Формування музичної культури особистості

 

 

  

мистецтвом співу. Розуміючи вплив музики на емоційний світ людини, церква в українській державі також вела боротьбу зі світським музикуванням.

     Ідея утилітарної користі від занять мистецтвом, що виникла в Західній Європі в XVII сторіччі, приводить до обмеженості його використання у виховних цілях. Та це не перешкодило, однак, розвитку таких оригінальних концепцій мистецтва, як, наприклад, теорія афектів чи концепція "гострого розуму". Теорія афектів оголосила метою мистецтва збудження і організацію людських почуттів-афектів. Вона стала спробою раціоналістичного впорядкування музичного змісту, який визначався зображеними пристрастями і афектами (радістю, стражданням, страхом та ін.). У відповідності з цим розумівся і виховний вплив музики та визначалися умови її сприйняття - час дня, року.

        XVIII століття, вік Просвітництва, став новим етапом в історії розвитку теорії і практики музичної культури, музично-естетичного виховання. Характерною ідеєю Просвітництва стала думка про те, що за допомогою мистецтва та естетичного виховання можливо підняти людину   до   рівня   вільного   суспільства,

політичного і морального життя.

        Ця епоха характеризується суперечністю ідей, що стосуються питань музичної культури. Так, один із послідовників І.Песталоцці - Ф. Фрєбель вимагав, щоб спів, малювання, живопис були з ранніх пір предметом суспільного виховання, дисциплінами серйозної широкої школи. Ж.Ж.Русо, навпаки, стверджував, що необхідно уникати раннього збудження дітей, їх душевної афектації і тому не слід поспішати з навчанням музиці.Найбільш яскраву і своєрідну концепцію музично-естетичного виховання розробив один із представників соціалістів-утопістів Ф.Фур'є. Він активно підтримував думку про педагогічне значення задоволення у процесі залучання дітей до музичної культури. Ф.Фур'є розробив також систему конкретних заходів з метою музично-естетичного розвитку дітей, починаючи з 6-місячного віку. Одним з важливіших засобів музично-естетичного виховання він вважав оперу, тому що дякуючи опері           у процес виховання додаються "всі види мистецтва". Та ідеї утопістів не отримали ні переконливої теоретичної розробки, ні практичної реалізації.

Особливістю  ж  буржуазного  відношення  до музичної культури була поверхова захопленість, яка у аристократичному середовищі була по суті своєї  скоріше  даниною  моді,  ніж  передачею насущної духовної потреби.

        Різким контрастом виявився потяг до мистецтва "низів". Музика була однією з найулюбленіших дисциплін у народних школах, та основою музичної культури особистості, як і раніше залишалася сформованість навичок співу. До програми навчання у західноєвропейських школах поряд із культовою та світською музикою була введена народна пісня, що свідчить про демократизацію музичного виховання.

Але духівництво зовсім не вітало розповсюдження музики серед простого люду, вбачаючи у розширенні масштабу залучання до мистецтва форму відступництва від основних церковних постулатів.

        Період  XIX  сторіччя,   а   особливо  XX, характеризується тим, що умови існування, які докорінно змінилися, примушують філософів, суспільних діячів, педагогів, що не байдужі до відбуваючихся процесів, аналізувати і шукати нові шляхи вирішення виникаючих проблем. Зокрема, йде пошук можливостей створення середовища, яке б прищеплювало етичний та естетичний світогляд, що став би протидією руйнівній дійсності.

Особливу повагу здобули праці у цьому напрямі філософа XIX століття А.Шопенгауера. У його поглядах тісно злилися безжалісна критика устоїв та моральних принципів суспільства, поклоніння перед високообдарованими у духовному плані людьми, як перед єдиними, котрим доступно дійсне усвідомлення сутності буття. А.Шопенгауер визнавав музичне мистецтво значним засобом усвідомлення безпосередньо ідей, в яких міститься сенс буття, засобом спілкування та передачі сутності явищ. На його думку, музична культура є стежиною до вічного світу ідей. Музика-це мова, якою розмовляють обдаровані люди, передаючи велич цього безмежного світу. Всі, хто був там, не можуть без жалю сприймати цей недосконалий, засуджений на вічне страждання світ. Музика, яка не залежить від політичної та взагалі від якої –не будь кон'юнктури, промовляє правду про світ її слухачам, уподібнюючись у цьому до мудрого вчителя, прислухатись до промов котрого є не тільки вищою насолодою, а й необхідністю.

      Але  в  умовах  буржуазної  дійсності  XIX сторіччя  музично-естетичне  виховання  народу виявилося  "зайвим та  необов'язковим".  Воно було  пов'язане  в  основному  з культовим мистецтвом і найважливішою його формою було слухання музики.  Уявлення про  сформованість музичної  культури у  представників  світсько-аристократичного       кола       відрізнялось ускладненням  її  змісту,  що  містив  у  собі обов'язкове  виконання  музики  (вокальне  і інструментальне) поряд із слуханням. Але таке ускладнення   супроводжувалося   втратою   її художнього  та  духовно-виховного  значення, соціального престижу музичних занять.

        XX сторіччя дає новий поштовх розвитку цієї проблеми. Так, для філософської думки більш характерний песимістичний підхід до неї: сумнів щодо духовного перетворення людини та суспільства, щодо великих можливостей музичного виховання.

        Ось оцінка існуючого в XX сторіччі становища авторитетного німецького філософа-екзистенціаліста К.Ясперса: "...Загальна освіта наближається до потреб загальної людини. Духовність гине, поширюючись загально, а тому і зникає той освічений прошарок, котрий постійним освіченням придбав дисципліну думок та почуттів.". Та людина, що вихована на дійсних духовних цінностях, включаючи музичні, стає самотньою по відношенню до народу, якому і належать ці цінності минулого.

      З'явилося ставлення до освіти, яке зводить зміст духовної діяльності до технічного вміння. Коли цей підхід руйнує минуле, духовна сутність може бути збережена тільки історичними спогадами та засвоєнням досвіду минулого.

Засвоєння досвіду музичного минулого є однією зі стежин, що веде до справжньго духовного життя."¹

Слід зауважити, що для більшості вітчизняних музикознавців,   теоретиків   та   практиків властивий більш оптимістичний підхід до оцінки можливостей музичного  виховання  особистості, формування її музичної культури. Я залежності від визначеної ними мети музичного виховання { у  відповідності  до  актуальних  соціально моральних  потреб  та  суб єктивних  уявлень) , вони  розробляли  модель  музичної  культури суспільства і особистості,  методичну основу музичного       виховання       (В.В.Асаф'єв, Б.Л.Яворський, В.М. та С.Т.Шацькі, А.Н.Сохор, Д.Б.Кабалевський та ін.)- До того ж розробку стратегії  та  здійснення музичного  виховання підростаючого покоління беруть під свій нагляд державні інститути.

Видатною сторінкою у процесі формування музичної культури підростаючого покоління стає система музично-естетичного виховання В.М. і С.Т.Шацьких, що втілена у принципах організації музичного виховання у колонії "Бадьоре життя".

В.М.Шацька прийшла до висновку про загальність і посильність музичної освіти для всіх без виключення дітей, заперечуючи тим самим соціальну нерівність і привілейованість у залучанні до музичної культури. Поряд з цим В.М.Шацька прагнула до практичного здійснення принципу всебічності музичного виховання, яка-має визначне значення у формуванні гармонійно розвинутої особистості.

Активну практичну роботу В.М.Шацька поєднувала з глибокими теоретичними дослідженнями та експериментальною роботою. Нею були розроблені нові проблеми музично-естетичного виховання школярів, що безпосередньо стосуються питань музичної культури особистості, взаємозв'язку музичного виховання з загальним розвитком дитини, активізації інтересу і потреб дітей в музиці та ін.

Основи масового музичного виховання, теорії музичної культури були закладені у нашій країні дякуючи і активній діяльності видатних педагогів-музикантів Б.Я.Яворського і Е.В.Асаф'єва. Основні їх теоретичні розробки і практичні рекомендації в сучасній загальноосвітній школі не тільки не втратили своєї актуальності, але й набули нового значення.

Б.Л.Яворський обгрунтував і використав на практиці нову систему прилучення дітей до музичної культури. її складають наступні види роботи:

- слухання музики: сприйняття музики, обговорення відгуків учнів на прослухане, інсценування цих творів та ін.

-відтворення музики: хоровий спів та гра у дитячому ударному оркестрі.

-рух під музику, до якого входять елементи диригування, а також різноманітні рухові імпровізації.

-дитяча творчість.

Саме Б.Л .Яворський першим із педагогів-музикантів закликав до масового розвитку у дітей навичок вигадування.

З цією метою він розробив послідовність "зведення   у   творчість"   -систему,   яка

складається з п'яти ступенів( етапів).

     В основі педагогічної системи Яворського лежить визначена послідовність: від спостереження живої дійсності-через активний процес сприйняття мистецтва-до особистого творчого засвоєння життя через мистецтво. Від безпосереднього емоційного відгуку-через, розумовий процес-до творчості. При цьому він вважав необхідним використання різноманітних асоціацій (музичних та немузичних), забезпечення взаємодії емоційних факторів з раціональними. Б.Л.Яворський був ревним пропагандистом "загального музичного виховання".

Б.В.Асаф'єв розробив принципи музичного сприйняття слухачів як невід"ємної сторони музичної культури особистості. Ним була обгрунтована необхідність трьох взаємопов'язаних видів музичної діяльності суб'єкта у процесі його спілкування з музикою:

-спостереження музики: її процесуальності, складових цілосності та своєрідності музичного мистецтва.

-слухання музики, що поєднується з активною музичною практикою, виконавчо-хоровим співом чи інструментально-ансаблевим музикуванням.

 

   Важливішим теоретичним дослідженням Асаф'єва Б.В. є визнання необхідності опори на знання у процесі формування в учнів музичної культури. "Музична культура потребує слухача, який здатний критично розбиратися у художньо-музичних явищах, а не пасивного спостерігача. І раніше ніж навчитися розпізнавати, як хто співає чи грає,не заважає навчитися розпізнавати, що співають і грають. Тоді буде більш підстави і здорового глузду у судженнях: "подобається" і "не подобається".¹

Гаслом ж загального музичного виховання, на його думку, "...повинна стати вимога: в бік від професіоналізму!... За виключенням основ музичної грамоти слід запобігати усього, що веде до засвоєння професійних рецептів. Музика-мистецтво, тобто деяке явище в світі, створюване людиною, а не наукова дисципліна, якої вчаться і вивчають. Як явище широко розповсюджене, воно заслуговує, щоб його спостерігали".²

Н.Л.Гродзєнська щодо  проблеми

Е.В.Асаф'єву належить і серйозна розробка методики словесних анотацій у процесі слухання та виконання музики.

    Відомий пєдагог-музикант висунула свою точку зору формування музичної культури у дітей. На її думку, вона вирішується розв'язанням ряду педагогічних задач. По-перше, важливо навчити дітей розуміти та любити музику. По - друге, виховати в них художній смак, навчити цінувати дійсно художні твори.По-третє, розвинути музичні здібності дітей: їх слух і пам'ять, тому що "для немузичного вуха найчудовіша музика не має ніякого значення", (К.Маркс).Основними ж компонентами музичної культури особистості вона вважала любов до музики і її розуміння. Якщо ми не будемо любити музику, ми не досягнемо головного, бо не люблячий музику не буде її і слухати. А якщо і буде слухати, то вона не викличе у нього ніяких естетичних переживань. Розуміти ж музику-означає сприймати її свідомо, віддаючи собі звіт у її змісті та, в якійсь мірі, в її формі.

    В   1980-1982   рр.   в  практику  музичного навчання,  що здійснюється в загальноосвітній школі,  було  введено програму по музиці(  з поурочною   методичною   розробкою),що   була створена під керівництвом Д.Б.Кабалевського і відбивала новий підхід до проблеми формування музичної культури школярів. Завдання музичного виховання,   яке   висунув   Д.Б.Кабалевський, залишається актуальним і сьогодні: "...ввести учнів  у  світ  великого  музичного  мистецтва, навчити їх любити і розуміти музику в усьому багатстві її форм і жанрів,  інакше кажучи, виховати в учнів музичну культуру як частину всієї їхньої духовної культури.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-Основним принципом організації процесу формування музичної культури учнів він вважав необхідність опори на закономірності самої музики, що реалізується в програмі через її будову на "трьох китах". На його думку, опора  

 

 

 

 

на пісню, танець, марш розкриває перспективи для  встановлення  різноманітних  зв'язків  з іншими ланками історії людського суспільства, встановлює природний зв' язок шкільних занять музикою з повсякденним життям школярів"

-Д.Б.Кабалєвський підкреслює, що музика і життя-цє генеральна тема, свого роду "надзавдання" шкільних занять музикою.⁴** Вона повинна пронизувати всі заняття в усіх ланках з першого до останнього класу.

-В процесі формування музичної культури учнів, на думку Кабалевського, велике значення має розвиток їх творчої активності: "всі форми музичних занять в школі повинні сприяти творчому розвитку учнів, тобто виробляти в них прагнення до самостійного мислення, до прояву власної ініціативи, прагнення зробити щось своє, нове, краще.