Краєзнавчий принцип – як один із базових в педагогіці

Незважаючи на значні досягнення в галузі наукового і  шкільного краєзнавства, до кінця 30-х років масовий краєзнавчий рух пішов на спад.

В 60-х роках краєзнавство знову вивчається. Разом з тим  виникає потреба переглянути  деякі принципові питання дидактичного плану саме з цього предмета. Більшість  тогочасних учених, педагогів, краєзнавців-любителів наголошували на нагальній необхідності дослідження рідного краю.

Найінтенсивніше велася краєзнавча роботи в 1960-1980 роках на всій територій Радянського Союзу. Краєзнавчо-туристичні експедиції учнів  досліджували територію за такими напрямами: по місцях бойової слави, географічний, історичний, екологічний тощо.

1.2. Особливості реалізації краєзнавчого принципу у процесі вивчення географії

Розвиток української  нації, становлення і розбудова  демократичної України детермінує модернізація національної системи освіти й виховання молодого покоління. Низка державних документів («Закон України про загальну середню освіту», «Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи», «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності», «Доктрина розвитку національної освіти в Україні у ХХІ столітті» та інші нормативні документи) визначають проблеми освіти й виховання дітей як державну справу.

Отже, оптимальною освітньою  моделлю відкритого демократичного суспільства, яка утверджує світоглядні орієнтири національного виховання, що гармонізують наукові знання і соціальні норми, культурні вартості й духовні святині, є саме та, що забезпечує інтелектуальний і культурний розвиток, моральну вихованість і національну самосвідомість.

Реформа освітньої системи  визначає завдання – реалізацію принципу особистісної зорієнтованості навчально-виховного  процесу в усіх ланках освіти, що знаходить свій вияв у підпорядкуванні  основних засобів навчально-виховного  процесу творенню і самотворенню особистості, розкриттю творчих можливостей індивіда і сприяння її розвитку.

Національна система  виховання, головною метою якої є  формування особистості громадянина, покликана закласти основи демократичного світогляду особистості, виховувати здатність до критичного мислення, уміння відстоювати свої права, інтереси, переконання, виявляти толерантність до поглядів іншої людини, керуватися у вияві соціальної активності демократичними принципами й моральними нормами, визнаними суспільством. У структурі особистості як активного суб’єкта суспільства важливе місце відводиться саме краєзнавчій діяльності особистості, сутність якої складає любов до рідного краю, патріотизм, інтерес і творче ставлення до краєзнавчої роботи, потреба у здобутті краєзнавчих знань завдяки вивченню історичного минулого і шанобливого ставлення до спадщини, народних традицій і звичаїв.

Характерною ознакою  сьогодення в організації і здійсненні краєзнавчої роботи, а особливо з  підлітками, є посилення національного, етнопедагогічного, історико-археологічного спрямування змісту цієї роботи на основі реалізації краєзнавчого принципу, поєднання глибоких національних традицій гуманістичної й гуманітарної освіти з орієнтацією саме на загальнолюдські гуманістичні цінності. Відповідно, нині в загальноосвітніх школах особливо простежується активізація використання на уроках географії, біології та інших предметів краєзнавчого матеріалу, посилення краєзнавчої роботи й вивчення природничих наук. Свідченням цього є впровадження курсу географії рідного краю в школах усіх областей країни і створення навчальних посібників, атласів і хрестоматій з цього предмета. Насамперед, це стало можливо за рахунок наукових розвідок, що їх здійснили Я. Жупанський, М. Костриця, М. Крачило, В. Круль, В. Обозний, М. Паламарчук, В. Серебрій, М. Соловей, П. Тронько, П. Шищенко та інші. Останнім часом знайшли висвітлення на рівні дисертаційних досліджень різноманітні аспекти досліджуваної проблеми: організація краєзнавчої роботи учнів у процесі вивчення географії основної школи (В. Бенедюк ), розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні (О. Костюкова), краєзнавча підготовка вчителя (В. Обозний), педагогіка та психологія туристсько-краєзнавчої діяльності учнів (А. Остапець), краєзнавчо-пошукова робота учнів у загальноосвітніх школах (М. Соловей).

Аналіз психолого-педагогічної літератури дав змогу зробити  висновок про те, що поступове накопичення  знань про рідний край зумовило необхідність використання краєзнавчого підходу  до вивчення дисциплін природничого циклу, а згодом до реалізації краєзнавчого принципу й упровадження у шкільний навчально-виховний процес навчального предмета «Краєзнавство». Отже, становлення краєзнавства як навчального предмета тісно пов’язане зі становленням та історією розвитку нашої державності. Вивчення минулого географічного краєзнавства важливе для правильної і повної оцінки його сучасного і передбачення майбутнього розвитку.

Краєзнавчий принцип, на думку Р. Рудницької та Т. Бабакова, співвідноситься зі структурою змісту навчального матеріалу, яка дає змогу зіставити теоретичні знання учнів з результатами дослідження рідного краю, визначається як нормативне положення, яке характеризує загальну стратегію вирішення завдань освіти на основі взаємозв’язку загального й особливого. Зокрема, О. Тімець логічно доводить думку про те, що краєзнавство можна кваліфікувати і як метод, беручи до уваги синтетичне вивчення якої-небудь відносно невеликої території, вичленованої за адміністративною, політичною чи господарською ознакою. У такому випадку формування краєзнавчих знань учнів основної школи оптимізується інтегративними завданнями й уроками у процесі навчання предметів природничого циклу.

Сучасні українські дослідники-краєзнавці М. Костриця, М. Крачило; В.Обозний уживають термін краєзнавчий підхід – систематичне встановлення зв’язків між теоретичними знаннями, здобутими на уроках географії, хімії, біології зі знаннями, отриманими учнями за безпосереднього дослідження природного середовища краю, що, на їхню думку, дає змогу досягти краєзнавчої спрямованості освіти і забезпечити розв’язання загальних завдань освіти у взаємозв’язку з організацією пізнання особливостей, збереження й поліпшення учнями стану навколишнього середовища в рідному краї. Дефініцію «краєзнавство» витлумачують на загальнотеоретичному і науково-педагогічному рівнях. На загальнотеоретичному рівні під краєзнавством розуміють складний соціокультурний феномен, сукупність видів діяльності людей, спрямованої на пізнання особливостей рідного краю, розробку і здійснення заходів, що сприяють його прогресивному розвитку.

У наший роботі виходитимемо з науково-педагогічного тлумачення краєзнавства: «шкільне краєзнавство» – це освітньо-виховна робота, спрямована на всебічне вивчення в урочний і позакласний час частини країни (області, району, міста, селища), під час якої в учнів накопичується досвід взаємодії з природним і соціальним оточенням. Натомість краєзнавча робота у педагогічних розвідках визначається як складова частина шкільного навчально-виховного процесу, орієнтованого на краєзнавчий підхід. Вона спрямована на активізацію діяльності учнів (урочну, позакласну), пов’язану з вивченням ними природних, культурно-історичних і соціально-економічних особливостей рідного краю, виявленням екологічних проблем своєї місцевості, пошуком і практичним здійсненням доступних для учнів способів їх рішення. Краєзнавча робота реалізується через краєзнавчу діяльність, що передбачає вивчення учнями рідного краю безпосередньо в природі чи пункті проживання.

У навчально-виховному  процесі поняття «рідний край» означає територію адміністративної одиниці, яка вивчається шляхом ознайомлення з краєзнавчою літературою й іншими засобами регіонального мистецтва, картографічним матеріалом, а також безпосередніх спостережень і досліджень під час походів, екскурсій, польової практики. Так, К. Строєв і О.Тімець межі рідного краю розуміють більш широко, оскільки підготовка вчителів до краєзнавчої роботи дає змогу здійснити краєзнавчу роботу «не тільки в тих місцях, де вони проживають, а й у тих, де навчаються, та в регіонах подальшої роботи після закінчення вищого навчального закладу».

Важливим є також питання теоретичних й організаційно-практичних аспектів краєзнавчої підготовки вчителя як однієї з умов ефективного здійснення краєзнавчої роботи в загальноосвітньому навчальному закладі.

Цінною для нашого дослідження є розвідка В.Обозного щодо структури краєзнавчої педагогічної освіти як соціокультурного феномена, як процесу і результату становлення  професійного фахівця, який, засвоївши  багатства регіональної культури, здатний перетворювати їх на педагогічну інформацію та використовувати у своїй професійній діяльності.

На важливості належної підготовки вчителів до краєзнавчої  роботи наголошують Т. Міщенко й  О. Тімець, підкреслюючи визначальну  роль мотиваційно-ціннісних установок учителя на реалізацію функцій краєзнавства як засобу зв’язку виховання з життям, оскільки діалог учень-учитель може бути успішно налагодженим за умови активності обох учасників і, насамперед, глибокої переконаності у правильності його ведення вчителем.

Готовність учителя  до краєзнавчої роботи визначається умінням цікаво, послідовно й образно  викладати зміст навчальних предметів  на основі реалізації краєзнавчого принципу й з урахуванням індивідуально-вікових  особливостей і життєвого досвіду  учнів; формувати любов до рідного краю і свого народу; розвивати пізнавальний інтерес до культурно-історичного і соціально-економічного життя рідної землі; формувати цілісну систему загальнонаукових, краєзнавчих знань і понять під час викладання предметів природничого циклу; планувати й організовувати роботу учнів з різноманітними краєзнавчими джерелами; організовувати й проводити різноманітну діяльність з дослідження рідного краю; формувати навички природоохоронної діяльності й екологічну культуру учнів; доцільно використовувати в урочний і позаурочний час форми, методи і прийоми краєзнавчої роботи; залучати школярів до життя найближчого соціокультурного середовища й країни в цілому; впливати на емоційно-вольову й розумову сфери учнів за допомогою краєзнавчого матеріалу і різноманітних форм і методів краєзнавчої роботи; аналізувати соціально-економічні і культурні явища, процеси, що відбуваються в регіоні і держави в цілому, передавати здобуті краєзнавчі знання підростаючому поколінню.

Здійснення краєзнавчої  роботи ґрунтується на предметному або діяльнісному підході, який був і залишається провідним. Перехід до особистісно-орієнтованого навчання означає перенесення акценту з предмета діяльності на особистість учня. Знання, уміння й навички ми розглядаємо не як мету чи результат педагогічного процесу, а як засоби розвитку особистості, виявлення нею власного внутрішнього творчого потенціалу. З огляду на це найголовнішим завданням сучасної загальноосвітньої школи є не просто підготовка учня-інтелектуала, а формування особистості з активною життєвою позицією, здатної швидко адаптуватися й активно, творчо діяти в сучасних умовах. Краєзнавча діяльність має в цьому аспекті забезпечувати особистісно орієнтований і гармонійний розвиток особистості учня під час опанування ним конкретних складових регіональної культури, історії, досвіду минулих поколінь. За таких умов краєзнавча діяльність є засобом реалізації нагальних освітніх завдань, адже в умовах особистісно орієнтованого навчання вона має значний потенціал для всебічного гармонійного розвитку особистості учня. У процесі краєзнавчої діяльності учні набувають рис, необхідних їм не лише для навчальної діяльності, а й для подальшого життя, і у такий спосіб вчаться бути самостійними, відповідальними. Це стає можливим тому, що учні, вивчаючи природу, культуру, історію, побут рідного краю, значну частину роботи виконують самостійно: ознайомлюються з різними джерелами краєзнавчої інформації, складають схеми, плани, карти, оформлюють зібраний краєзнавчий матеріал, готують звіти, оволодівають новими способами здобуття знань про навколишній світ.

Наявність дослідницького елементу в екскурсіях дає змогу  створити умови розуміння учнем  того, що потреба у дослідах випливає органічно з дійсності. Вивчення живої природи, на нашу думку, постає ціннісним аспектом, що дає змогу розв’язати проблему сутності життя, сучасної екологічної ситуації. Природничо-науковий світогляд містить біологічну картину світу через розкриття основних законів світобудови, законів функціонування біосфери як системи, виду (людства), популяції (суспільства), організму (індивідуума) у їх взаємозв’язку. Формування у процесі краєзнавчої роботи в учнів цілісних знань про живу природу дає змогу сформувати також глибокі переконання в цілісності й системності живої природи, визначити стратегію поведінки учня в сучасних умовах.

Краєзнавство як навчальний предмет і як напрям виховної роботи загальноосвітньої школи є також  дієвим засобом формування в учнів  любові до рідного краю, патріотизму, готовності до природоохоронної діяльності, дотримання моральних норм спілкування в соціумі та взаємодії з об’єктами природи. Вивчення природно-територіальних комплексів, зміна ландшафтів малої Батьківщини, відвідування природних пам’ятників, економічних підприємств є основою для сприйняття учнем значення природи для суспільства, здобуття знань про вплив людини на неї, формування власної оцінки взаємодії людини й навколишнього середовища.

Отже, краєзнавча робота сприяє вихованню свідомого морально зрілого громадянина, патріота, набуттю  ним соціального адаптаційного досвіду, формуванню духовності, інтелектуальної, моральної, естетичної, трудової, екологічної культури. Аналіз результатів здійсненого дослідження свідчить, що ефективність навчальної діяльності у процесі оволодіння краєзнавчими знаннями переважно залежить від професіоналізму вчителя, його готовності до здійснення краєзнавчої роботи: уміння виявити й показати своїм вихованцям культурно-історичну цінність простих, на перший погляд, речей (документів, споруд, пам’ятників), з якими учні стикаються щодня. Це вимагає відповідного рівня професійної підготовки: наявності не тільки фактичних знань з багатьох галузей (історія, література, біологія, географія, економіка), а й уміння вільно орієнтуватися в потоці сучасних культурно-історичних і соціально-економічних проблем рідного краю, активно залучати учнів до їх вивчення. Не менш важливим, як свідчать результати нашого дослідження, є необхідність сформованих умінь методично правильного проведення різноманітних форм краєзнавчої роботи (гуртки, екскурсії, походи, вікторини, диспути, круглі столи, рольові ігри тощо). Отже, краєзнавча робота в загальноосвітній школі є результатом спільної, безумовно, творчої діяльності вчителя й учнів.