Поняття та основні риси правової держави

П Л А Н

Вступ 2

1. Поняття та основні риси правової держави 4

2. Правова держава і громадянське суспільство 9

3. Становлення правової  держави в Україні 15

Висновки 24

Список використаної літератури 25

Вступ

Правова держава - це така форма організації і діяльності державної влади, при якій держава і громадяни пов'язані взаємною відповідальністю при безумовному верховенстві Конституції, демократичних законів і рівності всіх перед законом¹.

Уявлення про державу  як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почала формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм суспільного життя. Мислителі античності (Сократ, Цицерон, Демокріт, Аристотель, Платон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Вчені старожитності вважали, що найбільше розумна і справедлива лише та політична форма гуртожитку людей, при якій закон загальнообов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Державна влада, що визнає право і, одночасно, обмежена нею, на думку древніх мислителів, вважається справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і ( якийсь ) формі державного ладу”. Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальному правопорядку”. Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима мали помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх вчень про правову державу².

Ріст продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин у суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму породжують нові підходи до держави і розуміння її ролі в організації суспільних справ. Центральне місце в них займають проблеми правової організації державного життя, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи або владного органа, що стверджує рівність усіх перед законом, що забезпечує індивідуальну свободу за допомогою права.

Найбільше відомі ідеї правової державності виклали прогресивні  мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж. Боден. У своїй теорії Макіавеллі на основі досвіду існування держав минулого і сучасного пояснив принципи політики, осмислив рушійні політичні сили. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпеченні безпеки для кожного. Ж. Боден визначає державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить. Задача держави перебуває в тому, щоб забезпечити права і свободи³.

У період буржуазних революцій у розробці концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні вчені Б. Спіноза, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є й інші.

Треба відзначити, що серед російських філософів ідеї правової держави  теж знайшли свій відбиток. Вони викладалися в працях П.І. Пестеля, М.Г. Чернишевського, Г.Ф. Шершеневича. Так, Шершеневич відзначає наступні шляхи формування й основні параметри правової держави: “1) для усунення сваволі необхідно встановлення норм суспільного права, що визначають межі свободи кожного й обмежують одні інтереси від інших, у тому числі і державних організацій, - звідси йде ідея панування права в управлінні; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно строго визначити повноваження останніх, відокремивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи”⁴.

Після жовтня 1917 року в Радянській державі в силу об'єктивних і суб'єктивних чинників ідеї правової держави спочатку були поглинуті вимогами революційної правосвідомості, а згодом цілком виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні влади в руках партійно-державного апарату, відрив цієї влади від народу привели до повної відмоіви в теорії і на практиці від правової організації громадського життя на засадах справедливості й у кінцевому рахунку, до встановлення тоталітарної державності. Радянська державність у період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважаючи її буржуазною, діаметрально протилежною класовим концепціям держави.

Головним завданням курсової роботи є всебічний розгляд проблем  і перспектив формування правової держави в Україні.

1. Основні характеристики  правової держави

Економічною основою  правової держави є виробничі  відношення, що базуються на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної й інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично⁵.

У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ: індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї  особистої праці. Правові витоки державності реалізується тільки при наявності самостійності, що економічно забезпечує панування права, рівність учасників виробничих відносин, постійне зростання добробуту суспільства і його саморозвиток.

Соціальну основу правової держави складає саморегулююче  цивільне суспільство, що об'єднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і свободи. Перехід від тоталітарних методів до правової державності пов'язаний з різким переорієнтуванням соціальної діяльності держави. Решта соціальної основи держави визначає стабільність її правових устоїв⁶.

Моральну основу правової держави створюють загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності та свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного управління, справедливості й правосудді, у пріоритеті прав і свобод особи у взаємовідносинах з державою, захисті прав меншості, толератності до різних релігійних світоглядів⁷.

Правова держава - це суверенна  держава, що концентрує в собі суверенітет  народу, націй і народностей, що населяють  країну⁸. Здійснюючи верховенство, загальність, повноту і винятковість влади, така держава забезпечує свободу суспільних відносин, заснованих на засадах справедливості, для усіх без винятку громадян. Примус у правовій державі здійснюється на основі права, обмежений правом і виключає свавілля і беззаконня. Держава застосовує силу в правових рамках і тільки в тих випадках, коли порушується її суверенітет, інтереси її громадян. Вона обмежує свободу окремої людини, якщо його поведінка загрожує іншим людям.

У числі найважливіших елементів, що відповідають характеристиці правової держави (її основних ознак), варто назвати⁹:

1. Здійснення справжнього народовладдя, що поширюється на всі сторони організації і сфери життя цивільного суспільства і виступає в якості цілісної системи розвитку демократії.
2. Конституційне забезпечення розподілу влади, що виражає різні державні форми здійснення єдиної влади народу.
3. Верховенство права і зв'язаність державної влади правовими розпорядженнями.
4. Верховенство закону, відповідно до якого саме закон володіє вищою юридичною чинністю в системі інших правових актів і забезпечує неприпустимість довільного втручання держави в життя цивільного суспільства, тобто втручання, не заснованого на положеннях закону.
5. Взаємозв'язок прав та обов'язків і взаємної відповідальності держави й особистості, а також гарантованість прав і свобод людини, що забезпечує їхню реалізацію в політичній, соціальній і культурній сферах життя.
6. Підвищення ролі й авторитету судової влади з необхідними конституційними гарантіями незалежності правосуддя.
7. Формування ефективних інститутів конституційного контролю за законністю.

Державна влада в  правовій державі не є абсолютною.  Це обумовлено не тільки пануванням права, зв'язаністю державної влади правом, але і тим, як організована державна влада, у яких формах і яких органах вона здійснюється. Тут необхідно звернутися до теорії поділу влади. Відповідно до цієї теорії змішування, з'єднання влади (законодавчої, виконавчої, судової) в одному органі, у руках однієї особи чревате небезпекою встановлення деспотичного режиму, де неможлива свобода особи. Тому для того, щоб запобігти виникненню авторитарної абсолютної влади, не зв'язаної правом, ці гілки влади повинні бути розмежовані, розділені, відособлені.

За допомогою розподілу влади правова держава організується і функціонує правовим способом: державні органи діють у рамках своєї компетенції, не підміняючи один одного; встановлюється взаємний контроль, збалансованість, рівновага у взаємовідносинах державних органів, що здійснюють законодавчу, виконавчу і судову владу.

Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, що кожна з влад діє самостійно і не втручається в повноваження іншої. При його послідовному проведенні в життя виключається всяка можливість присвоєння тою або іншою владою повноважень іншої. Принцип розподілу влади стає життєздатним, якщо він ще й обставляється системою "стримань і противаг" влади. Подібна система "стримань і противаг" усуває всякий грунт для узурпації повноважень однієї влади іншою і забезпечує нормальне функціонування органів держави¹⁰.

Класичним зразком у  цьому відношенні є США. Відповідно до теорії розподілу влади в ній законодавча, судова і виконавча влади, діють як три сили в замкнутому колі своїх повноважень.  Але при цьому передбачені форми впливу органів однієї влади на органи іншій¹¹. Так, президент наділений правом накладати вето на закони, прийняті Конгресом. У свою чергу воно може бути знято, якщо при повторному розгляді законопроекту в його користь віддадуть голоси 2/3 депутатів кожної з палат Конгресу. Сенат наділений повноваженням затвердження членів уряду, призначених президентом. Він також ратифікує договори й інші міжнародні угоди, що укладаються президентом. У випадку скоєння президентом злочинів, Сенат звертається в суд для вирішення питання про винесення йому "імпічменту", тобто про звільнення з посади. "Збуджує" же справу про імпічмент Палата Представників. Але могутність Сенату послабляється тим, що її головою є віце-президент. Але останній може брати участь у голосуванні лише в тому випадку, якщо голоси розділяються нарівно. Конституційний контроль у країні здійснює Верховний суд США.

Необхідно звернути увагу  на те, що в сучасних демократичних  державах (таких, як США, Німеччина) поряд  із класичним розподілом державної  влади на "три влади" федеративний устрій є також способом децентралізації і "розподілу" влади, що протидіє її концентрації.

Для демократичного суспільства  принцип  розподілу  влади особо  важливий  і визначний. Він виражає не тільки розподіл праці між державними органами, але і помірність, "незосередженість" державної влади, що усуває можливість її концентрації, перетворення її в авторитарну і тоталітарну владу. Цей принцип у демократичному суспільстві припускає, що всі три влади однакові, рівновеликі по силі, служать противагами по відношенню одна до іншої та можуть "стримувати" одна іншу, не допускати домінування однієї з них. Наприклад, перетворення управлінської влади в авторитарну, а законодавчої - у "всевладдя", у тоталітарну владу, що підкоряє собі і керування, і правосуддя.

Але навіть якщо дотримана вимога поділу влади, задіяна система "стримань і противаг", то держава ще не обов'язково є правовою.

Наступною ознакою правової держави є верховенство закону¹². У правовій державі жодний державний орган, посадова особа, колектив або громадська організація, жодна людина не вправі зазіхати на закон.  За його порушення вони несуть сувору юридичну відповідальність.  Коли ми ведемо мову про верховенство закону як нормативно-правового акта, що володіє вищою юридичною чинністю, то маємо на увазі, що всі підзаконні акти повинні строго відповідати йому, а посадові особи не ухиляться від його виконання і тим більше не порушувати його. Також неприпустимо "збагачувати" закон підзаконними актами, вкладати в нього такий зміст, що не був передбачений законодавцем.  Крім того й усі рядові громадяни повинні у своєму поводженні керуватися законом. А для цього крім усього іншого, вони повинні бути інформовані про його зміст.

Правова держава також  припускає правову усталеність  Конституції. Неприпустимі її постійні зміни, доповнення і відновлення. Тому що тоді вона перестає бути Основним Законом держави, що володіє довгостроковим характером. Якщо конституція виражає державну волю суспільства, то її зміна, відновлення має здійснюватися відповідно до неї, а не волею.

Зміцнення законності залишається  актуальною задачею, тому що це - центральна категорія правової держави. 

Конституція - юридична база всього законодавства, у якій закріплені основи економічної, соціальної і політичної організації суспільства, установлюється механізм державної влади і керування, основні права й обов'язків громадян. Звідси і значення Конституції як Основного Закону держави. Необхідно максимально прагнути до того, щоб Конституція займала реальне місце в правовій системі, мала практичну цінність. Конституція закріплює основні положення всіх сторін державного і громадського життя, тому для практичної реалізації її норм, як правило, необхідні вторинні законодавчі акти, що деталізувають конституційні встановлення в такій мірі, у який це необхідно для їхнього перетворення в життя. Однак у найважливіших питаннях і сама Конституція повинна бути в достатньому ступені конкретною, щоб виступати в якості джерела норм прямої дії, обов'язкових для державних органів, посадових осіб.  До числа таким норм, відносяться ті, що закріплюють основні права, свободи й обов'язки громадян, реальність яких не повинна погоджуватися з наявністю або відсутністю спеціального акта, що стосується механізму реалізації зазначеної групи конституційних норм.

Ретельний підхід до розробки законодавчих актів, з одного боку, і готовність внести в них необхідні виправлення і поправки, викликані реальною життєвою практикою, з іншого, - являють собою ті правила, якими має керуватися законодавець. Законодавчі акти, навіть ті, що стосуються найважливіших сторін державного і громадського життя, часто не відповідають вимогам нормативності та гарантованості. За таких умов ці акти не стають реальними регуляторами суспільних відносин, не приводять до скільки-небудь значного соціального ефекту, незважаючи на всі заклики і навіть боротьбу за дотримання і застосування таких актів.  Необхідно установити високу якість законодавства, а також установити механізм самореалізації правових норм, що будуть сприяти становленню правової держави.