Технологія організації групової навчальної діяльності школярів

Міністерство  освіти і науки України

Рівненський державний  гуманітарний університет

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

 

Технологія  організації групової навчальної діяльності школярів

 

 

 

 

                                                Виконала:

                                                                        студентка групи ПІ-31

                                                      Бортник К.О.

 

                                                Прийняв:

                                                     Бричок Б.П.

 

 

 

 

 

Рівне 2002

 

 

ЗМІСТ

                                                                                                                стор.

 

ВСТУП............................................................................................................    3

1. КАТЕГОРІЯ “ФОРМА НАВЧАННЯ”....................................................    5

       1.1.  Історія виникнення.............................................................................    5

2. Порівняльний аналіз дидактичних можливостей

 фронтальної,     індивідуальної та групової діяльності.........................  10

2. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ГРУПОВОЇ

     НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...................................................................  26

2.1. Завдання  технології групової навчальної діяльності......................... 26

2.2. Зміст технології  групової навчальної діяльності  учнів..................... 28

2.3. Вимоги  до особистості педагога..........................................................34

ВИСНОВОК......................................................................................................... 37

ЛІТЕРАТУРА...................................................................................................... 39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

.

          Гуманізація освіти, її орієнтація на розвиток особистісного потенціалу учня, запобігання безвиході її розвитку змусили школу перейти на технологічний етап розвитку. При цьому процес навчання повинен бути психологічно та валеологічно обгрунтований та інструктований.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки та шкільної практики особливого звучання набуває проблема організації навчальної діяльності школярів. Значення цієї проблеми зумовлене тими докорінними змінами, що сталися в системі народної освіти України. Принципово важливими є питання позиції та місця кожного школяра у цілісному педагогічному процесі. А це потребує вдосконалення змісту, форм і методів навчальної діяльності учнів і на цій основі створення та використання нових педагогічних технологій.

        Як відомо, навчальна діяльність є першим суспільно значущим видом діяльності учнів. Вона справляє всебічний вплив на їх особистість і виконує різнобічні функції: навчальну, розвивальну, виховну.

         У педагогічній теорії та шкільній  практиці має місце ситуація, коли учням замість конструктивного навчального співробітництва пропонується навчальне одноосібництво, тоді як вони намагаються використати найменший привід для того, щоб якимсь чином звернути на себе увагу, стати помітними серед інших, надати чи одержати допомогу ровесників.

         Аналіз педагогічної літератури  та шкільної практики показав,  що як суб’єкт навчальної діяльності учень може діяти індивідуально, у складі малої групи або ж цілого класу. За цією ознакою узвичаєним є поділ навчальної діяльності на індивідуальну, групову та фронтальну.

         Кожен з названих видів навчальної  діяльності по-різному представлений  у педагогічних дослідженнях  та навчальному процесі шкіл. І дидактика, і конкретні методики  розробляють процес навчання, спираючись в основному на фронтальні форми роботи з наступним переходом до індивідуальних. Що ж до діяльності учнів у складі малих навчальних груп , то їй відводиться другорядна роль.

         Вивчення літературних джерел  засвідчує, що у більшості розвинених країн світу групова навчальна діяльність учнів у продовж багатьох років знаходить досить широке практичне застосування, постійно вивчається і вдосконалюється науковцями.

         Першу спробу “реабілітувати  “ групову навчальну діяльність  учнів здійснив у 70 – і роки колектив естонських вчених на чолі з Х.Й.Лійметсом.

         Оптимальне поєднання індивідуальної, групової та фронтальної навчальної  роботи вчителя з учнями представлене  у працях І.М.Чередова як один  із реальних способів удосконалення  навчально – виховного процесу. Педагогічна ефективність діяльності груп мінімального складу, тобто парна робота, була обгрунтована теоретично й перевірена практично В.К.Дяченко.

Дидактичні питання організації  групової навчальної діяльності молодших школярів розроблено в працях В.О.Вихрущ,І.М.Вітковської,К.Ф.Нор та інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. КАТЕГОРІЯ  “ФОРМА НАВЧАННЯ”

 

1.1.  Історія  виникнення

 

Докорінна зміна освітньої мети переорієнтовує процес навчання на особистість  дитини – його гуманізацію, загальнорозвивальний характер. Особистісно орієнтоване навчання передбачає організацію навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця,  врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього, як до свідомого відповідального суб’єкта навчально – виховної взаємодії.

Навчання як процес цілеспрямованої  передачі і засвоєння визначеного  досвіду можна здійснювати по-різному. Сутність такого здійснення визначається відповідною формою навчання. Категорія  “Форма навчання” належить до основних дидакції, однак у тлумаченні її до цього часу не має повної єдності дослідників. Так, М.М. Скаткін, І.Я. Лернер, В.К. Дяченко визначають загальні форми навчання  (фронтальна, групова, індивідуальна) та конкретні (урок, семінар, екскурсія тощо). І.Я. Бурлака, В.О. Вихрущ пропонують поряд із загальнородовим поняттям “форма організації навчання” видові – “форма навчальної діяльності учнів”.

  Питання організації  процесу навчання, порушені А.М.  Алексюком і.                      В.К.Дяченком у статті “взаємодія  форм організації і методів навчання“, актуальні для педагогічної теорії і практики сучасної школи. Однак, як справедливо відмічають автори статті, обговорювана проблема не досить висвітлена в педагогічній літературі.

Спроби внести ясність  у її розв’язання, зроблені В.І. Загвязинстким і Н.А.Семеновим. Недостатність теоретичної розробки поняття “ форма організації навчання ” у свою чергу позначається і на характері практичної роботи вчителя.

Ю.І. Мальований називав  “ форму навчальної діяльності учнів  на занятті ” як одну із складових змісту категорії форм навчання.

Систему форм навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова. Вони пронизують увесь навчальний процес. Їм властиві всі компоненти процесу  навчання. Ці форми відрізняються одна від одної  кІлькістю учнів і способами організації роботи.

Питання про групові  форми навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідає важливе місце, тому що вони відкривають для дітей  можливості співпраці, стосунків, пізнання, дозвілля.

Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В їх основу покладено ідеї Ж.Ж. Руссо, П.П.есталоцці, стверджував, що вміле  поєднання індивідуальної і групової навчальної діяльності допомагає успішному навчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку. З цим пов’язана ідея взаємного навчання, висловлена Й.Песталоцці.

Різновидом групового  навчання у межах класно-урочної  системи стала белл – ланкастерська система. Це система дістала назву за прізвищами свої засновників – пастора – педагога А.. Белла і вчителя Дж. Ланкастера. Розвиваючи іде Я.А.Каменського, автори цієї системи запропонували систему взаємного навчання. Заняття проводились у залах для 300 і більше учнів, поділених на групи по 10-15 осіб, закріплених за моніторами ( старшими учнями ). Монітори щодня одержували завдання від учителя і працювали з молодшими. Підручників не було, їх заміняли великі таблиці, розвішані на стінах залу.

Учитель спостерігав за роботою  груп. Учні у таких школах швидше, ніж у звичайних , оволодівали уміннями і навичками . Але їхніх знань було недостатньо для подальшого навчання. З часом белл – ланкастерська система відмерла, але окремі її рецидиви мали місце в 60 – х роках нашого століття.

На пjчатку 20 століття виникла система індивідуалізованого навчання, так званий Дальтон-план. Назва його походить від назви американського міста Далтон штату Масачусетс. Автор цієї методики – педагог Елен Паркхерст.

Ця форма з’явилася як альтернатива урокам зубрячки й опитування. Працюючи в умовах такої шкали , учні не мали спільної класної роботи, їм надавалося свобода вибору  змісту занять, чергування предметів, використання власного робочого часу. Увесь програмний матеріал ділився на частини – завдання. Кожна з них конкретизувалася на спеціальній картці у формі короткого письмового завдання з постановкою запитань, визначення джерел, де учні можуть знайти відповіді на поставлені запитання. Кожний день укладав з учителем контракт про самостійне опрацювання певних завдань у визначений час. Керуючись письмовими завданнями, учні самостійно наодинці або в невеликих групах по 3 – 5 чоловік виконували свою роботу в доступному для кожного темпі. Облік навчальної роботи вівся на картках: лабораторній картці інструктора (вчителя), індивідуальній обліковій картці учня, обліковій картці класу. Учні працювали в окремих предметних кабінетах – лабораторних. Тому Дальтон – план має й іншу назву – лабораторний план. Дальтон – план породжував серед учнів нездорове суперництво, утвердження індивідуалізму, нераціональне використання часу. Крім того, більшість учнів була неспроможна самостійно опрацьовувати навчальний план. Тому в чистому вигляді Дальтон – план використовувався недовго, проте його елементи, окремі підходи в поєднанні з іншими формами навчання, застосовуються в школах США та в деяких інших країнах і нині.

Щоб уникнути американських Дальтон  – плану і “методу проектів”  і краще пристосовувати їх до умов роботи в радянській школі , у колишньому Радянському Союзі виникла ідея бригадно – лабораторної форми навчання, яка мала назву “бригадно – лабораторний метод” слово  “бригадний” підкреслювало колективність у роботі, а “лабораторний” – сумісність у виконанні навчальних завдань. Ця форма організації занять стала надто популярною і поступово перетворилася в універсальну форму організації навчального процесу. Основною навчальною одиницею учнів, які   вивчають матеріал і виконують завдання була бригада (група, ланка). Керував бригадою бригадир з числа тих самих учнів. Робота в групах (бригадах) організовувалася за різними варіантами. Наприклад, всі групи (бригади) отримували різне завдання, а потім результати роботи всіх груп порівнювалися. Або групи вивчали однаковий матеріал, а одне питання було різним для кожної з груп. У цьому випадку колективне обговорення відбувалося досить жваво, оскільки кожна група мала повний для себе матеріал. Потім результати, отримані групами, порівнювалися.

Не зважаючи на те, що нові форми  навчання знайшли підтримку в  учителів, вони запроваджувалися в школах без належної експериментальної перевірки. Їх застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учня мотивації учіння, неекономне витрачання часу. Ці недоліки відзначалися у постанові ЦК ВКП(б) “Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі”, де бригадно – лабораторний метод і метод проектів було засуджено. Ті раціональні зерна, які вони містили, було забуто, впродовж багатьох років ніяки форми навчання, альтернативні уроку, не використовувалися і не розроблялися. Авторитарна шкільна політика спричинила до того, що аж до кінця 50-х років вчені, практики не спроможні були експериментувати в цьому напрямку. На Заході ж групові форми навчальної діяльності активно розвивалися. Значний внесок у розвиток теорії групової навчальної діяльності зробили французькі вчені – педагоги К. Гарсіа, С.Френс, Р. Голь, Р.Кузінс, польські вчені В.Окунь, Р. Петриківський, Ч.Куписевич і багато вчених інших країн.

У 30-50-ті роки навчання в  школах колишнього СРСР здійснювалося на основі класно-урочної системи навчання, яка пропонувала переважно фронтальну організацію занять.

І тільки у 60-ті роки в  радянській дидактиці з’явився інтерес  до групової активності, самостійності  учнів. У ці роки з’явилися праці Л.П. Арисової, М.О. Данилової, Б.П. Єсилова, І.М. Чередова та інших. Аналізуючи організацію праці учнів на окремих уроках становить від 40% до 60%. Тому вчені намагаючись оволодіти значними педагогічними прийомами знову звернулися до групової форми навчальної діяльності на уроці, а вчені почали розробляти рекомендації щодо впровадження в практику активних методів навчання. У сімдесяті роки, коли важливий напрям досліджень загальних форм навчання був пов’язаний з навчально – пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної, групової, індивідуальної роботи в класі (А.М. Алексюк, Ю.К. Баанський, І,Я. Леннер, Х.И. Лійметс та інші).

Найбільший інтерес  до групових форм навчальної діяльності спостерігається за останніх два  десятиріччя. Значний внесок у розробку загальних принципів організації групової навчальної діяльності дали дослідження В.К. Дяченко, В.В. Котова, Г.О. Цукерман, О.Г. Ярошенко та ін. Дидактичні питання організації групової навчальної діяльності молодших школярів розроблено в працях В.О. Вихрущ, Є.С. Задої, І.М. Вітовської, К.Ф.Нор та інших.

Результати попередніх досліджень, проведених серед учителів початкових класів Києва, Харкова та харківської області показали, що класоводи погано диференціюють  поняття „індивідуальна”, „групова”, „фронтальна” і „колективна” форми навчання. 97 % учителів, які були охоплені анкетуванням, не бачать різниці між поняттями „фронтальна” і „колективна”, приймаючи одночасну роботу класу з учителем за колективну навчальну працю.