Звернення до сумління. Соціальний
педагог звертається до даного методу
для збудження у свідомості й почуттях
дітей моральної незадоволеності своєю
поведінкою, порушенням елементарної
людської порядності в конфлікті.
Звернення до почуття справедливості
як метод впливу спирається на притаманне
дітям природне прагнення до волі, чесності,
рівноправ’я, товариства. Соціальний
педагог спільно з батьками, педагогами
формує почуття справедливості у дітей,
яке дозволяє їм самим регулювати стосунки
в сім’ї, колективі, у навколишньому світі.
Звернення до самолюбства. Самолюбство
як стимул діяльності приводиться до руху
заохоченням у дітей ініціативи, бажання
виділиться високою самовідданістю і
вираження віри в їхні великі можливості,
що допомагає дитині мобілізувати духовні
й фізичні сили в конфліктній ситуації.
Соціальний педагог порівняннями,
співставленнями, оцінкою результатів
діяльності дитини заохочує її успіхи,
викликає почуття незадоволеності собою
і водночас прагнення щоб там не було добитися
успіху, виявити наполегливість.
Звернення до почуття любові.
Дійовий метод впливу на мотиви поведінки
й діяльності дітей і їхніх батьків. Соціальний
педагог повинен використовувати цей
метод, широко впливаючи на психологічно
стійкі, сильно емоційні прихильності
дитини до близьких людей, друзів, тварин
і т.ін. Апелювання соціального педагога
до любові викликає у дітей активне прагнення
надати допомогу улюбленій істоті, породжує
глибоку внутрішню особисту зацікавленість
у благополуччі тих, кого любить, у стійкій
своїй морально-етичній поведінці, яка
приносить радість тим, кого дитина поважає.
Звернення до співчуття і милосердя
спрямоване на пробудження в дитині жалю,
морального співчуття при баченні нею
болю, мук людини, живої істоти, на ствердження
в її душі прагнення надати безкорисливу
допомогу. Це звертання досягає мети шляхом
акцентування соціальним педагогом уваги
дитини на трагічних подіях у житті товариша
сім’ї, усього світу, розвитку в неї відчуття
іншої людини як самої себе.
Звернення до сорому як метод,
спрямований на збудження у дитині гострих
негативних емоцій, переживання почуття
приниженості, заслугованої образи, неповноцінності
через свій аморальний вчинок. Звернення
до сорому соціального педагога формує
у дитини внутрішні моральні гальма, здатність
морального самоконтролю, попереджує
розпусту, цинізм. Воно здійснюється або
шляхом інтимної, довірливої, секретної
розмови соціального педагога з дитиною,
або шляхом надання гласності аморального
вчинку дитини, збудження у неї гострого
переживання, почуття ганьби, громадського
осудження, зневаги. Це й спонукає дітей
обминати стосунки, ситуації, вчинки, які
можуть поставити їх у незручне становище.
У конфлікті може застосовуватися
й така форма покарання, як зміна ставлення
до вихованця з боку соціального педагога
або колективу. У цілому ефективне застосування
покарань вимагає від соціального педагога
такту й певної майстерності.
Таким чином, вибір соціальним
педагогом методів впливу на вихованців
у конфліктних ситуаціях обумовлений
не тільки психолого-педагогічною підготовленістю,
але й рівнем сформованості морально-етичних
основ культури педагогічного спілкування.
Висновки
Завершення конфлікту є припиненням
конфлікту з будь-яких причин. Основними
формами завершення конфлікту є розв'язання,
врегулювання, загасання, усунення, переростання
в інший конфлікт. Результат конфлікту
— це результат боротьби з погляду стану
сторін та їхнього відношення до об'єкта
конфлікту. Основними критеріями конструктивного
розв'язання конфлікту є рівень розв'язання
протиріччя і перемога в ньому правого
опонента.
Безпосереднє розв'язання конфлікту
є процесом, що включає аналіз і оцінку
ситуації, вибір способу розв'язання конфлікту,
формування операціонального складу дій,
реалізацію плану і (чи) його корекцію,
оцінку ефективності дій. Основними стратегіями
розв'язання конфлікту є суперництво,
співробітництво, компроміс, пристосування
і відхід від вирішення проблеми.
Залежно від обраних стратегій
можливе розв'язання конфлікту способом
силового придушення (поступка опонента)
чи шляхом переговорів (компроміс чи співробітництво).
Компроміс може бути досягнутий за допомогою
техніки відкритої розмови, а співробітництво
— за допомогою методу принципових переговорів.
Виділяють такі критерії результативності
дій: припинення протидії; усунення
факторів, що травмують учасників; досягнення
мети однією зі сторін-конфліктерів; зміна
позиції індивіда; формування навичок
активної поведінки індивіда в аналогічних
ситуаціях у майбутньому. Основним критерієм
розв’язання конфлікту є задоволеність
сторін його результатами.
Критеріями ефективного (конструктивного)
розв’язання конфлікту є міра усунення
суперечностей, що лежать в основі конфлікту,
та перемога в ньому опонента, який має
рацію.
Важливо, щоб у процесі розв’язання
конфлікту було знайдено спосіб розв’язання
проблеми, через яку він виник. Чим швидше
буде усунено суперечності, тим більше
шансів для нормалізації стосунків його
учасників, тим менша ймовірність переростання
конфлікту в нове протиборство.
Не менш важливою є перемога
сторони, яка має рацію. Утвердження істини,
перемога справедливості сприятливо позначаються
на соціально-психологічному кліматі
організації, ефективності спільної діяльності,
служать попередженням особам, що потенційно
можуть прагнути досягти сумнівної з правової
чи моральної точки зору мети за допомогою
конфлікту.
Будь-який конфлікт виникає
не миттєво, причини його накопичуються
і зріють іноді протягом досить довгого
часу. Розвиток особи неможливий без подолання
внутрішніх суперечностей, розв'язання
психологічних конфліктів. Стратегія
вирішення конфлікту залежить від суб'єктивного
визначення ситуації. Конфлікт може сприйматись
як підстава для вирішення протиріччя
і в цьому випадку ведеться пошук конструктивної
поведінки, направленої на вирішення конфлікту.
Якщо ж конфлікт сприймається і оцінюється
як загроза тоді людина веде пошук зняття
емоційної напруженності, що виникає при
конфлікті по типу психологічного захисту.
Е. І. Кіршбаум виділив шість типів поведінки
педагога в конфліктній ситуації і дав
їм наступні умовні назви та позначення:
"репресивні заходи" (РЗ), "ігнорування
конфлікту" (ІК), "рольовий вплив"
(РВ), "стимул для власних змін" (СЗ),
"з'ясування мотивів" (ЗМ), "рефлексія"
(Р). РЗ – спосіб дії, при якому агресивна
поведінку студентів намагаються змінити
шляхом застосування репресивних заходів.
ІК – реакція на конфлікт, при якій викладач
продовжує вести заняття, неначе нічого
не трапилось. РВ – поведінка педагога,
при якій виявляються спроби позитивного
вирішення конфлікту в рамках рольової
взаємодії. ЗМ – реакція на конфлікт при
якій головне зусилля спрямовується на
з'ясування причин і мотивів його виникнення.
СЗ – спосіб дій коли викладач змінює
поведінку. Р – такий спосіб поведінки
при якій головна увага приділяється раціональному
вирішенню конфлікта. (Близький до ЗМ).
Часто педагогами використовуються і
інші психозахисні механізми, такі як
раціоналізація, проекція та редукція.
Профілактику та попередження
дії неконструктивних механізмів в педагогічному
процесі може бути здійснена ще в роки
навчання майбутніх викладачив та педагогів
у вузі за допомогою спеціального навчання
та тренінгу по формуванню продуктивних
способів вирішення педагогічних конфліктних
ситуацій.
Варто мати на увазі, що в процесі
розвитку конфлікту діапазон причин може
розширюватися, і нові причини, що з’являються,
можуть здійснювати істотний вплив. Тому
розробка стратегій вирішення конфлікту
проводиться з урахуванням можливих моделей
вирішення та загальних і спеціальних
принципів керування конфліктом. У залежності
від конкретної ситуації, виду конфлікту,
рівня його розвитку і ступеня інтенсивності,
передбачаються різні стратегії. Якщо
завершення конфлікту передбачається
здійснити у виді моделі «поразка», «виграш-програш»,
то розробляється стратегія усунення
однієї зі сторін шляхом доведення боротьби
до переможного кінця. У ситуації, коли
можлива модель «перемога-перемога»,
«виграш-виграш», «взаємний виграш», проробляється
стратегія вирішення конфлікту шляхом
взаємної трансформації сторін і на основі
цього – обопільного примирення. Послаблення
конфлікту, його трансформація, поступове
загасання – такі моменти асиметричного
рішення конфлікту.
Нарешті, у ситуації, за якої
жодна із сторін не може вибороти перемогу,
а обидві його програють, виявляється
доцільною стратегія придушення конфлікту,
механічного його усунення.