Розвиток моральних якостей молодших школярів в процесі виховної роботи

Практичне вирішення всякої моральної проблеми пов’язано з конкретною життєвою ситуацією. Почуття обов’язку перед суспільством не знімає особливих обов’язків по відношенню до близьких людей, а орієнтація на спільного іншого не виключає чутливості до думки конкретних інших. Логічним шляхом ці протиріччя не вирішуються.

Формування моральної свідомості неможливо розглядати у відриві від соціальної поведінки, реальної діяльності, в ході якої складаються не тільки моральні поняття, але й почуття, звички і інші неусвідомлені компоненти морального обличчя особистості. Характерний для особистості засіб вирішення моральних проблем, як системи цінностей, з якою вони співвідносяться, формується, перш за все, в ході практичної діяльності дитини і її спілкування з оточуючими людьми. Поведінка особистості залежить не тільки від того, як вона розуміє проблему, але й від її психологічної готовності до тієї чи іншої дії.

Моральна позиція розкривається у вчинках і нормується вчинками, особливо важливу роль у становленні єдності знань, переконань та діяльності відіграють конфліктні ситуації. Людина, яка не була в складних життєвих ситуаціях, ще не знає ні сили свого «Я», ні реальної ієрархії засвоєних ідей і принципів.

Перетворення моральних понять в переконання потребує їх закріплення в системі мотивів поведінки і відповідних їм моральних звичок. Між свідомістю, як потрібно діяти і звичною поведінкою існує протиріччя. Моральний досвід школяра набувається через вправи, в поведінці, «гімнастику поведінки», тобто через організовані педагогами повторні дії, вчинки в різних, але схожих життєвих ситуаціях. Знання, як елемент свідомості утворюють систему наукових істин, які засвоєні в результаті вивчення індивідом нагромадженого людством соціального досвіду. Моральні переконання є суб’єктивно значимими для особистості нормами і принципами поведінки, які виступають як внутрішні еталони, мотивуючи вибір і реалізацію вчинків. Моральні переконання виникають у особистості в результаті оволодіння нею суспільних моральних норм, принципів і їх апробації в поведінці. М.Й. Боришевський (1986) зазначає, що в психології проблема моральних переконань досліджена недостатньо.

Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емоційно-моральних ставлень молодших школярів, як важливої передумови становлення моральних переконань з необхідністю, передбачає врахування у навчально-виховному процесі ряду особливостей емоційно-когнітивної сфери у молодших школярів [5].

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення аналіз,синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають якісно іншу будову [6]. Все це має позитивний вплив на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим, враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ. Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна робота.

Рефлексія (лат. – роздум про свій внутрішній стан) – повернення назад, тобто здатність людини неодноразово звертатися до початку своїх дій, думок, уміння посісти позицію стороннього спостерігача, розмірковувати над тим, що ти робиш, як пізнаєш, у тому числі і самого себе. Іншими словами це механізм подвоєного, дзеркального відображення суб’єктів. Цими суб’єктами можуть бути як люди, так і різні «Я»: «Я» - що пізнає і «Я» - пізнане, «Я», що спостерігає одночасно з «Я» - що пізнає і «Я» - пізнаним. Художня література, поезія рясніють зразками рефлексів, коли герої думають за інших або розмірковують про самого себе.

Рефлексія як механізм самосвідомості формується набагато пізніше, ніж ідентифікація. Якщо до ідентифікації дитина проявляє здатність з раннього віку, то задатки рефлексії виникають тільки у дошкільника, а як новоутворення особистості вона розвивається у молодших школярів. Та й у дорослих людей здатність до рефлексії продовжує залишатися на досить низькому рівні. Цим пояснюються деякі складнощі пізнання навколишнього світу, у тому числі й самопізнання.

Психологи розрізняють такі види рефлексії:

Комунікативна. Об’єкт – уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини її вчинків (пізнання іншої людини). [22]

Особиста. Об’єкт – сама особистість, її властивості, якості, поведінкова характеристика, система стосунків з іншими.[22]

Інтелектуальна. Виявляється в процесі розв’язання різного роду завдань, умінні аналізувати.[22]

Рефлексія – це складна робота, що вимагає часу, зусиль, певних здібностей. У той час саме рефлексія дає змогу подолати недоліки, якими має ідентифікація зробити процес самопізнання більш цілеспрямованим та усвідомленим. У ряді випадків виражена здатність до рефлексії може й заважати, оскільки людина починає займатися само покаянням, нескінченим аналізом, який не допомагає, а заважає створенню власного «Я», породжує пасивну орієнтацію в процесі взаємодії із іншим світом.

Рефлексія дає можливість відсторонитися й проаналізувати пізнаване з різних позицій, із встановленням причиново – наслідкових зв’язків.

Рефлексії заважає:

1.Бар’єри, пов’язані з  недосконалістю людської природи (об’єктивні)

― відсутність мотивації, потреби, інтересу до самого себе;

― не сформованість дій виявлення, фіксації, аналізу, оцінювання,  ухвалення;

― невміння рефлексувати;

― нездатність до адекватної самооцінки.

2. Бар’єри, визначені особистісними  особливостями людини, що пізнає  себе (суб’єктивні).

― Страх пізнати себе, щоб не зрушити упевненість у собі. Краще не знати про себе багато, ніж хворобливо переживати пізнане, може виявитися неприємним, вимагати зусиль працювати над собою.

― Прагнення особистості оцінити себе відповідно до вимог соціального оточення. Людина пізнає в собі лише те, що бачать в ній інші (соціум), відходячи від того, що є насправді. Це призводить до неврозів, проблем взаємостосунках з іншими, хоча зовні начебто задовольняється потреба у визнанні.

― Невміння подолати власний егоцентризм (єдиноправильні мої погляди, рішення, цінності, думки, дії): я нездатний пристати на позицію співрозмовника, прийняти іншу точку зору; я вважаю себе розумним, здібним, обдарованим переконати мене не можливо.

― Нездатність до саморозвитку, знижена самооцінка, тупість, диктаторство, авторитарність.

Рефлексія – це педагогічна проблема, шляхи розв’язання якої полягають у формуванні потреб і мотивів самопізнання, навчанні людини способів самопізнання, розвитку у неї здатності до ідентифікації і рефлексії, здатності підвищувати рівень самоповаги, само ухвалення, долати страхи і вибудовувати захисти тощо. Найефективнішим є самовиховання у себе здатностей до самопізнання – особистість самостійно ставить перед собою мету й завдання і своєю власною працею досягає її.

Необхідність у самопізнанні виникає, коли вчитель виявляє дисбаланс між своєю працею і її результатом. Наприклад, погана успішність учнів спонукає вчителя замислитися над тим, що саме в його поведінці, методиці викладання призводить до незадовільних результатів, конфліктів з дітьми, колегами, адміністрацією. Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дає можливість педагогу усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії, відновити рівновагу між собою і оточуючими, ліквідувати негативні емоції переживання, які викликали дисбаланс.

Рефлексія активізується в результаті критики адміністрації, батьків, колег, учнів. Реакція на критику може бути деструктивною – критика відкидається, супроводжуючись образами, бажанням помститися, конструктивно відкидається те, що не відповідає дійсності, оцінюється діяльність і спонукання до самопізнання.

Педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, зрости як особистість, досягти у своїй праці більш значущих результатів.

Характеризуючи особливості мислення дитини в молодшому шкільному віці, тобто молодшого школяра, Л.С. Виготський відзначав, що дитина ще недостатньо усвідомлює власні розумові операції і тому не може повною мірою оволодіти ними. Вона ще мало здатна до внутрішнього нагляду, до інтроспекції. Тільки під тиском суперечки і заперечень дитина починає намагатися виправдати свою думку в очах інших і починає намагатися виправдати свою думку в очах інших і починає спостерігати власне мислення, тобто шукати і розрізняти за допомогою інтроспекції, мотиви, які її ведуть, і напрям, яким вона слідує. Прагнучи підтвердити свою думку в очах інших, дитина починає підтверджувати її для самої себе.

Таким чином, молодший школяр тільки починає опановувати рефлексію, тобто здатність розглядати й оцінювати власні дії, уміння аналізувати зміст і процес своєї розумової діяльності.

Здатність до рефлексії формується й розвивається у дітей під час виконання дій контролю й оцінювання. Усвідомлення дитиною значення і змісту власних дій стає можливим лише тоді, коли вона вміє самостійно розказати про свою дію, детально пояснити, що і для чого вона робить. Адже добре відомо: коли людина пояснює що-небудь іншому, вона сама краще починає розуміти те, що вона пояснює. Тому, навчаючи певної дії (математичної, граматичної та ін..), необхідно вимагати від дитини не тільки самостійного і правильного виконання дій, але й розгорненого словесного пояснення всіх виконуваних операцій.

Для цього в процесі дій дитини слід ставити запитання про те, що вона робить, чому робить саме так, а не інакше, чому її дія правильна та інші. Дитину потрібно просити зробити щось і розказати про це так, щоб всім було зрозуміло. Подібні запитання рекомендується ставити не тільки в тих випадках, коли він припускається помилки, а й постійно, привчаючи його детально пояснювати й обґрунтовувати свої дії.

Можливе також використання ситуації колективної розумової діяльності, коли аналіз розв’язання задачі діти проводять в парі, при цьому один з учнів виконує роль «контролера», що вимагає пояснити кожний крок розв’язання.

Рефлексія формується у молодших школярів у процесі навчальної діяльності. В умовах спеціально організованого розвивального навчання, основу якого складає виконання дітьми повноцінної розгорненої навчальної діяльності, що веде до формування теоретичного мислення, рефлексія формуватиметься раніше, ніж в умовах традиційного навчання. Це, безумовно створює більш широкі можливості для психічного розвитку і використання розумового потенціалу молодших школярів.

Під час традиційного навчання рефлексія формується в основному стихійно й у багатьох дітей не досягає необхідного рівня розвитку до кінця молодшого шкільного віку. Тому в умовах традиційної масової школи спеціальна робота вчителя в цьому напрямку буде корисною.

2.2 Формування моральних  якостей молодших школярів

Моральне формування дитини тісно зв’язано зі зміною характеру його взаємин з дорослими і народженням у них на цій основі моральних уявлень і почуттів, названих Л.С.Виготським внутрішніми етичними інстанціями.

Д.Б. Ельконін зв’язує виникнення етичних інстанцій зі зміною взаємин між дорослими і дітьми. Він пише, що в дітей дошкільного віку, на відміну від раннього дитинства, складаються відносини нового типу, що і створює особливу, характерну для даного періоду соціальну ситуацію розвитку.

У раннім дитинстві діяльність дитини здійснюється переважно в співробітництві з дорослими; у дошкільному віці дитина стає здатною самостійно задовольняти багато своїх потреб і бажань. В результаті спільна діяльність її з дорослими як би розпадається, разом з чим слабшає і безпосередня злитність її існування з життям і діяльністю дорослих людей. Однак дорослі продовжують залишатися постійним притягальним центром, навколо якого будується життя дитини. Це породжує в дітей потребу брати участь у житті дорослих, діяти по їх зразку. При цьому вони хочуть не тільки відтворювати окремі дії дорослого, але і наслідувати всім складним формам його діяльності, його вчинкам, його взаєминам з іншими людьми, - словом, усьому способу життя дорослих людей.

В умовах повсякденної поведінки і спілкування з дорослими, а також у практиці рольової гри в дитини формується узагальнення знання багатьох соціальних норм, але це знання ще до кінця неусвідомлюване дитиною і безпосередньо спаяне з його позитивними і негативними емоційними переживаннями. Перші етичні інстанції являють собою поки ще відносно прості системні утворення, що є зародками моральних почуттів, на основі яких надалі формуються вже цілком зрілі моральні почуття і переконання.

Моральні інстанції породжують у дітей моральні мотиви поведінки, що можуть бути по своєму впливі більш сильними, ніж безпосередні, у тому числі й елементарні потреби.

Виникнення в дитини до кінця дошкільного віку щодо стійкої ієрархічної структури мотивів перетворює її з істоти ситуативної, в істоту, що володіє відомою внутрішньою єдністю й організованістю, здатна керуватися стійкими бажаннями і прагненнями, зв’язаними з засвоєннями їм соціальними нормами життя. Це характеризує нову ступінь, що дозволила А.Н.Леонтьєву говорити про дошкільний вік як про період «первісного, фактичного, складу особистості».

Проблемою морального виховання мають бути головною турботою кожної людини зокрема всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різноманітні шляхи і засоби, які можуть впливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка, що виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площі. Все ж можна виокремити такі шляхи розв’язання завдань морального виховання.

1. Життєдіяльність сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків. Аби сім’я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.
2. Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.
3. Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).
4. Діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).
5. Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).