Аномія: традиції, психологічні дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………........3

 

РОЗДІЛ І.  АНОМІЯ І ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ………………………………………………………………......…5                                                                                                               

1. Аномія: традиції, психологічні дослідження ………………………………….5                                                         
2. Цінності як аспект дослідження особистості ………………………..…..…...19                                                        
3. Атит′юди, цінності та мотивація …………………………………….………..23                                                                              
4. Емоційний елемент в атит′юдах: цінності ……………………………………24                                                               

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………………………...25                                                             

2.1 Методи і виборки дослідження  ……………………………...………………..25                                                                                 

2.2 Обговорення результатів ………………………...……………………………29                                                                                            

 

ВИСНОВКИ  …………………………..……………………………………….….47

ЛІТЕРАТУРА  …………………………………...…………………………….…..50

        

ВСТУП

 

Серед найсерйозніших проблем, які на теперішній час турбують громадськість, чільне місце посідає ріст злочинності серед молоді і поширення таких її форм, як паразитичний спосіб життя, агресія і розбій, крадіжки та пограбування. В широкій пресі працівники правоохоронних органів, юристи, соціологи та батьки - кожний зі своєї позиції - прагнуть розкрити різноманітні чинники, які справляють від’ємний вплив на молоде покоління. Соціологи мають підстави говорити про те, що молодь диференціює в своєму усвідомленні гостро реагує на всі негативні соціальні процеси дестабілізації в економічній та політичній сферах, майнові розшарування та цензи суспільства, довільні суб’єктивно-волюнтаристичні рішення та безкарність. У виступах юристів підкреслюється наявність серйозних прогалин у самому законодавстві, існування деформацій у відношеннях між законом та владою, застосовування на практиці судочинства застарілих і навіть таких прийомів, які вже себе скомпрометували і мають „погану пресу”.

Безперечно, адекватне розуміння антисуспільних дій та вчинків припускає також розкриття психологічних аспектів проблеми злочинності і , отже, на боротьбу з нею, поряд з названими фахівцями, повинні прилучатись і психологи. їх участь, проте, в цьому ділі буде ефективною лише за умови, що вони зможуть примножити, привнести додаткове знання про сутність правопорушення, здобуте внаслідок розв’язання конкретних психологічних задач.

Різні види злочинності - суть порушення тих чи інших соціально-культурних норм. Це, по суті, тавтологічне ствердження конкретизує предмет нашого вивчення і підкреслює важливість з’ясування психологічних чинників затримання розвитку норм. І не випадково протягом століть робилися спроби ввести норми в ширший психологічний контекст шляхом пов’язування їх з категоріями, які вживаються в психології та суміжних з нею науках.

Актуальність проблеми. Потреба піднесення на вищий щабель якості виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками нині є дуже злободенною. Існує необхідність у пошукові модерних шляхів і педагогічних технологій профілактики злочинності, що вимагає психологічного забезпечення в нових умовах руху від науки до практики попередження.

Об’єкт дослідження - особистість неповнолітнього правопорушника.

Предмет дослідження - психологічний стан аномії і ціннісні орієнтації особистості неповнолітнього правопорушника.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розбіжність між соціально бажаними чи культурно заданими цінностями неповнолітніх правопорушників та соціально неприйнятними способами їх досягнення або нормами породжує стан аномії.

Мета дослідження - з’ясувати деякі можливі психологічно виважені шляхи попередження правопорушень серед неповнолітніх.

Для її досягнення були поставлені такі задачі:

а) здійснити теоретичний огляд літератури з проблем аномії та цінностей особистості;

б) провести емпіричне дослідження;

в) здійснити інтерпретацію отриманих результатів.

Експериментальну вибірку піддослідних складали 39 учнів восьмих-

дев’ятих класів НВК № 26 м. Луцька та школи-інтернату м. Луцька, які стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх або на „внутрішньому облікові” школи.

До контрольної виборки респондентів входило 20 учнів 9 класу СШ №7 м.Луцька.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. АНОМІЯ ТА ЦІННОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСОБИСТОСТІ.

 

1. Аномія: традиції, психологічні дослідження.

 

Поняття аномії вживається в аналізові різноманітних тем - від девіантної поведінки молоді до аномії людей похилого віку - і асоціюється з такими проблемами як політична активність, кар’єризм, поведінка людини у в’язницях, наркоманія, алкоголізм, урбанізація, міжгрупові відносини. По суті, вся ця проблематика розв’язується за допомогою однієї пояснювальної моделі аналізу аномії: певний стан суспільства викликає у індивідів певні почуття, від яких в свою чергу відштовхується їх певна поведінка.

Американські автори розробили варіанти цієї схеми, але ніхто її не піддавав фундаментальній ревізії. Більшість варіантів стосуються першого компоненту цієї схеми, тобто стану суспільства, який викликає подальші реакції. Згідно з теорією соціолога Еміля Дюркгейма, аномія означає стан дерегуляції чи відносної відсутності норм у соціальній групі [4]. У відповідності з цим поглядом, аномія набула великого поширення в сучасних суспільствах і особливо небезпечна в економічному секторі, де всі звичайні межі прагнень людини плюндруються, обертаються на руїну и капіталістичною етикою пожадливості і вигоди. Все це викликає у людини враження й відчуття, ніби вона збилася з правдивого шляху у безмежному просторі, де відсутні орієнтири, віхи, на які можна брати напрямок чи курс поведінки. Суспільство не встановлює жодних границь ненасичуваним, бездонним бажанням людини багатства, престижу і влади. А коли ціль людини є невизначеною, тоді її устремління є марними.

Кожен крок вперед, наверх тільки розкриває перед „верхолазом” невизначені простори, далі й в кінці реальність здається жалюгідною у порівнянні з мріями гарячої уяви, - реальність тому залишається. Не знаходячи жодних показників, за допомогою яких можна встановити своє місцезнаходження, душа „дрейфує” і втомлюється від свого блукання спустошеною пустеліею соціальних норм. Боротьба здається марнотою, саме життя втрачає свою цінність і результатом для багатьох є аномічна деструкція. За викликом пафосів і риторики, всі елементи теорії Е.Дюркгейма залишились і досі, хоча у різних пропорціях, але категорії його пояснювальної моделі існують далі незмінними.

Одна з робіт соціолога Роберта Мертона служить ілюстрацією на це [36]. Відкинувши дюркгеймівський образ людини як клубка пристрастей, що можуть вгамовуватись тільки соціальними обмеженнями, він перевіряє актуальні соціальні пресінги, тиски, які чиняться на осіб задля порушення прийнятих моральних кодексів. Він дотримується дефініцій аномії Е.Дюркгейма як стану відносної відсутності норм суспільства, але пропонує дещо поновлене формулювання її причини. Тим часом, як Е.Дюркгейма вважає, що аномія породжується економічною етикою, яка задля пожадливості усуває всі межі. Р.Мертон бачить аномію як результат „занепаду в структурі культури, що виникає особливо тоді, коли існує різка розбіжність між культурними нормами й цілями та соціально структурованими здібностями членів групи, щоб діяти згідно з ними. Коли структура суспільства і культури дезінтегрується, то норми і цілі культури вимагають такої поведінки і атит’юдів, які соціальна структура виключає, перечить їм і тоді з’являється тенденція до падіння норм” [36].

Але, коли Р.Мертон застосовував цю концепцію до конкретних соціальних умов, то результати виявились абсолютно тотожними й подібними до результатів Е.Дюркгейма. Р.Мертон вважає, що сучасне суспільство надає дуже великого значення. Індивідуальному успіхові, який означає „нагромаджене багатство” без відповідного наполягання на досягненні цієї мети тільки законними засобами. Тоді, коли Е.Дюркгейм говорить „пожадливість”, Р.Мертон говорить „успіх”. Але для обох авторів засадничим є те, що в деяких суспільствах певні цілі, які за своєю суттю є необмежованими, нелімітованими нічим, переслідуються так запально і затято, що відповідні їм нормативні обмеження, по суті, цілком зняті. Результатом такої розперезаності, нестриманості апетитів є „тенденція до аномії і девіантної поведінки” [36].

Аналіз Р. Мертоном поведінкових наслідків аномії є складнішими, ніж у Е.Дюркгейма. Р.Мертон не має справи тільки з єдиною дією на кшталт самогубства. На відміну від Е.Дюркгейма, він зауважує, що вага дезінтеграції цілей культури та інституціоналізованих засобів по-різному падає на плечі тих людей, які знаходяться у різних соціальних нішах соціальної структури. Він створює типологію способів адаптації і пропонує деякі аргументи і дані, щоб зазначити, які з цих способів здебільшого дотримуються у тих чи інших соціальних групах. Згідно з схемою Р. Мертона, хоча аномія й породжує готовність до девіантної поведінки, зміст і частота цієї поведінки варіює серед груп, ніш, які по-різному розташовані чи включені в соціальну систему. Інакше кажучи, девіантна поведінка, яка набуває ряду тих чи інших форм, є остаточним індикатором аномії, хоча Р. Мертон припускає, що не вся девіантна поведінка породжується дезінтеграцією і аномією.

Однак, для того, щоб стверджувати, яка девіантна поведінка викликається ними, а яка - ні, він не пропонує ніяких випробувань, жодних тестів

Кінець кінцем, фундаментальна логіка Роберта Мертона є тією ж самою, що і в Еміля Дюркгейма: стан суспільства - психологічний стан - девіантна поведінка. Зміст кожної категорії різний, але самі категорії і відношення між ними одні й ті ж. Більше того, обидва автори зосереджуються на двох крайніх ланках цього причинно наслідкового ланцюга і дуже мало говорять про його центральну ланку. В цьому розумінні їх орієнтація є більш соціологічною, ніж психологічною. Отже, науковий аналіз, який був проведений Р.Мертоном, подав аномію справою інструментального браку. Тобто аномія є падінням норм, що спричинюється розбіжностями між загальноприйнятими культурними цінностями і обмеженими засобами досягнення їх. Звідси витікає страшна загроза аномії, психологічної готовності індивіда використовувати ненормативні засоби і, ймовірно, лексику.

Томас Парсонс запевняє, що фокус дослідницької уваги має переміститися з інструментальної відсутності норм на відсутність смислу в особистості. Стверджуючи, що аномія стає одним із справді центральних понять сучасної соціальної науки, Т. Парсонс уточняє, що аномія може розглядатись тим станом соціальної системи, який змушує певний клас її членів вважати прагнення до успіху позбавленим сенсу, беззмістовним. Це не тому, що їм бракує здібностей чи можливостей досягати того, що є бажаним, але тому, що їм бракує ясної дефініції того, що є бажаним і гідним того, щоб його бажати, воліти.

Існує велика кількість робіт в області дослідження аномії, які є психологічно орієнтованими. Вони зосереджуються на середній ланці того ж самого причинного ланцюга: аномія концепталізується скоріше як психологічний стан, а ніж стан суспільства. Р. Мак-Івер, наприклад, визнає аномію як психологічний стан тієї людини, у якої вирване моральне коріння. Аномічна людина стає духовно стерильною, чуйною лише до себе, не відповідальною ні перед ким [41;84].

Найбільш важливою роботою у цьому відношенні є праця Лео Строула [38]. Він концептуалізував аномію як психологічний стан, що стосується всеосяжного, розширеного „належності себе іншим” на одному полюсі, на відміну від „дистанції між „я” та „іншими” і „відчуження між „я” та „іншими” на другому полюсові континуума. Згодом він постулював п’ять атит’юдних компонентів аномічного стану особистості і розробив п’ятипунктну шкалу для його вимірювання. Шкала застосовувалась у численних дослідженнях. Шкала Л.Строула і типологія способів адаптації Р.Мертона є двома найбільш широко вживаними дослідницькими інструментами в дослідженні аномії.

          У своїх ранніх працях Л.Строул застосовував стандартну пояснювальну  модель, у якій соціальна дезінтеграція бралася як незалежний фактор, а психологічний стан аномії - залежний чинник. Він вважав, що значною мірою стан аномії залежить і детермінується станом соціальної інтеграції в тій соціальній ніші, яка на конкретній основі займається ним. У своїх пізніших працях Л.Строул розширив це формулювання, щоб включити ту можливість, що аномія може бути функцією не тільки соціальних станів, але також і факторів особистості. Акценти на соціогенності аналогічного стану перемішуються, щоб включити психогенні фактори особистостей у взаємодіючий зв’язок з елементами дисфункцій і дезінтеграцій в соціальній системі.

Однак, незважаючи на видимість правдоподібності цієї розширеної формули, вона все ж таки залишилась декларативною, а не вагомою пропозицією, що ґрунтується на психологічній теорії. У пізніших своїх дослідженнях зв’язку аномії з різним ступенем психологічних розладів Л.Строул випробував ту ідею, що аномія позитивно корелює з психічними розладами, встановив, що зв’язок існує тільки між аномією і „серйозними” психічними розладами. Він виявив, що аномія перебуває в обернено- пропорційному зв’язку з соціальним та економічним статусом і незалежна від впливу фактору психічного розладу. Отже, соціальна дисфункція, під якою він розуміє низький статус, є незалежним фактором і аномія з психопатологією і аномія без психопатології постулюються як наслідки соціальної дисфункції. Обидва поєднання перебувають у значному обернено-пропорційному лінійному зв’язку з соціакономічним статусом індивіда. Цей факт показує, і свідчить про те, що наша соціальна класова система є основною віссю, навколо якої вертяться різноманітні зосередження дисфункціональних елементів у динамічних соціальних умовах історії життя людей.

Як свідчить це пояснення, Л. Строул не вийшов за рамки базової теоретичної схеми, яка була встановлена Е.Дюркгеймом і Р.Мертоном. Як для нього, так і для них, психологічний стан аномії відображує економічні та соціальні умови. Це стосується не тільки праці Л.Строула, а й багатьох інших досліджень, в яких застосовувалась його шкала. По суті, всі ті дослідження перевіряли соціально-структурні заходи, основи аномії. В них здебільшого намагались довідатись, де аномічні індивіди розташовані, локалізовані в соціальній структурі, хоча дехто з них дослідив зв’язок між аномією і такими установками, як авторитаризм та упередження особистості.