Адаптация младшего школьного возраста к школе

Зміст

Вступ.^{………………………………………………………………………………………….................................................2}

Розділ I. Психологічна характеристика адаптації молодших школярів.^{…………4}

1.1 Особливості психічного розвитку в молодшому шкільному віці.^........4

1.2 Психологи про молодший шкільний вік.^{……………………………………………….6}

1.3 Значення психологічної підготовки  дітей до школи. ^{.........................................8}

1.4 Перші дні дитини в школі.^{…………………………………………………………………….…9}

1.5 Значення учителів і батьків  в адаптації дітей до школи.^{...............................12}

1.6 Фізіологічна адаптація школярів. ^{.....................................................................................…16}

1.7 Соціально-психологічні критерії  адаптації до школи.^{.................................…18}

1.8 Чинники, що впливають на адаптацію дітей до школи.^{.................................25}

Розділ II. Емпіричне дослідження  адаптації дітей до школи. ^{...........................................28}

2.1 Методичний інструментарій  для діагностики адаптації   молодших школярів. ^{................................................................................................................................................................................28}

2.2 обговорення отриманих результатів. ^{............................................................................32}

Висновки. ^{..............................................................................................................................................................................34}

Література. ^{............................................................................................................................................................................35}

Додатки.^{...………………………………………………………………………………………………………………........37}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Проблема психофізіологічної готовності до школи надзвичайно  актуальна. Від визначення її суті, показників готовності,шляхів її формування залежить визначення цілей і вмісту вчення і виховання в дошкільних установах, а також успішність подальшого розвитку і вчення дітей в школі. Проведений аналіз літератури показав, що готовність до школи в сучасних умовах розглядається як готовність до шкільного вчення або учбової діяльності. Але готовність до навчвальної діяльності не охоплює повного феномену готовності до школи. Це стає особливо очевидним, якщо розглянути проблему з боку адаптації до школи - того процесу і результату, який має місце в першому класі.

Феномен адаптації пов'язують з опануванням людини новим видом  діяльності, соціальною роллю, зміною соціального оточення. Адаптація в першому класі - особливий і складний період в житті дитини: він опановує нову соціальну роль учня, новий вигляд діяльності - навчальну, змінюється соціальне оточення - з'являються однокласники, вчителі і школа як велика соціальна група, в яку включається дитина, змінюється устрій її життя. Чим більше дорослих нададуть посильну допомогу в цьому процесі, тим успішніше дитина адаптується до нових умов. Вступ дитини  до школи означає зміну її соціальної позиції і спричиняє за собою ломку старих стереотипів поведінки і взаємин з тими, що оточують, необхідність освоєння нових норм і вимог, що пред'являються до нього вчителем і батьками. Всі діти проходять період адаптації до школи, навіть ті, які мають добру попередню підготовку. Цей період триває від 2-3 тижнів до 6 місяців і супроводжується зростанням внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності і зниженням самооцінки.

Якщо в дитини  спостерігається  стабілізація самооцінки та емоційного самопочуття, то адаптаційний період протікає нормально. Якщо ж спостерігається деформація його особового розвитку, то адаптаційний період трохи ускладнений.

Свідоцтвом адаптації  служить, з одного боку, продуктивність в певній діяльності, з іншої - внутрішній стан індивіда, його емоційне самопочуття, наявність або відсутність внутрішньої напруженості.

Традиційна система  освіти не здатна сьогодні повною мірою  забезпечити відповідний рівень розвитку для дітей, що мають психофізіологічні  і інтелектуальні можливості для  навчання і розвитку на більш високому рівні складності.

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, досягти  певного рівня розумового і емоційно-вольового  розвитку. Учбова діяльність вимагає  певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, уміти узагальнювати і диференціювати предмети і явища навколишнього світу, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль.

Останнім часом, враховуючи зростаючу психолого-педагогічну грамотність батьків і учителів, все більша увага приділяється розвитку особистості дитини, його моральному і психологічному благополуччю, підготовці до шкільного навчання і адаптації до школи.

Метою курсового дослідження є діагностика адаптації молодших школярів до школи.

Для досягнення мети, ми повинні зробити:

• теоретичний аналіз наукових досліджень;
• підбір методик для діагностики  процесу адаптації  молодших школярів до школи;
• обговорення отриманих результатів.

Об'єктом курсового дослідження є психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є показники адаптації дитини до школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Психологічна характеристика адаптації молодших школярів.

 

1. Особливості психічного розвитку в молодшому шкільному віці

 

Початок молодшого шкільного  віку визначається моментом вступу дитини до школи. Останніми роками у зв'язку з переходом до навчання з 6 років і введенням чотирирічної початкової школи нижня межа цього вікового етапу перемістилася і багато дітей стають школярами розпочинаючи не з 7 років, як раніше, а з 6. Відповідно межі молодшого шкільного віку, співпадаючі з періодом навчання, в початковій школі встановлюються нині з 6 - 7 до 9 - 10 років.

У цей період відбувається подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини, що забезпечує можливість систематичного навчання в школі. Передусім удосконалюється робота головного мозку і нервової системи. За даними фізіологів до 7 років кора великих півкуль є вже значною мірою зрілою. Проте найбільш важливі, специфічні людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності у дітей цього віку ще не завершили свого формування, внаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори на підкіркові структури виявляється недостатнім. Недосконалість регулюючої функції кори проявляється у властивих дітям цього віку особливостях поведінки, організації діяльності і емоційної сфери : молодші школярі легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, збудливі, емоційні.

Початок шкільного навчання практично співпадає з періодом другого фізіологічного кризу, що припадає на вік 7 років (в організмі дитини відбувається різке ендокринне зрушення, що супроводжується бурхливим ростом тіла, збільшенням внутрішніх органів вегетативною перебудовою). Це означає, що кардинальна зміна в системі соціальних стосунків і діяльності дитини співпадає з періодом перебудови усіх систем і функцій організму, що вимагає великої напруги і мобілізації його резервів.

Проте, незважаючи на певні  ускладнення, що відмічаються в цей  час, супроводжуючі фізіологічну перебудову (підвищена стомлюваність, нервово-психічна ранима дитини), фізіологічний криз не стільки обтяжує, скільки, навпаки  сприяє успішнішій адаптації дитини до нових умов. Це пояснюється тим, що фізіологічні зміни, що відбуваються, відповідають підвищеним вимогам нової ситуації. Більше того для тих, що відстають в загальному розвитку з причин педагогічної занедбаності цей криз є останнім терміном, коли ще можна наздогнати однолітків.

У молодшому шкільному  віці відзначається нерівномірність  психофізіологічного розвитку у  різних дітей. Зберігаються і відмінності  в темпах розвитку хлопчиків і  дівчаток : дівчатка як і раніше випереджають хлопчиків. Вказуючи на це, деякі автори приходять до висновку що фактично в молодших класах "за однією і тією ж партою сидять діти різного віку : в середньому хлопчики молодше за дівчаток на рік-півтора, хоча ця відмінність і не в календарному віці" (Хрипкова А.Г., Колесов Д. В). [9, 67]

Перехід до систематичного навчання пред'являє високі вимоги до розумової працездатності дітей, яка у молодших школярів ще нестійка, опірність стомленню низька. І  хоча упродовж віку ці параметри підвищуються в цілому продуктивність і якість роботи молодших школярів приблизно наполовину нижче, ніж відповідні показники старшокласників.

Початок навчання в школі  веде до корінної зміни - соціальної ситуації розвитку дитини. Він стає "громадським" суб'єктом і має тепер соціально  значимі обов'язки, виконання яких отримує громадську оцінку. Уся система життєвих стосунків дитини перебудовується і багато в чому визначається тим наскільки успішно він справляється з новими вимогами. [4, 7]

Ведучою в молодшому  шкільному віці стає навчальна діяльність. Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в розвитку психіки дітей на цьому віковому етапі. У рамках навчальної діяльності складаються психологічні новоутворення, які характеризують найбільш значимі досягнення в розвитку молодших школярів і що є фундаментом, що забезпечує розвиток на наступному віковому етапі.

Перехід до систематичного навчання створює умови для розвитку нових пізнавальних потреб дітей  активного інтересу до навколишньої дійсності, до оволодіння новими знаннями і уміннями. [4, 15]

Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного розвитку і якісного перетворення пізнавальних процесів : вони починають набувати опосередкованого характеру і стають усвідомленими і довільними. Дитина поступово опановує свої психічні процеси, вчиться управляти увагою, пам'яттю, мисленням.

Таким чином, молодший шкільний вік є етапом істотних змін в психічному розвитку. Повноцінне проживання дитиною  цього вікового періоду можливо  лише при визначальній і активній ролі дорослих (учителів, батьків, вихователів, психологів) основним завданням яких є створення оптимальних умов для розкриття і реалізації потенційних можливостей молодших школярів з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Психологи про молодший шкільний вік

 

Згідно Л.С. Виготським, з початком шкільного навчання мислення висувається в центр свідомої діяльності дитини. Розвиток словесно-логічного, міркуючого мислення, що відбувається в ході засвоєння наукових знань перебудовує і усі інші пізнавальні процеси: "пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття - що думає" (Ельконін Д. Б). Засвоєння в ході учбової діяльності основ теоретичної свідомості і мислення веде до виникнення і розвитку таких нових якісних утворень, як рефлексія, аналіз, внутрішній план дій.

У цей період якісно змінюється здатність до довільної регуляції поведінки. "Втрата дитячої безпосередності" (Л.С. Виготський), що відбувається в цьому віці, характеризує новий рівень розвитку мотиваційно-потребової сфери що дозволяє дитині діяти не безпосередньо, а керуватися свідомими цілями, соціально виробленими нормами, правилами і способами поведінки. [2, 17]

Упродовж молодшого  шкільного віку починає складатися новий тип стосунків з навколишніми людьми. Безумовний авторитет дорослого  поступово втрачається, все більшого значення для дитини починають набувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства.

Таким чином, центральними новоутвореннями молодшого шкільного  віку є:

якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки  і діяльності;

рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

розвиток нового пізнавального  відношення до дійсності;

орієнтація на групу  однолітків. [4, 7]

Для характеристики молодшого  шкільного віку як якісно своєрідного  етапу дитячого розвитку представляють  інтерес підходи зарубіжних психологів до розуміння суті цього віку, його призначення і можливостей.

Так, згідно концепції  Э. Эріксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямованих на розвиток працьовитості. У цьому віці у дитини найінтенсивніше розвивається (чи, навпаки, не розвивається) здатність до оволодіння його довкіллям. При позитивному результаті цієї стадії розвитку у дитини формується переживання своєї умілості при невдалому результаті - почуття неповноцінності і нездатності бути нарівні з іншими людьми. Ініціативність, прагнення активно діяти, змагатися, пробувати свої сили в різних видах діяльності відзначаються як характерні риси дітей цього віку.

У рамках класичного психоаналітичного  підходу вік 6-10 років вважається латентним періодом, коли сексуальний розвиток дитини під тиском батьків і суспільства тимчасово призупиняється і він готовий прийняти правила, пропоновані йому соціумом. Пригнічення дитячої сексуальності створює великі можливості для подальшої соціалізації: здобуття освіти, навчання практичним навичкам, набуття досвіду спілкування з однолітками. [4, 67]

Згідно концепції Ж. Піаже, інтелектуальний розвиток дитини 7-11 років знаходиться на стадії конкретних операцій. Це означає, що у вказаний період розумові дії стають зворотними і скоординованими. Дотримується поняття збереження для дискретних і безперервних величин. У дитини виникає здатність здолати вплив безпосереднього сприйняття і застосувати логічне мислення до конкретних ситуацій. Перехід до конкретно-операційного мислення спричиняє за собою істотну перебудову усіх психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уяви, мови, волі), а також свідомості дитини, його моральних суджень, здібності до співпраці з іншими людьми.

Дослідження психологів і педагогів переконливо показали, що в усебічному розвитку і підготовці дитини до школи надзвичайно велика роль його практичної діяльності : гра і праця, систематичні заняття учбового типу. В процесі цієї діяльності успішніше можуть розвиватися вольові риси особи дитини, його самостійність, організованість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Значення  психологічної підготовки дітей  до школи.

 

Дитині старшого дошкільного  віку доступні досить складні моральні переживання, що стосуються вчинків  і стосунків людей, оцінки своєї поведінки (наприклад, організованості, дисциплінованості).

Такою дитина повинна  стати до 6 - 7 років, але усе може скластися і інакше. Вікові психологічні особливості це результат в першу чергу умов життя і цілеспрямованого виховання. Від того, як батьки виховували дитину до школи, як готували до нового життєвого етапу, залежить і її усебічний розвиток. Позитивне відношення до школи, вчення, а також успіхи дитини в шкільній праці, її взаємини з дорослими і однолітками також залежать від попередньої підготовки.

Якщо дитина навчиться  до школи самостійно вибирати ігри, заняття, по дурницях не сваритиметься  з товаришами, то батьки можуть бути більш менш спокійні, що він зуміє  організувати своє дозвілля і в школі, на змінах, і після закінчення уроків удома (тим більше якщо він залишається деякий час без дорослих). Звичайно, дитина-дошкільник не лише грає, але ще і вчиться, і не лише в грі. У дитячому саду виховання і навчання дітей, підготовка до школи ведуться за спеціальною програмою. На заняттях вони опановують математичні знання і уміння, вчаться малювати, ліпити, засвоюють ази музичної грамоти. Дитину на заняттях учать і рідній мові, збагачують його словник, удосконалюють граматичну правильність мови формують уміння говорити зв’язно, виразно, володіти інтонацією. У багатьох дитячих садах країни дітей навчають і началам грамоти. Після організованих занять діти грають і працюють. [13, 45]