Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування творчої особистості учнів засобами мистецтва

     Детальніше зупинимось на деяких видах мистецтва, які перекликаються з навчальними предметами в школі, а саме музичне, образотворче, хореографічне мистецтва, трудове навчання, література.

     Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об'ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо. Розрізняють такі види скульптури: кругла скульптура, котру можна оглядати з різних сторін (статуя, група, статуетка, бюст) та рельєф - зображення на площині фону, котре може бути високим (горельєф) та низьким (барельєф); монументальна скульптура (пам'ятники, монументи) - пов'язана з архітектурним середовищем, що виражає значні суспільні ідеї; монументально-декоративна - вбрання архітектурних споруд та комплексів; станкова - призначена для інтер'єру і не прив'язана до певного архітектурного середовища; скульптура малих форм - маленькі фігурки, медальєрне мистецтво та різьба по каменю (гліптика).

     Живопис є видом образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Головними засобами виразності тут є колір, колорит (цілісна система співвідношення тонів та відтінків кольору), світлотінь, лінія. Ідея живописного твору конкретизується у темі та сюжеті і втілюється з допомогою композиції, малюнка та кольору. Живопис може бути поліхромним або ж монохромним (відтінками одного кольору - гризайль). Основними технічними різновидами живопису виступають: живопис маслом; живопис водяними фарбами по штукатурці - сирій (фреска) та сухій (а секко); темпера - на основі яєчної, рослинної та ін. емульсій; емаль - нанесене на металеву поверхню та закріплене обпаленням склоподібне кольорове покриття; енкаустика - живопис восковими розплавленими фарбами та ін. До різновидів живопису також відносять мозаїку, що використовує кольорове каміння, смальту (кольорове непрозоре скло) та вітраж, де використовується прозоре скло.

     Графіка - вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок та засновані на ньому друковані зображення (різні види гравюри - відбитки з пластин). Графіка використовує такі засоби виразності, як контурна лінія, силует, штрих, пляма, контраст білого (лист паперу) та чорного. З допомогою таких незначних засобів митець створює живу картину світу. Саме незавершеність, умовність зображення предмета, лаконізм - важливі засоби художньої виразності у графіці, які дозволяють створювати образно-виразні метафори, різко загострювати образ (графічна сатира та гротеск).

     Декоративне мистецтво - галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, художньо формують матеріальне середовище людини, вносячи в нього естетичне, ідейно-образне начало. Вирішуючи, як і архітектура, практичні та художні завдання, декоративне мистецтво належить одночасно до сфер створення матеріальних та духовних цінностей. Декоративне мистецтво поділяють на: монументально-декоративне - безпосередньо пов'язане з архітектурою (архітектурний декор, розписи, рельєфи, статуї, вітражі, мозаїки тощо); мистецтво оформлення (художнє оформлення свят, експозицій тощо); декоративно-прикладне - створення художніх виробів головним чином для побуту. У тісному зв'язку з декоративно-прикладним мистецтвом знаходиться дизайн - новий різновид естетичної діяльності, що виник у XX ст. і являє собою художньо-конструктивну діяльність по оформленню предметного світу людини (зокрема предметів масового попиту) на засадах раціональної доцільності та краси.

     Художня література, мистецтво слова - особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова. Літературу характеризують такі особливості: літературні образи позбавлені візуальної достовірності, література діє на фантазію, особливо активізує інтелект; через слово реальність освоюється в усій її багатоманітності, відкриваються широкі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, їх спілкування. Література поділяється на два основних типи (форми): поезію та художню прозу; також виділяють три роди літератури: 1) епос - зв'язну розповідь про суспільно-важливі події минулого, об'єктивовані від особистості оповідача; 2) лірику - де первинний не об'єкт, а суб'єкт висловлювання, його ставлення до зображуваного, зміст його внутрішнього життя; 3) драму, специфіку якої складає суцільний ланцюг висловлювань персонажів, орієнтація тексту на видовищну виразність.

     Музика - вид мистецтва, що виражає та відображає людське життя у звукових образах. Музика заснована на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживаннями і процесами зовнішнього світу. Музика - динамічне мистецтво, це поезія звуку. Найважливіші засоби виразності та елементи музики: ритм, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка та ін. Залежно від засобів, з допомогою яких відтворюється музика, розрізняють вокальну (для голосу), інструментальну, вокально-інструментальну музику. Виділяють також різні види музики: симфонічну, оперну, камерну тощо. Музика буває одноголосна (монодія) та багатоголосна (поліфонія). Основними жанрами вокальної музики виступають пісня, хор, гімн, романс, арія, опера. До жанрів інструментальної музики належать сюїта, соната, симфонія, концерт.

     Хореографія, танець - вид мистецтва, у якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі. Танець безпосередньо пов'язаний із музикою, утворюючи з нею єдиний музично-хореографічний образ. Музично-ритмічні виразні рухи людського тіла (доповнювані пантомімою, спеціальними костюмами та речами) дозволяють розкривати характери, почуття та думки людей. У танці особливо яскраво втілюється національний характер народу, дух епохи. Розрізняють танець побутовий (народний, бальний) та сценічний. У європейському мистецтві велика роль належить класичному танцю, система якого розроблена у XVII ст. у Франції. У XVI-XVII ст. спочатку в Італії, а потім у Франції на основі придворних танців створюється балет.

     Кожний вид мистецтва вносить щось особливе в естетичне освоєння світу. Немає головних і другорядних мистецтв, але в той чи інший період може набувати найбільшого значення якийсь один з видів мистецтва, який стає найбільш масовим і впливовим: наприклад, в епоху Відродження - живопис, сьогодні – телебачення, хореографія.

2.2. Сприйняття мистецтва молодшими школярами (По Б.Т. Лихачову)

     Взаємодія дитини і будь-якого виду мистецтва передусім починається з сприйняття. Особливостям сприйняття мистецтва дітьми і присвячене дане питання.

     Отже, твір мистецтва сягає своєї виховної, освітньої мети, коли воно безпосередньо сприйнято школярем, коли освоєна його ідейно-художня сутність. Дуже важливо приділяти особливу увагу саме процесу сприйняття художнього твору.

     Опрацювавши досвід педагога Б.Т. Лихачова, чітко розумієш, що він виробив свій підхід до цієї проблеми [9]. У своїй роботі Борис Тимофійович виділяє три важливі етапи сприйняття художнього твору школярем. До першого етапу освоєння художнього твору він відносить первинне сприйняття, первинне творче відтворення у свідомості художніх образів. Сутність цього етапу полягає в тому, що первинне сприйняття дітьми художнього твору необхідно продумувати. Він зауважив, що при первинному неорганізованому сприйнятті, дітьми, як правило часто упускається те, що здалося незрозумілим чи нецікавим, що пройшло повз їх увагу через брак життєвого досвіду чи кволість художньо-естетичного розвитку."У тому, повз чого пройшла дитина, нерідко залишається істотне й важливе, без чого неможливо відтворення цілісної картини художнього твору, його глибоке освоєння". З початку викладання мистецтва слід розвивати у дітей комплекс здібностей всебічного сприйняття творів, талант читача, глядача, слухача, талант співучасті у творчості.

     Первинне освоєння витвора мистецтва пред'являє специфічні вимоги до форм організації сприйняття. Б.Т. Лихачов приділяє особливе місце в своїй роботі питанням методики. [9]. «Найбільш ефективно перша зустріч дитини з твором мистецтва відбувається у формі вільного спілкування. Педагог попередньо зацікавлює дітей, вказує, на що звернути особливу увагу і спонукає до самостійної роботи. Таким чином, реалізується педагогічний принцип єдності організації колективної класної, позакласної, позашкільної та домашньої роботи .

     Позакласна і домашня робота з своїми вільними формами поступово стає органічною частиною уроків. З цією метою вчитель на уроці вчить дітей навичок прийоми самостійної роботи. На уроках привчають дітей до колективному прочитанню уривків, прослуховування дисків і стрічок із записом художнього читання, індивідуальним читання, до читання в особах і драматизації, колективним співом, перегляду фільмів, картин, діапозитивів, вистав і телепостановок. Все це дозволяє дітям відповідно до завдання вчителя приділяти серйозну увагу первинному сприйняттю поза уроку: індивідуальному і колективному читання в особах, спільним походам у кіно, перегляду і прослуховування теле-і радіопередач» .

     На цьому етапі Б.Т. Лихачов пропонує використовувати такі методи, які стимулюють дитячу діяльність із активним сприйняттям: зацікавлюють дітей сюжетом твору, художніми прийомами, які використовує автором. У процесі первинного сприйняття з метою формування у свідомості школярів яскравих образів, загальної картини твору він пропонує залучати історичний матеріал епохи, додаткові відомості про автора твору мистецтва, у процесі його створення.

     У межах позакласних та домашніх занять пропонується дати дітям завдання щодо відшуканню історичного матеріалу, що характеризує час, описане, зображене у творі. Виконання дослідницьких завдань зі збору фактів, що стосуються створення твору, обговорення з дітьми спірних місць у творі, незрозумілих ситуацій і термінів - всі ці прийоми активізують сприйняття, роблять його більш глибоким і повним, породжують стійкий інтерес, створюють реальну основу для подальшої роботи над твором.

     У педагогічній практиці пропонується приваблювати і досвід особистих відносин дитини. Давати, наприклад, творчі завдання щодо зіставленню, порівнянню переживань, що виникають в процесі слухання музичного твору, з переживаннями, психічними станами, що народжуються в життєвих ситуаціях.

     Другий етап розуміння мистецького твору школярами, Б.Т. Лихачов характеризує, як організацію процесу "отримання учителем зворотної інформації про глибину первинного засвоєння учнями матеріалу і водночас активністю духовного переживання дітьми впливу мистецтва". Сутність цього етапу полягає в тому, що вчителі надають дітям можливість творчого відтворення художнього твору або його частин у своєї діяльності, аби з'ясувати чи витвір мистецтва є духовним надбанням школяра.

     Він стверджує, що при вивченні літератури ніщо так не свідчить про рівень інтересу дитини і глибині первинного сприйняття, як читання їм напам'ять віршів, уривків прози, виразність і емоційність цього читання. Нехтування до заучування не тільки послаблює пам'ять дітей, але і, головне, збіднює їх духовно. На цьому етапі роботи по сприйняттю художнього твору величезну роль він відводить таким видам творчої діяльності, як твори з самостійними оцінками і аналізом і проведення вільних творчих обговорень і дискусій.

     На уроках образотворчого мистецтва і музики в якості додаткового завдання Д.Б. Лихачов радить використовувати словесний опис сюжету, оцінку композиції, засобів художньої виразності.

     На уроках літератури та музики такими додатковими завданнями можуть бути зображення на малюнках літературних і музичних образів. Нарешті, на уроках літератури та образотворчого мистецтва можуть даватися творчі завдання з підбору музичного матеріалу, співзвучного основним ідеям витвори мистецтва слова або візуального образу.

     Якщо учні володіють виконавчими навичками, вони можуть отримати завдання імпровізувати на ту чи іншу тему. Все це в комплексі вирішує найважливішу педагогічну задачу: "здійснення в єдності глибокого і всебічного засвоєння дітьми ідеї і художніх образів твору, отримання учителем зворотної інформації про глибині засвоєння учнями матеріалу, розвиток інтелектуальних і художніх здібностей дітей".

     І третій етап освоєння витвори мистецтва школярами, який виділяє педагог, можна характеризувати як етап наукового розуміння художньої діяльності. "Після того, як у свідомості дитини відтворена художня картина життя у всій складності, суперечливості і різноманітті образів, виникає необхідність її наукового аналізу. Завдяки глибокому проникненню в ідейно-художню сутність твору мистецтва стає можливим його використання для глибокого пізнання життя, формування світогляду, виховання моральності ".

     В якості головних методів в цьому етапі виступають методи теоретичного художнього та наукового аналізу. Розуміння дитиною витвора мистецтва за допомогою аналізу, на думку автора, можна організувати двома шляхами.

     Перший полягає в тому, щоб школяр зробив самостійну спробу теоретичного осмислення художнього явища. У різних формах йому даються завдання: написати рецензію, підготувати доповідь, виступити в ході обговорення, скласти критичний огляд, розкрити основну ідею твору, описати сюжетну лінію, показати основні риси героїв і дати оцінку їх дій. У завдання включаються вимоги виділити основні художні прийоми, якими користується художник, оцінити своєрідність його індивідуального обдарування, манеру його письма, стилю викладу, особливостей бачення світу і людини.