Формування музичної культури особистості

 

     Цікава схема структури музичної культури сучасного суспільства, яка відрізняється від існуючих раніше принципів розподілу музичної культури суспільства, запропонована А.Сохором.

     Музична культура, як частина всієї духовної культури, на думку дослідника, соціальна за своїм походженням, структурою, засобами і формами функціонування. Як зазначає А.Сохор, в усіх досоціалістичних формаціях музична культура була розподілена на культуру прогресивну, народну (демократичну),з одного боку, і реакційну, антинародну (а також псевдонародну)-з іншого. При цьому все краще, об'єктивно цінне в музичній культурі кожної формації, виявляючи прогресивні гуманістичні ідеї свого часу, тим самим по праву належать до демократичної культури.¹

Неоднорідна музична культура класового суспільства також і по іншим ознакам. Один з них - власне соціологічний: належність і реальна доступність якоїсь частини культури певному класу чи іншій соціальній спільності, що є носієм цієї культури, суб'єктом музичної діяльності. З цієї точку зору культура досоціалістичних класових формацій в своєму загальному плані розподілена на народну(в соціологічному,а не ідейно-естєтичному значенні) і на культуру так званих "освічених класів". Перша належить безпосередньо виробникам матеріальних благ, тобто народу в соціологічному розумінні, друга - іншій частинісуспільства. 

      Сучасний принцип структурного розподілу музичної культури суспільства відрізняється і від другого традицій,цінного - на професійну("вчену","художню") і непрофесійну, коли в основу диференціації покладено місце музиканта в системі суспільного поділу художньої діяльності, а не соціальна належність результатів його діяльності.Так само не збігається запропоноване Сохором розподілення і з позначеним раніше - за змістом культури ( за ідейно -естетичною ознакою). Все(чи вірніше, майже все) в народній музичній культурі прогресивно і демократично. Але протилежне твердження було б неправомірним: демократична культура створюється не лише безпосередніми виробниками матеріальних благ, але і іншими членами суспільства(музика Глінки народна по своїй суті, але створена не селянином і тривалий час належала лише "освіченому" суспільству).

        В кожній галузі наукового знання музичної культури  можна  спостерігати  те  чи  інше поєднання   функціонально   різних   розділів музичної культури суспільства - її "блоків": творчості;

• виконавства;
• розповсюдження музики;
• її сприйняття.

До цих основних "блоків" примикають додаткові: музична критика і музична наука( музикознавство), керівництво музичною культурою.

 

 

 

       Ці "блоки"' утворюють цілосний механізм. Його єдність забезпечується як функціональними взаємозв'язками складових частин(виконавство неможливо без творчості, але і творчість втрачає сенс без виконавства та ін.), так і спільністю їх предметної основи(її утворюють музичні цінності,які "циркулюють" в даній культурі),!, нарешті, спільністю соціального базису. Як і в кожній системі, в музичній культурі якості цілого не зводяться до суми властивостей окремих частин, тому що визначаються не тільки набором елементів і складом окремих "блоків'', але і способом їх з'єднання і зв'язку, тобто структурою цілого.

      Важливішими елементами .творчості як компоненту музичної культури суспільства, є: композитори, заклади, які сприяють їх творчій діяльності, і результати останньої - музичні цінності.

       Творчість як діяльність народжує цінності двоякого роду: духовно - матеріальні(музичні твори чи окремі виражальні засоби) і чисто духовні (творчі ідеї, норми стилю і жанру, музично - естетичні ідеали.)

       Музична культура кожної країни і епохи включає як сучасні твори(не тільки вітчизняні, але і зарубіжних авторів), так і створені раніше. Твори, які виконуються і сприймаються в даний період, утворюють те, що прийнято називати актуальною культурою. Іншу частину культури можна назвати зберігаємою. Склад і співвідношення цих частин різні в певні історичні умови.

 

'блок'

у   відомій   мірі бо  він  необхідний

виконавський

специфічний для музики, далеко не бо всіх видах мистецтва (виконавців не знають образотворчі мистецтва і архітектура, вони не обов'язкові в письмовій літературі).

Виконавський "блок" займає в музичній культурі середнє положення між "блоками/' творчості і розповсюдження, частково перехрещуючись і з тим, і з іншим. З "блоком" творчості в нього спільні і декотрі особи(композитори - виконавці), і заклади по підготовці кадрів(музичні учбові заклади); з "блоком" розповсюдження - головні виконавські заклади і соціальні інститути(музичні театри, концертні організації, фірми звукозапису, радіо

і телестудії та ін.) разом з формами їх діяльності і їх матеріально - технічними засобами (інструменти, приміщення, декорації та ін.) .

Ч

 сприйняття

"

Звідси постає, що головні елементи третього "блоку" - розповсюдження музики збігаються з елементами попереднього, оскільки мають ту ж соціальну роль посередників між музикою і публікою, музикантами і рештою суспільства. Але тут є і власні суб'єкти діяльності адміністративні і технічні робітники виконавських закладів. Є в складі цього "блоку" і свої особливі заклади: по підготовці цього роду робітників, виробничі підприємства, що займаються виготовленням чи ремонтом музичних інструментів та інших матеріально - технічних засобів, нотні видавництва, заводи по виробництву платівок, нотні сховища і фонотекі.

бо

Четвертий з головних "блоків

також  перехрещується  з  попередніми, виконавські заклади входять частково і в нього(своїми формами і засобами діяльності). Інші ж aзаклади і засоби спільні в цього"блоку"

одним із додаткових блоків  музикознавством, вірніше, з його просвітницьким розділом(музичні лекторії, масова література і освітні радіо - і телевізійні передачі про музику та ін.). Специфічний лише один компонент: суб'єкти сприймання - слухачі. їх статус і діяльність настільки своєрідні, що заслуговують цілковито самостійного розгляду і дослідження.

Всі види музичної діяльності крім творчості, виконавства,розповсюдження музики і сприйняття чи то входять в основні "блоки" як другорядні елементи, чи то об'єднуються в два додаткових: управління музичною культурою і музикознавство.

        Особливо треба виділити роль критики. її головне завдання - шляхом оцінювання всіх явищ музичного життя ідейно спрямовувати його розвиток. Тому критика займає в музичній культурі місце універсального посередника між всіма її "блоками" і ланками. Вона з'єднує композиторів з виконавцями, а тих і других - з публікою, здійснюючи при цьому не тільки прямий, але й зворотній зв'язок. Пояснюючи цінність творчості і виконавства слухачам і виховуючи їх, вона в той же час бере участь в формуванні суспільної думки про музичну культуру і в передаванні цієї думки музикантам, впливаючи на їх діяльність.

Такою є загальна структура музичної культури суспільства, розроблена

 

більшій чи меншій мірі відбиває ряд вказаних особливостей соціальних відношень особи.

особи("Пісня  про

Загальні й особливі соціальні властивості, що виявляються в конкретній особі, становлять собою рівень одиничного. Особливу увагу звертає В. Матоніс на продукт музично - творчої діяльності - музичний твір. Як зазначає дослідник, музичні твори, в яких переважають індивідуально - одиничні соціальні властивості особи, як правило, сповнені гострими психологічними колізіями. В них в багатому втілюється безпосереднє зіткнення індивідуальності з оточуючим середовищем. Цього роду настанова в значній мірі виявляється в експресіоністичній музичній творчості, яка пронизана висловом страждання самотньої людини, що  не  піддається  суспільному  нівелюванню

землю", Дев'ята і Десята симфонії Г. Малера, прєдставникі "нововідєньскої школи"). Та поряд з одиничними властивостями, що визначаються своєрідністю декотрих індивідуальних чинників( темпераменту, характеру, здібностей та іи.), в музичних творах яскраво виступає і самобутність психологічних процесів мікросередовища.

        Виділені загальні, особливі і одиничні 
соціальні рівні музичної культури, що передають 
в той же час рівні виявлення 
раціонального, емоційно - чуттєвого і вольового 
засад, - зазначає В. Матоніс, - дають 
методологічно важливу передумову найбільш 
повного використання життєвого змісту музики в 
виховному процесі.

 

 

        Проаналізувавши сучасні визначення поняття " музична культура суспільства ", які пропонують А.Сохор і В.Матоніс, можна зробити наступні висновки.

вертикальній.

       Якщо виходити з концепції В.Матоніса,  то структуру музичної культури суспільства можна визначити як вертикально спрямовану модель, сходини якої - загальне, особливе і одиничне. Модель же А.Сохора - всеосяжна: не тільки в

горизонтальній

спрямованості. Вона найбільш актуальна і цікава для досліджуваної нами проблеми. Зокрема, нас будуть цікавити певні компоненти основних чотирьох ланок пропонуємої ним системи.

також

сприйняттю,

по

Це, безперечно, музичні цінності, прилучання до яких сприяє загальному духовному розвитку особистості. З " видів діяльності по створенню, зберіганню, відтворенню, розповсюдженню, сприйняттю та використанню музичних цінностей " необхідно виділити, насамперед, " діяльність "

відтворенню,

використанню музичних цінностей. Адже суб'єкт нашого дослідження - молодший школяр, в якого, перефразуючи   слова   А.Сохора,   ще   тільки необхідно сформувати " знання, уміння та інші якості, що забезпечують успіх цієї діяльності."

Діяльності емоційно - усвідомлюваного сприйняття, відтворення, але в тих формах, що посильні для дітей цього віку і в той же час розвивають їх( спів, гра на дитячих музичних інструментах, пластичне інтонування та ін.)

З четвертої основної ланки структури музичної культури А.Сохора нас буде цікавити, в першу чергу, загальноосвітня школа. В наш час саме на неї лягає основна відповідальність за формування музичної культури підростаючого, покоління як частини його загальної духовної

 

культури. І враховуючи сучасне нігілістичне відношення до багатьох справжніх людських цінностей, кризовий стан різних сфер функціонування суспільства, ця відповідальність аж ніяк не зменшується.

На основі вищевикладених поглядів, які розкривають сутність музичної культури суспільства, розглянемо далі, що ж являє собою музична культура особистості, "суб’єкту" системи музичної культури суспільства, які підходи до її розуміння.

розум,

в

теорії

складає

В.Матоніс розглядає музичну культуру особистості як частину її загальної духовної культури. Тому принцип її будови подібний його уявленю про структуру духовної культури особистості. Це - синтез раціональної, емоційно - чуттєвої і вольової сфер. Ця структура є результатом історичного розвитку. Як свідчить аналіз, нерідко в якості основоположної виділяється якась одна психічна функція людини. Так, згідно з концепцією Б.Спінози, людська природа є похідною від чуттєвих переживань (афєктб-в) . Основу філософської системи Г.Гегеля

світовий

А.Шопенгауєра рушійною силою всього постає світова воля. Музика, згідно з А.Шопенгауером/ володіє найвищими духовними цінностями, бо вона знаходиться на рівні світової волі.¹

Підкреслюючи свою думку про необхідність розвитку всіх трьох сфер духовної і музичної культури, В.Матоніс поряд із цим зазначає, що сьогодні стає актуальним питання про важливість

 

Р.А.Єгорової. Так, головним вона вважає емоційно - оцінний. А проблему формування емоційно - оцінного відношення до музичного мистецтва - однією з важливіших проблем музичного та естетичного виховання в цілому, адже від рівня розвитку емоційно - оцінного ставлення залежить повноцінність сприйняття музичних творів, міра проникнення в їх ідейно -

ХУДОЖНІЙ ЗМІСТ.

Як вважає дослідник, емоційно - оцінне ставлення до музики має два рівні - емоційний і логічний. Причому логічний рівень, що включає розвиток здібностей естетичного аналізу й аргументованої оцінки, неможливий без емоційного рівня сприйняття, з якого фактично розпочинається емоційно - оцінне ставлення.

Емоційні засади - основа інформації. Невід'ємною властивістю емоційної інформації є необхідність прямого контакту між інформуючим об'єктом і сприймаючим його суб'єктом. Емоційна реакція проявляється у формі емпіричних інтуїтивних оцінок, що відображають почуття та переживання особи. ²