Дослідження психологічних особливостей агресивної поведінки у підлітковому віці

Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація (від лат. frustratio – розлад планів, крах надій) – психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Проявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву [13, 29].

Згідно з цією теорією, агресія – це результат фрустрацій, розчарування внаслідок неможливості подолання перешкод, перепон, які виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта. Доллард і Міллер у 1939 висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим більше він прагне до досягнення мети. Його реакція на перешкоди виражається тоді в агресивних діях щодо того об'єкта (суб'єкта), котрий чинить йому перепони. Тобто, згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію [13, 29]. Зв'язок між болем і агресивністю був виявлений Азріним в експерименті з пацюками. Дослідник встановив також, що чим сильнішим був струм і чим частіше його пропускали, тим сильнішою була і агресивна реакція. Але, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують агресією на фрустрацію чи біль і що агресивність не обов'язково пов'язана з цими чинниками.

Теорія Л.Берковітца (гнів і пускові подразники як детермінанти агресії). Л.Берковітц, відмовившись від твердження, що причиною агресії є фрустрація, вводить дві проміжні величини [13, 20]: гнів (як спонукальний компонент); пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію). Гнів виникає тоді, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на деяку перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв'язку між його збудником і пусковою ознакою. Пізніше Л.Берковітц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов'язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника (наприклад, зброї, яку помітила людина), може збільшити інтенсивність агресивної дії. Якщо поруч знаходиться зброя, то агресивність людини буде збільшуватися, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації. Для того, щоб ключові подразники (зброя, ніж тощо) спонукали агресію, вони повинні змістовно відповідати агресивному стану. У разі відсутності агресивної мотивації (або гніву) ключові подразники не спричиняють агресії [13, 25].

Гіпотеза катарсиса. Катарсис (від грецьк. Katharsis-очищення) – розрядка, вивільнення афекту, який був колись витіснений у підсвідомість. Аристотель приписував театру (трагедіям) можливість катарсису, звільнення особистості від небажаних переживань і конфліктів [13].

Відтворені на сцені афекти (такі як страх, агресія тощо) глядач співпереживає і це звільняє його від цих емоцій. З.Фрейд скористався поняттям катарсису в своїх дослідженнях істерії. На його думку, в основі істерії лежать нереалізовані переживання травматичного характеру. Якщо в стані гіпнозу пацієнта спонукати згадати їх і знову пережити, то „защемлений" афект одержить вихід і травмуюче переживання буде подолано. Пізніше ця енергетична модель накопичення і розрядки напруження була перенесена психоаналітиками на розуміння агресії, і вони почали вивчати можливість звільнення від агресивних імпульсів у процесі психотерапії і виховання [21]. На противагу психоаналітикам, у прихильників фрустраційної теорії агресії гіпотеза катарсису одержала конкретну експериментальну розробку. Доллард припустив: отримання будь-якого акту агресії являє собою фрустрацію, що збільшує спонукання до агресії (рівень агресії). І навпаки, здійснення будь-якого акту агресії (реалізація агресивних імпульсів) повинно це спонукання знижувати. В психоаналітичній термінології таке звільнення називається катарсисом. Будь-який прояв агресії, на думку Долларда, являє собою катарсис, який знижує спонукання до будь-яких інших актів агресії. Але після здійснення такої дії агресивна тенденція не повинна зникнути повністю, вона тільки знижується. Ступінь зниження агресії буде залежати від таких факторів [13, 35]: наскільки піддослідний досягнув мети своєї агресії; наскільки адекватною уявляється йому форма агресії; наскільки сила агресії є достатньою, якщо виходити із принципу відплати.

Агресивна поведінка в підлітковому віці може бути спровокована багатьма факторами:

• Індивідуальний фактор, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;
• Психолого-педагогічний фактор, що проявляється в дефектах шкільного й сімейного виховання;
• Соціально-психологічний фактор, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього зі своїм найближчим оточенням у родині, на вулиці, у навчально-виховному колективі;
• Особистісний фактор, що, насамперед, проявляється у активно-виборчому відношенні індивіда до обраного середовища спілкування, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних впливів родини, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистої здатності до саморегулювання своєї поведінки;
• Соціальний фактор, що визначається соціальними й соціально-економічними умовами існування суспільства [31].

Виявлення негативних впливів ускладнене, насамперед, тому що вони не виступають ізольовано, а представляють взаємодію найрізноманітніших факторів, що діють із різним негативним внеском у розвиток поведінки, що відхиляється. Людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох факторів: спадковості, середовища (соціального, біогенного, абіогенного), виховання (вірніше багатьох видів спрямованого впливу на формування особистості), власної практичної діяльності людини[27]. Підліткова агресія може спричинюватися різними факторами, та мати різноманітні прояви: фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини; негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил; підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити; вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через образи; аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе. Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб: задоволення потреб у спілкуванні; самовираження та самоствердження; відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків; досягнення значущої мети. Тож, підліткова агресія може спричинюватися різноманітними та комплексними причинами та мати різні прояви. Так як поняття особистості є цілісним, вивчення її структури і компонентів може пролити світло на феномен агресії. [17]

Таким чином, агресія – це комплексне поняття, яке включає в себе акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток особистості або суспільству.

Висновки до розділу І

В ході проведення теоретичного аналізу проблеми агресивної поведінки підлітків ми дійшли наступних висновків:

Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, а й через власні вимоги.  Психологічно цей вік у край суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в рівні і темпах розвитку. Найважливіша психологічна особливість - почуття дорослості.

Агресія – це комплексне поняття, яке включає в себе акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток особистості або суспільству.

Підліткова агресія може спричинюватися різноманітними та комплексними причинами та мати різні прояви. Так як поняття особистості є цілісним, вивчення її структури і компонентів може пролити світло на феномен агресії.

Отже, в основі агресивної поведінки підлітків найчастіше знаходяться психологічні або соціально-психологічні проблеми, які супроводжують пубертатний період. Серед форм агресії можна виділити такі: фізична агресія, непряма агресія, вербальна агресія, схильність до роздратування, негативізм. З форм ворожих реакцій відзначаються: образа, підозрілість.

Розділ ІІ. Методичні засади дослідження агресивної поведінки у підлітків

2.1. Огляд і обґрунтування вибору методик

Агресивність досліджують не лише теоретично, а й практично в різних дослідженнях. Агресію вивчають у різних підходах. Це етологічний, психоаналітичний, фрустраційної і бихевиористического підходи. Проблему агресивності піднімали в своїх працях Е. Фромм, З. Фрейд, Л. Берковіц Лоренц К., Паренс Г. за кордоном, Фурманов І. А, Рум`янцева Т. Г., ЛютоваД. Г., Моніна Г. Б. та інші відомі психологи. 

Оскільки в теоретичному аналізі ми визначили, що агресія - це комплексне поняття, яке включає в себе акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. То на нашу думку доцільно розглянути такі методики дослідження особливостей агресивної поведінки підлітків:

• методика «Діагностика станів агресії» (Басса-Дарки).
• методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко).
• методика багатофакторний особистісний опитувальник FPI

Найбільш часто психологи використовують тест, розроблений А. Бассом і А. Дарки. Методика складається як самозвіт про схильність до форм агресивної поведінки. Методику визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В. Бойко). Методику багатофакторного особистісного опитувальника FPI призначена для діагностики психологічних особливостей агресивних підлітків.

 Таким чином, згідно до цілі нашого дослідження ми ознайомилися з існуючими техніками і методиками, які спрямовані на діагностику агресивної поведінки. За допомогою обраних методик можливо дослідити рівень розвитку та взаємини особистості з навколишнім світом. Визначити взаємини в сім’ї та місце дитини в родині. Дозволяють оцінити та виявити схильність до агресії, а також форми. У цілому, аналіз дослідження методик дозволяє зробити висновок про те, що ситуативні фактори відіграють істотну роль в агресивному поводженні дитини.

2.2. Методика “Діагностика станів агресії”

Опитувальник Басса-Дарки - одна з найбільш популярних у закордонній психології методик для дослідження агресії. Відповідно до відомих уявлень, агресія є одним з розповсюджених способів рішення проблем, що виникають у складних і важких ситуаціях, що викликають психічну напруженість.

А. Бассоль і А. Дарки в 1957 р. був запропонований опитувальник, що складається з 8 субшкал, які вони вважають важливими показниками агресії.

З результатів опитувальник Басса-Дарки ми можемо виявити наступні форми агресивних і ворожих реакцій:

1) Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

2) Непряма агресія - під  цим терміном розуміють як  агресію, що спрямована на іншу  особу - злісні плітки, жарти, так  і агресію, що ні на кого  не спрямована - зриви люті, що  виявляються в лементі, тупанні ногами, биття кулаками по столу і т.п. Ці вибухи характеризуються не спрямованістю і невпорядкованістю.

3) Схильність до роздратування - готовність при найменшому порушенні  до прояву запальності, різкості, брутальності.

4) Негативізм - опозиційна форма поводження, спрямована звичайно проти авторитету чи керівництва; це поводження може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5) Образа - заздрість і  ненависть до навколишнього, обумовлені  почуттям гіркоти, гніву на увесь світ за дійсні чи мнимі страждання.

6) Підозрілість - недовіра  й обережність стосовно людей, засновані на переконанні, що  навколишні мають намір заподіяти  шкоду.

7) Вербальна агресія - вираження  негативних почуттів як через  форму (сварка, лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (погроза, прокльони, лайка).

Крім того, виділяється восьмий індекс - почуття провини. Цей індекс виражає можливе переконання обстежуваного в тім, що він є поганою людиною, але мається наявність у нього каяттів совісті.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які дитина дає відповідь “так” чи “ні”. По числу збігів відповідей респондентів із ключем підраховуються індекси різних форм агресивності і ворожих реакцій.

Підсумовування індексів 1, 2, 7 дає загальний індекс агресивності (ІА), 1, 3, 7 - показує рівень агресивної мотивації, а підсумовування індексів 6 і 5 - індекс ворожості (ВЕРБ). Можна також одержати уявлення про конструктивну чи деструктивну спрямованість агресивності, склавши “ІА” і “ВЕРБ”.

2.3. Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В. Бойко)