Особливості виховання культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

С. Петеріна, досліджуючи сутність поняття “культура поведінки дошкільника”, визначає його як сукупність корисних для суспільства стійких форм повсякденної поведінки дитини у побуті, спілкуванні, у різних видах діяльності [12]. Під культурою поведінки дітей 6 - 7-го років життя М. А. Федорова розуміє сукупність способів самоорганізації їх діяльності відповідно до морально-етичних вимог суспільства шляхом зіставлення власних «етичних інстанцій» із соціальними очікуваннями рідних, старших, однолітків. Дослідниця розглядає виховання культури поведінки дитини як процес засвоєння нею знань про норми і правила культурної поведінки, накопичення практичного досвіду соціальної поведінки, емоційного переживання міжособистісних взаємин.

Науковці у структурі поняття “культура поведінки дітей 6 - 7-го років життя”, виділяють емоційно-почуттєвий, ціннісно-мотиваційний, когнітивний і праксичний компоненти. Саме розгляд змісту цих компонентів допоможе у попередженні негативних проявів у поведінці дошкільників.

Аналізуючи сутність емоційно-почуттєвого компоненту культури поведінки дошкільників, М. А. Федорова вказує, що її складають:

• емоційна сприйнятливість;
• сформованість етичних, моральних почуттів (провини, сорому, совісті, відповідальності);
• здатність до емпатії;
• наявність емоційно-позитивного ставлення до зразків поведінки, до довкілля, людей, себе.

Ґрунтуючись на положеннях психологічної науки (І. Бех, Л. Виготський, С. Рубінштейн) про роль емоцій у адекватній взаємодії особистості з навколишнім середовищем та визнання їх як головного механізму внутрішньої регуляції її поведінки, треба зауважити, що емоційно-почуттєвий розвиток є одним з найважливіших компонентів процесу формування культури поведінки дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, оскільки на 6 - 7-му роках життя дитини емоції стають «розумними», передбачуваними; дитина оволодіває емоційними оцінними еталонами, що відповідають моральним нормам. Тобто основу моральності особистості становлять соціальні емоції і почуття, які в подальшому й визначатимуть її поведінку [3; 5; 13]. За результатами досліджень Т. Федорченко, не сформованість соціальних емоцій і почуттів дітей у переддошкільному віці зумовлює порушення їх афективної сфери за типами психічної неврівноваженості та відповідні відхилення поведінки: нездатність гальмувати свої бажання, підкорятися вимогам дисципліни. Оскільки в сучасних ДНЗ нараховується близько шести відсотків таких дітей, для означення їх поведінки фахівці застосовують термін «синдром психічної неврівноваженості», який засвідчує відсутність сформованості власної лінії поведінки дитини через її підвищену навіюваність, схильність керуватися у вчинках емоціями задоволення, нездатністю до вольового зусилля [18].

На формування культури поведінки впливає розвиток самосвідомості, що відображається в Я-концепції особистості - відносно стійкої системи уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує взаємини з оточенням і ставиться до себе. Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка особистості, що виступає провідним механізмом саморегулювання поведінки. Особливістю самооцінки старших дошкільників є те, що вона не логічна, а емоційна. Через це уявлення про себе є не об’єктивним, а емоційно-позитивним або емоційно-негативним. Оскільки у дітей цього віку спостерігається схильність до емоційних узагальнень, то дошкільники, у яких сформована позитивна самооцінка, автоматично привласнюють собі й інші позитивні якості та властивості. Тому природно, що уявлення про себе можуть впливати на відповідну лінію поведінки дитини.

Таким чином, формування знань про норми поведінки, формування соціальних понять, розвиток Я-концепції сприяють втіленню моральної свідомості в поведінку дитини. Реалістичність уявлень дитини про себе сприяє свідомій організації власної поведінки, а навички культурної поведінки відповідно зміцнюються, усталюються та стабілізуються.

Психологічною наукою доведено, що основу мотиваційної сфери особистості становлять зумовлені рівнем соціокультурного розвитку суспільства потреби (Б. Ломов, С. Рубінштейн) [13].

3. Зміст виховання дітей дошкільного віку. Охарактеризувати технологію виховання культури поведінки дітей дошкільного віку.

Плануючи виховну роботу, педагог повинен враховувати всі особливості кожної вікової категорії окремо, із врахуванням психологічних та фізичних особливостей дітей в групах дошкільного закладу.

Перша молодша група. Одна з задач виховання дітей I молодшої групи – формування в них передумов морального поводження і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володіють різними навичками і тільки починають звикати до нового для них оточення. Звідси – особливе значення в роботі з малятами здобуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Насамперед, педагогу необхідно домогтися довіри дитини, тому що вирішальним методом виховання малят служить безпосереднє спілкування з ними вихователя.

Дитина молодшої групи особливо потребує постійні контакти з дорослими. Від того, як вони складуться, і будуть розвиватися стосунки дитини з дорослими, багато в чому залежить його взаємини і культура поведінки при контактах з більш широким колом людей.

Створення передумов культурної поведінки малої дитини ведеться за кількома напрямами. Одне з них – формування вміння грати і займатися, гуляти і приймати їжу, спати під час тихої години, вдягатися й умиватися разом із групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі. При цьому у дітей розвивається почуття колективізму. Не менш важливо прищепити інтерес до трудової діяльності дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню.

Виховання дбайливого ставлення до іграшок і речей, вміння переборювати невеликі труднощі і доводити справу до кінця, почуття подяки за турботу, слухняність і почуття симпатії, дружелюбність до дітей і дорослих – все це основні програмні напрями педагогічної роботи вихователя в I молодшій групі дитячого садку.

Важливою задачею в роботі з дітьми I молодшої групи дитячого саду є виховання культурно-гігієнічних навичок – охайності, акуратності в побуті, навичок культури їжі, як невід'ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині освоєння нових навичок, необхідно робити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. І робити це треба педагогічно тонко, ненав'язливо. При цьому вихователю важливо враховувати вікову особливість дітей третього року життя – прагнення до самостійності.

Повторюючи багаторазово в різних режимах такі дії, як самостійне вдягання, причісування і т.д. доставляють дитині радість; діти освоюють, що і, як і в якій послідовності треба робити.

Для більш легкого оволодіння визначеними навичками пов'язаними з його засвоєнням, дії членують на кілька операцій.

Треба пам'ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: в міру оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати. Іншими словами, малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь включається в гру і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи, таким чином, прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Насамперед, варто запам'ятати: на початковому етапі засвоєння навички квапити дітей ні в якому разі не можна, треба дати їм можливість спокійно виконувати освоювані дії. Подібна обстановка дозволить зберегти в них позитивно-емоційний настрій. Потрібно вміло спрямувати зусилля дітей на більш цілеспрямовані дії. Для цього ефективні, наприклад, непрямі прийоми попереджувального заохочення.

Інший, також дуже ефективний спосіб – використання ігор. При задоволенні інтересу дитини до нових для неї дій, при кількаразовому їхньому виконанні, навичка стає міцною. Для зміцнення навички варто також використовувати заохочення малят за вдало виконане завдання.

Характер оцінки дій і вчинків змінюється відповідно до рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо на початку зусилля дітей постійно заохочуються й оцінюються позитивно, то надалі треба ставитися, як до належного явища, оцінювати тільки якість дій.

Виховання моральних звичок здійснюється в процесі постійного ускладнення взаємин дітей один з одним, у процесі їхнього росту і розвитку. Педагогу важливо бачити, як відбувається моральний розвиток кожної дитини, як змінюються прояви його стосунків до однолітків, до правил суспільної поведінки. Для цього він гнучко і цілеспрямовано пропонує різні життєві ситуації, заохочує і доброзичливе відношення дітей до однолітків. Крім того, створює різні ситуації, як для виявлення рівня морального розвитку, так і для формування досвіду доброзичливих проявів, що охоплюють різні боки життя дітей – ігрове, трудове, навчальне [14].

Для засвоєння дітьми більш важких правил культурної поведінки доцільно використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценівки. Вони допомагають вихователю визначити рівень оволодіння навичками кожної дитини групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог у необхідній послідовності, але і пов'язати ці вимоги з конкретними вчинками малят, це дає можливість закріпити позитивне ставлення до їх виконання в повсякденному житті.

Проводяться такі ігри в першій і в другій половині дня. Наприклад, гра-заняття «Ми умиваємося» можна проводити після денного сну, безпосередньо перед умиванням. Тривалість ігор-занять визначається їхніми задачами і змістом. Місцем проведення заняття можуть бути група, умивальна, роздягальна.

Ігри-заняття та ігри-вправи краще проводити з підгрупами дітей 10-12 осіб, тому що робота з усією групою не дасть бажаного результату: малята відволікаються, вони ще не вміють слухати мову вихователя.

З огляду на особливості в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку, заняттям варто додавати максимальну значимість, що забезпечує гарну активність малят. Інтерес їх підсилюється, коли в іграх-заняттях бере участь дитина старшої групи, показує безпосередньо саму дію (одягання, умивання) чи приклади ввічливого звернення.

Показані й засвоєні на заняттях дії в результаті постійних вправ у повсякденній діяльності переростають у стійкі навички культурної поведінки. Надалі ці навички діти починають використовувати в найрізноманітніших ситуаціях.

Ігрові прийоми, що використовує вихователь, викликає у малят позитивні емоції, забезпечує більш високу сприйнятливість дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав'язливо виробляє інтелектуально-емоційне ставлення дітей до конкретних правил суспільного поводження, закріплює їх у досвіді, спонукає малят до доброзичливих дій. При цьому процес виховання виходить дуже природним, дитина не відчуває себе його об'єктом [17].

Для оволодіння малятами прийомів одягання, в гру можна включити і ляльок. У групі обов'язково повинна бути велика лялька з підбором одягу. Наприклад, улюблений малятами ведмедик. Надягаючи на нього сорочку і штанці, шапку, діти швидше навчаться вдягатися самі.

З першого дня вихователь попереджає батьків, щоб на одязі дітей були пришиті петельки, за які він може вішати його у свою шафу. Це полегшить формування навички акуратно містити одяг.

Ігри-заняття органічно вписуються в такі розділи виховної роботи як, «Розширення навколишнього орієнтування і розвиток мови», «Ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мови». Проводяться вони раз на місяць.

Плануючи зміст морально спрямованих ігор-занять, вихователь ґрунтується на своїх спостереженнях за дітьми. Просліджуючи зміни в розвитку поведінки дітей, він коректує зміст ігор-занять з урахуванням конкретних умов і можливостей дітей.

Друга молодша група. З переходом у цю групу програмні вимоги до виховання в них навичок культури поведінки, планування виховного процесу, ускладнюються.

У дітей на четвертому році життя продовжують формуватися самостійність, уміння переборювати невеликі труднощі. Виникають складні вимоги до виконання дій у ході режимних процесів, дбайливому ставленню до іграшок, до праці старших. Вихователь велику увага повинен приділяти формуванню у дітей і виконанню ними правил увічливого звернення, організованого поводження в дитячому саду, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей, як чуйність, уважність, люб'язність, тактовність, що допоможуть дитині бачити і розрізняти стан людини.

Великі можливості для виховання культури поведінки представляє вечір. Цей час особливий для довірчого спілкування вихователя з дітьми. Безпосереднє спілкування з вихователем сприяє зміцненню прихильності, довіри до нього дитини – найважливішої умови морального виховання. На вечірні часи також можуть бути заплановані інсценівки нескладних сюжетів за допомогою іграшок. Зміст таких сценок педагог черпає зі спостережень, діти з інтересом сприймають сценки зі свого життя.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє трохи ускладнити програмні вимоги до морально спрямованих ігор-занять, іграм-вправам, інсценівкам. Тепер вони будуються так, щоб кожна наступна вправа спиралася на набутий раніше досвід дітей. Тим самим забезпечується більш швидке і міцне засвоєння навички.

Принципом проведення ігор стає більш широкий, комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надання їм можливості вправлятися в здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям надається усе більше самостійності, минаючи показ дій, створюється можливість для самостійних вправ культурної поведінки [4].