Розвиток моральних якостей молодших школярів в процесі виховної роботи

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                         

                                                                                               Додаток А

УРОВНИ РАЗВИТИЯ МОРАЛЬНЫХ СУЖДЕНИЙ ( за Л. Колбергом)

 

Л. Колберг выделяет три основных уровня развития моральных суждений:

преконвенциональный, конвенциональный и постконвенциональный.

Преконвенциональный уровень отличается эгоцентричностью моральных суждений. Поступки оцениваются главным образом по принципу выгоды и по их физическим последствиям. Хорошо то, что доставляет удовольствие (например, одобрение); плохо то, что причиняет неудовольствие (например, наказание).

Конвенциональный уровень развития моральных суждений достигается тогда, когда ребенок принимает оценки своей референтной группы: семьи, класса, религиозной общины… Моральные нормы этой группы усваиваются и соблюдаются некритично, как истина в последней инстанции. Действуя в соответствии с принятыми группой правилами, становишься «хорошим». Эти правила могут быть и всеобщими, как, например, библейские заповеди. Но они не выработаны самим человеком в результате его свободного выбора, а принимаются как внешние ограничители или как норма той общности, с которой человек себя идентифицирует.

Постконвенциональный уровень развития моральных суждений редко встречается даже у взрослых людей. Как уже говорилось, его достижение возможно с момента появления гипотетико-дедуктивного мышления (высшая стадия развития интеллекта, по Ж.Пиаже). Это уровень развития личных нравственных принципов, которые могут отличаться от норм референтной группы, но при этом имеют общечеловеческую широту и универсальность. На данной стадии речь идет о поиске всеобщих оснований нравственности.

В каждом из названных уровней развития Л.Колберг выделял несколько стадий. Достижение каждой из них возможно, по мнению автора, только в заданной последовательности. Но жесткой привязки стадий к возрасту Л.Колберг не делает.

Стадии развития моральных суждений по Л.Колбергу:

Стадия	Возраст	Основания морального выбора	Отношение к идее самоценности человеческого существования
Преконвенциональный уровень
0	0-2	Делаю то, что мне приятно	-
1	2-3	Ориентация на возможное наказание. Подчиняюсь правилам, чтобы избежать наказания	Ценность человеческой жизни смешивается с ценностью предметов, которыми этот человек владеет
2	4-7	Наивный потребительский гедонизм. Делаю то, за что меня хвалят; совершаю добрые поступки по принципу: «ты – мне, я – тебе»	Ценность человеческой жизни измеряется удовольствием, которое доставляет ребенку этот человек
Конвенциональный уровень
3	7-10	Мораль «пай-мальчика». Поступаю так, чтобы избежать неодобрения, неприязни ближних, стремлюсь быть (слыть) «хорошим мальчиком», «хорошей девочкой»	Ценность человеческой жизни измеряется тем, насколько этот человек симпатизирует ребенку
4	10-12	Ориентация на авторитет. Поступаю так, чтобы избежать неодобрения авторитетов и чувства вины; выполняю свой долг, подчиняюсь правилам	Жизнь оценивается как сакральная, неприкосновенная в категориях моральных (правовых) или религиозных норм и обязанностей
Постконвенциональный уровень
5	После 13	Мораль, основанная на признании прав человека и демократически принятого закона. Поступаю согласно собственным принципам, уважаю принципы других людей, стараюсь избежать самоосуждения	Жизнь ценится и с точки зрения ее пользы для человечества, и с точки зрения права каждого человека на жизнь
6	После 18	Индивидуальные принципы, выработанные самостоятельно. Поступаю согласно общечеловеческим универсальным принципам нравственности	Жизнь рассматривается как священная с позиции уважения к уникальным возможностям каждого человека

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                        Додаток Б

ПОЗИТИВНІ МОРАЛЬНІ ЯКОСТІ ЛЮДИНИ

 

Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

 

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості. 

 

Екологічна етика — галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи. 

Мораль — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

 

Моральна якість — відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки). 

 

Моральність — реальна поведінка людей і відповідна діяльність. 

 

Самовладання — один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань. 

 

Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконаня і здійснювати оцінку своїх вчинків. 

 

Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права. 

 

Чесноти (доброчесності) — окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості. 

 

Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

 

Ввічливість — ознака добре вихованої людини, вміння ласкаво й привітно обійтися з людиною. Існує ввічливість чисто зовнішня, формальна, прищеплена вихованням, але не сприйнята серцем холодної егоїстичної людини, — та й така ввічливість — великий осяг в суспільному житті, бо вимагає самоопановання й уважності до інших: людина, що не вміє панувати над своїми поривами, ніколи не буде навіть і формально ввічливою. Саме тому французький соціолог Лекомт дю Ноуї вважав, що за мірило культурності якоїсь країни треба вважати ввічливість її громадян, і додавав: "Що суспільство культурніше, так воно буде й увічливе, те ж суспільство, в якому основи ввічливости втрачаються, виявляє безперечний симптом культурного занепаду..."

 

Вдячність — вміння належно оцінити всяку виявлену до нас уважність, всяке зроблене нам добре діло. Вона має великусуспільну вартість, бо підтримує в людях бажання робити добро іншим; бажання ж робити добро іншим — це любов. Любов зроджує любов... І навпаки, невдячність часто зроджує нехіть бути доброчинним. Невважаючи на наказ Христа робити добро так, щоб ліва рука не знала, що робить права, всі ми відчуваємо потребу визнання, коли зробимо щось добре, і брак того визнання зменшує почуття людської солідарности та доброзичливости. Виявлена ж тепла, сердечна вдячність служить поштовхом до дальших добрих діл. А проте, домагатися від когось вдячности, якої він не виявляє, непотрібно і шкідливо: вдячність має походити сама з доброго серця, бо вдячність — це любов до того, хто зробив нам добро, а любови ніхто нікому силою не може накинути.

 

До́блесть — поняття моральної свідомості й категорія етики, що розуміє вищу душевну мужність, стійкість, шляхетність; високу властивість душі, вищу чесноту, великодушність, самопожертву тощо. Доблесть — це свідома готовність долати будь-які перепони на шляху досягнення якої-небудь високої мети, не втрачаючи гідності та честі.

 

Коха́ння або Любов  — почуття приязності одного суб'єкта щодо іншого.

 

Ві́ра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більш ніяких доказів. Віра у людському суспільстві існує у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій). З точки зору теорій, які ототожнюють буття (суще) і істину, віра — це один із способів бачення буття (а от же істини). Віра у багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні, та поясненні проявів буття.

 

 

Милість (англ. mercy, charity) — людський вчинок вияву співчуття і певної реальної допомоги іншій людині, зазвичай тій особі, яка перебуває нижче за соціальним рівнем або відчувається такою. Також назва матеріальної допомоги, що пропонується при такому вчинкові.

Іншими словами поняття милості може мати три основні значення:

1. Добре, великодушне ставлення. Співчуття, співпереживання, полегкість. Вияв милосердя до когось, помилування. Милість — це одна з властивостей духовної любові, це почуття єдності людського роду. Для милостивої людини кожна людина — це його близький.
2. Добре діло, благодіяння. Подарунок пожертва.
3. Прихильність.

Синонімами милості є доброта, людинолюбство, благодіяння, даріння.

 

Му́дрість (грец. Σοφία) — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Це — розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий розум, що опирається на життєвий досвід. Здатність знаходити рішення різних проблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніх логічних операцій і розуміння онтології того що відбувається.

 

Надія – це емоційне переживання, відчуття, емоція, що виникає при очікуванні суб’єктом бажаної події. Формується внаслідок пізнання суб'єктом причин, що обумовлюють очікувані події.

Інше означення - це віра в позитивну, з точки зору суб’єкта, розв’язку ситуації, що склалась у його житті.

Прощення — процес припинення відчуття образи, обурення чи гніву щодо особи за сприйнятий злочин чи провину, чи інакше — припинення домагатися покарання чи відшкодування, відмова від болісних переживань, прощання з ними.

 

Розсудливість (Обачність) — моральна якість та одна з чотирьох кардинальних чеснот (за схемою Платона, Святого Амвросія та Томи Аквінського), проявляється і полягає в тому, щоб вміти побачити, де є добро, а де зло. Добро прийняти, а зло відкинути. Бо зло дуже часто, практично завжди, маскується під добро. Воно не приходить явно і не показує себе, що воно є зло. Воно намагається показати себе добром, що так треба робити, бо всі так роблять, і таким чином змусити людину чинити зло.

 

Співчуття́ — 1. Чуйне ставлення до чийого-небудь горя, до чиїхсь переживань. Почуття жалю, викликане чиїм-небудь нещастям, горем. Жаль, висловлений усно або письмово з приводу нещастя, горя, що спіткали кого-небудь. 2. Доброзичливе, прихильне ставлення до кого-небудь; підтримка, схвалення. 

 

Справедливість — моральна якість та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном справедливість це - найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість і мудрість в повній рівновазі і гармонії ("кожному своє"). За Платоном саме справедливість державного устрою породжує у нього "однодушність" (homonoia) і дружбу (philia) співгромадян, жінок і чоловіків.

 

Старанність (лат. industria; англ. diligence) — моральна якість та чеснота. Старанність це завзята та уважна природа дій та праці людини. Рішуча робоча етика. Правильне розпорядження часом; моніторування власних дій пильнуючи проти лінивства. Вкладання повної концентрації у власну працю.

 

Стриманість або утримання (грец. егкратеіа, англ. self-control, abstinence, chastity) — моральна якість та чеснота, вважається невідступним та свідомим пануванням розуму над пристрастями й іншими недобрими поривами. Стриманість ламає жадобу, ласкавість перемагає несправедливий чи й справедливий гнів, але тільки задля честі, і, нарешті, скромність, гасить жадобу неналежних і несправедливих почестей і породжує приємну соромливість. (Ціцерон, Про підбір матеріалу, II, 164).

 

Хоробрість, відвага — властивість розуму, котра зустрічає небезпеку чи опір з непохитністю, тишею та міцністю; властивість бути безстрашним; відвага.

 

Че́сність — це одна з основних граней людських чеснот, моральна якість, що відображає одну з найважливіших вимог моральності. Включає правдивість ,принциповість, вірність взятим зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті справи, що проводиться, щирість перед іншими і перед самим собою відносно тих мотивів, якими людина керується, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Протилежністю чесності є обман, брехня, крадіжка, віроломство, лицемірство.

 

Чесно́та — це схильність постійно чинити добрі справи; позитивна моральна властивість характеру людини, що визначається його волею і вчинками.

Три теологічні чесноти:

1. Віра;
2. Надія;
3. Любов;

 

Честь  — поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.

 

Ще́дрість (щедрота) — моральна якість та чеснота, середина між марнотратством та скупістю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                     Додаток В

Критерії оцінки вихованосі і учнів

 

Критерії вихованості	Показники
1	2
Любов до Батьківщини	Знання історії, повага до історичного минулого, традицій народу, турботи про інтереси, історичну долю країни, почуття гордості за великих людей країни, її культуру, досягнення, дбайливе ставлесння до природи, народних надбань, знання сучасних важливих подій.
Інтернаціоналізм	Інтерес до культури, мистецтва інших народів, дружба з людьми різних національностей, добровільна, участь у заходах інтернаціонального характеру.
Ставлення до однокласників, ровесників	Участь у справах свого класу, звичка надавати безкорисливу допомогу, дружні стосунки з хлопцями дівчатами, вимогливість і повага до ровесників.
Гуманність	Доброзичливе ставлення до інших, турбота про інших, допомога, чуйність, повага, довіра; уважне ставлений до інтересів, бажань людей, питань, які їх турбують, до думок, почуттів оточуючих, розуміння мотивів, якими керують люди у своїй поведінці; тактовне ставлення до їх самолюбства, гордості, гідності; виключає грубість, чванство, пихатість, нетерпіння, недовіру.
Чесність	Правдивість, щирість; виконання обіцянок; звичка не брати без дозволу чужі речі; нетерперість до брехні, крадіжки, обману, добровільне визнання своїх помилок, вчинків; говорити істину, не приховувати дійсний стан справ.
Ставлення до праці (працелюбність)	Любов, потреба і звичка до праці; сумлінність, старанність у праці: постійна зайнятість корисними вправами; звичка якісно і своєчасно виконувати роботу; насолода від самого трудового процесу: зацікавленість у досягненні позитивних результатів; допомога членам сім'ї у господарстві.
Дисциплінованість	Дотримання встановлених у суспільстві правовик, моральних, політичних, естетичних норм поведінки, правил для учнів, певних звичаїв, традицій; швидке і точне виконання вимог батьків, вчителів.
Відповідальність	Сумлінне виконання своїх обов'язків, зроблених пропозицій, зобов'язань; звичка доводити розпочату справу до кінця; готовність відповідати за свої вчинки.
Активність	Прагнення відповідати на уроках, доповнювані відповіді інших; знайомство з допоміжною літературою; добровільна участь у різних видах діяльності, ініціативність, самосгійі іість.
Допитливість	Систематичне читання літератури з різних галузе» науки і техніки, постійна погреба розширення і поглиблення своїх знань; звичка користуватися словниками, довідниками; часть у роботі факультативів, і-уртків, секцій, до?ра успішність
Сміливість	Здатність до подолання почуття страху, готовпісгь допомогти з ризиком для себе; готовність відстоювати свою думку.
Сила волі	Здатність примусити себе виконувати те, що погрібно, а не лише те, що подобається. Звичка доводити розпочате до кінця; наполегливість у досягненні поставленої меп и, прагнення і здатність до подолання труднощів; і лііхи у самовихованні.
Гідність, достойність	Ставлення до себе і до іншчх як до певної цінності, усвідомлення позитивних і ис, що не дозволяє поступитися ними, самоповага, яка викликана усвідомленням досягнутих успіхів; вимога від інших поваги до себе, своїх прав.
Скромність	Не визнає за собою виключних достоїнств або прав
Любов до прекрасного (естетична вихованість)	Інтерес до уроків літератури, співів; знання' розуміння творів літератури, музики, живопису відвідування театрів, музеїв, баж,.ння творити прекрасне
Прагнення до фізичної досконалості	Прагнення бути сильним, ;спритним, здоровим, правильна осанка, участь у спітчивних мрах, змаганнях, походах, секціїх.