Емпіричні дослідження впливу гри на розвиток уяви

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи впливу гри на розвиток уяви у дітей дошкільного віку.

1.1 Психологічна сутність уяви та  основні аспекти її вивчення  у психології

1.2.Психологічні умови та особливості розвитку дитячої уяви.

  1.3. Гра  та її вплив на розвиток уяви у дітей дошкільного віку.

 Розділ 2. Емпіричні дослідження впливу гри на розвиток уяви.

2.1. Обґрунтування вибору методик.

2.2 Методи дослідження уяви дошкільників.

2.3 Організація проведення дослідження.

2.4 Аналіз рівня уяви.

2.5 Порівняльний аналіз результатів після розвиваючих ігор.

2.6 Рекомендації щодо розвитку уяви дошкільнят

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

"Именно творческая  деятельность человека делает его существом, обращенным в будущее, создает его, видоизменяя свое настоящее " Л.С Виготський

 

Трудно сейчас представить себе красочность нашей жизни без воображения, фантазирования. Что бі случилось с нами с нашим миром, если бі люди не использовали свой творческий потенциал в реализации своих фантазий и представлений. Будь то красивое архитектурное сооружение, захватывающее литературное произведение, шедевр кулинарии, новые финансовые проэкты-разве могли бы они получится у людей, если бы они не оперировали в своих работах именно воображением. И особенно трудно представить сейчас работу с детьми без каждодневного использования воображения. Ведь именно воображение, умение творчески мыслить и использовать это творчество в своей работе делает её интересной, понятной для детей, дает возможность воспитывать и развивать детей, умеющих креативно мыслить, фантазировать и мечтать. Это и есть наша задача: находить все новые пути для развития воображения,  воспитать поколение, умеющих творчески мыслить, умеющих реализовывать свои творческие фантазии в жизни.

Уява, як психічний процес, привертає  до себе увагу з боку дослідників  в області психології потягом  багатьох років, а саме з того часу, коли у науковому просторі народилась наука психологія – у 1879 році. Проблема уяви і її розвитку належить до мало вивчених у психології, хоча відтоді  уяву намагається дослідити не одна психологічна школа. Провідну ж роль в дослідженні цього процесу  займає саме вітчизняна психологія, в  якій вивчення сутності й розвитку уяви пов'язують, передусім, з роботами Л.С. Виготського [7].

Що ж до загадковості цього феномена, вона полягає в тому, що до цих  пір нам майже нічого не відомо саме про механізм уяви, в тому числі  про його анатомо-фізіоло-гічних основі. Де в мозку людини локалізовано уяву? З роботою яких відомих нам  нервових органічних структур воно пов'язане? На ці важливі питання ми майже  нічого конкретного відповісти не можемо. У всякому разі про це ми можемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про відчуття, сприйнятті, увазі  і пам'яті. Тому про актуальність даного питання не виникає ніяких сумнівів.

      Уява дітей представляє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь-якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і послугувало стимулом для обрання даної теми науково-теоретичного дослідження.

    Дану проблему вивчали та розглядали безліч відомих науковців та видатних психологів, ступінь її розробки високий. Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.У. Давидова,       Е.І. Ігнатєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецького, Т. Рібо, К.Г. Паустовського та інших, - уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але і є умовою творчого перетворення знань, що є у дітей, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності.

   Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви. Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. Тому наша задача знаходити все більше і більше методів для розвитку уяви саме в дошкільному віці. І гра у цьому сенсі є що найсприятливішою.

      Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини знову зовсім інший. Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Але як ми можемо допомогти дитині розширити можливості своєї уяви, своєі фантазії та ії якості? Це питання я і спробую розкрити в цьому дослідженні.

 

 Завдання дослідження:

1.Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

2.Дослідити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

3.Визначити психологічні умови розвитку дитячої уяви.

4.Розкрити значення гри для  дитини та її впливу  на розвиток  уяви саме в дошкільному віці..

5. Обгрунтувати методичну можливість емпіричного дослідження особливостей розвитку уяви в дошкільному віці.

 

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки і перелік використаної літератури.

 

1.3 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології

Уява - особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних  процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Про самобутність яви зазначив і Л.С. Виготський "...діяльність уяви навіть тоді, коли вона оперує з колишніми образами, є діяльністю, яка психічно обумовлена ​​інакше, ніж діяльність пам'яті"(18)

    Специфіка цієї форми психічного процесу полягає в тому, що уява, як вважали багато психологів-дослідників, ймовірно, характерна тільки для людини і дивним чином пов'язана з діяльністю організму, будучи в той же самий час самим «психічним» з усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні в чому іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Можна припускати, що саме уява, бажання її зрозуміти і пояснити привернуло увагу до психічних явищ в давнину, підтримує і продовжує її стимулювати в наші дні.

   Зазвичай під уявою розуміється все те, що не реально, що не відповідає дійсності. Cправді ж, уява, як основа всякої творчої діяльності, однаково виявляється у всіх важливих сторонах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість. Цю творчу діяльність, засновану на комбінуючій здатності нашого мозку, психологія називає уявою.

 "Всякий винахід, - говорить Т. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою - спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень". [6] Уява - не дійсність, але вона не може існувати без дійсності, оскільки саме елементи дійсності є для неї живлячим середовищем. З іншої сторони, саме уява часом визначає програму дій людини, хід її думок, її відношення до навколишньої дійсності, до власної роботи, до різноманітних форм своєї діяльності.

   Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь-якої роботи, вона "бачить" мету своєї діяльності, її результат. Навіть найгірший архітектор від якнайкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш ніж будувати щось з воску, він вже побудував її в своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який вже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто ідеально. Якщо ж людина займається творчою роботою, то вона повинна уявити те, що ніхто, і зокрема сама, ще не робила і, отже, не бачла і не чула. Уяву породжує "образ" того, що лише буде створене в процесі творчої роботи. [4]

        Т. Рибо  попытался установить закон развития  воображения. Он выразил его  следующим образом: творческое  воображение в своём полном  развитии проходит через три  периода, или фазы. Первый период  обычно начинается с трёх лет,  обнимает детство, отрочество, юность  и продолжается иногда и позже,  более или менее долго. Игры, сказки, фантазии, сосредоточивающиеся  позже вокруг романтической половой  любви, являются первыми его  проявлениями. В течение этого  первого периода воображение  независимо от рациональных элементов.  По мере того как мышление  подростка формируется и крепнет,  создаётся антагонизм между субъективностью  этого примитивного воображения  и объективностью мышления: этим  антагонизмом и характеризуется  второй период — переходная  фаза. В третьем периоде воображение  подчиняется интеллекту и проникается  рациональными моментами. Этот  последний процесс совершается  у различных людей разными  путями и приводит к неоднородным  последствиям. У одних воображение  в результате развития мышления  приходит в упадок. «Большинство  мало-помалу входит в прозу  жизни, хоронит мечты своей  юности, считает любовь химерой  и пр.». Лишь у людей с  действительно богатым воображением  оно в результате проникновения  в него рациональных моментов  не гаснет, а преобразуется и  становится подлинно творческой  силой.

    Т. Рибо схематически изображает этот ход развития воображения посредством кривой JM, которая сначала медленно, а потом всё быстрей поднимается вверх, заметно опережая линию развития мышления (кривая RX). В критической фазе они достигают примерно одного и того же уровня и противостоят сначала друг другу как две антагонистические силы. С этого момента дальнейшая кривая развития воображения проходит по-разному в зависимости от характера соотношений, устанавливающихся между воображением и мышлением; если они остаются антагонистическими силами, кривая воображения с ростом мышления начинает падать (см. кривую MN); если воображение, приспособляясь к рациональным условиям, преобразуется, линия воображения идёт (как это показывает кривая MN) на одном уровне с развитием мышления. В этом последнем периоде вступает в силу новый, дополнительный, закон развития воображения. Он заключается в том, что развитие воображения начинает следовать закону развития познания.

Развитие воображения (по Т. Рибо)

Схема развития воображения, данная Т. Рибо, нуждается в очень серьёзной  и радикальной критике. Согласно этой схеме, у большинства людей  в зрелом возрасте с развитием  мышления происходит упадок воображения. Рибо, таким образом, сохраняет традиционное представление о том, что воображение  у взрослого слабее, чем в более  раннем — если не детском, то подростковом — возрасте.

   Закон развития воображения Рибо очень ярко иллюстрирует исторический характер психологических законов, обнаруживая общественно-историческую обусловленность психических явлений. То отрезвление — уход в прозу жизни, отказ от всего того, что было мечтой юности, — которое Т. Рибо возводит в общий закон развития воображения вообще, является в действительности лишь «законом» его развития. Переход к практической деятельности в условиях капиталистического общества требует от вступающего в реальную жизнь юноши, поскольку он остаётся в рамках этого общества, чтобы он отказался от всего лучшего, что было в мечтах его юности, и, подчиняясь традициям, рутине, установленным нормам и шаблонам, занялся прозаическими делами, в которых нет места для творческого воображения. В таких условиях воображение, естественно, пойдёт на убыль. В условиях нашей действительности, открывающей перед каждым неограниченные перспективы творческой деятельности, изменяющей все традиционные установления, вступление в практическую жизнь открывает новые возможности для преобразования действительности и для дальнейшего развития творческого воображения. Положение Рибо исходит к тому же из неверного понимания самого воображения. Говорить о высшем уровне воображения у подростка и об упадке его у взрослых можно только в том случае, если не учитывать подлинно творческого аспекта воображения, так как не подлежит сомнению, что у взрослых эти творческие формы воображения развиты больше, чем во все предшествующие возрасты.(рубинштейн)

 

  У літературі зустрічаються різні визначення уяви. Так Л.С. Виготский відзначає, що "Уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремих вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Інакше кажучи, принесення нового в самий перебіг наших вражень і зміну цих вражень так, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, раніше не існуючий образ, складає, як відомо саму основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою".

   "Уява, - пише С.Л. Рубінштейн, - пов'язана з нашою здатністю, і необхідністю творити нове". І далі "Уява - це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі".

 "Уява у власному, зовсім специфічному сенсі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка, як суб'єкт суспільної практики, реально перетворює світ, розвиває справжню уяву. У процесі розвитку воно спочатку - наслідок, а потім і передумова тієї діяльності людини, за допомогою якої він реально змінює дійсність. У кожній дії, яким людина змінює світ, укладений шматочок фантазії, і розвиток уяви, як перетворення дійсності в свідомості, тісно пов'язане з реальним перетворенням її в практиці, хоча часто незмірно далеко виходить за його меж" [  18]

"Філософська енциклопедія" визначає  уяву, як психічну діяльність, що  полягає в створенні уявлень  і уявних ситуацій, що ніколи  в цілому безпосередньо не  сприймалися людиною насправді.

  Тому, чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява.                               К.Г. Паустовський писав: "Знання органічно пов'язані з людською уявою. Сила уяви збільшується в міру збільшення знань". Основна умова розвитку уяви дитини - залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви - основи всякої діяльності.

Багато дослідників відзначають, що уява є процесом створення нових  образів в наочному плані. Ця тенденція  відносить уяву до форм плотського матеріалу. Природу уяви складає  синтез, єдність логічного і плотського. [13]

  Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних в процесі мовного спілкування. Коли йдеться про об'єктивно нове, то це мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж йдеться про суб'єктивне нове, то це означає, що створений продукт володіє новизною тільки для самого творця, тоді як в суспільстві він вже відомий.