Проблеми та шляхи удосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україні з боку громадянського суспільства

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки і оборони відповідно до Конституції України. Головне управління військових прокуратур та відповідні територіальні органи військової прокуратури здійснюють нагляд за виконанням законів України та інших правових актів у сфері воєнної безпеки

Державні  адміністрації (обласні, районні, міст Києва і Севастополя) через управління воєнної і мобілізаційної роботи проводять комплекс заходів щодо підготовки до територіальної оборони, мобілізаційної підготовки і мобілізаційної готовності органів управління, підприємств та закладів, воєнно-патріотичного виховання тощо; підтримують шефські зв’язки з військовими частинами Збройних Сил та інших військових формувань. Керівники обласних, районних і вищезазначених міських державних адміністрацій є керівниками територіальної оборони в межах адміністративної одиниці. Крім того, ці керівники можуть входити до складу колегіальних органів військового управління видів Збройних Сил, об’єднань і з’єднань. 

Громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю над  Збройними Силами як через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади, так і особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців або до іншого державного органу в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про звернення громадян" .

Громадським організаціям,  зареєстрованим у встановленому порядку, гарантується відповідно до Конституції України, цього Закону і статутних положень можливість:

запитувати  та отримувати в установленому порядку від органів державної влади, у тому числі від органів військового управління, інших організацій, підприємств і установ, що належать до Збройних Сил України інформацію, яка не містить державної таємниці, з питань діяльності  Збройних Сил України;

проводити наукові дослідження з проблем військового будівництва, організації оборони, забезпечення безпеки країни, проводити  публічне обговорення їх результатів, створювати для цього громадські фонди, центри, колективи експертів тощо;

проводити громадську експертиз проектів законів, рішень, програм, представляти свої висновки і пропозиції відповідним державним органам для врахування в ході реформування Збройних Сил України;

брати участь у  громадських дискусіях та відкритих парламентських  слуханнях з питань реформування і діяльності Збройних Сил України, проблем правового і соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей;

знайомитися з  умовами служби, життя і побуту військовослужбовців;

через суб'єктів права законодавчої ініціативи виступати із законодавчими ініціативами в галузі військового будівництва, правоохоронної діяльності, соціального захисту військовослужбовців, пенсіонерів та членів їхніх сімей.

 

Засоби  масової інформації, висвітлюючи проблеми у сфері національної безпеки і оборони, боротьби із злочинністю, на основі об'єктивної інформації про службу, життя і побут військовослужбовців, процеси,  що  відбуваються в армійському середовищі, формують громадську думку, сприяють підвищенню престижу служби захисників Вітчизни, зміцненню довіри  суспільства до Збройних Сил України. [7]

           Засоби масової інформації у встановленому порядку можуть запитувати та безоплатно отримувати від органів військового управління, інших органів державної влади, організацій, підприємств і установ Збройних Сил України відкриту інформацію, документи і матеріали з питань, віднесених до їхньої компетенції.

Керівники відповідних  органів, установ, підприємств і  організацій зобов'язані безперешкодно надавати таку інформацію;

поширюють отриману  інформацію через пресу, радіо, телебачення, засоби глобальної інформаційної мережі Інтернет та в інший спосіб, дотримуючись вимог законодавства щодо збереження державної таємниці;

публікують  офіційні відповіді органів державної влади та військового управління на матеріали, що були оприлюднені раніше. [7]

З метою систематичного інформування громадськості про діяльність збройних Сил України, наявні проблеми в цій сфері та їх вирішення відповідні органи державної влади та військового управління періодично, за заздалегідь оприлюдненим розкладом, проводять прес-конференції,

вміщують на веб-сторінках Інтернету і оновлюють відповідні матеріали. З цією ж метою періодично - раз на рік - видається "Біла книга" про діяльність Збройних Сил України.

Аналіз показує, що існуюча система влади в Україні ще не повністю здатна здійснювати демократичний цивільний контроль в його дійсному розумінні та вирішити проблеми забезпечення воєнної безпеки.

Існують, наприклад, суттєві проблеми в організації  управління Воєнною організацією держави  в цілому. Зокрема закладені на законодавчому рівні. Так, Законом України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” визначено, що „Воєнна організація держави - охоплена  єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до  Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз”. [7] Законом України „Про основи національної безпеки України” від цього ж самого 19 червня 2003 року, де зазначено, що „Воєнна організація держави - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз”.[8]

Може визначення майже ідентичні, але в даному випадку показовим є те, що прийняті парламентом в один день Закони дають різні тлумачення терміну (вислову).

Виходячи  з Закону України „Про оборону України” військове формування, яким є Збройні Сили України, має укомплектовуватися лише військовослужбовцями, а також застосовуватися шляхом безпосереднього ведення бойових дій. [9]

На мій погляд, це не технічна, а системна помилка, що допущена при підготовці Закону, оскільки в  даному випадку не якісно виконані вимоги п. 17) ст. 92 Конституції України, а також ст. 8 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. Оскільки не є коректним ігнорувати важливість існування такого державного інституту як Збройні Сили України у мирний час. Укомплектування ж Збройних Сил лише військовослужбовцями не є реальним, та не забезпечує ефективну підготовку Збройних Сил у мирний час, вимагає значно більшої витрати коштів тощо. [17]

Крім того, якщо Збройні Сили держави створюються не для існування в умовах мирного часу, але для оборони, і мають застосовуватися для відбиття можливої збройної агресії. Тобто, зважаючи на особливість сучасних війн та збройних конфліктів, значимість демократичного цивільного контролю у воєнний час явно перебільшена. Доречи, обмеження демократичних прав і свобод, в тому числі до повного їх припинення, передбачені в Україні у законодавчому  порядку, зокрема Законом України  „Про правовий режим воєнного стану”. А Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управлінням застосування Збройними Силами України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами. [9,10,19]

Згідно  Закону України „Про оборону України” Розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в цій сфері, визначення прав і обов’язків громадян та засобів масової інформації має гарантувати безпеку особистості, суспільства й держави, в т.ч. у воєнній сфері.[9] На мій погляд, в Україні не достатньо врегульовані питання здійснення співпраці у цій сфері з релігійними конфесіями. Хоча в складний для Збройних Сил України період, варто було б використовувати потенціал православної церкви (інших релігій). Офіційно це відбувається через те, що церков відділена від світської держави, а ще більшою мірою – через міжконфесійні непорозуміння та навіть ворожнечу.

Непорозуміння нас, військових, викликає тривале не призначення посадовця на вакантну посаду представника у справах захисту прав військовослужбовців Уповноваженого Верховної Ради України. Тут аж ніяк не спрацює славнозвісний принцип „не має людини – не має проблеми”. Уповноваженого довгий час звісно нема, а проблеми, пов’язані з порушенням прав військовослужбовців, накопичуються, та говорячи медичною термінологією, з розряду „хронічних хвороб” вже перейшли в категорію „невиліковних без хірургічного втручання”.

Стосовно відповідальності за невиконання, або неналежне виконання  воєнно-політичним керівництвом і посадовими особами обов’язків, визначеними  Законом України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави», іншими Законами й підзаконними актами – це не є проблемою юридичного (правового) характеру. Конституцією, Законами та Кодексами (кримінальним та адміністративним) така відповідальність передбачена. Проблема знаходиться в площині, так би мовити, „перманентного двовладдя”. Збройні Сили в таких умовах є звичайною „розмінною монетою” для досягнення власних політичних інтересів, а інколи й амбіцій. Нажаль не було й прецедентів щодо притягнення високопосадовців до відповідальності за порушення законодавства у сфері воєнної безпеки.

Щодо відповідальності – то слід прямо заявити, що заважають  відсутність політичної волі, некомпетентність військово-політичного керівництва  та корупційні прояви у вигляді „кругової поруки”.

 

 

 

ВИСНОВОК:

Таким чином, розмежування повноважень і відповідальності між суб’єктами демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України досить чітко виписані в Законах України та інших нормативно-правових актах. Але перераховані вище помилки та недоліки значно знижує ефективність ДЦК, що може привести (приводить чи вже привело) до наступних наслідків:

у воєнній сфері:

помилкове визначення шляхів і пріоритетів розвитку Збройних Сил, озброєння та військової техніки;

безсистемність  і повільність у реформуванні Збройних Сил;

їх структурна надмірність та незбалансованість;

надмірна або  недостатня численність Збройних Сил;

недостатнє  їх ресурсне забезпечення;

несвоєчасне оновлення  озброєння та військової техніки;

падіння розвитку воєнної науки, невиконання науково-дослідних  та дослідно-конструкторських робіт необхідної кількості та якості;

зниження рівня  персональної підготовки військових фахівців;

згортання підготовки військ (сил);

і як результат, стрімке рівня бойової готовності військ, нездатність виконати поставлені перед Збройними Силами України завдання.

Крім того негативні наслідки відсутності ефективного цивільного контролю над Збройними Силами Україні можливі також у інших сферах цивільно-військових відносин. Для якісного відпрацювання пропозицій стосовно вдосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, такі наслідки слід обов’язково розглянути як найменш в обсязі, що стосується безпосередньо ЗС України.

в політичної сфері:

політизація війська, залучення їх до внутрішньої політичної боротьби;

падіння авторитету і рівня довіри до Збройних Сил України з боку населення;

ускладнення відносин з іноземними державами через  недостатню урегульованість окремих  питань базування Чорноморського флоту  ВМФ РФ, можливість використання військово-транспортної авіації у „гарячих точках”, зловживання серед військовослужбовців миротворчих контингентів ЗС України;

в економічної  сфері:

обтяжлива для державного бюджету надмірна чисельність Збройних Сил держави;

неефективне і  нецільове використання бюджетних  коштів, як наслідок - провали в забезпеченні військ, невиконання державних оборонних програм, повторні витрати на ті ж цілі у майбутньому;

неефективне використання і розкрадання військового майна (особливо на фоні реорганізацій, зміни  підпорядкування);

в соціальної сфері:

зниження престижу військової служби;

значний розрив між керівництвом Збройних Сил і рештою особового складу, а також між суспільством та військом загалом;

щедрі роздавання „зірок” для військового керівництва замість справжньої турботи про вирішення соціальних проблем військових;

соціальна деградація військових, що комплектуються за рахунок  вихідців лише з певних соціальних груп, переважно робітників і селян;

небажання молоді проходити строкову військову службу, сприйняття її не як почесного громадянського обов’язку і школи патріотичного виховання, а як даремну (і небезпечну) втрату часу;

незадовільний морально-психологічний стан військовослужбовців, соціальна незахищеність членів їх сімей, готовність вдатися до акцій  протесту;

недостатнє  харчування військовослужбовців строкової служби, відсутність тепла у приміщеннях, масові захворювання у військових гарнізонах;

високий рівень самогубств серед військових;

зниження контролю за збереженням зброї у військах, як наслідок - посилення організованих злочинних груп, підвищення загального рівня злочинності в країні;

в екологічної  сфері:

руйнівні екологічні наслідки військової діяльності - масштабні  забруднення території, водних акваторій, повітря, ґрунтів і питної води, як наслідок - епідемії небезпечних хвороб серед військових і серед населення;