Соціальне виховання та навчання дітей з відхиленнями

 Для будь-якої діяльності характерна певна структура. Елементами останньої є спонукальної-мотиваційна частина (потреба, мотиви, цілі), предмет діяльності, відповідність предмета і мотиву діяльності, засоби здійснення (дії та операції), продукт або результат діяльності (О.М. Леонтьєв, 1975).

 З точки зору  структури діяльності, як показують  дослідження психологів, особливу  увагу педагогів має бути залучено  до періоду життя дитини від  6 до 7 років. Так, в дослідженнях  Л.І. Божович (1968) в якості одного  з рівнів психічного розвитку дитини виявлено новоутворення, назване «внутрішньою позицією школяра». Воно визначає готовність дитини до школи. Дане психологічне новоутворення виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і являє собою сплав двох мотивів: пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні з дорослими на цьому новому для дитини рівні [23, с.226].

 Семирічні діти  більш готові до школи, ніж  шестирічні, не тільки за показником  «внутрішня позиція школяра», а  й за рівнем розвитку мовленнєвої  діяльності, пов'язаної зі зміною завдань спілкування, розвитком фонетико-фонематических уявлень, словникового запасу, а також за показниками розвитку інтелектуальної сфери (здатність до узагальнень, логічне мислення) і ін

 Період від 6 до 7 років вважається у віковій  психології надзвичайно важливим у плані появи психологічних новоутворень, що дозволяють дитині перейти на новий етап вікового розвитку, тобто стати молодшим школярем.

 Загальноприйнятим є положення, що для дітей молодшого шкільного віку провідна діяльність навчальна, а для дошкільнят - ігрова.

 Психічні особливості  дітей із труднощами в навчанні  обумовлюють специфіку в підході  до відбору змісту навчального  матеріалу для уроків грамоти,  листи, математики, природознавства,  праці, музики. На перший план  висувається той зміст, який забезпечує формування позитивної мотивації навчальної діяльності, яскраві емоційні прояви, розширення кругозору дітей, додаткову підготовку до освоєння рідної мови і математики, знайомство з явищами природи. У процесі навчання на уроках дітям необхідно надавати можливість для предметно-практичної діяльності, засвоєння теоретичних знань допомогою збагачення чуттєвого досвіду, спостережень за природними явищами, вивчення рідного слова, математичних відносин та ін

 Облік психологічних  особливостей дітей з ЗПР не дозволяє обмежитися простим перерозподілом навчального матеріалу. Нові програми орієнтовані на загальний розвиток школярів (розвиток пізнавальних, емоційно-вольових, моральних та естетичних можливостей), на цілісний підхід до дитини, на пробудження в нього інтересу до пізнання навколишнього світу, на досягнення хороших результатів на основі врахування індивідуальних можливостей дітей.

 Спрямованість на  пробудження пізнавальної активності  і реалізацію резервних можливостей  дітей відбивається у структуруванні змісту початкової освіти в системі КРО. Це виявляється в наступних приватних лініях: в якості рівнозначних по відношенню до решти дисциплін виступають предмети естетичного циклу (ритміка, музика, образотворче мистецтво, уроки трудового навчання, фізичного виховання) [19, с.182].

 Підвищується питома вага знань, які набуваються з навколишньої дійсності, тобто роль спостережень за природними та соціальними явищами, екскурсій до об'єктів навколишньої дійсності; велике значення надається знанням, які школярі отримують на основі практичного досвіду; ці знання привносяться в процес навчання, збагачуючи його зміст безпосередніми спостереженнями дітей; відповідно до принципу усвідомлення школярами процесу навчання діти осмислюють себе як особистості, тобто до складу змісту освіти входять знання дитини про його власному «Я»; особлива роль відводиться загальнонавчальних і загальнопізнавальні способам діяльності, як найважливіших компонентів навчального змісту, а саме: умінням спостерігати, аналізувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, доводити, класифікувати. Ці вміння формуються на матеріалі всіх навчальних дисциплін; навчальна діяльність повинна бути багатою за змістом, вимагати від школярів інтелектуальної напруги. У той же час навчальні завдання мають бути безумовно доступні кожному учневі як за темпами, так і за характером діяльності. Важливо, щоб школярі повірили у свої можливості, випробували успіх. Саме успіх повинен стати найсильнішим мотивом, що викликають бажання вчитися; найважливіша умова ефективного і доступного побудови навчального процесу полягає в тому, щоб в кожній темі виділяти головний базовий матеріал, що підлягає багаторазовому закріпленню, а також диференціювати навчальні завдання в залежності від корекційних завдань; особлива роль відводиться збагаченню та систематизації словника і розвитку мовлення засобами всіх навчальних дисциплін.

2.3. Допомога психолога сім’ї, де росте дитина з порушенням інтелекту.

Більше половини сімей  негативно впливають на розвиток розумово відсталої дитини, і лише близько 40% сімей мають позитивний вплив. При цьому слід зазначити, що навіть у тих сім'ях, де відношення до дитини правильне, батьки в більшості випадків діють, керуючись лише власним розумінням ролі виховання, не розбираючись в його специфіці.

 Майже 70% батьків  маленьких дітей схильні переоцінювати  їх здібності, а 25% - недооцінюють. Тільки 5% батьків правильно оцінюють  можливості своїх дітей. Отже, більшість з них потребують  допомоги фахівців у цьому  питанні.

 Вихованням дитини  займаються в основному матері, лише в 24% випадків - батько і мати, а приблизно в 6% родин дитина наданий сам собі.

 У сім'ях дітей  з легкими формами розумової  відсталості приблизно 1/3 батьків  є випускниками спеціальних шкіл, тобто самі страждають інтелектуальною недостатністю, хоча і в легкій степені. Наслідком цього є проблема подальшого освіти та працевлаштування, матеріального благополуччя. Батьки розумово відсталих дітей у середньому мають низький освітній та соціально-економічний статус, у той час як середня кількість дітей на таку сім'ю дещо більше, ніж у батьків дітей, що розвиваються нормально. Такі сім'ї розпадаються частіше, а в збережених сім'ях батьківські функції нерідко перекладаються на бабусю з боку матері. Діти нерідко виховуються в закладах інтернатного типу, що часто руйнує не тільки дитячо-батьківську підсистему. Дитина відчуває свою самотність, покинутість в сім'ї. Батьки практично усуваються від виховання навіть у тих випадках, коли не можуть виправдати це зайнятістю на роботі, тому що не мають роботи. У таких сім'ях відзначається підвищена частота повторних випадків народження розумово відсталих дітей. Таким чином, необхідний диференційований підхід до надання допомоги цим сім'ям [3, с.28].

Умовно батьків, які  виховують дитину з вадами психофізичного розвитку можна розділити на такі категорії:

1.  Батьки, які не приймають дитину із психофізичними вадою як таку, не визнають її неподібності до всіх інших дітей, уникають психолого-медико-педагогічної консультації і намагаються навчати дитину на загальних засадах.

2. Батьки тих дітей, порушення пізнавальної діяльності яких виражені не різко, її неуспішність стає для них неприємним відкриттям. Такі батьки пізніше схильні звинувачувати у навчальних труднощах дитини педагога, вступати в затяжні і виснажливі для обох сторін конфлікти.

3. Батьки, які неспроможні приділяти належну увагу вихованню і розвитку дитини.

4. Батьки, які усвідомлюють проблеми своєї дитини і шукають оптимальних шляхів допомогти їй.

Характерними порушеннями  батьківської поведінки у разі народження хворої дитини є:

1. Гіперопіка. Стиль "фобія втрати дитини" або прихована або відкрита відчуженість, пов'язана з психічною депривацією дитини. Гіперопіка може бути пов'язана з невір'ям у сили дитини, її можливості, а також з "фобією втрати дитини". Гіпертрофований страх за дитину передається від матері самій дитині, формуючи у неї "залежну" поведінку. У таких випадках мова не йде навіть про елементи самостійності у дитини.

2. Емоційне відкидання. Воно найчастіше має місце, коли дитина не виправдовує очікувань батьків, не задовольняє їх соціальних амбіцій, що проявляється у підвищеному рівні тривожності у дитини, її педагогічній занедбаності та девіантній поведінці у більш старшому віці. Недостатня чуйність батьків виражається у несвоєчасному і недостатньому відгуку на потреби дітей, нехтуванні їхніми почуттями. Вони можуть виявляти надмірно сильні реакції на відхилення в поведінці дитини і не помічати позитивних явищ. Нечуйність батьків, особливо матерів, створює ситуацію депривації і ще більш сповільнює розвиток дитини, сприяє порушенню її поведінки. Прихильність до матері - необхідна стадія психічного розвитку. Користуючись підтримкою матері, дитина набуває впевненості в собі, стає активним у пізнанні навколишнього світу. Для дитини, яка відстає в психічному розвитку, актуальність такої підтримки очевидна.

Психологи повинні допомогти  батькам знайти адекватний стану  дитини стиль виховання, в якому  головним фокусом буде баланс необхідної опіки та вимог, що надаються дитині на різних етапах розвитку.

 Найбільш ефективними  формами роботи при порушеннях  стилів виховання є:

•          сімейна психотерапія;

•          групова психотерапія з матерями;

•          робота з декількома батьківськими  парами;

•          індивідуальна психотерапія.

Для створення в родині клімату, що сприяє розвитку дитини, психологу перш за все слід проаналізувати позиції, які займають по відношенню до дитини з обмеженими можливостями її батьки і найближчі родичі, і лише після цього обирати ту чи іншу тактику спілкування з ними.

Психологічна обстановка в сім'ї може погіршуватися, якщо у дитини з відхиленнями у розвитку поряд з основним дефектом можуть проявлятися епізодичні або досить стійкі різні психічні розлади. Висока їхня частота, до 50% і вище, і вкрай  несприятливий їх вплив на загальну адаптацію як дитини, так і членів сім'ї, зумовлюють необхідність особливої уваги до них батьків і фахівців [9, с.144].

 Для більш успішного  розвитку дитини важливий не  тільки сприятливий психологічний  клімат у сім'ї, який залежить  від внутрішніх стратегій адаптації, але й від успішності зовнішніх способів пристосування, зокрема, збереження активних контактів сім'ї з друзями, колегами, з світом. Важливо, щоб сім'я не замикалася в своєму горі, не йшла "в себе", не соромилася своєї хворої дитини.

Для правильного виховання  і найбільш сприятливого розвитку хворої дитини дуже важлива адекватна адаптація  сім'ї до стану дитини.

Чим менша дитина, тим  більше ілюзій вдається зберегти батькам  щодо її подальших успіхів у розвитку.

Більшість батьків маленьких дітей з розумовою відсталістю в першу чергу стурбовані, чи зможе він навчатися в масовій школі. Вони починають навчати дитину читанню, письму, лічбі, організовують додаткові заняття з педагогом, прагнуть дати дитині таку кількість інформації, яку він не в змозі осмислити. При цьому формуванням соціально-побутових навичок приділяється значно менше уваги.

Яку допомогу психолог повинен  надати сім’ї у вихованні розумово відсталої дитини?

1. Після обстеження дитини психолог надає батькам повну інформацію про особливості їхньої дитини: вказує її специфічні позитивні й негативні особливості, слабкі і сильні сторони, підкреслюючи останні.

2. На прикладах переконує маму, що хвора дитина, як це не парадоксально, є не стільки тягарем для неї, скільки джерелом її духовного зростання. Щоденне спілкування з нею докорінно змінює її світогляд, вона стає гуманнішою, мудрішою, усвідомлюючи, що всі люди мають право на існування і любов незалежно від того, схожі вони або несхожі на інших, навчаються вони чи ні. Таке "прозріння" матері є благом для обох - матері і дитини - і відіграє вирішальну роль у гармонізації сімейних відносин. Дитина пробуджує в матері її творче начало. Починаючи допомагати власній дитині, вона творчо підходить до його виховання і ділиться своїм досвідом з оточуючими.

3. Нагадує батькам про необхідність зберігати фізичне і психічне здоров'я. Для цього корисно виконувати деякі рекомендації щодо загального режиму, а також володіти окремими прийомами аутогенним тренування. Уміння керувати своїм диханням (уражень дихання) сприяє регуляції емоційного стану, особливо в стресових ситуаціях.

4. Роз'яснює батькам важливість збереження контактів з соціальним оточенням, що сприяє соціальній адаптації дитини. При цьому не варто вселяти дитині, що вона хвора. Потрібно використовувати всі засоби, щоб виховати дитину життєрадісною, активною, впевненою у своїх силах. Корисно хвалити її при сторонніх, що підвищує її самооцінку [6, с.169].

 Важливо зберегти  в родині єдність і узгодженість  всіх вимог до дитини. Узгоджений  вплив, єдиний підхід допомагають швидше сформувати її навички та вміння, соціально прийнятну поведінку. Діти намагаються наслідувати батьків. Тому різні підходи батьків, особливо грубість одного з них, викликають емоційний стрес. Зниження вимог щодо навичок охайності, самообслуговування, посильної праці в сім'ї, турботи про близьких повинно бути мінімальним.