Соціальна адаптація дошкільників

6.Корекція порушень  звуковимови, спотворень звукоскладової  структури слова;

7.Розвиток лексики  (збагачення словника, уточнення збагачення слова, формування лексичної системності, структури значення слова, закріплення зв’язків між словами);

8.Розвиток граматичної  сторони мовлення (формування морфологічної  і синтаксичної системи мовлення);

9.Розвиток комунікативної, пізнавальної і регулюючої функції мовлення.

Корекційно – логопедичний вплив здійснюється з „врахуванням клінічної характеристики, індивідуально  – психологічних особливостей дитини, особливостей її психічної діяльності, працездатності, рівня недорозвитку і механізмів мовлення”.

Соціально – особистісний розвиток дитини дошкільного віку з  особливими освітніми потребами  передбачає підтримку впевненості  у собі та розвиток емоційно – позитивного  ставлення до оточуючих; формування комунікативних навичок.

Важливою основою повноцінного соціально – особистісного розвитку дитини є створення умов, які забезпечують її позитивне самовідчуття. Для цього необхідно:

підтримувати успіхи дитини (у грі, навчанні, спілкуванні);

підбадьорювати під  час невдач і всебічно допомагати повірити у свої сили та можливості.

Необхідно виховувати у  дітей позитивне ставлення до оточуючих їх людей:

повагу та терплячість, незалежно від того, що всі люди різні;

 

доцільно вчити дітей  висловлювати свої смаки та інтереси (до улюбленої гри, іграшки, їжі, кольору очей, волосся та ін.) та порівнювати власні уподобання з уподобанням інших;

важливо дитині допомогти  зрозуміти, що бажання, думки, погляди  різних людей можуть не співпадати.

Для успішного досягнення взаємодії з іншими людьми – з  однолітками – дитині слід допомагати орієнтуватися в емоційних переживаннях та станах оточуючих і своїх власних:

формувати вміння розрізняти основні соціальні емоції – горе, радість, страх, поганий, гарний настрої;

виховувати здатність  до співпереживання, прояву співчуття  та підтримки;

розвивати здатність  виражати та усвідомлювати свої емоційні відчуття.

Розвитку цих вмінь  в першу чергу сприяє організація  театралізованих дій, різноманітнихігор  на розвиток емоцій.

Розвиваючи в дітей  з особливими освітніми потребами  соціальні навички, їх слід навчити узгоджувати свої дії з діями інших людей в іграх і в реальному житті, домовлятись в конфліктних ситуаціях, встановлювати нові контакти (з незнайомими однолітками).

Важливішим аспектом соціального розвитку дошкільника  із особливими потребами є засвоєння елементарних правил етикету (вітатися, дякувати, вірно вести себе за столом та ін.) та інших основних норм взаємодії з оточуючим світом (домовитись, притримуватись черги та ін.) для цього слід утворювати спеціальні психолого – педагогічні умови – перш за все, організовувати сумісну діяльність дітей з особливими освітніми потребами та здорових однолітків, спрямовану на створення загального продукту (результату). В процесі постановки театралізованої вистави, будівництві сумісної будівлі з конструктору, кубиків тощо. В такій роботі діти з обмеженими можливостями придбають здатність ставити загальну мету, планувати сумісну роботу, підчинять та контролювати свої бажання, узгоджувати думки. В розвитку соціальних навичок особлива роль належить засвоєнню дітьми елементарних правил безпечної поведінки при взаємодії з іншими людьми:

- не відчиняти двері  невідомим, чужим людям;

- не вступати в контакти  з незнайомими людьми;

- знати, до кого  слід звернутись, якщо загубився  на вулиці, вміти при цьому  назвати своє ім’я, домашню адресу, телефон.

Спілкування з однолітками  і дорослими має велике значення для становлення особистості  дитини, розвитку її внутрішнього світу. Спілкування дітей з обмеженими можливостями може відбуватися як вербально, так і невербально.

На роль невербальної комунікації звертають увагу  багато авторів, які займаються проблемою  спілкування. Вони стверджують, що за допомогою  жестів передається різне ставлення  до інформації, тоді як за допомогою  слів – лише сама інформація. Інколи жести можуть замінювати слова. Вербальні компоненти розмови складають 35%, а невербальні – 65% .

Вважається, що жести  і рухи, які ми використовуємо в  процесі спілкування з іншими людьми, - це наша„друга мова”. Звертається  увага і на роль мімічних засобів, що сприяють розумінню емоційного стану партнера по співбесіді, несуть додаткову інформацію. Експереметнально доведено, що не менше 10%-15% інформації губиться при „нерухомому, або непомітному обличчі” партнера по спілкуванню. Жестикуляція і міміка, модуляція голосом і паузи в самих неочікуваних місцях – все це дозволяє отримати зі спілкування більше, ніж несе власне вербальний текст.

Розвиток немовних засобів  спілкування у здорової дитини відбувається за наслідуванням в процесі спілкування  з дорослими та однолітками. Діти з особливими освітніми потребами обмежені можливостями оволодіти не мовленнєвими засобами комунікації, тому оволодіння мовними засобами відбувається із значним відставанням від норми.

На процес розвитку комунікативної діяльності у дитини з обмеженими можливостями впливає його особливе положення в родині і перебування в умовах спеціалізованого виховання та навчання, де з одного боку створені сприятливі умови для розвитку, а з іншого – обмежена можливість вільного спілкування з широким колом людей з нормальним розвитком.

Дослідження К.Бюрклена, П.Вилля, А.Крогиуса, сучасних тифлопедагогів Л.Солнцевой, Л.Єгоровой, Л.Рудаковой  виділили серйозні відхилення в розвитку не мовленнєвих засобів, що негативно  впливає на такий важливий вид  діяльності, як спілкування.

Діти обмеженими можливостями відрізняються майже відсутністю  жестикуляції і маскообразним обличчям. Дитині важко виконувати такі дії, як підняти брова, зморщити чоло, надути щічки, невірно сприймають пози і  тим паче повторювати їх, не розуміють  по тій чи іншій позі зміст подій, що відбуваються.

Нерозвинутість немовних засобів спілкування негативно  впливає на розвиток мовного розвитку. Мова дитини, що має відхилення у  розвитку, невиразна, за допомогою інтонації  дитина не може передати свій настрій  в даний момент, не може передати чужі переживання.

Ці недоліки у розвитку дитини підштовхнули нас на розробку вербальних та невербальних засобів  спілкування, а також на відчуття власного тіла, та вміння маніпулювати ним:

розвиток м’язів обличчя  та ознайомлення з основними жестами;

ознайомлення з основними  емоційними станами і засобами їх вираження (радість, страх, подив, горе);

вправи на закріплення  виразних рухів в ігровій діяльності;

переніс сформованості  вмінь в різноманітні види діяльності дітей;

розвиток на цій основі мовленнєвого спілкування.

Етапність навчання не означає  стійкої послідовності.

Отже, зміст процесу  соціальної адаптації дітей з  особливими освітніми потребами, зумовлюється його метою, яка передбачає збереження здоров’я дитини, її емоційний розвиток, формування готовності до активної взаємодії з оточуючим середовищем.

 

2.2. Методи, засоби, прийоми соціалізації дітей дошкільного  віку

 

Соціальна адаптація  дітей з особливими освітніми  потребами займає важливе місце  в організації корекційної допомоги такій категорії вихованців дошкільних закладів. Надзвичайна відповідальність і складність цього процесу зумовлюють необхідність особливого підбору методів, засобів і прийомів виховного впливу. Метод – це найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідає поставленим виховним цілям. Існує така загальноприйнята класифікація методів навчання:

- за джерелами знань:  словесні, наочні, практичні. Словесні  – це розповідь, бесіда, пояснення,  лекція, робота з книгою. Наочні  – спостереження, ілюстрація, демонстрація наочних посібників і ТЗН; практичні – дослід, вправи, завдання, написання творів.

- за характером пізнавальної  активності: пояснювально – ілюстративні, репродуктивні, проблемні, дослідницькі;

- за дидактичною метою:  вивчення нового матеріалу, закріплення, повторення, формування вмінь і навичок перевірки знань. Ці методи слід застосовувати більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли. Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу. Потрібно зауважити, що для дітей із особливими потребами потрібно використовувати у своїй роботі не тільки загальноприйняті методи, але й спеціальні.

Для того, щоб виявити, які діти адаптуються до навчання і перебування в ДНЗ загального типу виділяють такі спеціальні методи:

дослідницькі методи ( здійснюється вивчення та узагальнення спостереження, анкетування, бесід  та інтерв’ю );

методи виховання ( спеціально організована взаємодія педагога та дитини з метою виявлення та усунення труднощів адаптації дитини з  особливими потребами );

методи навчання ( система  взаємопов’язаних дій педагога та дитини для забезпечення змісту навчання).

Методи, засоби, прийоми  соціальної адаптації дитини із порушенням зорового аналізатора, опорно – рухового апарату (ДЦП легкого та середнього ступенів), та інші вади є різними, оскільки потребують індивідуального підходу не лише до особистості дитини, але й до специфіки порушення.

Методи виховання поділяються  на окремі елементи – прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Наприклад, найпростішими прийомами для розвитку зорового аналізатора у слабозорих дітей (відпочинку зорового аналізатору) є:

пальмінг;

кліпання;

закривання очей на певний період часу;

уявлення подумки приємних подій життя.

Гігієнічні заходи з метою охорони залишкового зору у дитини повинні бути направленні на створення умов, що полегшують роботу зорових аналізаторів. Зорові перевантаження в несприятливих умовах, особливо при глибоких пошкодженнях зорового аналізатору можуть призводити до втоми і погіршення загального стану дитини. Важливу роль в охороні зорових аналізаторів і їх функцій належить допоміжним і захисним частинам ока, які потребують бережливого догляду.

Дотиково – рухове сприймання у слабозорих дітей здійснюється різними прийомами: обмацування предмету, обведення його контуру. При цьому виникає і різний образ: в процесі обмацування – об’ємний, при обведенні – контурний, плоский. В іграх діти повинні спочатку впізнати і сприйняти цілісні об’ємні предмети, а потім їх обводити по контуру, при цьому сприйнятті не можливо сприймати колір предмету. Він сприймає лише зором. Є властивості предмету, які сприймаються лише дотиком: температура, вага, властивості поверхні. Але, є і властивості, що сприймаються і зоровим, і дотиковим аналізаторами. Це форма, величина, просторове відношення предметів і їх частин. Особливо при сприйнятті цих властивостей і виробляється зорово – просторова орієнтація.

Для швидкого оволодіння прийомами і способами аналізу  звукових сигналів, локалізації їх в „умовах складного поля необхідно навчати дитину із порушенням зорового аналізатора розпізнавати звукові сигнали по частоті, інтенсивності, довготи звучання”.

 Якщо спробувати  узагальнити всі відомі види, варіанти, способи та напрями  колекційної допомоги дітей із ЗПР, які допомагають соціалізації дитини в ДНЗ , то можна навести такі прийоми:

вказати правила, завдання, на що спирається дана вправа;

доповнити завдання конкретним малюнком, схемою виконання;

пояснити хід виконання  даного завдання;

запропонувати виконати допоміжне завдання, яке наводить на розв’язання основного питання, задачі;

навести на пошук рішення  з допомогою асоціацій;

розчленити складне  завдання на ряд елементарних, тобто  знизити його складність;

поставити навідні запитання;

повторити інструкцію, новий матеріал;

багаторазово повторити  спосіб виконання завдання або дії, прочитати інструкцію;

якщо не виходить, то змінити  умови роботи;

переключити дітей на практичну діяльність з предметами, на інші завдання, які підтримують  інтерес до завдання і підкріплюють віру в свої сили;

поєднувати при виконанні  завдання дії за наочним зразком  зі словесною інструкцією;

зменшити обсяг завдання (про те не складність його виконання);

висловити схвалення, щоб  вселити віру дітей у свої сили, підтвердити правильність їх дій та ін.

Психологи та педагоги твердять, що соціалізацію дошкільника з обмеженими можливостями слід формувати шляхом зближення дошкільних форм організації  та методів навчання із можливостями вихованця.

Методика педагогічного  впливу є системою засобів, яка використовується з метою організації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічний розвиток. Розрізняють такі види засобів:

гра;

слово;

музика.

Провідною діяльністю дошкільного  і молодшого шкільного періодів переважною мірою є гра. Тому, створюючи умови для інтелектуального розвитку дітей, дорослі також повинні пам’ятати думку Л.Виготського про єдність інтелектуальних та емоційних (аферентних) процесів.

Розвиваючи цю думку, російський психолог – С.Рубінштейн прийшов до висновку, що „мышление как реальный психологический процесс уже само является единством интеллектуального и эмоционального, а эмоции – единством эмоционального и интеллектуального”.

Розвиток емоційної  сфери дітей, також як і інтелектуальної, найбільш ефективно проходить у грі. Гра – важливіший засіб корекції недоліків соціально – особистісного розвитку дошкільника. Ретроспективний аналіз досвіду реалізації діагностико – корекційних функцій дитячої гри показує, що у витоків цієї проблеми стоять З.Фрейд та інші представники психоаналітичної школи, які досить високо оцінили гру як метод пізнання і метод корекції розвитку особистості дитини. В подальшому ігрова терапія отримала самостійний напрямок в психотерапії.

Питання про використання ігротерапії в індивідуальній чи груповій формах роботи вирішується в залежності від ведучих проблем в соціально – особистісному розвитку дитини. В тих ситуаціях, де є емоційні проблеми, страхи, фобічні реакції, труднощі у спілкуванні, стресові стани необхідно перед груповою ігротерапією провести індивідуальну.

Гра – це діяльність, в якій дитина спочатку емоційно, а  потім інтелектуально засвоює систему  людських взаємовідносин, оточуючу дійсність. Емоційні прояви, які спостерігаються  у грі, їх багатство, різновиди обумовлені протіканням емоцій, породжуючи як реальним „я” дитини, так і роллю, яку він виконує.