Соціальна адаптація дошкільників

Діти з особливими освітніми  потребами дуже чутливі, емоційні і  дуже тонко відчувають, коли педагог  ставиться прихильно до їх почуттів, думок, ідей. Тому під час спілкування  вихованців значно заспокоюють підбадьорливі  коментарі вихователя, наприклад: „Мені подобається, як ти використав жовтий колір у своєму малюнку”, „Ой, я бачу, що в тебе багато ідей”, „Молодець, добре міркуєш!” тощо, водночас необхідно уникати запитань, на які дитина могла б відповісти одним словом „так” або „ні”.

Запорукою позитивного емоційного стану дитини є обов’язкове виділення часу для індивідуальної бесіди. Для кращого розвитку емоційно – вольової сфери вихованця необхідно розвивати словниковий запас дитини (активний і пасивний словник) для характеристики своїх почуттів: наприклад, слово „щасливий” розширити за допомогою слів: радісний, веселий, дружелюбний, задоволений, спокійний, поруч з цим слід розширити поняття „засмучений” за допомогою слів: роздратований, спантеличений, нестямний й тощо.

Вихователь повинен уникати символізму, щоб у висловлюваннях про реальні речі не було прихованих символічних ідей. Використовувати слова з прямим значенням. Під час спілкування педагог має пояснювати дошкільнику значення слів. Часто дитина, щоб її похвалили, імітує слова дорослих, але справжнє розуміння нею цих слів ґрунтується тільки на постійному і послідовному поясненні, яке відповідає рівню її розвитку.

 Сприяючи соціально – емоційному  розвитку дитини, вихователь поєднує  різні методи, враховує при цьому  особливості її віку, стану здоров’я, індивідуальні вияви, рівень вихованості кожної дитини, її специфічні індивідуальні потреби. У всіх вікових групах педагог має створити сприятливі умови для створення позитивного соціально – емоційного та морального розвитку. Необхідно пам’ятати, що результат педагогічної взаємодії навчально – виховного процесу залежить, насамперед, від особистості педагога, його поведінки, діяльності.

Для повного емоційного контакту між  вихователем і дитиною дошкільного  віку розроблено основні напрямки поведінки вихователя, що представлені як стратегія поведінки для встановлення емоційного контакту. Вважаємо, що вона допоможе вихователям у встановленні міжособистісних стосунків з дитиною. Перш за все педагог має розпізнати та кваліфікувати стан дитини. Задля оптимізації педагогічної взаємодії він повинен визначити внутрішні та зовнішні подразники, які спричинюють дискомфортні відчуття дошкільника з проблемами здоров’я; звільнитись від критичного погляду на дошкільника, спробувати сприйняти його таким, який він є, не порівнювати не з іншими однолітками, ні з бажаним ідеалом дитини цього віку.

Для дитини дошкільного віку необхідно, щоб в дитячому садку були створені сприятливі умови, які дадуть їй можливість задовольнити її провідні духовні потреби  – у любові, увазі, турботі, самоповазі, у спілкуванні з приємними їй людьми, у пізнанні. Особливо гостро це питання постає для дітей з проблемами розвитку і здоров’я. Для досягнення цього педагог має постійно удосконалювати своє уміння розпитувати дошкільника та вислуховувати його, демонструючи йому при цьому свою щиру зацікавленість, розуміння, співпереживання; організовувати час від часу індивідуальні тематичні бесіди, спрямовані на те, аби допомогти дитині усвідомити свої переживання і з часом навчитись регулювати їх. Це необхідно і вихователю, оскільки „дає ключ до розуміння внутрішнього світу кожної дитини дошкільного віку”.

Одним із методів досягнення емоційної  рівноваги дитини є подолання  її невпевненості й відчуття страху перед оточуючим середовищем. Вихователь може дати малечі змогу шляхом малювання (фарбами, олівцями, фломастерами, крейдою) звільнитись від страху, напруження, негативних переживань. Задля цього можна запропонувати різні теми малюнків: „Коли я вдома один”, „Я засмучений”, „Що мені наснилося”, „Ми з мамою радіємо”, „Мій страх” тощо. Головне, щоб дитина усвідомила свої переживання і намагалась передати їх кольором та зображенням.

Розвиток емоційної  сфери дошкільників із особливими освітніми  потребами відбувається завдяки  розширенню уявлень дошкільнят про  світ людських почуттів – радості, інтересу, подиву, горя, презирства, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву. Вправляння старших дошкільників в умінні розпізнавати їх, передавати мімікою, жестами, пов’язувати з певними життєвими подіями, відтворювати в грі або в художньому зображенні.

Важливим аспектом співіснування  в колективі ровесників є уміння дітей емоційно адекватно реагувати на подію, вчинок, результат діяльності. Закономірно, що педагог має вправляти дітей дошкільного віку в умінні правильно переживати як перемогу, так і програш. Виробляти помірковане ставлення до труднощів, оптимістичне ставлення до необхідності їх долати.

Зміст педагогічної роботи, спрямованої  на забезпечення емоційної рівноваги  вихованців з особливими освітніми  потребами також включає виховання  сили волі дошкільників, корекцію їх у  проявах довільної поведінки. Педагог  має відмовитись від практики звичного оцінювання кінцевих результатів праці, акцентуючи увагу дітей на самому процесі подолання труднощів. Оцінювати, насамперед, вкладені у досягнення зусилля дитини, її намагання впоратися із складною ситуацією.

Важливим моментом у справі створення комфортних умов перебування дітей з особливими освітніми потребами в дошкільному виховному закладі є надання їм можливості періодично розвантажуватись, розслаблятись. З цією метою можна використати ігри у „клякси” або ігри з папером (маніпуляції з папером сприяють релаксації). Для зняття агресії, вивільнення негативних емоцій можна використовувати гумову грушу, яку можна боксувати. Також можна запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.

 Вихователь повинен усвідомити, що накопичення у дошкільника негативної енергії здатне призвести до вибуху. Тому доцільно попередити цей вибух, „обігравши” ситуацію або спрямувавши енергію дитини у потрібне русло.

Отже, важливим чинником соціальної адаптації дітей з  особливими потребами в умовах загальноосвітнього дошкільного закладу є забезпечення їх емоційної рівноваги. Пріоритетна роль у цьому питанні належить вихователю, адже саме він несе відповідальність за ефективність педагогічної взаємодії. Складність постановленого завдання зумовлює високі критерії оцінки особистісних і професійних якостей педагога, зокрема вміння методично впливати на емоційно – вольову сферу дитини таким чином, щоб забезпечити її емоційну рівновагу і сприяти її соціальній адаптації.

 

Розділ ІІ. Педагогічні умови соціальної адаптації дітей дошкільного віку

 

2.1.Зміст, мета  і завдання соціальної адаптації дітей дошкільного віку

 

Серед сучасних різноманітних  підходів до розробки змісту й організації  навчально – виховного процесу  дітей з особливими освітніми  потребами стала модульна технологія інтегративної взаємодії фахівців соціального виховання О.Усанової, яка широко використовується в дошкільних навчальних закладах. Сутність її в тім, що фахівці освітніх, корекційно – освітніх установ здійснюють дві соціальні ролі:

педагог і соціальний педагог;

психолог і соціальний психолог;

медик і соціальний педагог.

Таким чином, фахівець, виконуючи  вузькопрофесійні завдання, змушений вступати в сферу соціальної взаємодії  не тільки з вихованцем, але і  його родичами, іншими педагогами, працівниками установи з ціллю створення комфортних умов для нормальної соціалізації вихованця.

До педагогічних умов соціалізації дитини 3-10 років відносимо:

формування свідомості, самооцінка, фундамент „я” –  концепції;

відбувається осмислення власної ролі;

закладаються основи естетичного і етичного ідеалу;

стрімко засвоюється  мова і мовлення;

починається етап мовленнєвого спілкування;

формується система  соціальних мотивів, смаків та уподобань;

особистісно – орієнтована  взаємодія педагога з дитиною;

формування ігрової  діяльності як важливішого фактору  розвитку дитини;

створення освітянського середовища, сприяючого особистісному і пізнавальному розвитку дитини.

Такі серйозні надбання мають активний вплив на подальшу долю дитини. Від якісної характеристики, рівня та інтенсивності розвитку залежить соціалізація особистості  в широкому розумінні цього поняття. Так, формування позитивної „я”- концепції та визначення власної соціальної ролі як „творця подій та ситуацій” допоможе індивіду в його самореалізації та творчості. Високий рівень сформованості соціальних мотивів, етичних та естетичних уподобань впливає на світогляд та моральність людини, систему вартостей. Засвоєння рідної мови і мовлення розвиває національну свідомість, громадську позицію. Розвиток мовленнєвого спілкування вчить жити в суспільстві, розуміти інших, збагачуватись духовно та інтелектуально.

А, якщо у дитинидошкільного  віку порушено зоровий аналізатор, опорно – рухова система, а також  діти із ЗПР, процес соціалізації буде відбуватись довше. Тому, метою виховання  дітей з особливими потребами  є проблема соціалізації.

Соціальна адаптація дитини з особливими потребами передбачає досягнення наступних приоритетних цілей:

охорона, збереження та укріплення здоров’я і фізичний розвиток дитини;

розвиток її загальних  здібностей, мимовільностей, позитивної активності, комунікативності і впевненості у собі, забезпечуючи її емоційний розвиток та успішне навчання на наступному етапі.

 Загальна мета соціальної  адаптації дітей дошкільного  віку, що мають вади може бути  сформульована як гармонійний  фізичний і психічний розвиток  дитини, забезпечуючи збереження його особистості, адаптацію до соціальної ситуації, готовність до активної взаємодії з оточуючим світом.

Працюючи з дітьми з особливими освітніми потребами  педагоги та психологи виділили основні  завдання соціального розвитку дитини дошкільного віку:

А) Розвиток здатності  дошкільника сприймати себе в  контексті відносин з іншими людьми:

- вчити співвідносити  „Я” з людським оточенням;

- виховувати вміння  виділяти в собі та інших  спільне та відмінне;

- сприяти застосуванню  дитиною статево - рольових стандартів поведінки;

- розвивати уявлення  про себе в минулому, теперішньому  і майбутньому часі, відчуття  життєвої перспективи;

- виробляти розуміння  дошкільником своїх прав та  обов’язків;

- стимулювати його  прагнення самовиявитись, самореалізуватись, самоствердитись, виявити соціальну активність;

- зробити надбанням  свідомості дитини поняття „особистісний  простір”, вправляти в умінні  його відстоювати;

- озброїти чуттям оптимальної  дистанції в стосунках з різними  людьми;

- вчити визначати певні  межі припустимої поведінки, регулювати соціально неприйняті її форми;

- підтримувати бажання  дитини бути визнаною іншими, схваленою ними;

- створювати умови  для вияву дошкільником здорового  ризику;

- вправляти в умінні  здійснювати елементарний критичний  самоаналіз.

Б) формування потреби  в контактах з оточуючими людьми:

- вчити виявляти інтерес  до людей, спостережливість, зацікавленість  у стосунках з ними;

- вчити налагоджувати  контакт з людьми, різними за  віком, статевою приналежністю,  спорідненням;

- виховувати в дитини здатність виявити ініціативу, прагнення привернути на себе увагу;

- розвивати чутливість  до оцінок себе з боку інших  людей.

В) виховання соціальних мотивів спілкування:

- виробляти в дитини  потреби у враженнях, новій  інформації та пізнанні особливостей людей;

- сприяти налагодженню  нею активної взаємодії з однолітками,  організовувати спільну діяльність  з приємними, індиферентними, неприємними  партнерами;

- виховувати звичку  підтримувати однолітка, допомагати  йому, визнавати його право на  власну позицію.

Г) Гармонійне поєднання  різних засобів спілкування:

- вчити дитину застосовувати  експресивно – мімічні, виразні  засоби – посмішку, погляд, міміку, виразні рухи і звуки;

- стимулювати вияви  предметно – дійових, зображувальних  засобів – рухів тіла, поз, дій наближення, віддалення, втручання, протягування, відштовхування;

- розвивати соціальне  мовлення: збагачувати активний  словник дитини словами звернення,  вітання, подяки, прохання, вчити  вмінню пояснювати, висловлювати  свою думку тощо; вчити розуміти  ефект своїх слів, їх вплив на оточуючих; вправляти в умінні варіювати тональність і гучність мовлення залежно від місця перебування; формувати виразну, зв’язну, грамотну, зрозумілу для оточуючих мову;

Д) збагачення досвіду  спілкування:

- створювати умови  для обміну інформацією і спільних дій дітей; - вправляти їх в умінні взаємодіяти – домовлятись, роз приділяти функції, знаходити об’єднуюче начало, поступатись, допомагати, виявляти миролюбність, радіти успіхам інших;

- вчити встановлювати  взаємо порозуміння – виявляти повагу і самоповагу, відстоювати власну гідність, поєднувати гнучкість з принциповістю, брати до уваги точки зору партнерів, вміти адекватно реагувати на оцінки інших;

Е) формування соціальних якостей особистості:

- виховувати в дітей  самостійність, стійкість, природність, не егоцентричність, миролюбність, у поведінці, здатність до само детермінації своїх дій;

- уміння сприймати  себе й інших такими, якими  вони є;

- уміння позитивно  впливати на розвиток інших,  відкритість, контактам, товариськість, чітку орієнтацію на добро, співпричетність до соціальних подій.

Розглянемо зміст соціальної адаптації дітей з різними  видами порушень.

В змісті соціальної адаптації, (зокрема, логопедичної роботи) дітей  з особливими потребами, а саме з  порушеннями пізнавальних процесів органічного генезу (ЗПР) можна виділити наступні напрями:

1.Розвиток мислительних  операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення;

2.Розвиток зорового  сприймання, аналізу, зорової пам’яті;

3.Формування просторових  уявлень;

4.Формування слухового сприймання, уваги, пам’яті;

5.Корекція порушень  моторного розвитку, особливо порушень  дрібною та артикуляційної моторики;