Соціальне виховання та навчання дітей з відхиленнями

 

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З ВАДАМИ РОЗВИТКУ.

 

1.1. Діти з проблемами розвитку.

 

   Покликання педагога  полягає у створенні умов для  розвитку кожної дитини з урахуванням  її можливостей. У сучасному  світі значно зросла кількість  дітей з порушеннями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно більше дітей з “межовим”. їх розвиток може бути наближений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.

   До дітей із  проблемами розвитку належать  діти з порушеннями інтелекту  (розумово відсталі); з відхиленнями  у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями.

   Дітям із вродженими  і набутими вадами розвитку  потрібні спеціальні умови виховання  і навчання, спрямовані на коригування  їхніх недоліків, просування у  загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія [12, с.44].

   Систему спеціального  навчання застосовують щодо дітей  таких категорій:

— з порушеннями у  розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження Центральної нервової системи;

— з відхиленнями у  психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушеннями у психофізичному розвитку;

— з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих  дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною  термінологією — діти-інваліди);

— з особливими освітніми  потребами. Для цієї категорії дітей  необхідні спеціальна корекційна підтримка  і специфічні методи навчання, які  можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.

   До основних  категорій порушень розвитку  дітей належать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою, глибокою розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);

— затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні гетерохронність (різночасовість) проявів  відхилень і суттєві відмінності  у їх вираженні та прогнозуванні  наслідків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальними чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втрата слуху (у 3—4 роки і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку,

оліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлення (алалія, афазія); порушення будови і функцій мовленнєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушення мотивоутворюючої функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричинені ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец. phobos — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення  характеризуються поєднанням двох або  кількох виражених психофізичних  порушень[4, с.13].

   Діти з порушеннями  розвитку мають спільні та  специфічні труднощі, пов'язані з  характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища.

   Корекційна педагогіка  вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

   Багато дітей  із серйозними і стійкими патологіями  розвитку перебувають під постійним  наглядом і опікою лікарів,  психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних закладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з нерізко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:

— комбінована інтеграція (виховання у масових групах одного-двох дітей з наближеним до вікової  норми рівнем психофізичного і мовного  розвитку, здатних до самообслуговування та психологічно готових до спільного  зі здоровими ровесниками навчання);

— часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими  ровесниками оволодіти передбаченим програмою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їхній  групі лише частину дня);

— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об'єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць Для загальних форм виховної роботи).

   Інтегроване виховання  в будь-якій формі передбачає  обов'язкове керівництво вихователя-дефектолога,  участь психолога.

   Включення неповноспроможних дітей у групи здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціального навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів [7, с.131].

   Важливою є  готовність педагогів дошкільних  закладів до залучення дітей  із проблемами розвитку в колектив  однолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усвідомлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобувають новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших людей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.

   Нині в Україні  ведеться цілеспрямований пошук  способів інклюзії (включення) дітей  з особливими потребами в загальнорозвивальні  дошкільні заклади та школи.  Створюються передумови для інтеграції дітей з особливими потребами в активне життя суспільства, що передбачає:

— рівний доступ до суспільства  для всіх людей, у тому числі й  з обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;

— забезпечення рівних можливостей для відповідального вибору в житті;

— створення для дітей  з особливими потребами можливостей  реабілітації у природному соціальному  оточенні;

— ефективну взаємодію  освітніх закладів з батьками, залучення  їх до навчального процесу;

— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників  у оцінюванні потреб і перспектив розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання [26, с.25].

   Актуальність  і значущість цієї роботи є дуже важливою, оскільки соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з особливими потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.

 

 

1.2. Організація навчання і виховання дітей із затримкою психічного розвитку в діагностико-корекційних групах ДНЗ.

Вся діяльність спеціального дошкільного закладу базується  на цілі руется на дотриманні основних принципів та підходів до питань вивчення, виховання і навчання дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку.

 При розробці освітніх  програм враховуються принципи  як загальної, так і спеціальної  дошкільної педагогіки.

 Основними принципами дошкільної педагогіки є:

• єдність виховного та освітнього процесів,
• науковість змісту навчання,
• врахування вікових можливостей дитини,
• доступність матеріалу,
• повторюваність матеріалу,
• концентричність матеріалу.

 Основними принципами  корекційної дошкільної педагогіки є: принцип розвивального навчання, що грунтується на положенні про провідну роль навчання в розвитку дитини й сформована  панії «зони найближчого розвитку»; принцип єдності діагностики і корекції відхилень у розвитку;  принцип урахування співвідношення первинного порушення та вторинних відхилень у розвитку дитини; принцип генетичний, що враховує загальні закономірності розвитку стосовно до виховання і навчання дітей з відхиленнями;  принцип корекції і компенсації, що вимагає гнучкого соотповідності корекційно-педагогічних технологій та індивідуально-диференційованого підходу до характеру порушень у дитини, їх структурі та вираженості; діяльнісний принцип, що визначає підходи до змісту і побудови навчання з урахуванням провідною для кожного вікового періоду діяльності, в якій «визрівають» психологічні але новоутворень, що визначають особистісний розвиток дитини; принцип раннього початку корекційно-педагогічного впливу.

 Побудова корекційно-розвивальних  програм у відповідно до зазначених принципів має забезпечувати соціальну спрямованість педагогічних впливів і соціалізацію дитини, так як найважливішим компонентом загальнорозвиваючу і корекційну роботи має бути подолання соціальної недостатнеї дитини. Л. С. Виготський вважав, що «спеціальне восхарчування має бути підпорядковане соціальному розвитку ... ». Соціалізації дитини він розглядав як процес його «вростання» в цивілізацію, пов'язуючи це з оволодінням здатністю до знаківому опосредованію, що відбувається, головним чином, в практичної і символіко-моделюючих видах діяльності і мови.

 Виходячи із спільності  основних закономірностей розвитку  в нормі та патології, в програмах  визначаються базові напрямком педагогічної роботи, що забезпечують максимально можливу цілісність, гармонійність особистісного розвитку дитини. Це здійснюється в процесі соціального розвитку, физичного виховання, пізнавального розвитку, формування організмів провідної діяльності, властивої певному периоду дитинства, продуктивних видів діяльності (малювання, ліпці, аплікації, конструювання, елементарного праці), естетичного виховання. У сукупності ці напрямки роботи забезпечують рішення загальнорозвиваючих завдань [3, с.239].