Особливості виховання культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба поводитися, і конкретною поведінкою дитини, варто широко використовувати вправи ігрового характеру. Дітей дуже захоплюють, наприклад, гри-вправи на закріплення правил етикету в спілкуванні з навколишніми дорослими і дітьми, у яких використовуються ляльковий театр, іграшки, гумористичні картинки, слайди, уривки з діафільмів і т.п.

Поступово ігрові вправи і завдання ускладнюються, демонструють дії в комплексі. Такі вправи дозволяють узагальнити окремі дії, показати дітям у комплексі, наприклад, процес умивання. У них виникає активний інтерес, вони називають частини, які варто мити і т.п.

Гри-вправи «Кожній речі – своє місце» - виховує акуратність, навички підтримувати порядок. Після проведення таких ігор, занять і вправ на тему «Підтримки порядку» діти швидше зауважують безладдя.

Поступово вихователь вносить в ігрові куточки нові атрибути, що дозволяють розвивати зміст ігор відповідно до набутих навичок культурної поведінки. Наприклад, у грі-вправі «Лялька Таня застудилася» дітям були показані способи правильного користування носовою хусткою. Потім вихователь уклав чисті хусточки лялькам у кишеню. Діти з задоволенням грають з «хворими» ляльками й у результаті через 2-3 тижні здебільшого опановують навички правильного користування носовою хусткою і т.д.

Середня група. Минув ще рік. Діти підросли, опанували ряд навичок культурної поведінки. А тим часом робота педагога по вихованню у дітей навичок культурної поведінки значно ускладнюється і розширюється.

Діти п'ятого року життя спостережливі, допитливі, активні. Їхні інтереси стають різнобічними. Збільшується обсяг знань, розширюються можливості ознайомлення дітей з явищами суспільного життя. Предметом дитячої уваги стає праця дорослих, їхні взаємостосунки в процесі праці, яскраві, помітні події в найближчому оточенні, вдома. І атмосфера життя в дитячому садку здобуває для формування моральних почуттів і якостей особливе значення.

Сполучення управління самостійної практичної повсякденної діяльності дітей у дитячому садку і вдома із залученням їхньої уваги до праці дорослих, суспільному значенню цієї праці, сприяє успішному розширенню задач виховання поваги до дорослих, культури спілкування з ними. Ця область виховної діяльності вимагає організації уваги дітей до дорослих, з якими вони щодня спілкуються. Адже саме через близьких найчастіше прослідковується життя дітей, вони не отримують турботи від дорослих. Щоб цього не відбулося, потрібно навчити дітей бачити, розуміти й оцінювати працю дорослих, їхні позитивні дії і відносини. Гарний спосіб для цього – правильне відображення таких дій у заняттях і іграх. Два-три морально спрямовані заняття можна присвятити протягом року спеціально повазі до навколишніх дорослих, насамперед до батьків, педагогів, няньок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Особливості виховання культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

2.1 Діяльність ДНЗ щодо формування культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

Навчально-дисциплінарна модель організації навчально-виховного процесу в ДНЗ йде в минуле. Суспільство вимагає від дошкільної освіти формування творчої особистості, здатної самостійно мислити й приймати нестандартні рішення. Тільки в атмосфері доброзичливості, взаєморозуміння, взаємоповаги між дитиною і дорослим можна виховати компетентну особистість. Особистісно орієнтована педагогіка переконує нас не позбавляти дитину емоційного благополуччя дитинства та її індивідуальної активності, що  вимагає змін у дошкільній педагогіці Кузьменко В. Індивідуальність в освітньому процесі ДНЗ [6].

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" підкреслює, що із звичайного транслятора інформації, проголошувача готових для засвоєння та відтворення дитиною істин і зразків, зорієнтованого на "стандартизацію" особистості, "всебічність", "селекцію", педагог має перетворитися на реформатора всього життя дитини, "соціального архітектора", здатного так організувати життєдіяльність особистості, щоб вона "знайшла саму себе", визначила своє місце серед інших, набула індивідуального досвіду життя, володіла реалістичною картиною сучасного світу (в межах доступних маленькій дитині) [2, с. 287].

Сучасна дійсність нашого суспільства, що характеризується різкою тенденцією до збільшення різноманітних негативних проявів у поведінці дітей, потребує педагога-новатора, здатного вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення, винаходити щось корисне, замінювати віджиле новим. Такий педагог – умілий та об’єктивний експерт: він терпляче спостерігає за дітьми, вивчає та уточнює для себе типові прояви кожного, уважно аналізує факти, з’ясовує їх причини, ознайомлюється з обставинами, виробляє виважені судження та об’єктивні оцінки, вміє використовувати кращий досвід педагогів минулого, переосмислювати його.

О. Кононко наголошує на тому, що реалізація на практиці гуманістичної парадигми дошкільної освіти неможлива без педагогічної компетентності вихователя. Основними її складниками є професійна та особистісна зрілість педагога [2, с. 288].

У формуванні культури поведінки вихователь зобов'язаний постійно удосконалювати свою педагогічну майстерність, шукати підходи до дитячого розуму і серця, бути для дітей зразком, прикладом для наслідування. Тому в ДНЗ ведеться методична робота - творчий і комплексний процес, в якому здійснюється практичне навчання вихователів методам і прийомам роботи з дітьми з формування культури поведінки.

Процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і глибоке застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Це такі методи як: введення правил культури поведінки; вправи на їх закріплення; оцінка вчинків дітей; етичні бесіди, читання художньої літератури; бесіди з художнім творам; гри; позитивний приклад для дітей; екскурсії; перегляд лялькових вистав і інсценівок; заняття.

 Згідно з Базовою програмою, професійна зрілість означає психолого-педагогічну підготовленість педагога, його методологічну та методичну грамотність, педагогічну майстерність та практичний досвід роботи з дітьми дошкільного віку.

Слід розглянути кожен з перелічених аспектів професійної зрілості.

Психолого-педагогічна підготовленість передбачає:

• наявність відповідної освіти;

• психологічну та педагогічну грамотність (знання основ сучасної педагогічної та вікової психології, дошкільної педагогіки);

• орієнтування в сучасних тенденціях розвитку освіти взагалі, дошкільної зокрема;

• уміння організовувати педагогічну діяльність на нових засадах, створювати інноваційне середовище;

• знання правових основ і законодавчих актів у сфері дошкільної освіти.

Методологічна та методична грамотність включає:

• знання методології гуманістичної парадигми дошкільної освіти;

• розуміння та прийняття основ гуманістичного підходу до дошкільної освіти;

• володіння основними методами гуманістичної педагогіки, вміння адекватно застосовувати їх;

• знання програмових завдань та методик виховання і навчання;

• відкритість інноваціям, здатність функціонувати як відкрита система, інтерес до нових освітніх проектів, уміння бачити переваги гуманістичного підходу;

• вміння добирати, варіювати, модифікувати (створювати) сучасні розвивальні, виховні та навчальні технології, що відповідають конкретним завданням та умовам;

• уміння висувати та перевіряти гіпотези, аналізувати та інтерпретувати дані своїх спостережень за дитиною, робити об'єктивні та обґрунтовані висновки.

Педагогічна майстерність включає:

• гуманістичні інтереси, цінності, ідеали;

• педагогічні здібності (гностичні – знання своїх власних особливостей та особливостей дитини; конструктивні – уміння планувати, проектувати, прогнозувати; організаторські – здатність налагоджувати, залучати, упорядковувати, дисциплінувати; комунікативні – уміння встановлювати, налагоджувати, гармонізувати взаємини та спільну діяльність; застосовувати словесні, мімічні та пантомімічні засоби; поєднувати ділове та особистісне спілкування; виявляти емпатію, увагу і повагу, слухати і чути, допомагати й підтримувати, адекватно виражати свою позицію виявляти гнучкість);

• здатність переосмислювати та використовувати традиційний педагогічний досвід, створювати інновації;

• турбота про якісну освіту, здатність реалізовувати інтегральний підхід у вихованні та навчанні, досягати високої продуктивності педагогічної діяльності;

• володіння сучасними розвивальними, виховними та навчальними  технологіями,  здатність "приміряти" кожну з них до конкретної життєвої ситуації, індивідуального життєвого досвіду та особливостей вихованців;

• здатність розробляти індивідуальні способи реалізації інновацій, виявляти мобільність, урізноманітнювати форми й способи активізації педагогічного процесу.

Практичний досвід передбачає:

• наявність у дорослого практики взаємодії з дошкільниками, досвіду роботи в сфері освіти;

• володіння досвідом використання гуманістично спрямованих методик виховання і навчання;

• наявність досвіду самостійної модернізації або створення авторських програм, технологій виховання та навчання дошкільника.

Особистісна зрілість передбачає сформованість у вихователя визначеної світоглядної позиції, педагогічної рефлексії (здатності аналізувати себе самого, співвідносити думку про себе з очікуваннями інших), потреби у самовдосконаленні. Особистісну зрілість педагога засвідчує його особистісна та соціальна компетентність.

 Особистісна компетентність  визначається комплексом особистісних  якостей та вмінь, зокрема:

• інтелектуальних (креативності, евристичності, здатності виділяти головне й другорядне, встановлювати закономірності, аналізувати, порівнювати, узагальнювати, бачити ситуацію з різних точок зору; розсудливості, виваженості);

• моральних (щирості, доброзичливості, чуйності, толерантності, відповідальності тощо);

• емоційних (врівноваженості, здатності стримувати імпульсивні емоції; позитивного самопочуття);

• вольових (наполегливості, самостійності, цілеспрямованості, витриманості тощо);

• перцептивних (спостережливості, сприйнятливості, вміння відчувати стан іншого та адекватно на нього реагувати);

• контрольно-оцінних (схильності до обґрунтованих та оптимістичних оцінок, здатності використовувати конструктивні, захисні, регулювальні, спрямувальні та такі, що раціоналізують та мобілізують і заспокоюють  судження) [11].

Соціальна компетентність педагога означає сформованість таких умінь:

• уміння поважати дошкільника (ставитися до нього як до цінності; визнавати за ним право на помилку; бачити його чесноти й досягнення; приймати таким, яким він є; вірити в його можливості; визнавати право бути самим собою, поводитися самостійно, мати свою точку зору, власні таємниці, проявляти творчість; не принижувати його гідності);

• уміння розуміти вихованця (орієнтуватися в його сильних і слабких сторонах бачити сутнісне в ньому, мати уявлення про його натуру; відчувати його стан, настрій, прогнозувати ймовірну тактику поведінки; використовувати інтуїцію; виявляти проникливість, чуйність, щирість);

• уміння допомагати і підтримувати дитину (не просто давати їй поради або щось вирішувати за неї, а сприяти повноцінній життєдіяльності, створювати атмосферу безпеки й довіри спиратися на її сильні сторони,  підкреслювати   слабких, поступово ускладнювати завдання);

• уміння домовлятися, укладати з вихованцем угоду (запобігати конфліктам та з найменшими емоційними витратами розв’язувати їх, уникати загострень взаємин; підтримувати справедливі відносини; активно слухати дитину; сприяти рівноправним партнерським стосункам);

• уміння бути самим собою (зберігати свою індивідуальність, своєрідність; виявити принциповість у ситуаціях тиску; не намагатися бути, "як усі", мати своє особистісне та професійне обличчя).

Кононко О. зазначає, що особистість і професіонал, педагог має бути відкритим інноваціям, жити свідомим життям, не пришвидшувати штучно темп розвитку дошкільника, бути для нього оберегом, допомагати, а не ускладнювати його щоденне буття, поважати та брати до уваги об’єктивні закони психічного розвитку, орієнтуватися на норму як індивідуальну систему вимог і оцінок. Показниками ефективності педагогічної діяльності є конструктивність, послідовність, гнучкість, виваженість, позитивна емоційна забарвленість та результативність поведінки вихователя, бажання дитини відвідувати дошкільний заклад, шкільний заклад [2, с. 290–292].

 

2.2 Роль сім’ї у формуванні культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.