Соціальне виховання та навчання дітей з відхиленнями

 Батьки повинні  організувати охоронний режим,  який оберігає і одночасно  зміцнює нервову систему дитини. Режим звільняє дитини і батьків  від непотрібних зусиль. Необхідні звички формуються повільно, тому їх треба відпрацьовувати довго і завзято в умовах дотримання режиму.

 Важливо, щоб батьки  активно і систематично спостерігали  за розвитком своєї дитини  з народження. Це допоможе вчасно  звернути увагу на ті особливості дитини, з приводу яких слід порадитися з фахівцями.

 Корисно фіксувати  в щоденнику свої спостереження  і ті прийоми, які виявилися  ефективними. Це допоможе критично  оцінити своє ставлення до  дитини, врахувати успіхи та невдачі.

 Треба вчити дитину орієнтуватися в навколишньому світі, спілкуватися з людьми. Слід знайомити дитину з різними явищами навколишнього світу в природних для них умовах. Дитина повинна знати, де і як купується їжа, вміти самостійно погодувати іншого і т.д. Предмети пізнаються в різних ситуаціях: на малюнку, в книзі, в процесі малювання, ліплення, ручної праці.

 Малюка спонукають  не тільки відповідати на питання,  а й робити висновки, оцінювати  свої і чужі дії, розповідати.  У процесі такого виховання  у дитини розвиваються пізнавальна діяльність, увагу, мислення, пам'ять, мова, необхідні навички й уміння. Вся діяльність дітей повинна супроводжуватися емоційної залученням. У грі з дитиною мама коментує його дії, повторює фрази в декількох варіантах, у різних типах комунікативних висловлювань (повідомлення, питання, спонукання, заперечення).

 Таким чином, виховання  дитини з порушенням інтелекту  в сім'ї включає роботу батьків  за такими основними напрямками:

• постійна стимуляція психічного розвитку, відповідна віковим та індивідуальним особливостям дитини;

• створення сприятливих умов для навчання і охоронного режиму;

• формування емоційно-позитивного, предметно-практичного та мовного взаємодії дитини з батьками.

 Це сприятиме соціальній  адаптації дитини та попередження  формування патологічного поведінкового стереотипу. Критерієм правильного виховного підходу може служити стан психофізіологічного комфорту в дитини та інших членів сім'ї.

 Основні напрями  в роботі психолога з родиною:

1.  Гармонізація сімейних взаємин.

2.  Корекція психологічного стану матері.

3. Корекція дитячо-батьківських відносин.

4. Допомога в адекватній оцінці можливостей дитини (як фізичних, так і психологічних).

5. Навчання батьків спеціальним прийомам, необхідним для проведення занять з дитиною в домашніх умовах [2, с.104].

Орієнтуючись на ці напрямки, психолог вирішує наступні завдання:

1. Корекція неконструктивних форм поведінки матері, таких як агресивність, необ'єктивна оцінка поведінки дитини, негативні бажання, прагнення втекти від труднощів, примітивізація поведінки, пов'язана зі зниженою самооцінкою.

2. Формування розуміння батьками проблем дитини, а саме:

•  поступовий відхід від позиції, що заперечує наявність проблем ("Він у мене такий же, як всі"), і позиції протиставлення себе соціуму і перехід в позицію взаємодії ("А як його навчити? Я не вмію");

• поступове виключення проблем гіперболізації проблем дитини, уявлення про безперспективність розвитку дитини ("Ні, з нього ніколи нічого не вийде");

• підвищення особистісної самооцінки матері та батька у зв'язку з можливістю побачити результати своєї праці в успіхах дитини.

3. Корекція внутрішнього психологічного стану батьків: переживання, пов'язані з психофізичної недостатністю дитини, повинні поступово перейти в усвідомлення можливостей дитини, в радість від його маленьких успіхів.

4. Здійснення особистісного зростання батьків в процесі взаємодії зі своєю дитиною, в процесі її навчання і виховання з допомогою психолога; перехід з позиції переживання за недугу дитини в позицію творчого пошуку реалізації його можливостей.

5.  Трансформація виховно-освітнього процесу, що реалізовується батьками по відношенню до дитини, в психотерапевтичний процес по відношенню до себе самих; творча діяльність батьків, спрямованих на дитину, допомагає їм самим, лікуватися від негативного впливу психологічного стресу.

 Форми індивідуальної  роботи з батьками

1.  Демонстрація  прийомів роботи з дитиною.

2.  Конспектування батьками уроків, що проводяться спеціалістами.

3. Виконання домашніх завдань зі своєю дитиною.

4. Читання батьками спеціальної літератури, рекомендованої психологом.

5. Реалізація творчих задумів батьків в роботі з дитиною.

Етапи психолого-педагогічної роботи з батьками:

1. Перший етап спрямований на залучення до навчального процесу. Педагог повинен переконати батьків хворої дитини в тому, що саме в них має велику потребує дитина, що крім них, цим процесом зайнятися нікому.

2. Другий етап передбачає формування захоплення батьків процесом розвитку дитини. Психолог показує батькам можливість існування маленьких, але дуже важливих для їх дитини досягнень.  Батьки навчаються відпрацьовувати вдома з дитиною ті завдання, які дає психолог.

3. Третій етап характеризується розкриттям перед батьками можливостей особистого пошуку творчих підходів до навчання дитини та особистої участі в дослідженні її можливостей [17, с.162].

ВИСНОВКИ

1.  Діти з порушеннями розвитку мають спільні та специфічні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища.

   Корекційна педагогіка  вивчає особливості фізичного  і психічного розвитку, закономірності  організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

   Багато дітей  із серйозними і стійкими патологіями  розвитку перебувають під постійним  наглядом і опікою лікарів,  психологів, дефектологів у спеціальних  дошкільних закладах компенсуючого  або корекційного типу. Діти з  нерізко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу.

2. Головні мета і завдання спеціальних навчальних закладів для дітей із відхиленнями у психофізичному розвитку та поведінці це - навчання і виховання дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку та поведінці вимагає спеціальних психолого-педагогічних заходів впливу, спрямованих на коригування наслідків порушень у розвитку дитини та її соціальну і трудову адаптацію.

Для успішної інтеграції дитини в суспільство необхідно налагодити механізм раннього виявлення у дітей відхилень. Тільки виявляючи проблеми дитини і наявний у нього потенціал розвитку, можна визначити шляхи його психолого-педагогічної та медико-соціальної підтримки.

Нявність можливості вирішувати проблеми дитини варіативними способами. Обидві системи - і диференційованого, та інтегрованого навчання - мають право на рівноправне існування, як і ряд перехідних і проміжних форм.

 Перевага того чи іншого виду навчання має базуватися на свідомому виборі конкретної установи, котра враховує освітню концепцію установи, квалифікацію персоналу, матеріальні умови і якість роботи закладу.

Більше половини сімей  негативно впливають на розвиток розумово відсталої дитини, і лише близько 40% сімей мають позитивний вплив. При цьому слід зазначити, що навіть у тих сім'ях, де відношення до дитини правильне, батьки в більшості випадків діють, керуючись лише власним розумінням ролі виховання, не розбираючись в його специфіці.

Виходячи з  вище зазначеного, ми дійшли висновку, що 
ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Донедавна питання дитячої аномалії, інвалідності у нас замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою. 
Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

З роками повільна і невпинна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в  різних галузях науки і техніки  поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію.

Провідним компонентом  соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних  можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

 

 

Література

 

1. Акатов Л.І. Соціальна  реабілітація дітей з обмеженими  можливостями здоров'я/ Л.І. Акатов //Психологічні основи: Учб. посібник  для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - 368 с.

2. Богініч О. Л. Особливості  організації рухової діяльності  дітей з проблемами фізичного  розвитку/ О.Л. Богініч //Кроки  до компетентності та інтеграції  в суспільство: науково-методичний  збірник. - К.: Контекст, 2000.

3. Велика медична енциклопедія. М.: Просвещение, - 1986, - 1067 с.

4. Вільчковський Е.С.  Розвиток загальної витривалості  у дошкільників/ Е.С. Вільчковський,  Н.Ф.Денисенко, О.І. Курок//Освіта  у сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика. – Одеса: 1996. – с. 117-118.

5. Выготский Л. С.  Основи дефектології /Л.С.Выготский  // Собр. соч. Т. 5. - М.: Педагогіка, 1983.

6. Выготський Л. С.  Проблема умственной отсталости./ Л.С.Выготский,- М.: Просвещение, 1983.- Т.5.-180с.

7. Дефектология. Словарь – справочник./ Авт.-составитель С.С. Степнов;Под ред..Б.П.Пузанова.- М.: ТЦ Сфера, 2007.- 208с.

8. Гребенюк Т.М. Медико- педагогічка корекція зорового  сприймання у дошкільників з  вадами зору/ Т.М. Гребенюк, І.О.  Сасіна, Ю.В. Тімакова// Навчальний  посібник. – К.: НПУ ім. Драгоманова 2008.- 147 с.

9. Дегтяренко Т.М. Корекційно- реабілітаційна робота в спеціальних  дошкільних закладах для дітей  з особливими потребами / Т.М  Дегтяренко, Л.С. Вавіна //:Навчальний  посібник.- Суми : Університетська книга, 2008

10. Денисенко Н.Ф. Через рух – до здоров’я дітей: Навчально- методичний посібник/ Н.Ф. Денисенко, О.П. Аксьонова – Тернопіль: Мандрівець, 2010

11. Законодавство щодо  соціального захисту ветеранів  та інвалідів у Російської  Федерації (зі змінами та доповненнями  на 1 лютого 1998 року) / під ред. Щуко Л.П. / Москва - Санкт-Петербург / Вид. Дім "Герда", 1998

12. Запорожець А. В.  Основні проблеми онтогенезу  психіки/ А.В.Запорожець // Избр. психол. Праці у 2 т. - Т. 1. - М.: Просвещение, 1986.

13. Ертанова О.М. Ми  й особливі діти / О.М. Ертанова// Розвиток і освіта особливих дітей: проблеми, пошуки. - М.: 1999.

14. Євсєєв С.П. Адаптивна  фізична культура (мета, зміст, місце  в системі знань про людину)/С.П  . Євсєєв / / Теор. і практ. физич.  культ., 1998,№ 1.

15. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура, її філософія, зміст та завдання / С.П . Євсєєв // Адаптивна фіз. культ, і функц. стан інвалідів. -СПб., 1996.

16.Євсеев С.П., Шапкова  Л.В. Адаптивна фізична культура: Навч. посібник/ С.П . Євсєєв- М.: Радянський  спорт, 2000. - 240 с.:

17. Іванова І.Б. Соціальні  проблеми дітей і батьків у  контексті їхнього ставлення  до ситуації // І.Б. Іванова Соціально-психологічні  проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000

18. Іванова Г.П. Методика  саморозвитку та реабілітації  дітей 4-7 років, що мають проблеми здоров'я, за допомогою біотехнічних систем/ Г.П.Іванова ,О.В .Смирнов / / Матер. Міжн. конгресу "Людина та її здоров'я

19. Кащенко В.П. Педагогическая  коррекция: Исправление недостатков  характера у детей и подростков  В.П. Кащенко / Кн. для учителя.- 2-е изд.- М.: Просвещение, 1994.-225с.