Поняття конфлікту в соціальній роботі

У стратегії “відхід”, “поступки” наголошується поєднання прагнення соціального педагога вирішити конфлікт на основі етичних норм і правил поведінки і прояву його авторитарних намірів при домінуванні етичної поведінки соціального педагога. Стратегія “компроміс” відрізняється етичною спрямованістю на інтереси і соціального педагога і учня. Наступна стратегія “співпраця” характеризується вищим рівнем такої спрямованості. Тому ці дві стратегії можна вважати етично витриманими.

Співпраця.

Ця стратегія будується не тільки на основі інтересів, але й визнанні цінності міжособистісних відносин.

При аналізі стратегії співпраці в конфліктній взаємодії слід враховувати деякі обставини:

• особливе місце у виборі цієї стратегії займає предмет конфлікту. Якщо він має життєво важливе значення для одного або обох суб’єктів конфліктної взаємодії, то про співпрацю не може бути й мови. У цьому випадку можливий лише вибір боротьби, суперництво. Співпраця можлива лише у тому випадку, коли складний предмет конфлікту допускає маневр інтересів соціального педагога і учня, забезпечуючи їх здійснення в рамках проблеми, що виникла, і розвиток подій у сприятливому напрямку;

• стратегія співпраці включає всі інші стратегії (відхід, поступка, компроміс, протиборство). При цьому інші стратегії в складному процесі співпраці відіграють залежну роль, вони більшою мірою виступають психологічними чинниками розвитку взаємин між соціальним педагогом і учнем. Наприклад, протиборство може бути використане соціальним педагогом як демонстрація своєї принципової Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають тактиками дії, є:

• раціональне переконання – використання фактів і логіки для підтвердження соціальним педагогом своєї позиції і переконання учня;

• тиск – вимоги, накази, погрози (“Якщо ви не зробите цього, то я покараю вас”);

• апеляція до влади, санкції – використання стягнень і нагороджень;

• доброзичливе звернення, підлабузнювання – створення в учня уявлення про наявність у нього привабливих якостей;

• коаліційна – прохання про підтримку, союз;

• висновок операцій – взаємний обмін благами, обіцянки певних нагород або у відповідь послуг (загальний сенс їх наступний: “Якщо ти поступиш даним чином, то отримаєш від мене...”);

• введення учня в стан хвилювання, деякої сплутаності, управління його увагою, створення ефекту несподіванки;

• зобов’язання, що не відміняються, – соціальний педагог здійснює певні дії до тих пір, поки його умови не будуть прийняті.

Тактики можуть бути “м’якими” і “жорсткими”. М’якою вважається така тактика, наслідки використання якої для опонента приємні або нейтральні: підлабузнювання, раціональне переконання; жорсткою – тактика, що викликає або може викликати неприємні наслідки для учня, – тиск.

Способи вирішення конфлікту соціального педагога з учнями

1. Найбільш простим способом вирішення конфлікту є прояв ніжності соціального педагога до учня. Ніжністю легко вдається розрядити обстановку, зняти напругу, погасити агресію та інші несприятливі прояви психіки. Наприклад, після чергового зауваження на адресу учня з його боку звучить роздратована репліка, що всі до нього прискіпуються. Проявом ніжності соціальному педагогові вдається зняти цей стан дитини: “Не знаю, як інші, а в мене завжди так виходить – кого сильніше люблю, тому більше від мене дістається. Ти вже пробач мені, будь ласка...”.

2. Таким же легким способом вирішення конфлікту, але витонченішим, тому що вимагає чуття, майстерності й віртуозності, є використання гумору. Обмеження, які тут існують, пов’язані з тим, що жарт повинен бути доступним дитині й не образливим для нього. Усмішка, сміх вмить розгонять агресію, роздратування, смуток, заряджаючи учня бадьорістю, радістю, хорошим настроєм. Гумор обеззброює дітей і знімає конфлікт.

3. Компроміс. Хоча багато педагогів і психологів уважають компроміс лише засобом управління конфліктом, вчителі-практики використовують його як ефективну і найбільш поширену форму вирішення конфлікту. Під компромісом розуміється взаємна обопільна поступка соціального педагога і учня на основі угоди між ними. Використовуючи цей спосіб, соціальний педагог не тільки вирішує конфлікт, але й підвищує самооцінку учня, оскільки апелює до його достоїнств, запрошуючи до сумісного пошуку виходу з ситуації, що склалася. Прийоми компромісу можуть бути різні: оголошення достоїнств дитини (“Знаючи твою справедливість...”, “Покладаючись на твою любов до істини...”); запрошення до сумісного обговорення проблеми (“Я звертаюся до тебе за порадою...”); вільна дискусія; ухвалення рішення і його здійснення.

4. В окремих випадках для вирішення конфлікту використовується соціальним педагогом спосіб третейського суду. Суть його полягає в тому, що сторони, які конфліктують, звертаються за порадою до третьої, незалежної особи. У дещо збоченому вигляді цей спосіб використовується соціальним педагогом досить широко: з якоїсь невідомої причини цією незалежною особою в більшості випадків вважається директор або завуч. При виникненні конфлікту учня, що провинився, педагог без розмов веде до представника адміністрації школи, знімаючи з себе відповідальність за долю цієї дитини. Конфлікт же в цьому випадку зазвичай не вирішується, адміністративна дія не знімає суперечностей, що виникли між соціальним педагогом і учнем. Третьою незалежною особою (або групою осіб) повинна стати людина, якій право “судити” делегується дітьми. До складу третейського суду можуть увійти учні, педагоги, батьки, представники громадськості, але всі вони повинні бути добре знайомі дітям і користуватися їх довірою.

5. Вирішення конфлікту іноді здійснюється шляхом обопільного аналізу конфлікту. Реалізовуючи цей спосіб, соціальний педагог повинен поклопотатися про створення сприятливої, доброзичливої атмосфери, інакше аналіз може перетворитися на розбирання поведінки учня. Проте не слід уважати, що аналіз вирішить всі проблеми у взаєминах. Його проведення лише знизить число помилок, які допускає соціальний педагог, негайно застосовуючи заходи в ході конфлікту. Такий аналіз є лише основою для вироблення рішення. Аналіз допомагає соціальному педагогові уникнути суб’єктивізму в оцінці поведінки учня, дає можливість побачити позитивне у вчинках важкого учня і негативне в поведінці зразкового і тим самим правильно вирішити конфлікт.

6. Ухилення має на увазі, що соціальний педагог прагне уникнути конфлікту. Один із способів вирішення конфлікту – не потрапляти в ситуації, які провокують виникнення суперечностей, не вступати в обговорення питань, здатних викликати розбіжності. Тоді не доведеться приходити в збуджений стан, нехай навіть і займаючись вирішенням проблеми.

7. Згладжування характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, що доброзичливі відносини, що склалися з учнем у конфліктній ситуації, важливіші. Соціальний педагог прагне не випустити назовні ознаки конфлікту й запеклості, апелюючи до потреби в солідарності. На жаль, зовсім забуває про проблему, що лежить в основі конфлікту. Можна погасити прагнення до конфлікту в учня, повторюючи: “Це не має великого значення. Подумай про те хороше, що виявилося тут сьогодні”. У результаті може наступити мир, гармонія, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть усередині і накопичуються. Стає очевидним загальний неспокій, росте вірогідність того, що кінець кінцем відбудеться вибух. Наступний спосіб вирішення конфлікту не можна віднести до етичних способів ліквідації конфлікту, оскільки в його основі лежить придушення особистості учня.

8. Примушення. У рамках цього способу превалюють спроби соціального педагога змусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Він намагається це зробити, не цікавлячись думкою учня. Педагог, що використовує такий стиль, зазвичай поводиться агресивно, і для впливу на інших використовує владу шляхом примушення. Конфлікт можна узяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, пригнічуючи учня, вириваючи у нього поступку по праву начальника. Недолік цього способу вирішення конфлікту полягає в тому, що він пригнічує ініціативу учня,створює велику вірогідність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору. Він може викликати обурення учня і стати причиною іншого, більш руйнівного конфлікту.

9. Вирішення проблеми. Цей спосіб – визнання відмінності в думках і готовності соціального педагога ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Соціальний педагог, що користується таким стилем, не прагне добитися своєї мети за рахунок інших, а швидше шукає якнайкращий варіант вирішення конфліктної ситуації. Розбіжність в поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей є свої уявлення – що правильно, а що – ні. Емоції можна усунути лише шляхом прямих діалогів з учнем, що маєвідмінний від соціального педагога погляд. Глибокийаналіз і вирішення конфлікту можливі, тільки для цього потрібна зрілість і мистецтво роботи з людьми. Така конструктивність у вирішенні конфлікту (шляхом вирішення проблеми) сприяє створенню атмосфери щирості, такої необхідної для успіху вирішення конфлікту.

Таким чином, у складних ситуаціях, де різноманітність підходів і точна інформація є істотними для прийняття здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати і управляти конфліктною ситуацією, використовуючи стиль вирішення проблеми.

Одним з важливих компонентів етичної культури соціального педагога є комунікативна толерантність. Саме її наявність, рівень сформованості у соціального педагога визначає: чи перетвориться конфліктна ситуація в конфлікт; якими способами буде вирішений конфлікт, якщо він вже розгорівся.

Розділ 2. Види конфліктів та їх прояви в практиці соціальної роботи

1. Класифікація конфліктів та причини їх виникнення

У практичній роботі постійно виникає необхідність у виборі методів впливу на конфліктні ситуації або для управління ними. Ефективність вибору залежатиме від виду конфлікту, а для цього необхідно правильно визначити, до якого з них він відноситься.

Різноманітність класифікацій конфліктів різних авторів визначається критеріями, які вони вибирають. Найбільш традиційним способом розподілу конфліктів на види можна вважати виділення предмета конфлікту. Наявність різноманітних причин конфліктів в суспільному житті пояснює таку кількість класифікацій. Перспективною можна вважати методику російського соціолога А. Здравомислова, який класифікує конфлікти виходячи з того, хто є конфліктуючими сторонами: міжіндивідуальні конфлікти, міжгрупові конфлікти, які він поділяє на: а) групи інтересів; б) етнонаціонального характеру; в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур.

Діючими методами можна вважати і такі класифікації, як: класифікація щодо способу його вирішення - насильницький та ненасильницький; щодо природи виникнення - політичні, соціальні, економічні; щодо рівня його прояву - відкритий та закритий; щодо напрямку діяльності - горизонтальний та вертикальний; залежно від можливих функцій конфлікту - функціональний та дисфункціональний; залежно від потреб, через які він виник, - інтереси, погляди.

Більш серйозного дослідження потребує така класифікація конфлікту, де за критерій береться кількість задіяних в конфлікті. Виходячи з цього критерію можна виділити такі види конфлікту:

♦ внутрішньоособисті конфлікти;

♦ міжособисті конфлікти;

♦ міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою. Отже, розглянемо детальніше викладений вище спосіб класифікації видів конфлікту.

Внутрішньоособистий конфлікт представляє собою стан структури особистості, коли в ній одночасно присутні суперечливі та взаємновиключаючі мотиви, потреби та інтереси, ціннісні орієнтири, з якими вона в даний момент не в змозі самостійно справитися, виділити для себе пріоритет поводження. Порівняння вибору визначається балансом бажань та можливостями, необхідністю та потребою.