Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Апреля 2014 в 21:42, курсовая работа
Дошкільний вік виступає початковим етапом формування суб’єкта діяльності, спілкування та пізнання. Значення періоду від народження до вступу в школу полягає в набутті вихідних людських знань і умінь, психічних якостей і властивостей, необхідних людині для життя в суспільстві. Проблема виховання культури поведінки дошкільників та молодших школярів розглядалася у працях Л. Артемової, А. Богуша, В. Білоусової, О. Богданової, Н. Вітковської, Л. Грибової, Л. Одинцова, Л. Островської, С. Петеріної та ін.
Нині у свідомості вже намітився узагальнений образ людини, відповідної вимогам ХХІ століття. Це фізично здорова, освічена та творча людина, яка здатна до ціленаправленої громадської праці, будівництва власного життя, сфери проживання і спілкування, відповідно до основних моральних принципів.
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти виховання дітей дошкільного віку
1.1 Вивчення проблеми виховання дітей дошкільного віку в історико-педагогічному досвіді.
1.2 Проблема виховання дітей дошкільного віку – як психолого-педагогічна проблема. Теоретико-педагогічні аспекти.
1.3 Зміст виховання дітей дошкільного віку. Охарактеризувати технологію виховання культури поведінки дітей дошкільного віку.
Розділ ІІ. Особливості виховання культури поведінки дітей старшого дошкільного віку.
2.1 Діяльність ДНЗ щодо форми культури поведінки дітей старшого дошкільного віку.
2.2 Роль сім’ї у формуванні культури поведінки дітей старшого дошкільного віку.
2.3 Взаємодія ДНЗ і сім’ї як умова виховання культури поведінки дітей.
Виховання культури особистості багато в чому лягає на плечі батьків. Саме відносини в родині дають можливість дітям розкрити ті культурні знання, які вони отримали в дитячому саду. Органічна узгодженість у роботі дитячого садка і сім'ї - це найважливіший принцип повноцінного виховання дітей. Ось чому одна з найперших обов'язків педагога всіляко сприяти підвищенню педагогічної культури батьків, чиї діти не відвідують ДНЗ, адже їм доведеться самим закладати основи культурної поведінки.
Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції у вихованні дітей старшого дошкільного віку. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції:
— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;
— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку;
— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;
— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості дитини;
— функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;
— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.
Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.
Важливим завданням виховання, яке покладається нині на сім’ю, є соціалізація дитини. На думку Л. Артемової, сім’я є першим учителем гуманного ставлення до людей, норм поведінки у товаристві, правил бережного ставлення до природи, вимоги щодо користування предметами побуту тощо [1]. Ш. Зауш-Гордон вказує на те, що сім’я є першим соціальним простором, у якому кожен індивід отримує досвід своєї суб’єктивності. Для дитини вона є базою, центром, фундаментом усіх інших соціальних зв’язків, які їй доведеться налагоджувати і створювати у своєму подальшому житті [20].
Перший досвід спілкування в сім’ї для дитини є тим підґрунтям, на якому будуватимуться її взаємини з людським оточенням, спочатку з найближчим, а з часом і з далеким. Від нього залежить характер адаптації дитини до життя поза сім’єю. В. Сухомлинський вважав, що в дитинстві людина повинна пройти школу виховання добрих почуттів, основними вихователями якої повинні бути батьки. Він вказував на те, що вирішальним прикладом етики, людяності для дітей змалку є взаємини батька і матері, які дитина всотує з колиски і які стають для неї прикладом для наслідування або ж трагедією дитинства, що в подальшому відобразиться на всьому житті. Батьки повинні мудро любити дітей, розуміти їх душі та відчувати серця, чітко визначати їх потреби і можливості, проявляти розумну вимогливість до їхньої поведінки, навчання, розвитку [16].
У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.
Універсальний, постійний виховний вплив сім'ї на дітей дошкільного віку є наслідком дії таких чинників [9]:
Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.
Закладені в дитинстві основи культури поведінки за допомогою вмілого використання педагогом напрямків у роботі і методів щодо формування культури поведінки дошкільнят багато в чому визначають формування майбутньої особистості дитини.
У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх.
Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.
До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать: рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності); забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я; кількість і склад (структура) сім'ї.
Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є: громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей; загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї; місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах; педагогічна культура батьків. Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості.
За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася.
Відчуття старшим дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.
Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях. Труднощі виховання дітей у таких сім'ях полягають у: нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини; не сформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують тощо.
Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють її дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.
Взаємини, тактику виховання дітей у сім'ї можна віднести до одного з таких типів [8]:
Диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;
Опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;
Мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;
Співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах.
2.3 Взаємодія ДНЗ і сім’ї як умова виховання культури поведінки дітей
Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:
1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.
2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.
3. Індивідуалізація
Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними.
До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.
Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).
Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.
Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.
Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, відеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця), фотографіями дітей, виставками їхніх робіт.
Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; «домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.
Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).
Информация о работе Особливості виховання культури поведінки дітей старшого дошкільного віку