Поняття та основні риси правової держави

Надзвичайно важливу  роль у правовій державі відіграє судова влада. У   суспільній свідомості українців судові органи далекі від  ототожнення з   правосуддям. Хоча діяльність саме цієї гілки влади  в цілому світі є показником рівня   розвинутості держави і наближення її до правової. В європейських країнах, зокрема,   в Німеччині, правова держава характеризується перш за все існуванням такого   суду, який буде розглядати будь-яке спірне питання, що може виникнути у   суспільних відносинах. Тому у цій сфері перед українським суспільством стоїть   велика проблема, яку воно мусить позитивно вирішити, якщо прагне прямувати до   правової держави.

У правовій державі закони неухильно виконуються усіма  учасниками суспільного   життя, насамперед державними органами. У нашій же практиці посадові особи   держави нерідко приймають нормативні акти, які прямо суперечать Конституції   України. На думку деяких громадських кіл, так діяв, наприклад, Президент України,   видавши укази № 607/96 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням   на посади голів обласних, Київської та Севасто-польської міських та голів районних   державних адміністрацій» та №760/96 «Про утворення податкової адміністрації   України та місцевих державних податкових адміністрацій». Хоча з юридичної точки   зору питання щодо їх конституційності залишається відкритим.

Як свідчать фахівці, лише 40 законів України є законами прямої дії і не   потребують жодних роз'яснень та інструкцій різних державних органів. Нормативні   акти, які не відповідають на запитання «як», «яким способом», «якими засобами   можна забезпечити права людини» є декларативними, а отже, «мертвими» законами   для захисту і гарантування основних прав і свобод людини. Тому обмеження   держави правами громадян в Україні є мінімальним.

На жаль, відносини  між державою і особою в Україні  не складаються за   принципом: «особі дозволено чинити все, що прямо  не заборонено законом». Все   частіше  держава узурпує ті сфери суспільних відносини, які можуть регулюватись і   без її втручання або — без надмірного втручання. «При цьому багато говорять про   формування громадянського суспільства, але натомість сфера позадержавного   регулювання постійно звужується»²⁰, — пише відомий вчений Т.Андрусяк. Такими є   статті Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, «Про   об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року, «Про Державний реєстр фізичних   осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 2 грудня 1994 р.   Одержав- лення суспільного життя, посилення контролю з боку держави спричиняє   колосальне збіль-шення апарату держави, виникнення все нових і нових   контрольно-наглядових інстанцій, служб і т.д.

Українське суспільство  ще не готове бути громадянським суспільством через   низьку правову культуру, необізнаність громадян з власними правами і невміння їх   відстоювати. Невідповідність між рівнем правової культури громадян та існуючою   нормативною базою може звести нанівець усі зусилля законодавців наблизити нашу   державу до правової. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з проектом   нового Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятим   Верховною Радою у 1999 р. у першому читанні. Новелою даного законопроекту є   запровадження пропорційної виборчої системи. Дана система є прийнятною для   демократичних, розвинених країн. В наших умовах, на мою думку, її   використовувати зарано і певною мірою небезпечно. Проблема запровадження цієї   правової новели полягає в тому, що «зацікавлені особи» можуть легко стати   народними обранцями, потрапивши у виборчий список партії. Викрити   «скомпрометовану» партію дуже складно, оскільки кількість їх надто велика.

Конкретними кроками  на шляху подолання кризи правової культури громадян є   розроблений  у 1998 р. членами робочої групи  Мін'юсту України проект концепції   правової просвіти громадян України у 1998-2000 роках, а також діяльність сотень   невеликих громадських правозахисних організацій, а головне — покращання   діяльності судових органів, запровадження адміністративних судів та інших   інститутів, які б покращили захист прав громадян. А все це — умови формування   культурної людини, постання якої неможливе без правової держави і, навпаки.

Охарактеризувавши ознаки правової держави, потрібно виявити, якою мірою відповідає їм наша держава.

Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної бази – законодавства. В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. У недавно прийнятій Конституції України критерієм закріплення основних прав та свобод громадян міжнародні стандарти, загальновизнані принципи й норми міжнародного права, зафіксовані, зокрема в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права, Паризькій хартії для нової Європи.

Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших.

Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу.

Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права нації, національностей, народу. Прикладом  виконання цієї вимоги можна назвати  Закон України «Про національні меншини в Україні», який прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Також на законодавчому  рівні знайшов своє відображення загальнодозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери  діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає право власника вчиняти  щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, а підприємці мають право самостійно приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

У плані реалізації такої  ознаки, як взаємовідповідальність особи  та держави, слід зазначити, що вона діяла  раніше лише в напрямі відповідальності громадянина перед державою. Тепер  ситуація змінилася. В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав. Наприклад, Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим, надання їм пільг.

Уже дещо зроблено в Україні і для підвищення політичної культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики, збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та політологічні факультети.

Побудова правової держави  неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками  державної влади. В Україні законодавча  влада належить парламенту – Верховній  Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам – Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ).

Важливим у плані  побудови правової держави є також  створення ефективного механізму  охорони прав особи. На сьогодні в  Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний  процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони «Про адвокатуру», «Про нотаріат».

На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України «Про статус суддів». Він встановлює порядок обирання суддів, процедуру здійснення правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на посаду судді.

 На сьогодні значно  розширено коло питань, з яких  можна звернутися до суду. Доступність  суду для кожного громадянина  – це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло  до правової держави.

Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб’єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури.

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що, хоч у чинній Конституції Україна проголошена правовою державою, насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для вирішення цієї проблеми. Зважаючи на молодий вік Української держави та відсутність досвіду державотворення, можна з упевненістю стверджувати, що положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є чисто декларативними. Нам потрібно докласти ще багато зусиль для того, щоб Україна вийшла на той рівень стандартів суспільного, правового та політичного життя, який дасть їй змогу почувати себе рівною серед інших правових держав. Наш народ з давніх давен славився тим, що ми всіма силами намагаємось досягти поставленої мети. Тому будемо вірити в поставлену перед нами ціль розбудови правової держави, не зходити з обраного шляху. Маємо надію, що в недалекому майбутньому українці будуть жити в країні, якої вони гідні.

Висновки

У основі організації і діяльності правової держави лежить принцип розподілу влади: законодавчої, виконавчої і судової. Кожна влада здійснює свої конкретно обкреслені функції. І разом вони стримують і врівноважують одна одну, забезпечуючи тим самим гарантію проти порушення демократичних норм і зловживання владою. А крім того, самі громадяни через загальну виборчу систему мають можливість контролювати владу й у разі потреби коректувати її дії. Державна влада в правовій державі підзаконна. Її підзаконність доповнюється визнанням за окремою особистістю невід'ємних і недоторканних прав, що передують самій державі. Недоторканість особи забезпечується законом. Правова держава має ряд загальних і об'єднуючих усіх членів цивільного суспільства правових основ, що по своїй суті носять надкласовий і загальнолюдський характер.

Отже, правова держава  забезпечує:

1. Верховенство закону  у всіх сферах громадського  життя.

2. Реальність прав  особистості, створення умов для  її вільного розвитку.

3. Взаємну відповідальність  держави й особистості

4. Міцний режим законності  і стабільності правового порядку.

Державі, як відносно самостійному явищу, властиві власні закономірності розвитку. Однак головні імпульси до руху уперед вона одержує від взаємодії з суспільством, що динамічно розвивається. Одна з основних закономірностей еволюції держави полягає в тому, що в міру удосконалювання цивілізації і розвитку демократії вона перетворюється з примітивного, «варварського» утворення примусово-репресивного характеру в політичну організацію суспільства, де активно функціонує весь комплекс інститутів держави відповідно до принципу розподілу влади.

Суспільство, що демократично розвивається, потребує в тому, щоб його різнобічні об'єктивні потреби були в центрі уваги держави, воно стимулює розгортання загальносоціальних функцій держави. Мабуть, тут джерело нової закономірності розвитку сучасної держави - зростання її ролі в житті суспільства. Названа закономірність з'явилася повною мірою в другій половині 20 ст. Держава стала поширювати свою організуючу і направляючу діяльність на економічну, соціальну і культурну сфери життя суспільства через знову створювані установи й органи - міністерства економіки, праці, культури, освіти й ін.

Під впливом науково-технічної  революції і розпочатого процесу світової інтеграції, створення світового ринку, в розвитку держави з'явилася нова закономірність - зближення різних держав, їхнє взаємозбагачення в результаті взаємодії. Так, у свій час західні держави в той або іншій мірі сприйняли від соціалістичних держав соціальну спрямованість їхньої діяльності, планування. Сьогодні Україна вчиться в західних держав розподілу влади, парламентській культурі, будівництву правової держави. Під впливом даної закономірності ідуть у минуле гостра конфронтація, ідеологічна війна, недовіра і підозрілість.

Правда, названі закономірності являють собою загальні тенденції, головні лінії еволюції держав нашої  планети. Розвиток конкретної держави  нерідко буває дуже суперечливим. Зигзаги, повороти назад, непередбачені кидання зі скрути в скруту, особливо коли державна влада використовується в особистих, групових, кланових інтересах, підкоряється вузькопартійним цілям і задачам, іншим разом роблять цей розвиток дуже суперечливим. 

Таким чином, правова  держава - це такий устрій суспільства, при якому право як «нормативно закріплена і реалізована справедливість» має пріоритет перед державою, закон має пріоритет перед всіма іншими нормативними актами, що видаються в його виконанні, існує поділ влади на виконавчу, судову і законодавчу (при деякому верховенстві останньої); висока роль суду, у тому числі конституційного, у вирішенні найважливіших проблем економічного і політичного характеру; існує взаємна рівна відповідальність громадянина і держави, підкріплена відповідною нормативною базою.