Краєзнавчий принцип – як один із базових в педагогіці

Зміст:

 

Вступ Розділ І.  Краєзнавчий принцип  – як один із базових в педагогіці 1.1. Науково-методичне  обґрунтування необхідності  краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі  1.2. Особливості  реалізації краєзнавчого принципу у процесі вивчення географії 1.3. Значення краєзнавчого принципу у викладанні географії. Розділ ІІ. Можливості застосування краєзнавчого принципу в  шкільному курсі географії 2.1. Краєзнавчий підхід  у викладанні географії 2.2. Практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі 2.3 Організація краєзнавчої роботи під час проведення навчальної практики в процесі вивчення фізичної географії  Висновки Список використаної літератури

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Новий етап розвитку українського суспільства вимагає вирішення сучасною школою невідкладних завдань. У провідних нормативних документах держави чітко простежується спрямованість на виховання в підростаючого покоління національної самосвідомості, поваги до історії та традицій свого народу, формування громадянської позиції. Важливу роль у реалізації цих завдань покликане здійснити краєзнавство, яке забезпечує зв’язок процесу навчання і виховання учнів з особливостями народної культури та навколишнього середовища, сприяє консолідації української молоді, формуванню в неї патріотичних почуттів та переконання про єдність українських земель. Тому до навчальної діяльності школярів уводяться окремі краєзнавчі курси, спрямовані на всебічне вивчення “малої” батьківщини. Зростає роль краєзнавства і в процесі підготовки майбутніх учителів. У “Концепції краєзнавчої освіти та виховання” вказується, що в педагогічних закладах України підготовка фахівців-краєзнавців здійснюється завдяки створенню кафедр українознавства та краєзнавства, запровадженню краєзнавчих циклів дисциплін, уведення в навчальний процес спеціальних курсів або окремих краєзнавчих тем.

Краєзнавчий матеріал майже  органічно входить до всіх курсів географії. Особливого значення краєзнавству надавав ще В.О.Сухомлинський: "Я  стремился к тому, чтобы все  годы детства окружающий мир, природа постоянно питали сознание учащихся яркими образами, картинами, восприятиями, представлениями …чтобы чтение "Книги природы"…было началом активного мышления, теоретического познания мира, началом системы научных знаний." Як продовженням цих слів є Звернення Всеукраїнського з`їзду краєзнавців до всіх хто закоханий в рідний край, шанує його минуле і вірить у його майбутнє: "Знання рідного краю підносить і звеличує людину, розширює її світогляд, воно служить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями нинішніми і прийдешніми."

Тому одним з провідних  орієнтирів становлення української  освіти є підвищення пізнавальної активності та інтересу учнів за рахунок впровадження краєзнавчого принципу навчання. Але варто зазначити, що загалом на сьогодні недостатньо використовується виховний потенціал шкільного краєзнавства.

Тому актуальна тема курсової роботи – «Особливості реалізації краєзнавчого принципу педагогіки в процесі викладання шкільного курсу географії».

Принципи навчання це провідні ідеї,  які пронизують собою весь навчально-виховний процес. У сучасній дидактиці не існує єдиної кількості принципів  навчання. В географії їх налічують 11: 1.Науковість. 2.Наочність. 3.Доступність. 4.Свідомість і активність учнів. 5.Систематичність і системність. 6.Індивідуальний підхід. 7.Зв’язок теорії з практикою. 8.Міцність засвоєння знань, умінь і навичок. 9.Виховний характер навчання. . 10.Емоційність.11.Краєзнавчий.

Значне місце  в системі роботи вчителя  географії відводиться краєзнавчому принципу, який передбачає всебічне вивчення своєї місцевості і використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання. Найбільше можливостей для його застосування мають курси “Географія рідного краю”(5клас), і “Географія України” (8-9 класи). Трохи менше в курсах “Загальна географія” (6 та 11 класи). В умовах пребудови структури і змісту шкільної географічної освіти роль краєзнавчого принципу постійно зростає.

Об'єктом  курсової роботи є процес використання краєзнавчого принципу педагогіки в процесі викладання шкільного курсу географії в загальноосвітніх закладах України.

Предметом курсової роботи є педагогічні умови використання краєзнавчого принципу на уроках географії.

 Мета курсової роботи – розглянути особливості реалізації краєзнавчого принципу педагогіки в процесі викладання шкільного курсу географії.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети визначені завдання курсової роботи:

- вивчити поняття краєзнавчого принципу – як одного із базових в педагогіці;

- обгрунтувати  необхідність краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі;

- розглянути  особливості реалізації та значення краєзнавчого принципу у процесі вивчення географії;

- дослідити можливості застосування краєзнавчого принципу в шкільному курсі географії;

- розглянтуи практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі в процесі вивчення фізичної географії.

Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.

 

 

 

Розділ І.  Краєзнавчий  принцип – як один із базових  в педагогіці

 

1.1. Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі

Краєзнавче виховання  в Україні велося ще за часів Київської  Русі: підлітки залучались до ремесел  і домашньої роботи, вивчали побут, культуру рідного краю, видовий склад  та особливості місцевої флори і фауни. Навчальний і виховний вплив на дітей мали промови, написані монахами на честь князів, де звеличувались їхні воєнні перемоги, описувались найважливіші мандрівки землепрохідців і купців, усна народна творчість тощо. Формування краєзнавчих понять нерозривно пов’язувались з образним розкриттям історичних подій, географічних та етнографічних подій рідного краю.

У XVI-XVII ст. у братських  школах південно-західної Русі широко пропагувались краєзнавчі ідеї. Навчальні  посібники того часу були фактами про історичні події, етнографію, географічні особливості рідного краю. З метою засвоєння учнями, елементів природничих знань, проводилися спостереження за погодними умовами, сезонними змінами в природі. Усе це поєднувалося з дослідженнями навколишнього середовища.

Одне з чільних місць  у краєзнавчо-педагогічній спадщині належить українській козацькій  педагогіці, головна мета якої –  формування козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі, з українською  національною свідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності. У той час в Україні діяли різні типи навчально-виховних закладів (академії, колегіуми, братські, церковні школи, народні професійні школи мистецтв і ремесел, січові і козацькі школи). Головне місце у них відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства і краєзнавства.

Подальшому розвитку краєзнавства сприяло запровадження  викладання в школах географії (початок XVIIIст.). один із перших провінційних журналів – “Уединенный пешеходец”, був  краєзнавчим. Він видавався в Ярославлі в 1786 р. Тоді ж в уставі перших російських шкіл, написаному під керівництвом Ф. Янковича, говорилось про необхідність збирання природних речей із всіх трьох царств природи, потрібних для пояснення і очевидного пізнання природної історії, особливо ж всіх домашніх, притаманних тій губернії виробів, в якій головне народне училище знаходиться.

Прогресивні педагоги і  вчителі практики розглядали краєзнавство як одну з форм зв’язку навчання з навколишнім життям. М. Ломоносов  у 1761 році організував наукове краєзнавче вивчення рідного краю. З цією метою в різні місця були розіслані анкети з 30 різними питаннями про особливості рідного краю. Це й стало першим програмовим краєзнавчим матеріалом для вивчення місцевості.

Ідею про необхідність дослідження учнями рідного краю підтримав А. Дістервег, який поставив в основу розвивального навчання три головних принципи:

1. природовідповідність;
2. культуровідповідність;
3. самодіяльність;

Розвиток краєзнавчої  діяльності, на його думку, не можливий без їх обґрунтування.

У другій половині XIX століття важливу роль у поповненні даних  про рідний край відіграло “Російське географічне товариство” (1845 р.) до якого залучалось і місцеве населення. Основними напрямами роботи цього  товариства довелося і Т. Шевченку.

Інтенсивною розробкою питань з краєзнавства, яке в ті часи називались родинознавством і батьківщинознавством у 60-ті роки XIX століття займалися видатні педагоги К. Ушинський і Н. Вессель, які були авторами перших методичних посібників з предмета. Так К. Ушинський включив, наприклад, в “Рідне слово” (1861 р.) вказівки що до “вивчення околиць”. А в 1863 р. запропонував ввести в початковій школі “батьківщинознавство”, вказуючи, на те, скільки яскравих, правильних, дійсних образів зберігається в душі у дітей при вивченні цього курсу.

“Вітчизнознавством” називав  краєзнавство Н. Вессель і вбачав у ньому основу всієї освіти, вказуючи на те, що “весь курс навчання потрібно будувати на грунті використання місцевого  конкретного матеріалу, тобто на основі краєзнавчого підходу, тобто на основі краєзнавчого підходу, краєзнавчого принципу.”

На території України  краєзнавство поширилося в XIX столітті. Йому приділяли багато уваги вчені, письменники, дослідники – Т. Шевченко, П. Куліш, А. Метлинський, Я. Макарович, В. Полетика.

Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодієвське товариство (1845-1847 рр.). У публікаціях кирило-мефодіївців – В. Білозерського, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, О. Макаровича, йдеться про українське національне відродження і панславізм, побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, рівність усіх слов’янських народів та ін. Кирило-мефодіївці піклувались про розвиток народної освіти, Поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України тощо.

В 70-х роках XIX ст. у  Києві засновано “Товариство Нестора Літописця”, а в 1872-1878 роках була проведена етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу на Україні. Неоціненний внесок у вивчення української регіональної етнографії зробив Ф. Вовк, філології – П. Житецький, І. Франко, мистецтва – П. Мартинович, музики М. Лисенко, М. Леонтович та ін.

Значну роль у розвитку краєзнавства відіграла організація  “Руська трійця”. Під час народознавчих  мандрівок учасники “Руської трійці”  вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, вивчаючи за допомогою цього історію і розповідаючи про неї сучасникам. Складена членами “Руської трійці” програма-опитувальник, яким вони користувалися під час своїх подорожей по краю, була спробою вироблення наукової основи краєзнавчої роботи. Ця перша програма з краєзнавства в Україні успішно використовувалась у роботі послідовників “Руської трійці” як програмний документ а в роботі вчителів краєзнавців.

Особливу роль краєзнавчої  діяльності у навчально-виховному  процесі відводив визначний педагог  П. Каптерев: “Безперечно, прийде час, коли навчальні прогулянки і освітні  подорожі стануть необхідним і значним  елементом виховання, і людина, яка  не бачила достатньо різних куточків своєї батьківщини, не буде вважатися освіченою людиною”.

В 1896 році в освіті з’являється  нова течія – “локалізація”  навчального процесу на всіх етапах під час вивчення різних предметів, з якою виступив Е.Звягінцев. Ним  була розроблена система вивчення рідного краю:

1. послідовний консерватизм – спочатку краєзнавчий матеріал у масштабі свого села, мікрорайону, потім району, області, країни – для початкових класів;
2. сполучений концентризм – коли наводяться приклади з усіх трьох масштабних ареалів: міського, районного, обласного.

В Україні на початку XX століття про наукові краєзнавчі дослідження йшлося у працях вчених П. Туровського, Л. Рудницького. Зокрема, в “Задачах и дределах географии”, “Короткій історії України” Рудницького(1910).

Софію Русову захоплювала  діяльність “Південно-Західної філії  Російського Географічного Товариства”  яка вивчала етнографію, словесність, історію, діалекти та економіку України. С. Русова їздила по селах і записувала пісні, обряди, казки. Водночас з цим  вона наголошувала на тому, що величезне значення у навчанні і вихованні підростаючих поколінь мають географія і природознавство, історія, філософія та ін.

Проблеми краєзнавчого вивчення особливостей конкретної територій  вивчали і гуртки товариства “Просвіта”, які створювалися в Україні в 1905-1907 роках. У статуті товариства йшлося про піднесення культурного рівня і етнографічного добробуту.

Завдяки комплексній  системі навчання краєзнавство в  Україні і в Росії успішно  розвивалося в 20-30 роках XX століття. У 1918-1922 роках цей предмет називався “Вивчення рідного краю”, а з 1922 року в педагогічних інститутах були введені спе5ціальні курси – “Краєзнавство”, “Основи краєзнавства”, “Методика краєзнавства”.