Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Сентября 2013 в 01:17, реферат
На рівні українського суспільства, що до речі не є однорідним, воєнна організація держави, Збройні Сили зокрема, являють собою не лише атрибут державності, але й в певному сенсі є гарантом внутрішньої стабільності. Враховуючи особливість політичних процесів, що відбуваються в українському суспільстві, останнє є не тільки суттєвим, але й стратегічно важливим.
Вступ
1. Демократичний цивільний контроль над ЗС Україні. Його сутність, принципи, функції і правові засади.
2. Об’єкти і суб’єкти демократичного цивільного контролю. Проблеми системні, розмежування повноважень і відповідальності.
3. Пропозиції щодо вдосконалення демократичного цивільного контролю.
Заключна частина.
Список використаної літератури:
ослаблення охорони стратегічно важливих об’єктів і об’єктів підвищеної небезпеки, загроза диверсій і терористичних актів з тяжкими екологічними наслідками.
3. Пропозиції
щодо вдосконалення демократичн
Виходячи з аналізу наведених фактів та можливих наслідків, для вдосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України і воєнною організацією держави в цілому, слід звернути увагу, спланувати та виконати практичні заходи у напрямках:
Враховуючи факт, що військовим формуванням на даний час є лише Збройні Сили, внутрішні війська МВС, та Держспецтрансслужба Міністерства транспорту і зв’язку України, а функції решти колишніх військових формувань (ДПС, МНС та ін.) в сфері воєнної безпеки визначені не досить чітко, на мій погляд, найбільш простим та найменш витратним рішенням було б при перший нагоді внести зміни до Конституції України та замість посади Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, визначити посаду Президент України – Верховний Головнокомандувач.
У Головному управлінні державної служби України створити відповідний кадровий резерв. До нього ввести державних службовців, які набули досвіду вирішення військових питань в адміністрації Президента України, секретаріаті уряду, апаратах Верховної Ради та РНБО України, в інших міністерствах (закордонних справ, економіки, фінансів, юстиції, освіти і науки), окремих народних депутатів України, а також колишніх урядовців і генералів, що мають відповідні знання, досвід і потенціал.
Запровадити в Національній академії оборони України проведення регулярних (тривалістю 3—5 днів) семінарів для представників ЗМІ, що спеціалізуються на військовій тематиці. Спланувати навчання державних службовців 4—6 рангу, які залучаються до вирішення оборонних завдань, на тримісячних курсах спільно з військовими.
Міністерству освіти і науки України розробити програму розгортання мережі дослідницьких організацій (центрів) з питань безпеки при провідних університетах. Запровадити у ВНЗ України навчальні курси та програми досліджень з питань цивільно-військових відносин, міжнародної безпеки, конфліктології тощо. Ввести до програми підготовки офіцерів Збройних Сил обов’язковий курс "Цивільно-військові відносини".
Відмовитись від практики замовчування проблем військових, що підриває їхню довіру до цивільного керівництва держави.
Запровадити практику проведення регулярних соціологічних досліджень у військах з метою завчасного виявлення настроїв і потреб військових.
При місцевих державних адміністраціях на громадських засадах створити органи сприяння оборонній діяльності з консультативно-дорадчими функціями.
Не обмежувати присутність Церкви у силових структурах рамками виконання нею виключно релігійних функцій. Церква могла б сприяти дотриманню прав людини у військах, вихованню військових на засадах міжнародного гуманітарного права.
Підтримувати діяльність громадських організацій, спрямовану на воєнно-патріотичне виховання молоді. Активізувати залучення військових до проведення спортивних та культурно-патріотичних заходів у навчальних закладах, відвідання молоддю військових частин, кораблів тощо.
Провести незалежну експертизу всіх законів України, які тим, чи іншим чином мають відношення до демократичного цивільного контролю, включно Закони України "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про об’єднання громадян", "Про друковані ЗМІ" та інших на предмет взаємної узгодженості, а також з метою забезпечення прав громадян на отримання повної та достовірної інформації про діяльність Збройних Сил і стан справ у військах; внести до зазначених законів відповідні зміни та доповнення.
Забезпечити фіксоване утримання на рівні, визначеному Законом витрат на національну безпеку і оборону; визначення на державному рівні і дотримання пріоритетів в розвитку ВОД; цілеспрямоване, стабільне, ритмічне та пропорційне фінансування державних програм розвитку Збройних Сил України, а також озброєння та військової техніки; надання пріоритету науці, воєнно-технічній галузі виробництва.
Підвищити адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб за невиконання функціональних обов’язків щодо забезпечення обороноздатності України, а також щодо приховування інформації, яка може містити відомості про загрозу здоров’ю та життю військових і цивільного населення, про порушення прав, свобод та соціальних гарантій військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Законодавчо визначити вичерпний перелік документів про діяльність Збройних Сил України, що підлягають оприлюдненню, а також порядок їх підготовки та періодичність видання. На мою думку, до цього переліку мають входити: Біла книга "Оборонна політика України", щорічні звіти про виконання оборонного бюджету, періодичні звіти парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони про стан справ у Збройних Силах України (підготовлені на основі оцінок народних депутатів), узагальнені матеріали парламентських слухань з військових питань, парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони.
В Міністерстві оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, в усіх видах Збройних Сил запровадити обов’язкові щоквартальні (щомісячні) прес-конференції з участю керівництва (не нижче начальника управління). Визначити постійні час та місце проведення таких заходів і не обмежувати участь у них представників ЗМІ процедурою акредитації.
Щомісяця в газеті "Народна армія" та інших відомчих ЗМІ публікувати відомості про поточний стан фінансування Збройних Сил України за визначеними статтями видатків (крім закритих). У центральних друкованих органах Збройних Сил щомісячно публікувати дані про загиблих військовослужбовців із зазначенням причини загибелі.
На мою думку, реалізація цих пропозицій сприятиме гармонізації цивільно-військових відносин, підвищенню боєздатності Збройних Сил і престижу військової служби, зростанню рівня довіри громадян до війська України. І головне — ми зможемо запобігти тим негативним наслідкам, які подані в довідковому матеріалі. За для цього варто об’єднати зусилля Збройних Сил та всіх громадян України.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
Світовий історичний досвід показує, що Збройни Сили можуть бути як головним гарантом соціальної стабільності й громадянського миру в суспільстві, так і джерелом серйозної небезпеки для нього. Так, за останні 50 років більш ніж у 70 ти країнах Азії, Африки, Європи та Латинської Америки Збройни Сили брали активну участь у військових переворотах та інших політичних акціях. Серед них – Азербайджан, Афганістан, Вірменія, Греція, Грузія, Йемен, Конго, Молдова, Пакистан, Таджикистан, Туреччина, Чилі та ін.
Демократичний цивільний контроль являє собою досить складну гнучку соціальну систему, яка створюється в країні з урахуванням наступних факторів: зовнішньополітична ситуація, політичний устрій, соціально-економічний рівень розвитку, розвиток правової бази, загальний рівень культури, менталітету, традицій, в тому числі й військових. Ці фактори суттєво впливають на процес створення і функціонування системи демократичного, цивільного контролю. При цьому потрібно пам'ятати, що ідеальної системи ДЦК над Збройними Силами з боку громадянського суспільства немає в країнах навіть з великим досвідом його існування. Але тільки постійне вдосконалення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України та над Воєнною організацією держави в цілому, реагуючи на зміни воєнних загроз та небезпек, як на глобальному так і на регіональному (субрегіональному) рівнях, причому лише за умов повної відповідальності перед суспільством всіх суб’єктів ДЦК, може забезпечити ефективність їх існування та застосування за призначенням. Тобто безпеку держави, суспільства, особистості та громадянина.
Список використаної літератури:
1. Бельков
О. Гражданский контроль: каким
он должен быть // Гражданский
контроль над вооруженными
2. Богданович В.Ю., Єжеєв М.Ф., Свида І.Ю. Основи державного управління забезпеченням обороноздатності України: теорія і практика, Львів – 2008.
3. Бринцев В.В., Державне управління (аспекти національної безпеки і оборони).-Київ – 2004.
4. Воєнна доктрина України - "Голос України", 2004.