Формування соціокультурної компетенції учнів на уроках іноземної мови в середній школі

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний  університет

Кафедра методики викладання іноземних мов

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

 

“Формування соціокультурної компетенції  учнів на уроках іноземної мови в  середній школі”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 401групи

факультету англійської мови

Полегенько Анни Вікторівни

Науковий  керівник:

канд. пед. наук

доцент

 Черниш Валентина Василівна

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

Зміст

стор.

 

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ I Теоретичні передумови формування англомовної соціокультурної компетенції……………………………………………………………………...6

1. Зміст і структура соціокультурної компетенції…………………………..6
2. Соціально-психологічні передумови формування соціокультурної компетенції………………………………………………………………….10

Розділ II Розробка методики формування соціокультурної компетенції на уроках англійської мови в середній школі……………………………………15

2.1 Комплекс вправ направлених  на формування соціокультурної  компетенції

англійської мови в середній школі…………………………………………….15

Висновки………………………………………………………………………....27

Резюме……………………………………………………………………………29

Summary………………………………………………………………………….30

Список використаних джерел…………………………………………………..31

Додатки…………………………………………………………………………..32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Реформування освіти в Україні  є частиною процесу оновлення освітніх систем, що відбуваються останнім часом у європейських країнах і пов'язані з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Ці зміни стосуються створення нових освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання. Цілеспрямоване набуття молоддю знань, умінь і навичок, їх трансформація в компетентності сприяє особистісному культурному розвитку, розвитку технологій, здатності швидко реагувати на запити часу. Європейські країни сьогодні розпочали ґрунтовну дискусію навколо того, як озброїти людину необхідними вміннями та знаннями для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається. Саме тому важливим є усвідомлення поняття компетентності в суспільстві, що базується на знаннях. Важливо розуміти, яких саме компетентностей необхідно навчати і як, що має бути результатом навчання. Одним зі шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його із сучасними потребами, інтеграцією до європейського та світового освітніх просторів є орієнтація навчальних програм на набуття ключових компетентностей та на створення ефективних механізмів їх запровадження. Як показує досвід багатьох європейських країн, що займались визначенням, відбором і впровадженням ключових компетентностей, останнім часом відбулась орієнтація програм і педагогічних технологій на компетентнісний підхід.

При цьому надано пояснення, що таке комунікативна компетенція, яка  складається з трьох головних видів - мовленнєвої, мовної та соціокультурної. Комунікативна, у свою чергу, складається з 4-х видів компетенцій - аудіювання, говоріння, читання та письма; мовна містить лексичну, граматичну, фонологічну та орфографічну, а соціокультурна компетенція охоплює два види - країнознавчу та лінгвокраїнознавчу компетенції.

Проект державного загальноосвітнього стандарту освітньої в галузі “Іноземна мова” передбачає набуття  учнями в процесі навчання комунікативної компетенції, яка, крім мовної та мовленнєвої, включає в себе і соціокультурну. Знання історії, географії, економіки, державного устрою та культури поряд з особливостями  мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв мови поставлено на один щабель із мовними знаннями, мовленнєвими навичками та вміннями. Звичайно, процес формування СКК викликає певні труднощі (див. Додаток Г), які свідчать про те, що, з одного боку, необхідна ретельна робота по відбору тренувальних вправ та матеріалів, які сприяють соціокультурному навчанню учнів, а з іншого, про необхідність приділяти більше уваги розвитку соціокультурної професійно-орієнтованої компетентності майбутнього вчителя іноземної мови.

Головна мета навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах полягає у формуванні в учнів  комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і навичок. Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціокультурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому для неї суспільстві.

Зміст навчання іноземної мови у  середній школі залежить від соціального  замовлення суспільства і детермінується певним станом його історичного розвитку.

В основній школі (5 – 9 класи) розпочинається етап систематичної і послідовної роботи з автентичними навчальними матеріалами, які забезпечують нормативне оволодіння спілкуванням. Помітно зростає обсяг навчального матеріалу, у тому числі того, який сприяє формуванню соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій. Чіткіше проявляється функція іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування і як інструменту у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Рівень володіння іноземною мовою на кінець дев’ятого класу відповідає рівню А1+ згідно з “Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання”.

Очікування суспільства, що стоять сьогодні перед школою і які проголошені  в стратегічному документі української  освіти - Національній доктрині розвитку освіти, спрямовані на перехід освітньої системи на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, її конкурентоспроможність у європейському та світовому освітніх просторах, формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, здатним робити особистий духовно-світоглядний вибір, матиме необхідні знання, навички та компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях, буде здатним навчатися впродовж  життя.

Саме ці очікування суспільства, які  дуже часто переростають у протиріччя між очікуваним та наявним станом речей, а також все вище викладене зумовлює актуальність теми нашого дослідження.

Об’єктом дослідження є процес формування іншомовної соціокультурної компетенції в учнів середньої школи.

Предметом дослідження є методика формування англомовної соціокультурної компетенції учнів середньої школи

Метою дослідження є вивчення процесу формування англомовної соціокультурної компетенції та розробка методики її формування в учнів середньої школи у процесі вивчення науково-методичної літератури

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

• вивчити науково-методичну літературу з теми дослідження
• визначити поняття СКК, її зміст та структуру
• дослідити соціально-психологічні передумови формування СКК
• розробити методику формування СКК в учнів середньої школи

Наукова новизна курсової роботи полягає у визначенні шляхів підвищення рівня соціокультурної компетенції учнів.

Практична цінність названої роботи полягає у розробленому комплексі вправ.

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

 

1.1 Зміст і структура соціокультурної компетенції

 

З входженням України до Європейської спільноти, із розвитком та пожвавленням міжнародних зв’язків з країнами близького і далекого зарубіжжя виникає нагальна потреба в людях, які практично володіють іноземною мовою (ІМ), зокрема англійською мовою (АМ) як мовою міжнародного спілкування. Реалізація соціального замовлення вимагає суттєвих змін у підході до викладання, оновлення змісту і методів навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах (Програма 2005).

Комунікативна компетенція є складним, системним  утворенням. За твердженням Р.Белла, у сучасній соціолінгвістиці її розуміють  саме як систему, що виконує функцію  балансування існуючих мовних форм, які  визначаються з опорою на мовну компетенцію комуніканта на тлі певних соціальних функцій [11, 69-74.]. А відтак, починаючи з 80-х років, з'являються окремі моделі її як системи (M.Canale, G.Caspar, R.Clifford, K.Faersh, MHalliday, G.Manby, S.Savignon, M. Swain, G. Widowson). Розглянемо деякі з них. У 1980 p. М.Кенел та М.Свейн запропонували структуру комунікативної компетенції, що складається з чотирьох компонентів (видів компетенції):

1) дискурсивна компетенція — здатність поєднувати окремі речення у зв'язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні засоби когезії;

2) соціолінгвістична компетенція — здатність розуміти і продукувати словосполучення та речення з такою формою та таким значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному контексту ілокутивного акту комунікації; (ілокутивний акт - втілення у висловлюванні, породжуваному в ході мовлення, певної комунікативної мети; цілеспрямованість; функція впливу на співрозмовника [21, 141].)

3) стратегічна компетенція(СКК) — здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації;

4) лінгвістична компетенція — здатність розуміти та продукувати вивчені або аналогічні їм висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові, невивчені висловлювання.

За іншим підходом, іншомовна комунікативна комунікація включає три основні компоненти: 1) мовну компетенцію – фонетичну, граматичну, лексичну, орфографічну; 2) мовленнєву компетенцію – в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі; 3) соціокультурну компетенцію.

Нова  мета навчання іноземної мови –  “використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу” – загострює особливу увагу до соціокультурного складника іншомовної комунікативної компетенції.

СКК передбачає “знайомство тих, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи – звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін..”( Томахин Г.Д. 1980 : 78)

Для формування СКК потрібне не знання країнознавства як комплексу наукових дисциплін, а так звані фонові знання (background knowledge), тобто знання про країну та її культуру, відомі усім жителям даної країни (на відміну від загальнолюдських або регіональних). Особливості відображення реальної дійсності у конкретних мовах створюють мовні картини світу, невідповідність яких є головною перешкодою для досягнення повного взаєморозуміння учасників комунікативного акту. Володіння фоновими знаннями мов би включає іноземця до іншомовної громади, дає йому “культурну письменність” (cultural literacy), і навпаки – відсутність культурної письменності робить його чужаком (outsider), який не може зрозуміти те, на що носії мови лише натякають в усному та писемному спілкуванні. Розглядаючи соціокультурну компетенцію, слід говорити не просто про фонові країнознавчі знання, а про культурно-країнознавчу компетенцію (термін Л.П. Голованчук) як компонент СКК. Обсяг фонових знань, який може засвоїти учень, завжди обмежений кількістю годин, які відводять на предмет “Іноземна мова”. Тому мова може йти не про засвоєння усієї іншомовної культури, а про створення її моделі, яка могла б у функціональному плані замінити реальну  систему іншомовної культури. За обсягом вона є значно меншою, але репрезентативною, тобто має бути репрезентантом культури народу. Інша функція моделі культури – бути її ретранслятором, тобто бути здатною ознайомити учнів з основними відомостями про країну в цілому, про її соціальний устрій, реалії побуту, її мистецтвом, літературою, що може забезпечити тим, хто навчається, можливість участі у діалозі культур.

Вважають, що СКК складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції. Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни), а лінгвокраїнознавча компетенція передбачає сформованість в учнів цілісної картини про національно-культурні особливості країни, що дозволє асоціювати з мовною одиницею ту саму інформацію, що й носій мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.

Але такий підхід до визначення структури  СКК обмежується лише певними  знаннями, але окрім знань СКК  включає в себе ще й навички та уміння. Так, Л.П. Голованчук вважає за доцільне користуватись замість терміну країнознавча компетенція – культурно-країнознача компетенція, під яким розуміються не лише певні культурно-країнознавчі знання, а й навички та уміння, що допомагають у забезпеченні здатності особистості до спілкування та взаєморозуміння [7, с.32]. Розглядаючи культурно-країнознавчу компетенцію як складне утворення, Л.П. Голованчук виділяє її складові:

• культурно-країнознавчі знання історико-культурного, соціокультурного, етнокультурного і семіотичного фонів, знання зі сфери літератури, мистецтва, географічні занн та знання про видатних особистостей країни тощо;
• навички вживання та розуміння лексичних одиниць культурно-країнознавчого характеру в усіх видах мовленнєвої діяльності;
• уміння використовувати культурно-країнознавчу інформації в усіх видах мовленнєвої дільності [7, с.32].

Сучасний етап розвитку суспільства  вимагає розширення та удосконалення  загальноосвітніх знань учнів основної школи. Можна стверджувати, що активізація їх свідомої, творчої, пошукової діяльності студентів, яка базується на використанні лінгвокраїнознавчих знань, підвищує практичний, загальноосвітній, виховний та розвиваючий потенціал навчання іноземних мов. Такий підхід дозволяє вивчати іноземну мову, поглиблюючи знання про соціокультурні особливості іншого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціально-психологічні передумови формування соціокультурної компетенції

 

Соціально-психологічні передумови формування досліджуваної  компетенції є релевантними для мовної особистості учня по-перше, як потенційного учасника опосередкованої масової міжкультурної комунікації у ролі реципієнта (здатність людини до засвоєння іншомовної культури при читанні іншомовних публіцистичних текстів; психологічна готовність особистості до опосередкованої масової міжкультурної комунікації); по-друге, для самого навчального процесу, в межах якого моделюється опосередковане масове міжкультурне спілкування як необхідна умова успішної соціокультурної взаємодії між ними; системні асоціації (внутрішньопредметні та міжпредметні) як психологічна основа формування фонових знань.