - конструктивне, технічне, наукове, художнє, мальовниче, музичне і т. д. Всі ці види уяви, що формуються і проявляються в різних видах творчої діяльності, складають різновид вищого рівня - творчої уяви.(18)

1.2.

Деятельность творческого воображения  очень сложный процесс и зависит  от многих, влияющих на неё, факторов, поэтому совершенно очевидно, что воображение ребенка существенно отличается от воображения зрелого человека, потому что все эти факторы принимают совершенно иной вид в различные эпохи детства. Вот почему в каждый период детского развития творческое воображение работает особенным образом, свойственным именно данной ступени развития, на которой стоит ребенок. 

Однако разные авторы неодинаково оценивали и значение воображения в познавательном и, в целом, психическом развитии ребенка, закономерности его становления в онтогенезе. Можно выделить две ключевые проблемы, которые ставились практически во всех концепциях: соотношение развития воображения ребенка с возможностями познания действительности и сама природа этого процесса.

Ряд психологов фактически отказывали этому процессу в самостоятельной  позитивной роли в развитии познания. Парадоксально, что, подчеркивая большое  место фантазии, воображения в  жизни ребенка, они рассматривали  фантазирование как преходящий этап в развитии, как некоторое несовершенство познавательной сферы. Так, К. Бюлер (1930) указывал на отсутствие связи фантазирования с основной линией познавательного  развития, выделяя такую особенность  воображения, как выход за пределы  реальности. Он считал, что первая ступень  в развитии воображения - это возраст  от 2-" до 4-х лет, когда в жизни  ребенка господствуют мнимое Толкования действительности. От 4-х лет до 6-х  лет-это возраст сказок, упражнений в фантазировании. По мнению Э. Меймана (1914), практически все дошкольное детство ребенок проводит в мире фантазий, а Дж. Селли (1909) называл  душевную жизнь ребенка "комнатой снов".(6)

Т. Рибо полагал, что дошкольный период - это возраст наиболее быстрого развития воображения. Оно у ребенка  не богаче, чем у взрослого, а лишь опережает по темпу развитие мышления.

Він представив основний закон розвитку уяви в трьох стадіях:

дитинство і отроцтво - панування  фантазії, ігор, казок, вигадки;

юність - поєднання вигадки і  діяльності, "тверезого обачливого розуму";

зрілість - підпорядкування уяви розуму інтелекту.

 

Уява у дитини починає розвиватися  досить рано, вона слабкіше, ніж у  дорослого, але вона займає більше місця  в її житті. Які ж етапи розвитку уяви у дітей дошкільного віку?

 

До 3-х років у дітей уява існує  усередині інших психічних процесів, в них закладається його фундамент. У три роки відбувається становлення  словесних форм уяви. Тут уява стає самостійним процесом.

 

У 4 - 5 років дитина починає планувати, складати в думці план майбутніх  дій.

 

У 6 - 7 років уяву носить активний характер. Відтворювані образи виступають в різних ситуаціях, характеризуючись змістовністю і специфічністю. З'являються елементи творчості. Психологи вважають, що для  розвитку уяви необхідна наявність  певних умов: емоційне спілкування  з дорослими; предметно-маніпулятивна  діяльність; необхідність різних видів  діяльності.

 

  Мы уже знаем, что воображение зависит от опыта, а опыт ребенка приобретается и накапливается постепенно. Чем же отличается воображение ребенка и взрослого? На этот вопрос детально ответили Выготский Л.С., Рубиншетйн и многие другие выдающиеся психологи. Они отметили, что многие считают воображение ребенка богаче, чем воображение взрослого человека и согласно этому взгляду, по мере развития ребенка, его воображение и сила его фантазии идет на убыль. Что же послужило такому мнению? Дети могут из всего сделать все, говорил Гёте, и эта нетребовательность, неприхотливость детской фантазии, которая уже несвободна у взрослого человека, принималась часто за свободу или богатство детского воображения. Далее создание детского воображения резко, ярко расходится с опытом взрослого человека, и отсюда тоже делались заключения, что ребенок живет в фантастическом мире более, нежели в реальном. Затем известны неточность, искажение реального опыта, преувеличение и, наконец, охота к сказкам и фантастическим рассказам, свойственная ребенку.

      Однако взгляд этот не находит в себе подтверждения при научном рассмотрении этого вопроса. Мы знаем, что опыт ребенка гораздо беднее, чем опыт взрослого человека. Мы знаем, далее, что интересы его проще, элементарнее, беднее; наконец, отношения его со средой также не имеют той сложности, тонкости и многообразия, которые отличают поведение взрослого человека, а ведь это все важнейшие факторы, которые определяют работу воображения. Воображение у ребенка, как ясно уже из этого, не богаче, но беднее, чем воображение взрослого человека; в процессе развития ребенка развивается и воображение, достигая своей зрелости только у взрослого человека.(33)

    Детское воображение сначала проявляется и формируется в игре, а также в изобразительной деятельности — лепке, рисовании и других проявлениях творческой активности ребёнка (музыкальной и пр.). В игровой ситуации воображение ребёнка пользуется конкретными вещами ближайшего окружения как реальными носителями тех функций, которыми их наделяет ребёнок; ребёнок летит на воображаемом аэроплане, но реальный стул должен его замещать. Лишь позже воображение настолько эмансипируется от восприятия, что оно может оперировать во внутреннем плане сознания без опорных точек в непосредственно наличном окружении. Когда воображение созрело для этой эмансипации, игры сменяются мечтами.

(Рубинштейн)

   Развитие детского воображения, так же как развитие восприятия, мышления и т. д., нельзя представлять в виде друг над другом наслаивающихся форм, так что каждая приурочена только к определённому возрасту и к определённому возрасту приурочена только она. Воображение у ребёнка проявляется во множестве форм, из которых одна является лишь более характерной. Большую роль при этом играют не только возрастные, но и индивидуальные различия.

   И в более раннем детстве ребёнку доступен и известный отлёт воображения от привычной ближайшей ситуации. Удовольствие, с которым дети воспринимают фантастику сказки, служит лучшим тому доказательством. При этом анализ основных приёмов, которым пользуется сказка при преобразовании действительности, и наблюдение за степенью их доходчивости обнаруживают наиболее характерные черты детского воображения. К числу наиболее доступных для ребёнка форм преобразования действительности относятся смещения величин, которые доводятся до одной из противоположных крайностей (мальчик с пальчик и великаны), вообще преувеличения (гиперболы), которые широко используются для создания резких противоположностей, легко доступных примитивному пониманию (люди — либо чудо добродетели и красоты, либо чудовища и злодеи, и т. п.). Комбинационные приёмы не являются ни единственными, ни даже господствующими приёмами сказочного преобразования действительности, и у детей комбинаторные способности развиты слабо.

 

  Следуя всем выше обозначенным исследованиям, можно сделать следующие характеристики воображения у дошкольников:

У процесі набуття досвіду, з  розвитком мислення протягом дошкільного  віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються  удосконаленням мимовільної і відтворювальної  уяви. Важливим новоутворенням цього  періоду є поява якісно нових  її типів - довільної і творчої.

 

У цьому віці уява дитина характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу  пізнання діяльності.

 

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з  елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра  і дорослої людини, є засоби, якими  користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої  фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

 

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість  критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто  дає привід дорослим звинувачувати  дитину у брехливості, хоч насправді  це не так, оскільки дитина не має при  цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з  реальними; нестійкість (олівець - спочатку дерево, потім - термометр); надзвичайна  яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); недостатня узагальненість образів уяви (перекотиполе - колобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

 

   Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

 

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням  знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних  образів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в  дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 роки, коли дитина починає  діяти в уявній ситуації, з уявними  предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним  предметом, уявляючи на його місці інший: "годує" паличкою ляльку, укладає "спати" ведмедика у коробку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особливості уяви розглянуті у табл. 4.2.

 

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає  гру на основі предметів, які бачить, може обіграти: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю - конем, але не може уявити коня за відсутності  предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити  палицю на коня, якщо не діє з нею.

 

У грі 3-4-річних дітей істотне значення має подібність предмета-замінника  з предметом, який він замінює. Для  старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід  до ігрової дії з відсутнім  предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тобто відбувається зародження уяви як особливого психічного процесу.

Гра може відбуватися і без видимих  дій, повністю в уяві. В. Короленко  описує, як він з братом грався в  дитинстві у подорож, годинами просиджуючи  у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних коней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявляли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у  малюванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.(111)

 

Уява, як і інші психічні функції, зазнає змін з віком дитини. Молодший дошкільник, у якого тільки починає розвиватися уява, відрізняється пасивною формою. Він з великим інтересом слухає казки і потім представляє їх образи, як реально існуючі явища. Тобто, уява некритично компенсує недолік життєвого досвіду і практичного мислення імплантацією описаних казкових образів в реальне життя дитини. Саме тому він легко вірить в те, що наряджений актор - це справжній Дід Мороз або Баба Яга, боїться злого чарівника або вовка на екрані телевізора, плаче від жалості до Дюймовочки, слухаючи казку.

 

Старший дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються активізацією функції уяви. Що спочатку відтворює (що дозволяє в ранішому віці представляти казкові образи), а потім і творчого (завдяки якому створюється принципово новий образ). Цей період - сенситивний  для формування фантазії. Молодші  школярі велику частину своєї  активної діяльності здійснюють за допомогою  уяви. Їх ігри - плід буйної роботи фантазії. Вони із захопленням займаються творчою  діяльністю. Психологічною основою  останньої також є уява.

      Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Ці вікові зміни необхідно враховувати при організації виховного, учбового процесів, а також при проведенні діагностики уяви і розвиваючого навчання.