Проблеми та шляхи удосконалення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україні з боку громадянського суспільства

забезпечення  доцільної прозорості у відносинах „армія – суспільство”;

надійний соціальний, правовий і моральний захист військовослужбовців і членів їх сімей;

підвищення  авторитету ЗС України на міжнародній  арені.

Як відомо, однією з основних ознак демократії є  дотримання законності у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Не є  виключенням і аспект організації та здійснення демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави.

Статтею 3 закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» визначено, що правовою основою цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави є Конституція України, вищезгаданий та інші закони України, а також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання встановити демократичний цивільний контроль над силовими структурами, що зафіксовано у таких міжнародних правових документах, як «Партнерство заради миру: рамковий документ» (1994); «Кодекс поведінки стосовно воєнно–політичних аспектів безпеки» (Будапештський саміт ОБСЄ, 1994р.); «Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО» (1997р.) та інших. [14]

Довідково, перелік деяких Законів України, що визначають права й повноваження органів державного управління у воєнній сфері:

 «Конституція  України» № 254к/96-ВР – визначає обов’язки та повноваження ВР, Президента, КМ в т.ч і у сфері воєнної безпеки; встановлює принципи визначення організації ЗС, правового режиму воєнного стану, принципи направлення підрозділів ЗС України в інші країни.

«Про  демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави»  від 19.06.2003 N 975-IV – системно визначає правові засади і принципи організації і контролю над ЗС на іншими утвореними відповідно закону ВФ та ПрО, повноваження суб’єктів забезпечення національної  безпеки (ВР, Президента, КМ України)

 „Про  оборону України” від 5.10.2000 року №2020-III  -  встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони. В т.ч. визначає завдання МО України щодо забезпечення реалізації заходів демократичного цивільного контролю за ЗС України.

”Про  Збройні Сили України” від 6.12.1991 №1934-12 - визначає  функції,  склад Збройних  Сил  України правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними. Визначає повноваження Президента, КМ та МО України, встановлює обмеження на політичну діяльність у ЗС. Визначає, що гласність і відкритість для демократичного цивільного контролю є основними  засадами діяльності ЗС України.

«Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964- I – визначає основні засади державної політики, спрямовані на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. В т.ч. розглядає демократичний контроль над ВОД як один із принципів забезпечення національної безпеки України.

«Про  правовий режим воєнного стану» від 6.04.2000 N 1647-III - визначає  зміст  правового  режиму  воєнного стану (порядок його введення та скасування,  правові  засади  діяльності органів   державної   влади,   військового  командування,  органів місцевого самоврядування,  підприємств,  установ та організацій  в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб)  та  відповідальність за  порушення  вимог  або  невиконання  заходів  правового  режиму воєнного стану.

«Про  мобілізаційну підготовку і мобілізацію» 21.10.1993  N 3543-XII - встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, обов'язки та відповідальність органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності (далі - підприємства,  установи і організації), посадових осіб та громадян України щодо здійснення мобілізаційних заходів.

«Про  організацію оборонного планування» від 18.11.2004 N 2198-IV - визначає завдання, принципи, зміст і порядок планування в галузі оборони та координації дій органів державної влади (ВР, Президент, РНБР, КМ, ЦОВВ) в цій сфері.

«Про Раду національної безпеки і оборони» від 5 березня 1998 – № 183/98-ВР визначає правові засади організації та діяльності РНБО, її компетенцію та функції.

«Про  порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» від 2.03.2000 N 1518-III - визначає порядок направлення  підрозділів  ЗС України до інших держав та умови тимчасового перебування на території цих держав, принципи формування, організації підготовки зазначених підрозділів та гарантії соціального захисту осіб їх військового і цивільного персоналу, членів їх сімей.

«Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23.04.1999 N 613-XIV - визначає правові, організаційні та фінансові засади щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направлення Україною військового та цивільного персоналу, організації його підготовки та забезпечення для участі в діяльності по  підтриманню чи  відновленню міжнародного  миру  і безпеки.

«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991- № N 2011-XII – закріплює за військовослужбовцями всі права і свободи громадян України, встановлює певні види забезпечення, пільги та соціальні гарантії.

«Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 р. N 203/98-ВР – гарантує ветеранам військової служби всі права і свободи, певні види забезпечення, пільги та соціальні гарантії.

 «Про затвердження Статуту внутрішньої служби ЗС України» від 24 березня  1999 – № 548-ХІV визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців ЗС України і їх взаємовідносини, обов’язки основних посадових осіб.

«Про  затвердження Стройового статуту ЗС України» від 24 березня  1999 – № 549-ХІV зокрема визначає порядок виконання військового вітання Президента України, Голови ВР, Прем’єр-міністра та Міністра оборони України, а також вшанування воїнів, яки загинули в боях за волю і незалежність України.

«Про  затвердження  Статуту гарнізонної  та вартової служби ЗС України» від 24 березня  1999 – № 550-ХІV визначає організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служби, права і обов’язки посадових осіб та військовослужбовців, що залучаються для несення цих служб .

«Про  затвердження Дисциплінарного Статуту ЗС України» від 24 березня  1999 – № 551-ХІV визначає дисциплінарні права Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, Міністра оборони України по відношенню до військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань.

«Про правовий режим майна в ЗС України» від 21.09.1999 –  визначає компетенцію КМУ та МОУ щодо забезпечення Збройних Сил України та управління майном

«Про Військову службу правопорядку у ЗС України» від 7 березня 2002 – № 3099-ІІІ визначає права, обов’язки, заходи соціального і правового захисту та відповідальності військовослужбовців.

«Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 4 квітня 2006 N 3597-IV здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни

«Про альтернативну службу» від 12 грудня 1991 - гарантує право та встановлює порядок проходження альтернативної служби замість військової.

Примітка: У всі Закони України, в порядку ДЦК вносилися неодноразові зміни, направлені на врегулювання військово-цивільних відносин.

Крім Законів України, що тією, чи іншою мірою визначають засади, принципи, функції та обов’язки посадових і службових осіб відносно демократичного цивільного контролю, важливу роль відіграють інші нормативно-правові акти, зокрема:

«Воєнна доктрина України» - сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави, має  оборонний  характер. Перша редакція якої була затверджена 19 жовтня 1993 р., нині діє документ затверджений Указом Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004; [4]

«Положення  про Міністерство оборони України», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. N 1080, визначає Міноборони як головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони та центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України;

 «Положення про Генеральний штаб ЗС України», затверджене Указом Президента України від 21 вересня 2006 р. № 796/2006, визначає роль і функції ГШ ЗС України, зокрема домінуюче його положення по відношенню до інших складових воєнної організації держави у сфері оборони. [20]

Крім того, до цього  переліку можна віднести ще ряд Указів президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністра оборони України тощо.

Демократичний цивільний контроль з боку судової гілки влади здійснюється на підставі Конституції України, Законом України «Про судоустрій». Дуже важливим є те, що злочини й правопорушення у військовій сфері класифіковані «Кримінальним Кодексом України» та «Адміністративним Кодексом України». Це навіть формує думку окремих правознавців щодо існування відокремленої гілки права – права військового.

 

ВИСНОВОК:

Таким чином, слід визнати, що в Україні створені правові засади демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави та зокрема над Збройними Силами. Виконавча і розпорядча діяльність органів державного управління в цій сфері здійснюється у правових (юридичних) формах, безпосередньо виданням правових актів. З їх допомогою регулюються різносторонні цивільно-воєнні відносини, які виникають у процесі забезпечення національної безпеки та оборони держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Об’єкти і суб’єкти демократичного цивільного контролю. Проблеми системні, розмежування повноважень і відповідальності.

 

Виходячи з теми реферату, об’єктом демократичного цивільного контролю в нашому випадку є Збройні Сили України. Натомість, щодо суб’єктів ДЦК слід визначитися детально, ними є:

Верховна Рада України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Президент України;

Рада національної безпеки і оборони України;

Кабінет Міністрів  України;

центральні  та місцеві органи виконавчої влади  в межах повноважень, визначених законом;

органи місцевого  самоврядування в межах повноважень, визначених законом;

прокуратура України;

судові органи України;

громадяни України  та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України  для здійснення та захисту прав і  свобод громадян та задоволення їхніх  політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів;

засоби масової інформації. [7]

Система цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави  складається з:

парламентського контролю;

контролю, здійснюваного  Президентом України;

контролю з  боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

контролю з  боку судових органів та нагляду  з боку органів прокуратури;

громадського  контролю. [7]

Верховна  Рада України в межах своїх повноважень приймає участь у вирішенні питань воєнної безпеки , через парламентські комітети, спеціальні комісії, окремих депутатів, уповноваженого Верховної Ради з питань людини, Рахункову палату здійснює парламентський контроль за діяльністю Збройних Сил та інших військових формувань. [7, 10];

Верховна  Рада України:

визначає основи організації Збройних Сил України;

затверджує  загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних Сил України;

визначає основи правового і соціального захисту  та види пенсійного забезпечення військовослужбовців;

при затвердженні Державного бюджету України визначає розмір витрат на забезпечення оборони із зазначенням конкретного спрямування бюджетних асигнувань;

розглядає за поданням Кабінету Міністрів України і  затверджує загальнодержавні програми реформування та розвитку Збройних Сил  України, вирішення соціальних проблем, а також інші програми, що стосуються оборони і безпеки держави, програми військового, військово-політичного та військово-технічного співробітництва з іншими державами та міждержавними союзами;

при обговоренні  звітів і доповідей Кабінету Міністрів  України про виконання Державного бюджету України розглядає стан і доцільність використання бюджетних коштів, виділених на потреби національної оборони;

обговорює хід  реформування Збройних Сил України, інші питання функціонування Воєнної  організації держави у форматі „Дня Уряду України” та на парламентських слуханнях;