Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях

 

завдання для класифікації тіл та явищ природи;

 

завдання для встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

 

завдання, що передбачають використання аналогії як засобу переносу способу дії;

 

завдання для доведення істинності судження.

 

Такі типи пізнавальних завдань, на нашу думку, передбачають відпрацювання пошукових умінь, що входять до складу узагальненого уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях.

 

Дослідження В.І. Загвязінського [29], Г.О. Балла і Г.С. Костюка [122], І.Я. Лернера [64], І.К. Журавльова [28], інших учених свідчать, що епізодичне застосування пізнавальних завдань не має позитивного впливу на розвиток учнів. Результативність використання завдань у навчальному процесі значно підвищується за умови організації їх у певну систему. Оскільки процес формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях вимагає системного підходу, то лише певна досить стійка послідовність розв’язання пізнавальних завдань забезпечить досягнення необхідного рівня якостей знань та розумових дій, що формуються. Виходячи з цього, ми розробили комплекс пізнавальних завдань, виконання яких буде сприяти формуванню в учнів початкової школи уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях.

 

Під комплексом пізнавальних завдань ми розуміємо сукупність завдань, що об’єднані загальною дидактичною метою, побудовані з урахуванням вікових особливостей розвитку мислення учнів молодшого шкільного віку і спрямовані на формування уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях. У нашому дослідженні комплекс пізнавальних завдань ми розглядаємо як єдине ціле, де компонентами є види конкретного типу завдань, а їх сукупність, завдяки наявності взаємозв'язків між ними, дає можливість сформувати у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях. Комбінації завдань, залежно від виду базового знання що формується, створюють основу алгоритму дії учня.

 

Пізнавальні завдання, що розв’язується за допомогою алгоритмів, створюють можливості розвитку творчого мислення школярів, оскільки вони можуть самостійно будувати алгоритм. У дослідженні Л.Н. Ланда [60] встановлено, що учні можуть самостійно виявляти ознаки предметів та явищ, що вивчаються, визначати їх логічні структури і складати схеми алгоритмів. Крім того, виникає широка можливість переносу сформованих загальних прийомів розв’язання завдань з однієї галузі діяльності в іншу.

 

Хоча природничі знання формуються в учнів початкової школи переважно на уроках "Я і Україна", проте вони мають міжпредметний характер. Тому під час формування в учнів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях доцільно реалізовувати міжпредметні зв’язки у напрямі забезпечення наступності й неперервного розвитку знань та уникнення можливих відмінностей у розкритті їх змісту.

 

Оскільки кожна навчальна дисципліна розкриває лише певну групу суттєвих ознак і властивостей, які відображають особливості відповідної науки, то послідовне вивчення окремих дисциплін створює певні умови для формування основ наукового світогляду і нагромадження системи знань [65]. Таким чином, міжпредметні зв’язки як педагогічна умова координують навчальну інформацію з різних предметів і надають їй узагальненої спрямованості у процесі формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях.

 

Питання реалізації міжпредметних зв’язків висвітлене в працях Г.П. Кулагіна [56], В.В. Стешенко [113], С.В. Тадіяна [116], В.М. Федорової і Д.М. Кирюшкіна [123] та інших.

 

У нашому дослідженні міжпредметні зв’язки ми розглядаємо як педагогічну умову, яка орієнтує вчителя на актуалізацію та застосування учнями знань із різних предметів для формування уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях.

 

У педагогічній науці існує класифікація міжпредметних зв’язків, в основі якої покладено хронологічний фактор (П. Г Кулагін [56], В.М. Федорова і Д.М. Кирюшкін [123], інші). Вчені виділяють попередні, перспективні й супутні зв’язки. До попередніх відносять зв’язки, які визначаються навчальною інформацією двох предметів і проявляються в обмежених, але послідовних періодах навчального року. Перспективні зв’язки визначаються як зв’язки, що обумовлені навчальною інформацією двох-трьох і більше дисциплін, які діють упродовж тривалого періоду навчального часу. До супутніх зв’язків відносять ті, що визначаються навчальною інформацією двох чи трьох предметів, що діють в одні й ті ж, синхронні періоди навчального часу.

 

Таким чином, вирішуючи проблему реалізації міжпредметних зв’язків під час формування уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях, необхідно узгоджувати у часі вивчення природничих знань та формування умінь виконувати певну систему розумових операцій (аналізувати, виділяти суттєве в навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, застосовувати аналогію, доводити істинність суджень), оскільки кожен вид знань і умінь базується на попередніх і готує учнів до успішного засвоєння наступних. Крім того, потрібно забезпечувати наступність і неперервність у розвитку уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях. Дотримання цієї вимоги означає, що основні види знань та розумових операцій, які є загальними для ряду предметів, повинні від предмета до предмета неперервно розвиватись. У процесі вивчення кожного нового предмета раніше сформовані знання й уміння повинні наповнюватись новим змістом, збагачуватися новими зв’язками. При цьому раніше засвоєний зміст повинен зберігатись як складова частина збагаченого новими ознаками знання.

 

Використання міжпредметних зв’язків та наступність під час вивчення природничих знань у початковій школі передбачає розгляд певного природничого поняття в його розвитку, спираючись на попередні знання про нього, подальший розвиток цих знань з обов’язковим урахуванням потреби в цьому понятті надалі - під час вивчення його в середній та старшій школі. Тому вчитель початкової школи, готуючись до формування певного природничого знання, має чітко проаналізувати:

 

що дітям уже відомо про цей об’єкт чи явище природи з дошкільного періоду їхнього життя або з попередніх уроків у школі;

 

що вони повинні засвоїти про цей об’єкт чи явище на уроці;

 

як ці знання з часом будуть ускладнюватися в початковій школі і який рівень знань діти повинні мати, закінчивши початкову школу;

 

як ці знання трактуються у середній школі.

 

Такий аналіз дає можливість формувати в учнів початкових класів природничі знання, враховуючи принцип наступності, і допоможе правильно активізувати попередні знання, визначити новизну у поясненні, коли і як це нове слід ускладнити, розкриє пропедевтичні можливості навчального матеріалу.

 

Таким чином, ми вважаємо, що комплексне врахування зазначених дидактичних умов формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях розкриває додаткові можливості підвищення ефективності цього процесу в початковій школі; дає змогу здійснити формування уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях в органічній єдності із засвоєнням учнями програмового матеріалу.

 

Висновки до розділу 1

 

1. Аналіз історичного аспекту розвитку проблеми формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях, психологічної та педагогічної літератури засвідчив, що дану проблему вчені та методисти вивчали переважно опосередковано. Окремі її положення так чи інакше знайшли відображення у дослідженнях інших проблем: процесу застосування знань учнями; роль переносу знань, умінь та навичок у розумовому розвиткові школярів; розвиток самостійності мислення учнів. Однак сутність і внутрішні закономірності формування у школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях залишаються ще не з’ясованими, оскільки потрібно дослідити умови та шляхи, які забезпечують ефективність цього процесу.

 

2. Проаналізувавши погляди вчених ми зробили висновок, що знання, які застосовують учні у нових навчальних ситуаціях - це знання, які засвоїли учні й можуть застосувати на практиці (під час розв’язання пізнавальних завдань, виконання дослідів, практичних робіт, суспільно-корисної праці), тобто у нових навчальних ситуаціях. Ознаками знань є уміння учнів виконувати розумові операції: аналізувати, порівнювати, визначати істотні ознаки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, класифікувати, узагальнювати, синтезувати; уміння перегруповувати знання й переносити їх у нові навчальні ситуації; здатність учнів здійснювати самостійну пізнавальну діяльність; уміння використовувати засвоєні знання під час оволодіння новими.

 

3. На основі аналізу чинних навчальних програм, підручників "Я і Україна" для 3-4 класів та досвіду роботи вчителів початкових класів визначено, що навчальні програми спрямовують учителів початкової школи на формування в молодших школярів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях. Підручники містять епізодичні завдання, необхідні для формування в учнів даного уміння, які подані без чітко організованої системи і без поступового ускладнення. У практиці роботи вчителів початкової школи недостатньо уваги приділяється тим видам навчальної роботи, які сприяють формуванню у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях, зокрема розв’язанню проблемних завдань, самостійному формулюванню висновків, виконанню завдань пошукового характеру тощо.

 

4. На основі аналізу наукової літератури та результатів констатувального експерименту встановлено, що ефективність процесу формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях залежить від таких педагогічних умов:

 

організація чуттєвого сприймання навчального матеріалу відповідно до вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку;

 

здійснення керівництва процесом формування уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях;

 

цілеспрямоване використання пізнавальних завдань як засобу формування уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях;

 

реалізація міжпредметних зв’язків у процесі формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях.

 

Дотримання у навчальному процесі сукупності названих вище умов забезпечить ефективне формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях. Найдоступнішим засобом формування даного уміння є комплекс пізнавальних завдань.

 

Розділ 2. Зміст і результати експериментальної методики формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях

 

2.1 Характеристика експериментального комплексу пізнавальних завдань як засобу формування в учнів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях

 

Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях - це складний та багатогранний процес, який передбачає забезпечення оптимального взаємозв’язку сприймання, осмислення, запам’ятовування навчального матеріалу та його застосування. Провідна роль при цьому належить застосуванню знань учнями у варіативних навчальних ситуаціях, на практиці. Саме цей етап процесу засвоєння свідчить про міцне засвоєння школярами різних видів знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей, оцінних та методологічних знань). Вивчення й аналіз практики роботи початкової школи свідчить, що вчителі приділяють увагу переважно відтворенню та закріпленню природничих знань учнями. Цілеспрямована робота з формування у молодших школярів уміння застосовувати знання, зокрема в нових навчальних ситуаціях здебільшого відсутня. Це призводить до того, що накопичення природничих знань поєднується з недостатньо сформованим умінням оперувати ними, тобто знання учнів мають формальний, а не дієвий характер.

 

Оволодіння знаннями й уміннями відбувається лише внаслідок власної навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути певним чином організована. Необхідно крок за кроком привчати кожного учня до такого застосування набутих знань, умінь та навичок на практиці, яке вимагає виявлення більшої самостійності, ініціативи, наполегливості, більших зусиль для подолання труднощів. Для того щоб у молодших школярів сформувались природничі знання практичного характеру, необхідно, щоб діти мали певний рівень сформованості таких прийомів розумової діяльності, як порівняння, аналогія, класифікація, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, доведення тощо. Одним із ефективних засобів розвитку цих прийомів, а отже, і цілеспрямованого впливу на процес формування у молодших школярів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях є використання на уроках комплексу пізнавальних завдань, що поступово ускладнюються. В основі цих завдань лежить виконання учнями розумових операцій, а саме: аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, аналогії, узагальнення.

 

Вихідним принципом створення експериментального комплексу пізнавальних завдань є принцип органічної єдності змістового, процесуального та мотиваційного компонентів навчання.

 

Змістовий компонент становили вже засвоєні базові природничі поняття, уявлення, факти, оцінні та методологічні знання, на яких ґрунтується вивчення нового, і власне нові знання та способи дії, передбачені програмою для початкової школи. Розробляючи змістовий компонент пізнавальних завдань на основі розділів навчальних програм, ми враховували рекомендації вчених І.Я. Лернера [63], М.М. Скаткіна і В.В. Краєвського [46] та інших про те, що сформованими на рівні застосування знань на практиці, у нових навчальних ситуаціях, повинні бути ті знання, що становлять кістяк навчального предмета, основні нормативні знання (уявлення, поняття, закономірності).

 

Процесуальний компонент об’єднував уміння, оволодіння якими дає можливість школярам розв’язувати пізнавальні завдання. У нашому дослідженні він полягав у тому, що для розв’язання пізнавальних завдань певного типу використовується відповідний алгоритм розумової діяльності учнів, який відповідає віковим особливостям дітей молодшого шкільного віку. У забезпеченні процесуальної сторони пізнавальних завдань ми враховували те, що необхідною й достатньою умовою формування в учнів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях є оволодіння ними пошуковими уміннями, які в сукупності становлять узагальнений спосіб розв’язання учнями нового пізнавального завдання.

 

Під час формувального експерименту пізнавальні завдання пропонувались молодшим школярам як колективна, групова та індивідуальна робота на різних етапах уроку. Основними формами були запитання, логічні вправи, тести. Крім того, пізнавальні завдання мали форму кросвордів, дидактичних ігор, загадок, ребусів тощо, розв’язання яких вимагало творчої самостійної пошукової діяльності учнів, застосування здобутих знань у нових ситуаціях, незалежності мислення дитини, винахідливості. Істотною ознакою, що об'єднувала різні за формою пізнавальні завдання, була необхідність самостійних суджень, активізації раніше засвоєних знань та пошуку нових знань або способів дії під час їх розв’язання.