Аномія: традиції, психологічні дослідження

Результати, які відомі нам, що стосуються, розташування, знаходження індивідів у соціальній структурі, порушують питання як стандартних пояснювальних схем, так і уявлень про аномічне суспільство. Дослідники, які застосовували шкалу Л.Строула до різних виборок, зазначали, що аномія є найвищою лише серед певних прошарків суспільства: людей похилого віку, розлучених, самотніх, осіб з низьким рівнем освіти, людей з низьким рівнем прибутку, з непрестижними професіями, сільських жителів тощо. Тенденція сприймати суспільство як аномічне, значно залежить від становища людини в ієрархії соціальної структури.

Всім вище зазначеним групам притаманна одна спільна риса: вони знаходяться поза згуртованими, заможними і успішними секторами популяції, населення. Аномічні почуття найчастіше і найінтенсивніше з’являються серед тих, хто з тих чи інших причин загруз у „болоті”, чиє життя обмежується ізоляцією, депривацією, невіглаством. Особи, які не поділяють зі значущими іншими згуртованої і активної громади, схильні до плутанини стосовно норм. На відміну від них, відносно успішні, високоосвічені, згуртовані і свідомі групи демонструють незначні труднощі у знаходжені порядку і смислу в суспільстві. Хоча їх суспільство піддається різким перемінам і містить систему суперечливих цінностей, постійно урбанізується, секуляризується, вони не справляють враження збитих з пантелику і непевних, їм непритаманні відчуття конфузу, спантеличенності, безцільності, вони мають низькі показники аномії. Виходить, що аномія відображує ті особисті спілкування і взаємодії, які зводять нанівець можливості бачити і розуміти, як суспільство тонко працює, диференціювати, які його цінності й цілі.

Отже, у всіх згаданих нами дослідженнях аномії застосовувалась одна й та ж сама пояснювальна модель і вкрай важко говорити що-небудь науково- переконливе про питання аномічного суспільства. Можна зазначити, що стандартна пояснювальна модель є як надто спрощеною, так і досить ретельно розробленою. Багато емпіричних результатів стосовно аномії не можуть розумітись у рамках понять цієї моделі і багато результатів можуть пояснюватись без звернення до напрацьованих уявлень про дисфукцію, яка застосовується у цій моделі.

Герберт Мак-Клоскі, Джон Шар стверджують, що цю модель потрібно замінити і запропонували власний підхід до аномії як сукупності набутих атит’юдів. Вони концепталізують аномію як психологічний стан, його сукупність атит’юдів, переконань, почуттів індивіда, точніше, це такі відчуття , що в житті люди „дрейфують, їм не вистачає, бракує ясних правил, стабільних якорів”. Аномічний індивід відчуває себе деморалізованим, для нього норми, які керують поведінкою, є слабкими, двозначними і страшно далекими. Він живе в зоні „пониженого” тиску норм. Ядром поняття аномії є відчуття морального спустошення. Норми суспільства, як вважають Мак-Клоскі і Шар, зазвичай набуваються індивідом прижиттєво. Люди, які займають активну позицію в суспільстві, як правило, не проявляють схильності до аномічних почуттів. Це свідчить про те, що норми об’єктивно існують і можуть „бачитись” тими, хто в стані їх сприймати. Цей висновок підтверджується рядом досліджень, які мають стосунок до проблеми „консенсусу” в американському суспільстві. Ці дослідження показали, що цінності, які вважаються фундаментальними для способу життя американців (такі, як віра в свободу, демократію, толерантність, конституційні права) дотримуються суворо серед тих людей, які займають якісь керівні посади, мають високий статус у суспільстві. І навпаки, ті, хто, займають позицію обабіч від основного потоку життя, проявляють схильність до переживання аномічних почуттів. Через свою бідність, недостатню освіту чи умови праці, проживання, ці люди- маргінали відносно ізольовані в культурі. Ця умова перешкоджає спілкуванню і можливості засвоювати норми суспільства, що в свою чергу викликає враження відсутності норм. Все, що заважає індивіду засвоювати норми громади чи послаблює його соціалізацію, виступає як детермінанта аномії. Деякі з цих детермінант є безперечно соціологічними в тому значені, що певні ролі, статуси, соціальні умови перешкоджають процесу засвоєння, інші проте є психологічними і особистісними. Ці детермінанти іноді діють разом, поєднанно, а інколи незалежно одна від одної. Люди, які живуть в одинакових умовах не завжди одинаково реагують на певні ситуації. Це правдиво стосовно людей з подібними психологічними та інтелектуальними характеристиками. Автори зазначають, що певні типи особистості (наприклад, тривожні) за певних обставин (наприклад, низький соціальний статус і освіта) були би дуже сприйнятливими щодо аномії в той час, як особи, що впевнені в собі, з високим соціальним статусом і в стабільному суспільстві можуть бути по суті резистентними в цьому відношенні. Важливим моментом є те, що почуття аномії породжуються не одним фактором, а виникають тоді, коли є серйозні перешкоди у засвоєнні норм із-за соціального оточення, чи із-за власних особистих характеристик, чи із-за обох разом узятих. Фактори особистісного характеру, які перешкоджають засвоєнню норм, можна поділити на три категорії:

1. Когнітивні фактори, які впливають на здатність індивіда засвоювати норми і розуміти їх (когнітивні викривлення).
2. Емоційні фактори. Мають тенденцію понижувати здатність сприймати реальність правильно (довір’я, мізантропія).
3. Реальні переконання і атит’юди, які перешкоджають успішному спілкуванню і взаємодії.

Когнітивні фактори. Норми суспільства повинні засвоюватися. Одним із факторів, що детермінує їх засвоєння, є когнітивні (пізнавальні) здібності. Особа, якій важко розуміти зв’язки між ідеями і подіями, міркувати про причинно-наслідкові зв’язки чи організовувати свої думки й перцепції у зв’язане ціле, схильна сприймати світ, як заплутаний і незрозумілий. Отже, рівень інтелектуального функціонування і аномії перебувають у зворотно- пропорційному зв’язку.

Емоційні фактори. Вміння розуміти норми суспільства значною мірою залежить від особистості індивіда. Певні стани особистості можуть понижувати її інтелектуальний рівень, викривляти перцепцію, перешкоджати інтеракції і, взагалі, обтяжувати процес встановлення зв’язків між різними елементами соціального світу. Г. Мак-Клоскі і Д. Шар досліджували чотири взаємопов’язані пласти особистості, які породжують тенденцію до аномії. До них мають причетність: а) психологічна негнучкість; б) тривога; в) мала сила „его”; г) генералізована агресія та гнів [35].

Негнучкість. Одним із станів, що найбільш сприятливий до аномії, є психологічна негнучкість. Цей стан характеризується надзвичайною ригідністю у використанні захисних механізмів. Високо нефлексибільні особи мають схильність до незрілих когнітивних висновків і звуження діапазону тих альтернатив, які вони вважають релевантними щодо розв’язання проблеми. Вони застрягають на своїх встановлених перцептивних і когнітивних структурах і чинять опір змінам у їх власних способах мислення й дії. Психологічно негнучкі особи також мають дуже низьку толерантність щодо двозначності, амбівалентності. Вони прагнуть порядку, фіксованих взірців, ясних і простих альтернатив. Нестабільність, та чи інша випадковість дуже непокоять таких людей і вони схильні переносити, проекувати свою потребу в порядкові на суспільство в цілому. їх спонука встановлювати ригідний контроль над силами, що чинять впливи на їх особисте життя, виливається у непереборне підсвідоме владне бажання поставити під суворий контроль і саму громаду, належність до якої вони відчувають. Тільки тоді вони можуть почувати себе зручно у світі. Більше того ті, які перебувають у тисках потреби, у визначеності, певності, схильні сприймати світ навколо себе як менш впорядкований, ніж він є насправді. Вони є дуже чутливими до новацій і нестабільностей, і не в змозі сприймати те, що інші бачать в основі певних змін (стабільне ядро цінностей і переконань, що вони несуть).

Тривога. Особи, які страждають від високого рівня тривоги, також схильні проявляти почуття аномії. Ланцюг між цими двома станами має ряд ланок, оскільки існує зворотній зв язок між рівнем інтелектуального розвитку і аномією. Все, що погіршує якість когнітивного функціонування, підвищує тенденцію до аномії.

Мала сила „его”. Цей параметр стосується генералізованих почуттів особистості, неадекватності й самозневаги. Люди, які почувають себе психологічно покаліченими і потворними у власних очах і очах інших людей. Як правило, особистість із малою силою „его” має недостатню впевненість у собі і отримує мале задоволення в житті і є песимістично настроєною щодо майбутнього. Вона часто несе важкий тягар вини, який її дуже пригнічує. Вона постійно боїться, що інші знатимуть про її негативні погані думки і вчинки, і тому намагається підтримувати

своє внутрішнє „я” неушкодженим. Для неї переконання, що суспільство є аномічним, може бути психологічно функціональним. Її почуття аномії служить складовою її системи самозахисту і самовиправдання. Людина, яка почуває себе винною, нещасливою і непевною щодо своєї цінності, може вважати винною швидше систему, ніж себе. Не вона, а система є хаотичною, нестабільною, непевною. Будучи невпорядкованим, суспільство робить її своєю жертвою. Отже, особа з незначною силою „его” має вельми високі показники аномії.

Реальні переконання і погляди. Багато психологічних станів унаслідок того, що перешкоджають соціальній взаємодії і погіршують перцепцію, опосередковано породжують стан аномії. Реальні погляди особистості на світ можуть викликати аномію, особливо, якщо погляди на людей, суспільство, систему є настільки екстремістськими, що турбують й інших індивідів. їхні погляди різко відрізняються від загальноприйнятих, їх не приймають в громади через екстремізм, який вони виражають зовні.

Отже, девіантні переконання є завадою для ефективної взаємодії і тому перешкоджають засвоєнню суспільних норм. Індивіди, чиї девіантні погляди перешкоджають їм брати широку участь у житті суспільства, є схильні до неповного, часткового усвідомлення цінностей суспільства. Вони можуть легко сплутати своє незнання норм із переконанням, що цих норм не існує взагалі. Те, що поміркованою людиною сприймається як здоровий глузд, у екстреміста створює враження невиразної плутанини. Отже, екстремістські погляди є проявом того психологічного стану, який ліг в їх основу і можуть бути функціонально значущими у задоволенні потреб системи особистості. Дослідники виявили, що дотримування девіантних поглядів позитивно корелює з аномією. Вони застосовували ряд шкал, які вимірюють відданість респондентів різним девіантним ідеологіям. Шкала тоталітаризму вимірювала той ступінь, в якому людина готова пожертвувати людськими цінностями заради політичної мети. В дослідженні Г.Мак-Клоскі і Р. Шара виявилося, що до аномії мають стосунок не тільки переконання, погляди на якісь там об’єкти в соціальному оточенні, а й питання, що стосуються соціально-економічних справ [35].

Деякі переконання про людей можуть мати той самий від’ємний ефект на взаємодію, навчання, як і ці погляди. Пласти атит’юдів, які називаються мізантропією, включають в себе: почуття недовіри і підозри щодо людей;

готовність знаходити які-небудь негативні сторони, бути різко осудливим по відношенню до людей; неготовність проявляти співпереживання; переконання в тому, що люди, які опинилися в скрутному становищі, самі заслужили цього; тенденцію цуратися людей. Одні шкали, які застосовувались, вимірювали орієнтацію на прихильність до людей, тоді як інші шкали оцінювали різні параметри нехтуючої людьми орієнтації. Зв’язок між аномією і кожною із цих шкал виявився таким, що особи, які проявляють високу толерантність по відношенню до інших, мають міцну віру в людей і їх достоїнства - менше схильні мати високі бали за шкалою аномії. Тоді як особи, які дотримуються нехтуючи людьми установок, мають високі показники цих установок, які позитивно корелюють з високими балами аномії. Отже, джерело аномічних почуттів для одних людей знаходиться в їх соціальних умовах, для інших - міститься в їх індивідуальній особистості, а ще для інших - це ніби поєднання тих двох джерел. Результати дослідження показали, що високі й низькі показники аномії за всіма соціальними характеристиками є однаковими. Водночас високі аномічні особи відрізняються від низьких за одними й тими ж психологічними параметрами, які аналізувалися. Більше того, відмінності залишаються в кожному випадку досить значними, щоб ставити під сумнів те, що фактор особистості детермінує аномію незалежно від соціальних впливів.

Особа, яка має високі показники за шкалою аномії, наприклад, в п’ять разів має більше шансів демонструвати високі показники за шкалою ворожості і шкалою „Соціологічний двійник”, ніж неаномічні особи. Ці результати підтверджують його аргументи, що кореляція між певними станами особистості і аномією є настільки міцною, наскільки незалежною від соціальних впливів, що вона вносить багато сумнівів в адекватність стандартних соціологічних пояснень аномії. Основним для цього є та пропозиція, що аномія є результатом конфлікту між культурно прийнятними цінностями і соціально структурованими труднощами у реалізації цих цінностей.

Наша культура, згідно з Р.Мертоном, рекомендує успіх, як ціль для всіх громадян, але соціальна система чинить перешкоди, завади в досягненні цієї цілі так, що одним легше дотримуватися цієї рекомендації, ніж іншим. Коли соціальна структура чинить перешкоду особі, яка знаходиться в певній ніші цієї структури, чинить перешкоди для того, щоб рухатись вперед до мети, високого статусу, тоді результатом є схильність до аномії. Це теоретична основа, в якій припускається, що особи, які програли в гонках за багатство і статусом, демонструють високу схильність до аномічних почуттів, тому що вони програли ці перегони. Згідно з цим поглядом, розбіжність між прагненням до статусу і дійсним досягненням є прямою і основною базовою причиною аномічної ментальності. Це, можливо, найбільш загальноприйняте узагальнення про аномію у соціологічній літературі.

Це пояснення ігнорує особистісні фактори, або вмаляє їх. Якщо воно про них згадує, то вони трактуються як похідні змінні, що беруть свій початок від фрустрації статусу чи подібних форм соціального роз’єднання. Отже, зв’язок між особистістю і аномією розглядається багатьма соціологами як фальшивий, як артефакт. Тенденція сприймати суспільство як морально хаотичне з відсутністю норм, дрейфуючим без керма і без цілі визначається не тільки позицією людини в суспільстві але не в меншій мірі й інтелектуальними і особистісними характеристиками. Аномічні почуття виникають внаслідок того, що з’являються перешкоди на шляху соціалізації і научінні нормам. Деякі перешкоди для засвоєння норм є соціальними, а інші - особистісними і психологічними. Отже, особи, чиї когнітивні здібності з тих чи інших причин є нерозвиненими - більш схильні розглядати суспільство як хаотичне, невпорядковане і шкодувати, що система цінностей для них не ясна. Аналогічним чином особи, які керовані тривогою, іншими агресивними мотиваційними і афективними станами, страждають не тільки від погіршеного когнітивного функціонування, але також і від тенденції спотворювати, викривляти свої перцепції об’єктивної реальності і вони дуже дуже погано адаптуються до соціальних змін та труднощів.

Втискуючи всі детермінанти в єдину аналітичну категорію, або інакше мовля, виливаючи все в одну посудину, що отримуємо унаслідок цього - нічого не можна ясно побачити. Хоча визнається, що соціальні впливи є важливими у пробудженні аномічних почуттів, але все-таки можна сумніватися: чи стандартні пояснювальні поняття, які застосовували до цих пір? Це такі, як: соціальна дисфункція, дезінтеграція, інституціоналізовані засоби, розбіжність між устремліннями і досягненнями, необмежена, “розперезана” природа імперативу успіху. Постає питання, чи вони є необхідними умовами для аномії, чи є найбільш доречними поняттями для її пояснення? Альтернативним і найбільш корисним підходом може бути той, в якому аномія вважається похідним продуктом процесу соціалізації, як ознака невдалої соціалізації і засобів, якими соціалізація досягається, а саме: спілкування, взаємодії, научіння. Ці дані обгрунтовують наведені вище погляди. В одному і тому ж суспільстві деякі люди чинять опір аномії, тоді як інші є дуже уразливими, і ця сензитивність може детермінуватися факторами особистості, і незалежними від стану суспільства чи її соціального становища в суспільстві.

Більшістю літератури аномія концептуалізується або як різновид реакції, яка виникає із особливого стану суспільства, або як особливий стан самого суспільства. Аномію здебільшого варто трактувати, як особливий морально-психологічний стан і припускається також, що він може бути особливим або ізольованим станом, який чітко й виразно відрізняється від інших морально-психологічних станів.