Розвиток моральних якостей молодших школярів в процесі виховної роботи

6. Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури, кінотеатрів та ін.).

7. Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в

організаціях.

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв’язання завдань морального виховання – цілеспрямованість і єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на формування моральних якостей вихованців, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливає на моральне становлення особистості. До них, у першу чергу, варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім’ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, надбання народної педагогіки, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, картини, скульптуру, архітектуру), зміст навчальних дисциплін та ін.

Серцевиною процесу морального виховання є формування моральної свідомості. Свідомість – властивий людині спосіб осмисленого ставлення до об’єктивної дійсності. Адже людське буття є не що інше, як спосіб діяльного, доцільного ставлення до оточуючого світу.

Тому моральність людини залежить від усвідомленості кожною особистістю сутності її дій відповідно до моральних норм у суспільстві. На цих засадах ґрунтується громадянська відповідальність людини, її переконання. В.О. Сухомлинський наголошував: «Моральне переконання – це ідеал, вершина морального розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості» [27]

Процес виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності не виокремлюється із загального процесу морального виховання. Але він передбачає акцентування уваги у певних аспектах:

- усвідомлення того, що морально-духовні цінності – на більше надбання і сенс повноцінного життя людини;

     -  формування у  кожного вихованця відповідальності  не лише перед собою, але й  перед іншими людьми, перед людською  спільнотою;

     -    у центрі  педагогічного процесу має бути  особистість дитини;

     -    глибока повага  до дитини як повноцінного  громадянина;

     -   створення педагогічних  ситуацій, які сприяли б залученню  вихованця до розв’язання важливих  соціальних завдань;

     -    врахування  думок вихованців у вирішенні  певних життєвих завдань.

Гідність людини – важлива моральна якість людини, сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність, як вищого творіння природи.

Гідність – це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й чесності. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вимагає й від інших людей поважного ставлення до неї.

В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв’язку з історичними обставинами життєдіяльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого «Я» і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднанні між собою.

Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:

― навіювання вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;

― постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

― формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

― поважне й вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

― спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;

― знання історії своєї родини;

― знання історії свого народу;

― знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

― знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

― володіння багатством рідної мови;

― участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

― моральне заохочення діяльності у сфері прояву національної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). В українському мовному обігу слово «менталітет» визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер, вдача. Отже, ментальність народу – це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадкування, а перед усім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність – винятковий феномен духовності певного етносу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви ментальності як духовний код зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитися до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.

О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системо утворюючі ознаки.

1. Інтровертність вищих психічних  функцій, що виявляється в зосередженості  на фактах і проблемах внутрішнього  особистісно-індивідуального світу.

2. Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.

3. Анархічний індивідуалізм, що  виявляється в різних прагненнях  до особистої свободи, без належного  стремління до державності, в  браку дисципліни й організованості.

4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом [12]  

Моральні порушення молодших школярів за В. Сухомлинським це – егоїзм, недисциплінованість, жорстокість, невдячність, підлість. Для цього слід проникнути у внутрішній світ молодшого школяра , зрозуміти причини, що породили зло, знайти ключі до виправлення вад. Основними причини, що штовхають молодшого школяра на порушення моралі – здебільшого розлучення батьків, пияцтво, знущання над дитиною, постійні суперечки між батьками, непослідовність у вихованні молодших школярів від суворості та жорстокості до ласки і догоджання.

Основним проявом моральних порушень у школі є порушення у сфері духовного життя молодшого школяра, які не варто виносити на загальний огляд : " погану поведінку, причини якої – негаразди в сім'ї молодшого школяра, особливо загострення стосунків між батькамим, негідна поведінка або окремі вчики, якщо причина їх криється в душевному надломі молодшого школяра, яка стаждає від того, що в нього немає батька, або він нерідний; необачні, непродумані вчинки, що об'ктивно є протестом молодших школяря проти грубощів, сваволі або помилок батьків чи вихователя; відставання молодшого школяра у навчанні в тому випадку, коли він хоче, але не може впоратися із завданням; вчинки, пояснення яких вимагає розповіді про особисті стосунки молодшого школяра із своїм другом", вважав В.О. Сухомлинський.

Основним шляхом подолання деформацій молодшого школяра полягає в тому, щоб звертатися до нього, характеризувати його, говорити з ним, не виносячи на суд колективу його поведінку. Виховна суть таких бесід у тому, щоб вони викликали у молодшого школяра бажання бути доброю, справжньою людиною.

Важливим є не тільки перевиховання моральних деформацій, які виробилися у молодших школярів, а і їх передбачення і застереження. Так само як лікар ретельно досліджує організм хворого, шукає і знаходить джерела хвороби, щоб розпочати лікування, так і педагог має вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток молодшого школяра, шукати і віднаходити причину, через яку вона стала важкою, застосрвувати такі знаходи виховного впливу, які б враховували труднощі, особливості індивідуального світу молодшого школяра.

В.О. Сухомлинський віднайшов головні шляхи, які б дали змогу виховувати по-сравжньому добру і морального молодшого школяра, викорінювали б мерзотне й огидне, до яких він відносить:

" - наодинці з собою робити  не так, як ти робив би на  очах у людей;

- лінуватися, бути ледарем, неробою;

- видавати за доблесть і заслугу  те, що є твоїм обов'язком;

- бути жадібним, негостинним;

- глумитися зі старості;

- давати порожні обіцянки, не  дотримуватися слова;

- мовчати, коли треба говорити, й говорити коли треба мовчати;

- кривдити дівчинку, жінку;

- не слухати батьків;

- глузувати з калік;

- не любити й кривдити тварин"

Одне із завдань вчителя полягає в тому, щоб навчити молодшого школяра бачити наслідки своїх вчинків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Педагогічний зміст роботи по моральному становленню особистості школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватись від елементарних навичок поведінки до більш високо рівня, де потрібна самостійність ухвалення рішень і моральний вибір. Успішність даного виду діяльності у формуванні моральних якостей школяра залежить від грамотності педагога, розмаїтості застосовуваних їм методів і емоційному відгуку дітей.

Метою морального розвитку є формування цілісної, досконалої особистості в її гуманістичному аспекті. Це передбачає:

1. Вироблення розуміння життєвої важливості моралі;
2. Установку на вироблення моральної самосвідомості (совість);
3. Вироблення стимулів подальшого морального розвитку;
4. Вироблення моральної стійкості, бажання й уміння пручатися злу;
5. Милосердя і любов до людей.

Засобами морального виховання є:

1. Моральне переконання, як основний морально-психологічний засіб впливу на особистість.
2. Моральний примус, як форма морального осуду.

Моральне  виховання здійснюється в тісній органічній єдності, по-перше, з основою (професійною) діяльністю, по-друге, з вихованням світоглядним, до якого примикають інші розвинені форми спілкування і діяльності: художньо-естетична, політична, правова і т.д.

Крім педагогічного впливу на формування моральних якостей особистості впливають багато чинників: соціальне середовище, різні види діяльності, провідні типи спілкування, статевозрілі відмінності дітей, при цьому кожен вік вносить свій внесок у формування моральної свідомості особистості; соціальна обстановка, що склалась в нашій країні, накладає відбиток на формування особистості.

 

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. [посіб.] /А.М. Алексюк. – К.: Либідь, 1998. – 560с.
2. Амонашвили Ш.А. Размышление о гуманной педагогике / Шалва Александрович Амонашвили. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2006. – 494с.
3. Бабіна І. Сімейне виховання, як гарант морального становлення особистості (досвід, пошук, міркування). / І. Бабіна // Початкова школа, - 2013 - №4. с. 60-63
4. Бех І.А. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізації. / Іван Дмитрович Бех // Рідна школа. – 1999. - №12. – с. 13-16
5. Волкова Н.П. Педагогіка: [посіб.] / Наталія Павлівна Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 575с.
6. Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные механизмы личности: [учебн. пособие]. – http://www.irbis.asy./mms/demina
7. Єрмаков Є. Курс морального виховання «Етика» / Є. Єрмаков // Народна освіта. – 1998. - №9-10
8. Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. №100/96 – ВР (зі змінами і доповненням)
9. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. №651
10. Каджаспірова Г.М. Педагогіка: / Галина Михайлівна Каджаспірова. – М.: Гардаріки, 2007, - 528с.
11. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. [навч. посібник для студентів навч. закладів] / С.Г. Карпенчук. – К.: Вища школа, 1997. – 344 с.
12. Киричук В.О. Технологія психолого- педагогічного проектування соціального розвитку / В.О. Киричук. // Нива знань. – 2004, - №4, с.20
13. Концепція національного виховання // Рідна школа. 1995 - №6. – с.18-25
14. Кузьминський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: [посіб.]. / А.І. Кузьминський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання – Прес, 2003.- 418 с.
15. Краткий психологический словарь. http://www.Dedeve.narod.ru/slovar/
16. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций: [учеб. пособие] / Б.Т. Лихачев. – М.: Прометей, Юрайт, 1998. – 464 с.
17. Макаренко А.С. колектив и воспитание личности. / Антон Семенович Макаренко. – М.: 1972
18. Мартинюк І.В. Національна система виховання: шляхи реалізації / І.В. Мартинюк // Рідна школа. – 1994. - №13. – с. 13-17
19. Національна програма патріотичного виховання . – від 15вересня 1999 р. №1697
20. Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: [навч. посібник] / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2010. – 171 с.
21. Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя / І.П. Підласий. – Харків: Основа, 2010. – 360 с.
22. Положення про класного керівника системи загальної середньої освіти ( Наказ МОНУ від 06.09.2006 р. №489)
23. Рабченюк Ю.І. Рефлексія, як педагогічна проблема. / Ю.І. РАбченюк // http://centrro.at.ua/publ/praktika_rozvivalnogo_navchannja/refleksija_jakpedagogichna_problema/3-1-0-45.
24. Рахімов О.З. Роль морального виховання у формуванні особистості: / О.З. Рахімов // Класний керівник. – 2001. - №6
25. Рожков М.І., Байбородова Л.В. Організація виховного процесу в школі: [навч. посібник] / М.І. Рожков, Л.В. Байбородова. – М.: Гуманіт. Вид. центр ВЛАДОС, - 2000. – 450 с.
26. Савченко О.Я. Екологія дитинства: В.О. Сухомлинський і сучасна початкова школа / О.Я. Савченко // Початкова школа. – 2000. - №21
27. Скалеренко А.Б. Загальна педагогіка: [посіб.] / А.Б. Скалеренко. – М.: Юнити – Дана, 2006 – 479 с.
28. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. / М.Г. Стельмахович. – К.: - 1985. – 365 с.
29. Сухомлинський В.А. Сердце отдаю детям. / В.А. Сухомлинский. – К.: Высшая школа, 1974.
30. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения в двух томах. / Константин Дмитриевич Ушинский. – М.: «Педагогика», 1974.
31. Харламов І.Ф. Педагогіка: [посіб.] / І.Ф. Харламов. – М.: Гардаріки, - 2000. – 519 с.