Розвиток мовних здібностей

Вінницький гуманітарно  – педагогічний коледж

 

Відділення іноземних мов

 

 

 

                                             Циклова комісія

                                                                                      викладачів психолого-

                                                                                          педагогічних дисциплін

 

Розвиток мовних здібностей

 

 

 

                                                                                               Курсова робота з психології

                                                                               студентки 4 курсу 41- ІМ групи

                                                                                     Тимко Діани Віталіївни

 

 

 

  Науковий керівник

                 Казьміришена-Файденко О.С.

 магістр педагогічних наук

                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінниця 2012

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………….…….…......….3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мовних здібностей

 у молодших школярів  з точки зору психології.......………….....…….….…….8

1.1Поняття про мовлення  та його види...……………….....….......................……..8

1.2 Психофізіологічні основи мовних  здібностей..…………......................……...15

1.3 Психологічні особливості  розвитку мовних здібностей 

у дітей……..................................................................................................................21

РОЗДІЛ 2. Психолого-педагогічні  умови розвитку

 мовних здібностей...............................................................................................….27

2.1. Шляхи та методи розвитку мовленнєвих

 здібностей ........................................................................…......................….… …..27

2.2. Теорія мовленнєвої діяльності як основа методики розвитку

 мовлення ....................................................................................................................36

2.3. Розробка та методика проведення заняття з розвитку

 мовленнєвих здібностей  в початкових класах..............................................……..43

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ …………………………………………….....………...48

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….....………50

ДОДАТКИ …………………………………………………………….....…………52

 

ВСТУП

Мовна культура людини – це дзеркало її духовної культури.

В.О.Сухомлинський 

 

Актуальність і доцільність дослідження: Сучасний процес реформування системи освіти характеризується спрямованістю на особистість учня, його індивідуальність і самобутність. Загальноосвітня школа повинна формувати цілісну систему універсальних знань, умінь, навичок, а також досвід самостійної діяльності й особистої відповідальності учнів . Все це визначає завдання, які необхідно вирішити в шкільній освіті, включаючи завдання мовного розвитку школярів.

Соціальний розвиток суспільства вимагає від кожної людини уміння орієнтуватися у величезному потоці інформації, самостійно і нестандартно приймати рішення, творчо мислити і адекватними мовними засобами викладати свої думки.

У нових соціально-економічних  умовах як ніколи стали потрібні особистості, які характеризуються наявністю мовної майстерності. У той же час одна з основних претензій, що пред'являються суспільством до якості підготовки учнів загальноосвітніх установ, полягає в тому, що учні не можуть висловити свою думку словами, зазнають труднощів у вербальній передачі наявних знань, що характеризує невисокий рівень розвитку мовної здатності майбутніх випускників.

Кардинальні зміни соціальної, суспільного і культурного життя  країни спричинили за собою небувалу мовну активність наших співгромадян, виявивши при цьому нерідко мовну безграмотність, причому ці руйнування зачіпають не тільки мову окремих людей, а й ціле "поле мови".

Назріла нагальна необхідність у створенні програм і методик, а також в освоєнні і розробці технологій, що дозволяють педагогам  оптимізувати процес розвитку мовних здібностей школярів.

Проектування педагогічних технологій і впровадження їх у практику освітніх установ на сьогоднішній день є одним з пріоритетних напрямків  педагогіки. На думку вчених (В. І. Андрєєв, П. Р. Ахутова, B.C. Безрукова,

В. П. Беспалько, В. І. Боголюбов, І. П. Волков, В. І. Гінацінский,

В. І. Журавльов, М. В. Кларін, А. К. Колєчєнко, Б. Т. Лихачов, В. М. Монахов,

П. І. Підкасистий, В. Ю. Питюков, М. А. Чошанов, Н. Є. Щуркова та ін.), розробка педагогічних технологій дозволяє застосувати систему способів, принципів, форм і засобів навчально-виховної роботи для отримання заздалегідь запланованого гарантованого результату. Сучасні педагогічні технології характеризуються особистісно-орієнтованою та розвиваючою спрямованістю ( Г. Ю. Ксензова,

 В. Т. Лаврикова,  Г. К. Селевко, В. В. Сєріков, Н. В. Тельтевска, І. С. Якиманська та ін.) .

Наукове обґрунтування і розробка технології розвитку мовних здібностей припускає опору на теорії розвитку мови і мови в онтогенезі. Проблеми мовного розвитку, засвоєння особистістю мови завжди були актуальні у філософії, психології, педагогіці і послужили теоретичною базою для досліджуваної проблеми (П. П. Блонський, Л. П. Буєва, Л. С. Волкова, Л. С. Виготський,

 В. Гумбольдт, Н.  І. Жинкін, Л. В. Занков, І. А. Зимня, Е. С. Кубрякова,

 А. А. Леонтьєв, Л.  М. Лосєва, А. А. Люблінська, В.  Я. Ляудіс, В. Ф. Паламарчук, А.  Н. Портнов, А. А. Потебня,  Дж. Родарі, С. Л. Рубінштейн, А.  Г. Спиркин,

 К. Д. Ушинський,  П. В. Чесноков, Л.В. Щерба, Г.  І. Щукіна та ін.)

В.М. Павлов розглядає мовну здібність у функціонально-знаковому аспекті і вважає її якимось аналогом системи мови. А.М. Шахнарович вважає, що тільки психолінгвістичний аналіз мовної діяльності в різних аспектах її реалізації може допомогти відповісти на питання про те, що ж слід розуміти під поняттям мовна здібність. У психологічному сенсі здатність - це сукупність особливостей особистості, що забезпечує успішність оволодіння будь-якою діяльністю. Це важливо мати на увазі, розглядаючи, як суб'єкт оволодіває мовленнєвою діяльністю - специфічною формою забезпечення його взаємодії з іншими людьми в процесах спільного вирішення теоретичних і практичних завдань. Однак для визначення мовної здатності наведене визначення мало що дає.

Ці внутрішні параметри  і підлягають опису в рамках мовної здібності людини. Мовна здатність - це механізм, психофізіологічний за природою, але формується при житті, під впливом соціальних впливів, організований за принципами ієрархії. Це механізм функціональний, що діє за певними правилами. Система цих правил забезпечує якраз то використання елементів системи мови в комунікативних цілях, яке характеризує комунікативну компетенцію. Ймовірно, ці правила мають розпорядчий характер, складають систему, і ця система не усвідомлюється суб'єктом, проте веде він себе так, немов знає ці правила.

Традиційно вважається, що сензитивним віком для розвитку мови і мовлення є дошкільний і  молодший шкільний вік, у той час  як дослідження педагогів і психологів (Г. І. Богін, Н. С. Лейтес, І. П. Підласий, Л. П. Федоренко та ін.) показали, що молодший підлітковий вік сприятливий для розвитку мовних здібностей.

Однак фундаментальні дослідження  Л.С. Виготського, І.М. Горєлова,  

Н.І. Жинкина, І.А. Зимової, М.К. Кабардова, А.А. Леонтьєва, А.Р. Лурія,

Р.С. Нємова, Ю.А. Сорокіна, Ю.Ф. Тарасова, A.M. Шахнаровича, і сучасні дослідження Є.Д. Божович, Л.С. Волкової, М.К. Кабардова, В.А. Салтикової,

К.Ф. Сєдова показали, що для успішного розвитку мовних здібностей одних умінь в області фонетики, лексики та граматики виявляється недостатньо.

Під час навчальної діяльності учень стикається з великим об'ємом словесних джерел. Це і підручники, в тому числі варіативні, і живе слово вчителя. Зросла кількість  словесної інформації, яку учень  отримує з інших джерел (телебачення, радіо, Інтернет). Адекватно сприймати і переробляти цю інформацію учневі часом важко, тому необхідно навчання спеціальним умінням і навичкам аналізу, орієнтування, пошуку, переробки мовної інформації, які і складають основу мовної здатності і являють собою загально навчальні вміння і навички.

Взаємозумовленість розвитку мовних здібностей і особистості  дитини розглядається в роботах  Н.Є. Букринський, М.К. Кабардова, Ю.М. Караулова,

                       Б.І. Коротяєва, Н.Ф. Мікляєвой, А.Н. Ксенофонтової.

Методично стороною проблеми розвитку мовних здібностей школярів займаються А.А. Бондаренко, Н.А. Іпполітова, І.Є. Синиця, В.І. Чернишов,

І.В. Міхалкіна, А.А. Ткаченко, Л.Б. Халілова та ін.

Аналіз науково-педагогічних досліджень з даної проблеми показав, що розвиток мовних здібностей у навчально-виховному процесі можна представити як цілісний процес, спрямований не тільки на вдосконалення мовних можливостей дитини, але і на становлення школяра як суб'єкта діяльності, на розвиток особистісних можливостей. Сучасна школа відчуває гостру необхідність у теоретико-методологічного обгрунтування та технологічне забезпечення процесу розвитку мовних здібностей дитини.

Вирішення даної проблеми визначає мета і завдання роботи, а  також предмет і напрям дослідження.

Предмет дослідження - особливості розвитку мовних здібностей молодших школярів в процесі навчання.

Об'єкт дослідження - мовлення і мовні здібності молодших школярів в процесі навчальної діяльності.

Мета дослідження - полягає в теоретичному розгляді особливостей розвитку мовних здібностей молодших школярів в процесі навчання.

Гіпотеза: полягає в вивченні рівня розвитку мовних здібностей молодших школярів в процесі навчальної діяльності.

Відповідно до мети, гіпотези і предмета визначено завдання дослідження:

1. Вивчення психологічної літератури з даної проблеми;

2. Аналіз дослідженості даного питання в психологічній літературі;

3. Визначення рівня розвитку мовних здібностей молодших школярів в процесі навчання;

4. Кількісна і якісна обробка результатів дослідження;

5. Узагальнення матеріалу; висновки і рекомендації.

При вирішенні поставлених  завдань застосовувалися наступні методи:

1. Типологічно-порівняльний;

2. Аналіз психологічної літератури;

3. Визначення понять;

4. Спостереження дозвільної та навчальної діяльності.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мовних здібностей у молодших школярів з точки зору психології.

1.1 Поняття про мовлення та його види

Мовлення є основним засобом людського спілкування. Без нього людина не мала б можливості отримувати і передавати велику кількість інформації, зокрема таку, яка несе велике смислове навантаження або фіксує в собі те, що неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів (абстрактні поняття, безпосередньо не сприймані явища, закони, правила і тому подібне). Без письмового мовлення людина була б позбавлена можливості дізнатися, як жили, що думали і робили люди попередніх поколінь. У неї не було б можливості передати іншим свої думки і відчуття. Завдяки мовленню як засобу спілкування індивідуальна свідомість людини, не обмежуючись особистим досвідом, збагачується досвідом інших людей, причому в набагато більшій мірі, ніж це може дозволити спостереження і інші процеси немовленнєвого, безпосереднього пізнання, здійснюваного через органи чуття: сприйняття, увага, уява, пам'ять і мислення. Через мову психологія і досвід однієї людини стають доступними іншим людям, збагачують їх, сприяють їх розвитку [5, с. 312-314] .

За своїм життєвим значенням мовлення має поліфункціональний характер. Воно є не лише засобом спілкування, але і засобом мислення, носієм свідомості, пам'яті, інформації (письмові тексти), засобом управління поведінкою інших людей і регуляції власної поведінки людини. Відповідно безлічі його функцій мовлення є поліморфною діяльністю, тобто в своїх різних функціональних призначеннях представлене в різних формах: зовнішнє, внутрішнє, монологічне, діалогічне, письмове, усне і так далі Хоча всі ці форми мовлення взаємозв'язані, їх життєве призначення неоднакове. Зовнішнє мовлення, наприклад, грає в основному роль засобу спілкування, внутрішнє, - засобу мислення. Письмове мовлення найчастіше виступає як спосіб запам'ятовування інформації. Монологічне обслуговує процес однобічного, а діалогічне - двостороннього обміну інформацією [5, с. 313-315] .

Мовлення - це історично складена в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людини - форма спілкування, опосередкована мовою.