Проблеми та шляхи удосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україні з боку громадянського суспільства

- -

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Кафедра управління військами

 

 

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

Гуманітарно-соціальні  проблеми державного військового управління

 

ТЕМА: ,,Проблеми та шляхи удосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україні з боку громадянського суспільства‘’

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ –2009

 

ЗМІСТ

	Вступ	3
1.	Демократичний цивільний контроль над ЗС Україні.           Його сутність, принципи, функції і правові засади.	4 - 10
2.	Об’єкти і суб’єкти демократичного цивільного контролю. Проблеми системні, розмежування повноважень і відповідальності.	11 - 26
3.	Пропозиції щодо вдосконалення демократичного цивільного контролю.	27-29
	Заключна частина.	30
	Список  використаної літератури:	31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

У кінці XX і початку XXI століття у міждержавних відносинах з'явилося багато політичних, економічних, територіальних, етнічних, релігійних та інших протиріч, для розв'язання яких у багатьох випадках активізуються  сепаратистські рухи, розповсюджуються зброя, наркотики, поширюється тероризм, збільшуються неконтрольовані потоки біженців, порушуються кордони.

З отриманням незалежності України, що за часом співпадає із розвалом СРСР та закінченням «холодної» війни, перед країною, стало нагальним питання забезпечення національної безпеки. Відсутність досвіду державотворення, складність прогнозування імовірного розвитку подій на регіональному рівні не сприяли його швидкому вирішенню.

Тенденції сучасної геополітики, як то утворення багатополярної структури міждержавного співробітництва на глобальному та регіональному рівнях; трансформація в часі міждержавних відносин в діапазоні від  партнерських до конфронтаційних; необхідність сумісного забезпечення стратегічної стабільності, довіри та взаємного контролю над роззброєнням, визначають необхідність вирішення проблем міжнародної безпеки виключно мирним шляхом. Вирішити їх без цілеспрямованої скоординованої діяльності політичного і воєнного керівництва не можливо. [17]

На рівні  українського суспільства, що до речі не є однорідним, воєнна організація держави, Збройні Сили зокрема, являють собою не лише атрибут державності, але й в певному сенсі є гарантом внутрішньої стабільності. Враховуючи особливість політичних процесів, що відбуваються в українському суспільстві, останнє є не тільки суттєвим, але й стратегічно важливим.

Звідси виникає необхідність пошуку і втілення в життя доцільних шляхів забезпечення достатнього рівня національної безпеки держави, підсистеми управління у сфері національної безпеки, і зокрема створення системи демократичного цивільного контролю за силовим блоком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Демократичний цивільний контроль над Збройними Силами Україні. Його сутність, принципи, функції і правові засади.

 

Для предметної розмови на визначену тему необхідно уточнити понятійний апарат.

Демократія (грец.) [democratia] – дослівно „влада народу” – форма політичного устрою, яка ґрунтується на визнанні принципів народовладдя, свободи та рівності громадян. [11]

Суспільство – 1) сукупність людей об’єднаних певними відносинами обумовленими історично-змінними способами виробництва матеріальних і духовних  благ; 2) певний економічний лад та відповідна надбудова. [23]

Громадянське суспільство – система інститутів поза межами державних та комерційних,  яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення. Це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів,  які формують базис реально функціонуючого  суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави, незалежно від політичної системи. [22]

Контроль – перевірка відповідності контрольованого об’єкта встановленим вимогам. [23] 

Контроль (фр.) [controle] – 1) перевірка; 2) забезпечення або перевірка правильності тих чи інших дій в галузі виробництва і управління. [13]

Control (англ.) – 1) управління; 2) перевірка, контроль [21]

Демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави (далі - цивільний контроль) - комплекс здійснюваних відповідно  до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних  органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни. [7]

Збройні Сили держави – організовані збройні формування, що знаходяться під командуванням осіб, відповідальних перед державою за дії своїх підлеглих. [12]

Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України  забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України. [6,18]

Військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій [9]

Поняття „цивільний контроль” було сформульовано ще в XVII столітті в Англії в ході боротьби парламенту з монархом за вплив на військо. У подальшому цей термін набув класового характеру й використовувався європейською ліберальною буржуазією в суперництві за владу з аристократією -- пише американський дослідник С. Хантінгтон. Вын окреслив і дві форми цивільного контролю – суб'єктивного й об'єктивного. До XIX століття єдиною формою цивільного контролю залишався контроль суб'єктивний, тобто встановлення впливу певної політичної групи. З утвердженням військового професіоналізму процес контролювання військової галузі значно ускладнився. Тож і виникла потреба в застосуванні нового принципу – об'єктивного, який, за словами Хантінгтона, "регулював би відносини між функціональними військовими імперативами і рештою суспільства". Розвиток демократії сприяв появі та ставленню саме таких відносин. [5,14]

Демократія передбачає наявність прав і політичних свобод громадян та умов для їх реалізації; виборність основних органів державної влади; визнання принципу підпорядкування меншості більшості [11]

Військо ж не є демократичною системою. В основі демократії лежать принципи консенсусу, а військові структури ґрунтуються на принципах єдиноначальності, що передбачає жорстку централізацію керівництва, субординацію та наділення командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих. [15,16]

Збройні Сили серед інших державних інституцій мають унікальні відмінності. По-перше, вони володіють величезним бойовим (а по суті — руйнівним) потенціалом. По-друге, на створення цього могутнього потенціалу Збройних Сил витрачаються величезні бюджетні кошти, а це ресурси розвитку суспільства. По-третє, Збройні Сили цілеспрямовано і легально готують людей до вбивства або до самопожертви.

Отже, діяльність Збройних Сил містить у собі потенційну загрозу і для суспільства, яке вона покликана захищати. Форми цієї загрози у світі відомі, це - заколот військових, вихід армії з-під контролю глави держави, антиконституційний переворот за підтримки спецслужб тощо. Про явні прояви, або навіть тенденції, таких загроз в Україні говорити немає підстав. Однак загрози іншого характеру існують уже сьогодні і негативно впливають на процеси суспільного розвитку.

Не варто  ігнорувати можливість та прояви залучення  фахівців військової справи та спеціальних  служб до діяльності кримінальних угрупувань. Зазвичай це відбувається в умовах кризи суспільних відносин на фоні економічного занепаду.

З наведених вище визначень витікає, що в Україні термін "контроль" має тлумачення значно вужче, ніж його англійський аналог "control", французький - "controle", та навіть термін радянських часів, коли  демократія лише декларувалася. Зазвичай контроль сприймається як право доступу до інформації про діяльність силових структур та право ревізії і перевірки у військах. При цьому поза увагою залишаються важливі складові терміну „контроль” — спрямування, керування, власне — управління в широкому сенсі. Без цього неможливо гарантувати головного — високої боєздатності Збройних Сил, їх готовності захистити державу на випадок загрози або виконати інші важливі завдання в особливий період.

Принципова  схема демократичного цивільного контролю громадянського суспільства над  воєнною організацією держави представлена на мал. 1.

Мал.1. Громадський контроль над воєнною організацією

і правоохоронними  органами держави

 

Здійснення  демократичного цивільного контролю насправді має означати цілеспрямовану діяльність суспільства, а насамперед, органів всіх гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової, і навіть так званої неофіційної - „четвертої”, тобто засобів масової інформації), партій, громадських організацій, релігійних конфесій, об’єднань громадян також, що умовно поділяється за чотирма напрямами:

1. проведення  різносторонніх перевірок і ревізій  Збройних Сил України;

2. постійне отримування   об’єктивної інформації про стан  Збройних Сил України;

3. всебічний  вплив на стан Збройних Сил України, з метою його покращення;

4. персональну  відповідальність воєнно-політичного керівництва та інших службових осіб за діяльність або бездіяльність при здійсненні визначених функцій демократичного цивільного контролю. [1,2,3]

Виходячи з постулату, що всі рішення у сфері безпеки держави э політичними, вони повинні прийматися обраними народом політиками. Це положення ключове, воно відбиває загальновизнану суть демократичного цивільного контролю над військовими.

Контроль над  воєнною сферою має бути цивільним. Керування державою, в т.ч. її воєнною сферою, потребує широкого світогляду, глибоких знань і досвіду роботи, що виходять далеко за рамки професійної підготовки і характеру діяльності військових. Саме тому в демократичних країнах ключові (з погляду цивільного контролю над воєнною сферою) посади обіймають цивільні політики або державні службовці.

Цивільний контроль над воєнною сферою має бути демократичним. За часів СРСР контроль був цивільним (партійним) і досить надійним, однак його не можна вважати демократичним. Силові структури були закритими для суспільства; важливі питання воєнної політики, розвитку ВПК, торгівлі зброєю, участі у воєнних конфліктах за кордоном тощо вирішувалися за зачиненими дверима — як правило, на рівні ЦК КПРС або його політбюро.

Універсальної моделі цивільного контролю не існує, однак досвід розвитку демократичних  держав дозволяє говорити про наявність його основних принципів та загальних підходів. [14]

Світовий досвід свідчить, що домінуюча роль військових, у формуванні державної політики може завдати країні значної шкоди, вона зумовлює надмірну мілітаризацію суспільства, підрив економічних сил, та низький життєвий рівень народу. Тому в демократичних країнах склалися наступні принципи цивільно-військових відносин:

верховенство права;

розмежування  повноважень і функцій цивільних структур влади і органів військового управління;

зведення призначення  армії виключно до захисту суспільства, але не до управління ним;

визначення  державної політики, в тому числі  оборонної, цивільною державною владою.

Отож, основними функціями демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України є:

визначення  завдань, структури і чисельності  ЗС України та інших військових формувань  відповідно до воєнно-політичних умов сьогодення;

забезпечення  відповідності оборонних витрат рівню потенційних загроз, функціям ЗС України, завданням щодо їх реформування;

забезпечення  законності функціонування Збройних Сил, як елементу воєнної організації  держави;

сприяння демократизації життєдіяльності Збройних Сил, за умов збереження принципу єдиноначальності;

зміцнення єдності  армії та народу, підвищення авторитету Збройних Сил України;