Розвиток моральних якостей молодших школярів в процесі виховної роботи

Провідні якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого «соціального успадкування». Вирішальну роль у цьому процесі мають відіграти батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини і закладають основи моральних чеснот особистості. Можна навіть визначити своєрідний кодекс моральних добро чинностей дитини дошкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації.

1. Не вбивай нічого живого.
2. Не кради.
3. Не зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого наблизив до себе.
4. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо.
5. Люби і шануй батьків своїх.
6. Прагни сумлінно працювати.
7. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.
8. Бережливо стався до навколишнього природного світу.
9. Остерігайся шкідливих звичок.
10. Стався до інших так, як хотів би, аби ставилися до тебе.

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських моральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів.

1. Ти живеш серед людей, не  забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається  на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй  свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся благами, створеними  іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

3. Усі блага і радощі життя  створюються працею. Без праці  не можна чесно жити. Народ  вчить: хто не працює, той не  їсть. Назавжди запам’ятай цю  заповідь. Нероба, дармоїд – це  трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Виховна робота як  засіб підвищення моральних якостей  молодших школярів

Сьогодні перед початковою школою постало завдання небаченої складності – давати середню освіту всьому молодому поколінню, формуючи своїх вихованців чесними та порядними людьми, активними будівниками свого майбутнього, мужніми патріотами. Творчо застосовуючи педагогічні ідеї видатних педагогів, постійно уточнюючи і коригуючи набутий власний досвід, учительські колективи прагнуть знайти таке поєднання теорії і практики, яке б найповніше відповідало вимогам виховання підростаючого покоління, розкривало з найбільшою глибиною виховну силу таких факторів, як зв’язок школи з життям, з працею, а також із соціальним, моральним і науково-технічним процесом суспільства.

Уся виховна робота в школах планується, виходячи з нормативно-правових документів (Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Конвенції прав дитини, Концепції виховання дітей і молоді в національній системі освіти, Національної програми патріотичного виховання громадян, Положення про класного керівника) і відображається в:

Плані роботи школи;

Планах роботи класних керівників;

Плані роботи групи продовженого дня;

Планах роботи педагога-організатора і практичного психолога;

Планах роботи гуртків і спортивних секцій.

Надзвичайно важливою умовою ефективності виховної роботи є врахування вікових особливостей вихованців. У молодшому шкільному віці відбуваються істотні зміни у психіці дитини і виникають такі новоутворення.

― Довільність – уміння свідомо висувати мету дії, шукати і знаходити засоби її досягнення, долаючи труднощі і перешкоди.

― Внутрішній план дій – здатність обирати і спів ставляти варіанти дій, планувати їх порядок і засоби реалізації.

― Рефлексія – вміння начебто збоку розглядати і оцінювати власні думки і дії.[23].

Значного розвитку зазнають пізнавальні процеси молодших школярів. Посилюється питома вага словесно - логічного запам’ятовування в порівнянні з наочно-образним. Зміцнюється увага, хоча у перших – других класах вона ще недостатньо стійка, у багатьох учнів її вистачає тільки на 30-35 хвилин уроку. Удосконалюється відтворююча уява, так необхідна у навчальній діяльності. Найбільший шлях розвитку проходить мислення дітей. Відбувається поступовий перехід від наочно-образного до абстрактного мислення. Третьокласники вже здатні до досить складних удосконалень, прийомів класифікації предметів, обґрунтованого доведення, дедуктивних умовиводів.

Молодші школярі здебільшого відзначаються допитливістю і широкими, хоч і нестійкими інтересами, їх цікавлять явища природи, факти з різних галузей знань. Вони з повагою ставляться до всіх шкільних предметів, намагаються виконувати всі завдання (наприклад, вести щоденник спостереження за погодою), проте відзначають "головні" предмети: математику, мову – і не люблять, коли їх тільки розважають. Важливість навчання і всього, що відбувається в школі, не викликає у молодших учнів сумніву.

Виховання у молодших школярів миролюбності, доброти, поступливості повинно стати найважливішим завданням виховної роботи. В принципі діти дивляться на світ добрими і довірливими очима, їм не притаманна агресивність на рівні переконань. Проте суперечки і бійки досить часто спостерігаються у їхній поведінці (останні — здебільшого у хлопців). Причиною цього є по-перше, вище згадувана імпульсивність, а по-друге, наслідування подібної поведінки інших. Саме ці розповсюджені стереотипи і є головним фактором агресивної поведінки молодших школярів. Вони концентруються у “чоловічому еталоні”, який ще з дошкільного віку починає сприйматися і наслідувати хлопцями. Змістом цього еталону в тому спрощеному варіанті, який доступний для молодших школярів, у першу чергу є войовничість, тобто готовність вступити в бійку. Всі інші риси “чоловічого еталону”: відповідальність, стриманість, шляхетність тощо — є поки що досить складними для наслідування. Звичайно, не слід думати, що на хлопців впливає тільки цей еталон — існують і просто загальнолюдські зразки поведінки — але агресивні прояви здебільшого викликаються саме “чоловічим еталоном”. В останні десятиріччя “чоловічий” стиль поведінки все більш охоплює і дівчат, що робить виховання миролюбності актуальним для всіх дітей.

Формування гуманних рис особистості має здійснюватися за допомогою всіх методів виховання. У процесі впливу на свідомість треба прагнути до вирішення таких завдань:

1. Переконати учнів у тому, що  гуманні риси найбільшою мірою  прикрашають людину і цінуються  у взаємостосунках. Це начебто банальна думка, але при її конкретизації у багатьох людей постають питання і заперечення. Вони висловлюються в тому духі, що доброта і поступливість не сприяють успіху у житті, що більш необхідним є вміння “постояти за себе”, тобто агресивність. Діти чують такі висловлювання і засвоюють дану позицію. Насправді це примітивна і необгрунтована фактами позиція, за якою найчастіше стоять власні образи, незадоволеність, прагнення виправдати власну агресивність, тобто психологічний захист.

2. Показати учням зразки гуманної поведінки в типових для учнів ситуаціях, серед яких, природно, переважають різні конфлікти. Треба дати зразки миролюбності і поступливості у даних ситуаціях, довести правильність саме таких форм поведінки. Доречно використати елементи дослідження, в процесі якого учні повинні самі запропонувати миролюбні і гуманні варіанти поведінки. Можна провести конкурс на краще вирішення конфліктних ситуацій.

Великі можливості створює використання методів організації    діяльності учнів. У цьому плані найбільшої уваги потребує формування правильного стилю спілкування учнів. Якщо учитель не звертає спеціальної уваги на форми і тон звертання учнів один до одного, в класі часто панує типова для дітей надмірна збудливість, нервовість і грубуватість. Найчастіше буває так, що в класі є декілька неврівноважених і занадто імпульсивних за темпераментом або невротизованих сімейними незгодами дітей, і вони визначають конфліктно-метушливий стиль спілкування. Будь-яке дрібне непорозуміння (взяв без дозволу підручник або олівець) викликає обурення, скарги учителю і навіть бійки. Створюється своєрідна постійна готовність до конфліктів. Поступливість абсолютно не вписується в такий стиль спілкування. Конфліктний стиль спілкування породив звичку недбало-грубуватого тону звернень один до одного і традицію давати прізвиська. Використовуючи методи організації діяльності вихованців, потрібно провести спеціальну роботу по формуванню гуманного стилю спілкування між учнями. Тут можливі такі заходи:

1. Розробити разом із учнями кодекс поведінки, надавши йому якоїсь привабливої назви, наприклад, "кодекс лицарської поведінки", "шлях до досконалості", "ключ до володіння собою" тощо. Кодекс може мати, наприклад, такі положення:

― Я завжди рахуюсь з інтересами інших людей (товаришів і дорослих), наприклад, не вчиняю галасу, коли іншим потрібна тиша, не намагаюсь взяти собі більше, ніж інші, тощо.

― Я намагаюсь бачити в інших людях (зокрема своїх товаришах) в першу позитивні якості характеру і добрі наміри.

― Я більш критично ставлюсь до себе, ніж до інших. Я намагаюсь зрозуміти і пробачити помилки і недоліки інших людей.

― Я намагаюсь уникати сутичок, безконфліктно вирішувати всі спірні питання. У конфліктних ситуаціях я намагаюсь краще поступитись, ніж образити свого товариша. Я вважаю поступку проявом справжньої культури, а не слабкості і боягузтва.

― Я звертаюсь до товаришів так, аби це було приємно для них. 
 ― Я поводжусь з іншими так, як би мені хотілося, щоб поводились зі мною. 
 ― Я намагаюсь бути уважним до своїх товаришів: знати їхні інтереси і смаки, допомагати їм у важких ситуаціях.

2. Організувати періодичне (припустимо, раз на чверть) колективне обговорення і оцінку виконання учнями цього кодексу і нагородження їх якимись символами відзнаки. Це може бути, наприклад, перша, друга і третя (найвища) ступені лицарської честі або виконання етичного кодексу. 
Можна ввести звання і відповідні значки: “Золотий характер”, “На шляху до золотого характеру”, “Майстер володіння собою”, “Доброзичлива людина”, “Миролюбна людина”, “Добре серце”, “Чемпіон шляхетності”, “Майстер чемності”, “Майстер тактовності”, “Тверда воля” тощо. Фантазія дітей і педагогів може підказати чимало інших цікавих відзнак.

3. Проводити колективні заходи, які об'єднують дітей, наближують  один до одного і розвивають  дружні стосунки. Це прогулянки, невеличкі туристичні походи, святкування Днів народження учнів, конкурси, колективні творчі справи та інше.

Як категорія науки виховання є дзеркалом об’єктивних суспільних закономірностей. Насамперед до них треба віднести закономірний зв'язок між розвитком матеріального й духовного життя суспільства і необхідністю для нових поколінь засвоювати певний соціальний досвід. Річ у тім, що безперервний розвиток матеріального й духовного життя суспільства виступає неодмінною умовою його самовідтворення, функціонування й розвитку. Водночас цей розвиток можливий лише за умови, що нові покоління будуть засвоювати соціальний досвід, набутий попередніми поколіннями, і розвивати його далі. Саме це й забезпечує вихованням. У цьому полягає сутність виховання як об’єктивного явища і як категорія науки.

Костянтин Дмитрович Ушинський вважав за можливе виділяти виховання у широкому розумінні [31]. Саме цей аспект виховання, ми маємо на увазі, коли говоримо про надзвичайну багатогранність зв’язків і стосунків. Вчення соціологів і психологів про мікро- і макросередовище дуже важливе для педагогіки. Мікросередовище охоплює усю систему стосунків у сім’ї та в інших первинних колективах, неформальних групах тощо. У межах макросередовища, у свою чергу, важливо вирізняти об’єктивні та суб’єктивні чинники. До об’єктивних слід віднести систему відносин особи, які визначають держава, клас, нація, соціальний прошарок, що до нього належить особа, а до суб’єктивних – літературу, мистецтво, засоби масової інформації тощо. У цьому зв’язку доречно згадати образний вислів Антона Семеновича Макаренка: людину виховує кожний квадратний метр землі, на якій вона живе [1].

Поряд із питанням виховання у широкому розумінні К. Ушинський ставив питання про виховання у вузькому значенні цього слова. А. Макаренко також писав про виховання життя і про так звану парну педагогіку.

Головною ознакою виховання у вузькому значенні слід вважати цілеспрямований і систематично здійснюваний вплив однієї людини (вихователя) та іншу (виховуваного) для того, щоб формувати в останньої риси, бажані вихователю. Є підстави стверджувати, що вказана головна ознака виховання у вузькому розумінні збігається з тим змістом, вкладав А. Макаренко у поняття парної педагогіки. Останню – за умов її абсолютизації – видатний український педагог різко критикував [1].

Парна педагогіка розглядає особу як об’єкт виховання. Її логіка може бути викладена таким чином: якщо вважати, що мета безпосередньо визначає способи впливу на виховуваних, тоді є підстави припустити, що застосовані способи, багаторазово повторювані, неминуче спричинять наслідки, адекватні сформульованій меті [1].

На перший погляд сказане видається логічним. Проте у цьому суджені допущені принаймні дві суттєві помилки. Перша: тут не взято до уваги можливий вплив довкілля, життя, тобто того, що може внести істотні корективи у процес виховання. Друга помилка полягає в оцінці особи; вона не віск, не пластилін, з яких можна ліпити все, що забажає майстер чи художник. Очевидно, не можна категорично стверджувати, що застосування парної педагогіки у всіх випадках спричинить негативний результат, та все ж запропоноване розуміння особи як об’єкта виховання у принципі є джерелом не лише теоретичних а й практичних помилок: 1) така педагогічна логіка виходить з обмеження самостійності вихованців; 2) вона хоча й приховано, передбачає невпевненість педагогів у можливостях своїх вихованців; 3) недооцінює роль колективу, суспільства як засобу виховання; 4) веде до відриву виховання від життя [28].

Заперечуючи абсолютизацію ідеї парної педагогіки, Макаренко цілком слушно виступив проти розуміння виховання лише як певної сукупності прямих зовнішніх впливів на виховуваних, до того ж впливів словесних. Поклавши в основу вирішення питань, що розглядаються, принцип діяльності, Макаренко виходив з того, що в реальному житті, на противагу надуманим педагогічним схемам, особистість піддана хаосу впливів – як передбачуваних, так і несподіваних для вихователя. Звідси висновок: у загальній структурі суспільних відносин необхідно організувати педагогічно доцільне життя виховуваних – у цьому й полягає головне завдання вихователя [28].

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ІЗ ДОСВІДУ РОБОТИ ВЧИТЕЛІВ-ПРАКТИКІВ

2.1 Рефлексія, як засіб  розвитку морального виховання  молодших школярів