Соціальна адаптація дошкільників

Гра також надає можливість для перебудови емоційного досвіду  іграючого: створення і розрядка напруження, звільнення від страху, суму та ін. В грі можливо інсценування емоцій, почуттів. В грі реалізується здатність дитини „бути собою та іншими”. Весь шлях розвитку емоцій – від зародження до факту емоційного реагування – в ігрових завданнях контролюється контекстом гри, сюжетом, ігровою роллю. Маючи особливі емоційні властивості, гра підсилює емоції, провокуючи сенсорні стимули, індивідуалізує їх, збагачує відтінками.

В основу тих ігор, що пропонують відомі педагоги та психологи , закладено збагачення сенсорного досвіду дітей, відчуття (зорові, слухові, тактильні, смакові та вестибулярні) з притаманним їм емоційним тоном викликають у дітей гаму емоцій, стають тими збудниками, які призводять до дії механізми емоційної сфери.

Наукові дослідження  свідчать, що є відмінності в кількості  та якості ігрових умінь у дітей  з вадами та їхніх здорових товаришів. У малят з особливими потребами може бути гірший розвиток символічного мислення. Наприклад, вони можуть потребувати іграшкового телефону, коли їхні однолітки без вад уже використовують еквіваленти – слова, дії (що зображають розмову по телефону) або символічні об’єкти (приміром, дерев’яний кубик).

У дітей з вадами можуть спостерігатися затримки розвитку соціальних умінь, необхідних для гри. Вони можуть брати іграшки до рота чи намагатися замінювати рольову гру незграбною фізичною грою. Ігри дітей можуть бути хаотичними чи вкрай нецікавими. Деяким малятам з вадами властиво повторювати ті самі дії, наприклад, гойдати, обертати предмети чи тримати їх перед своїм обличчям. Усі ці види поведінки можуть перешкоджати дітям брати участь у змістовній грі з новими об’єктами, а також заважати соціальній взаємодії малятам з однолітками.

Оскільки гра –  це головний засіб для всебічного розвитку дітей, набуття необхідних ігрових навичок дітьми з вадами слід розглядати як першорядне завдання. Під час оцінювання дитини в цьому питанню потрібно приділяти велику увагу і розробляти такі завдання та види діяльності, що допомагали б дітям природним шляхом оволодіти потрібними вміннями.

Формування особистості  дитини є одним з важливіших напрямків  роботи дошкільної педагогіки, тому цю роботу слід розпочинати якомога раніше і в найдоступнішій формі для дитини певного віку. Основним методом такої роботи є ігрова діяльність. Організація занять для розвитку зорового сприймання у дитини передбачає застосування психофізіологічних та психолого – педагогічних методів, які направлені на активізацію сенсорно – рецептивних і мислитель них процесів.

Ігрову діяльність можна  скорегувати у вигляді корекції – ігротерапії. Ігротерапія –  це терапія засобами ігрової діяльності, побудова стосунків між дорослими та дитиною за допомогою гри, в яких малюк відчуває себе значимою особистістю, яку цінують і люблять. У процесі ігротерапії дитина відкривається для виразу своїх емоцій, завдяки чому звільняється від напруги, фрустрації та відчуття пригніченості.

Ігротерапія передбачає використання емоційних, пізнавальних і фізичних здібностей з метою  корекції особливого розвитку та поведінки. І Ігротерапія ефективна у  тому випадку, коли інші методи вже  вичерпані. Ігрова діяльність є основним терапевтичним напрямом у роботі з дітьми, оскільки гра – основний вид діяльності дітей дошкільного віку. Для дітей гра – природний засіб самовираження, вона полегшує спілкування між дітьми та дорослими.

Насамперед, слід зазначити, що у дітей із психофізичними особливостями  розвитку спостерігаються емоційні та особистісні дефекти, які є вторинними порушеннями. У процесі ігротерапії створюються такі взаємини з дітьми, які коригують і певною мірою запобігають виникненню вторинних порушень.

Під час ігротерапії  навколишнє середовище і стосунки з дитиною створенні, пристосовані до її можливостей, її індивідуального рівня психічного розвитку. Це одна з „головних умов, що забезпечує позитивний терапевтичний ефект”.

Спираючись на результати аналізу ігрової діяльності дітей  з особливими освітніми потребами, можна визначити загальні завдання психотерапевтичної роботи з метою їх соціальної адаптації:

- розробка прийомів  для налагодження постійних контактів;

- спілкування між дитиною  і дорослим у процесі гри;

- формування стійкої  спільної діяльності;

- розширення емоційно  значимих для дитини сфер навколишнього  середовища;

- формування адекватних  уявлень щодо функціональних  властивостей предметів та явищ.

Загалом, метою ігротерапії  для дітей з обмеженими можливостями є: надання дитині можливості виявити свої приховані хвилювання (агресію, страх, образу тощо); самостійно вирішувати свої проблеми, залагоджувати конфлікти і т.д.; створення такої атмосфери, що відображає почуття дитини, в якій вона зможе нести відповідальність за свої вчинки.

У процесі ігрової терапії створюються такі умови, завдяки яким дитина може звернутися до самої себе, по-новому зрозуміти і прийняти свої почуття, думки, самостійно приймати рішення, визнавати й приймати себе, своє „Я”. Все це дає дитині змогу заново здійснити самооцінку. Через самовираження та значимі міжособистісні стосунки, через реалізацію внутрішньої цінності дитина стає позитивно мислячою, самостійною та самоактуалізованою індивідуальністю.

В ігровій терапії, як свідчить досвід, терапевта можуть замінити батьки. Батьки мають бути учасниками – спостерігачами, а не ігровими партнерами. Дитина очікує найголовнішого – щоб її бачили та відчували те, що для неї зараз найважливіше. Головне – не засудити, а зрозуміти і прийняти ті хвилювання, потреби, бажання, які іноді неможливо виразити словами, а за допомогою гри – легко.

Завдяки правильно організованій  грі, страхи і тривожність, агресивність і депресії, занижена самооцінка, невпевненість  у собі і багато інших патологічних станів в емоційній та особистісній сферах, можуть бути замінені на гармонійний стан (отримання задоволення, радості, творчості). Лікувально ігровий курс вважається ефективним, якщо дитина проходить 30 - 50 сеансів. Кожен сеанс складається із 3 етапів (ознайомлення із іграшками; активна ігрова діяльність дитини; закінчення заняття ).

Результативність ігротерапії  забезпечується не лише кількістю сеансів, а й змістом спільної ігрової  діяльності батьків і дитини , тобто  використання найадекватніших рівневі  дитини, доступних їй форм взаємодії. Одна з таких доступних форм ігрової діяльності – ігротерапія з піском, засновником якої є Дора Кальф (1980 р.). Психотерапевти символічно розглядають пісочницю як душу дитини, вони інтерпретують використані дитиною предмети, їх розташування у пісочниці тощо. Таку діяльність можна проводити як у закритому приміщенні, так і на подвір’ї. Чи пригадують батьки, де у них відбувся один з перших досвідів спілкування? У пісочниці. Хто з них не грався піском?

Підсумовуючи роботу щодо вивчення, навчання і виховання  дітей з особливостями психофізичного розвитку за допомогою ігротерапії, необхідно зазначити, що в результаті проведення ігрових занять у більшості дітей відбуваються позитивні зрушення у поведінці. У дітей зникають страх і побоювання; вони поводяться природно, вільно, активно, емоційно і головне – риментатором, батьками, оточуючими. Дитина будує місток, через який у подальшому зможе потрапити у непростий світ суспільних відносин.

У педагогічному процесі  дошкільного закладу окремим  місцем виступає словесний вплив, який є провідним чинником у процесі формування свідомості дошкільника. Слово педагога – це дуже тонкий інструмент, за допомогою якого він впливає на особистість підростаючого покоління. Одне із найважливіших завдань вихователя – систематично удосконалювати ці здібності, прагнути високого рівня майстерності. Слово наставника – це слово матері, батька, лікаря, психолого, Воно ніжне й ласкаве, переконуюче й навіюючи. Ні в якому разі „слово вихователя не повинно бути гострим, як лезо; дитина дуже чутлива”.

Слово супроводжує все життя і діяльність людини – від народження до останнього проводу з життя. Прагнення висловити свою думку потребує за діяння багато центрів головного мозку (Брока, Верніке та ін.). Якщо робота цих центрів порушена (наприклад, погана іннервація провідних нервів), то зв’язне мовлення не буде відповідати віковій нормі дитини. Через словесний супровід дорослого дитина пізнає зовнішній світ, вчиться методом проб та помилок, набуває певного досвіду, починає взаємодіяти з однолітками.

Поєднання слова, музики та руху (різноманітні ігри та фізкультхвилинки) дають нам новий напрямок корекційної роботи – логоритміки. Включення логоритмічних складників у любий вид роботи педагога (вихователя, логопеда) сприятиме корекції дитини із різноманітними відхиленнями розвитку, порушення мовлення.

Музично – ритмічне виховання  сприяє формуванню особистості шляхом впливу на неї музики та ритму. Змістом  музично - ритмічного виховання виступає пісня, гра, ритмізований процес, свято. Текст пісень повинен бути насичений  голосними звуками. Під час співу необхідно слідкувати за диханням, дикцією, за широко відкритим ротом. Спів нормалізує звукоутворення, виразність, злитність звучання. Засобами співу можна знімати назалізацію (носовий відтінок голосу) у мовленні.

Засобами логоритміки є:

ходьба та крокування у різних напрямах;

вправи на розвиток дихання, голосу, артикуляції;

вправи, які регулюють  м’язевий тонус;

вправи, які активізують  увагу;

лічбові вправи;

мовленнєві вправи без  музичного супроводу;

вправи, які формують почуття музичного темпу;

ритмічні вправи;

спів;

вправи в грі на музичних інструментах;

самостійна діяльність дітей із особливими освітніми потребами;

вправи на розвиток

творчої ініціативи;

заключні вправи.

Основний принцип –  тісний зв’язок руху з музикою  та включення в них мовного матеріалу.

Мовний матеріал (слово) може бути введене в різноманітних  формах:

- тексти пісень; - драматизації  з співом;

- хороводів; - інсценізацію  на дану тему.

Заняття з логоритміки  представляють широкі можливості для  оптико – просторових уявлень, навиків орієнтації на співбесідника (для дітей зі порушенням стану зорового аналізатору), сприяють розвитку координації загальних рухів, тонкої довільної моторики, міміки обличчя (для дітей із ДЦП), виховують почуття темпу та ритму в русі.

Ці всі якості формуються під впливом як особистісного прикладу педагога, так і через ціленаправлений підбір музичних і мовленнєвих вправ, які становлять творчі композиції. Під запропоновану музику на основі своїх власних уявлень діти придумують, фантазують розповіді, казки.

Логоритмічні заняття  з дітьми із особливими освітніми  потребами будуються так, щоб  усі види роботи позитивно впливали не тільки на мовленнєву функцію, але  і виявляли загально – закріплюючий вплив. Заняття може починатися із музики маршу.

Необхідно відзначити, що вирішальними допоміжними засобами, що забезпечують оптимальну побудову заняття в ДНЗ загального призначення, визначення типологічних та індивідуальних можливостей дітей із ЗПР, досягнення успішного навчання і швидкої корекції є:

спрощення структури і зменшення обсягу знань під час пояснення нового матеріалу відповідно до обмежених пізнавальних можливостях дітей;

уповільнення темпу  навчання, що відповідає уповільненості психічних процесів дітей із ЗПР;

багаторазове повторення у різних варіантах щойно поданий навчальний матеріал на всіх етапах його вивчення, щоб запобігти забуванню, нечіткості сприймання;

максимальне використання предметної діяльності і досвіду  дітей під час формування важких для них узагальнень;

забезпечення взаємоконпенсації функцій різних аналізаторів у поєднанні з аналітико – синтетичною діяльністю мозку: одночасно використовується слово, дія й наочне сприймання, щоб запобігти розриву між практичними діями, образами й поняттями, предметні дії супроводжуються словесним поясненням і, навпаки, - співвідносять з предметами

та їх зображеннями словесне мовлення;

використання різних видів інструкцій, попереднє планування дій;

спільне виконання педагогом  та дитиною частини завдання, якщо дитина не в змозі самостійно його виконати;

за допомогою запитань, показу, тренувань тощо виправляються  й уточнюються дії дітей, якими  керує педагог;

постійна реалізація індивідуального і диференціального підходів до дітей з обмеженими можливостями .

Окремі педагоги, зловживаючи  принципом доступності, формують розумові дії дітей на практичному рівні й не переводять їх на понятійний. Такий підхід є пристосуванням до дефекту і не сприяє розвитку дітей.

Таким чином, специфіка  психофізичного розвитку дітей з  особливостями психофізичного розвитку, їх емоційно – рольова сфера й освітні потреби є вирішальними чинниками у справі добору методів, засобів і прийомів соціальної адаптації цієї категорії вихованців. У процесі педагогічної взаємодії з дітьми особливими освітніми потребами використовується як загальнопедагогічні методи, прийоми і засоби виховного впливу, так і специфічні, зумовлені корекційною спрямованістю співпраці з ними.