Формування музичної культури особистості

Музичне виховання, як. показує аналіз, є категорією історичною. Цілі, завдання, зміст, методи і форми музичного виховання визначаються змінюючимися на протязі історії музичної культури соціальними відношеннями, місцем музичного мистецтва в житті даного суспільства, національною специфікою, музично - естетичними поглядами, рівнем розвитку музичної педагогіки та ін.

     Необхідність у спеціальному музичному вихованні, навчанні виникла ще в умовах класового суспільства. Про це свідчать багато фактів, що дійшли до нас.

     Так, у корінних мешканців Північної Америки існувала плата за навчання новим пісням (з голосу). У давніх мешканців Мексики були музично-освітні заклади для навчання пісням та танцям, а давні перуанці метою музичного виховання вважали формування у дітей вміння наспівної речитації епічних сказань.

 

 

У Давньому Китаї у 11-3 ст. до н.е. музичне виховання та освіта, що знаходились під наглядом імператора, грало значну роль у житті суспільства і полягало головним чином у тому, що хлопців навчали співу, грі на інструментах і танцям.

   Та однією з перших країн, де надавали великого значення соціально-політичній ролі музики, її "етосу" і де музичне виховання і навчання переслідували політико-етичні виховні цілі, була Греція. Не випадково термін "освічений" був синонімом "музичному", тобто вихованому за допомогою мистецтва. Провідним засобом музичного виховання греки вважали музику, що на їх думку, вела найкоротшим шляхом до досягнення калокагатії.

Надаючи великого значення музичній культурі як засобу морального виховання, греки розробили вчення про "етос" -теорію етичного впливу на людину музичних ладів, ритмів, інструментів. Зокрема, найважливішими, на їх думку, були дорійський лад, що виховував, спокійну впевненість і мужність, та фрігійський лад, який збуджував слухача, викликав ентузіазм. Останній використовували, як правило, у військовий час. Вживання інших ладів суворо регламентувалося державою, а в ряді випадків було заборонено.        , ,.

Значний вплив на формування уявлень про музичну культуру суспільства, особистості, про призначення музичного виховання в Греції зробили музично-естетичні та педагогічні ідеї Платона і Аристотеля.

 

 

       Головний педагогічний принцип Платона полягав у тому, що прилучення до музичної культури і викладання всіх наук слід провадити, застосовуючи гру, оскільки "вільна людина ніякої науки не повинна вчитися рабськи". Коли в іграх відбуваються постійні зміни, діти не зберігають надовго любові ні до чого, у них змінюється характер, виникає бажання "ставитися з презирством до старого і схилитися перед новим.. У майбутньому, подорослішавши, вони прагнутимуть до Іншого життя і до соціально-політичних змін у суспільстві."

      Платон, як представник течії ідеалістів, вірив, що музична культура суспільства обумовлює характер і форми державного устрою, що різні зміни в музиці ведуть до змін у державі. Він визнавав необхідність державного контролю над музикою і музичним вихованням.Платон піддав регламентації використання окремих музичних ладів та інструментів. Зокрема, він визнавав лише два лади: дорійський-для мирного життя, фригійський - на випадок війни чи стихійного лиха. Інші ж лади він вважав непридатними для виховання не тільки чоловіків, але й жінок.

вчив

що  у

мелодії

      Аристотель слідом за Платоном приділяв велику увагу музичній культурі. Він висунув обгрунтування морального впливу музики на психіку людини. Відстоюючи схожість музики з психічною організацією духовного життя людини.

МІСТИТЬСЯ

Аристотель

своєрідне   цілісне   відтворення   людських характерів.  Впізнаючи себе у музиці,  людина отримує:  задоволення,  що  дуже  важливо  для-залучення до музичної культури дітей. Аристотель диференціював музичні мелодії за

 

• 

їх виховним значенням на три групи:

-етичні(що мають яскраво виявлену моральну спрямованість);

-практичні (що відносяться до діяльності);

-ентузіастичні(викликають захоплення);

на думку

На його думку, для виховання можуть використовуватися тільки етичні мелодії,при цьому вони повинні виконуватися самими вихованцями-від цього залежить якість їх впливу на свідомість, тобто виховний ефект. Аристотель першим з античних філософів і педагогів підкреслив необхідність практичної музичної  діяльності у процесі  формування у

дітей музичної культури.  Спів є

Аристотеля, невід'ємною частиною музичного виховання підростаючого покоління. Конкретна музична діяльність значно сприяє реалізації виховної функції музики. Філософ виступив і завзятим прихильником масового непрофесійного прилучання дітей до музичної культури. Але він удавався до крайнощів, проголошуючи професіоналізм долею рабів.¹

Досить цікаві й ідеї видатного математика і філософа Піфагора, автора оригінальної педагогічної  утопії-теорії  перевиховання  за

допомогою математики, що, на його думку, найбільш повно реалізується у музиці. Піфагор вважав космос музичним так само, як "музична" упорядкована держава, що підкорена "вірному ладу". А оскільки музика відбиває гармонію, то й вища мета людини-зробити своє тіло і душу музичними. Піфагор наполягав на тому, що сила впливу музики - у очищенні(моральному, духовному та фізичному).

 

          Відбиваючи "світову гармонію", музика, за Піфагором, забезпечує внутрішню гармонію людини, допомагає виробити евритмію - вірний ритм у грі, вчинках, думках.

         Таким чином, у епоху античності затвердилася важлива традиція у світовій практиці музично -естетичного виховання: його мета і зміст визначалися цінносним відношенням суспільства до людської особистості і зацікавленістю у її самостійному, різнобічному розвитку. У відповідності до цього укладалися в наступному різні системи музично-естетичного виховання, які характерні для пізніших суспільно-історичних епох.

         Відомості про процес формування музичної культури в Давньому Римі досить мізерні. Зокрема, відомо, що музичне виховання людини обмежувалося навчанням декотрим практичним вмінням. Музика часто розглядалася як наукова дисципліна, тому на етичну сторону музичного виховання, яка у давніх греків вважалася найголовнішою, під час римської імперії практично не зверталася увага.

Зміст  і  спрямованість  розвитку  музичної культури в епоху Середньовіччя були цілком обумовлені новою ідеологічною орієнтацією, яка пов'язана  з  розповсюдженням  і  закріпленням позицій християнства.  На зміну характерному для античності культу насолодження,  чуттєвої красоти  прийшов  християнський  аскетизм свідоме обмеження і пригнічєнність чуттєвих бажань  і  потреб.  Це  і  визначило  особливості

Середньовічної     музичної     культури    та музично -естетичного виховання, які розвивалися довкола релігійного ідеалу і були невіддільні від морального та інтелектуального виховання.

 

       В епоху Середньовіччя роль музичного мистецтва зводилася переважно до посилення емоційно-морального ефекту при богослужінні, внаслідок чого музика набувала атрибутивного значення. Практичний аспект формування музичноі культури особистості, який пов'язаний з опануванням спеціальних навичок музичної діяльності, був зведений до мінімуму.Він виявлявся в умінні сприймати мистецтво у відповідності з релігійними постулатами.

головна мета:

ГІ

Спів розумівся лише як підмога до "прямування душі до добрих вчинків "(тобто релігійно виправданих). Хоровий спів мислився церковними ідеологами як оспівування бога, але далеко не голосом,  а "серцем".  Звідси висувалася його

з повагою стежити не тільки за

символом

вважався

похмурим

вірністю слів, але и за станом своєї душі, коли вона відтворює ці слова" (Іоан Златоуст). Під час церковно-хорового співу були неприпустимі прояви особистого художнього смаку, творчої ініціативи, вишуканості. Співак,    що    показував    свою   віртуозну

майстерність

творчої примхливості і марнолюбства.

     Характерним для цієї епохи було і розташування музики у ряді "семи вільних мистецтв", які складали основу середньовічної системи освіти. Вищій відділ цієї системи складали граматика, риторика, діалектика. Музика входила у "нижчий" відділ поряд із арифметикою, геометрією та астрономією. Вона розумілася не мистецтвом, а наукою тотожньо математичним дисциплінам.

      Церковні ідеологи середньовіччя стверджували, що професійна музична культура веде до розпаду общини віруючих однодумців, розподіляючи людей на  знавців  і  профанів.  Вбачаючи  небезпеку

 

 

 

 

 

 

 

соціально-естетичного розподілу віруючих, вони 
ревно стежили за тим, щоб музика суворо 
відповідала вимогам, які ставились до неї, не 
порушувала єдиної морально - цільової 
спрямованості релігійного виховання, а 
навпаки, зміцнювала її. Проста, стримана 
музика повинна була викликати у людей єдиний 
склад думок і почуттів.

      Основним офіційним закладом, у якому здійснювалось музично - естетичне виховання, була схоластична школа, яка передбачала мінімум естетичного виховання учнів.

Неможливо не помітити, що середньовічна музична культура і система музично-естетичного виховання відрізнялася протиріччям внаслідок поєднання церковно-догматичних наставлень і прогресивних тенденцій у розвитку мистецтва.

       Так, невипадкові ростки світського музично-естетичного виховання, що виявилися у системі лицарської освіти. А своєрідною "віддушиною" для суспільної свідомості, обумовленої християнською ідеологією, ставали народні свята-карнавали, які, на відміну від церковного мистецтва, були формою самого життя, якою жили майже найсправді.

       Культура Відродження відзначилася переходом від середньовічного аскетизму і схоластики до нового ідеал - гармонійно розвиненої особистості. Естетичний критерій знову затверджується у всіх галузях художньо-естетичної діяльності людини.

 

 

Разом із розвитком музичного мистецтва і форм практичного музикування з'являються нові ідеї у галузі музично-естетичного виховання. Зокрема, вони відбилися у вимогах гуманістів вчити дітей співу, грі на декількох музичних інструментах.

Та всебічна освіченість у галузі музичної культури, як і змога гармонічного розвитку були доступні лише соціальній меншості-дворянству та аристократії. Народ був практично виключений із сфери музично-естетичного виховання.

залишалися

раніше

як

Формами  масового  прилучання  народу  до

 церковна  інструментальна

музичної  культури, церковний  спів  і

музика,  але,  звичайно,  і  народні  свята, домашня музикування.  Що стосується світських форм   музикування   та   музично-естетичного виховання,  то  вони  були  цілком  надбанням правлячих соціальних верств.

Епоха Відродження змінила принципіальні настанови і погляди на процес музичного навчання дітей: висловлювалися думки про необхідність перетворення навчання з праці в гру, висувалася вимога до вчителя притягувати до себе учнів турботою і ласкою.

Нові педагогічні принципи і методи роботи з учнями стали основою естетизації процесу навчання, розвитку його виховної спрямованості. Так, у школах для народу, що як і раніше знаходилися у прямій залежності від церкви, декілька поширюються масштаби музично-естетичного виховання. Це відобразилося у внесенні до програми навчання світської музики, розвитку поряд із вокальними, інструментальних форм музикування.

Характерною  виявилася  динаміка  розвитку

 

художньо-естетичних потреб, що відобразилася в процесі прилучання до музики різних соціальних верств суспільства.

      Зокрема, практичні заняття музикою представників соціальної верхівки привели до відомої девальвації естетичної сутності музичної культури, музичного виховання, розповсюдження утилітарного підходу до її ролі та значення для людини.

Нижчі верства суспільства виявили глибоку зацікавленість у залучанні до музичної культури, прагнення до її безпосереднього осягнення при слуханні та виконанні.

        Дякуючи  новим  формам  розбудови  музичного у  суспільстві ,виховання стало носієм гуманістичного змісту і прогресивних форм виховної роботи з дітьми.

       Досліджуючи історію становлення процесу формування музичної культури в нашій країні, не можна не відзначити, що на протязі всього розвитку української держави музичній освіченості її громадян надавалася велика увага. Особливого ж значення - в один із періодів її розквіту: при князюванні Володимира та Ярослава. В XII ст. були введені навіть титули "співацькі князі" і "княгині" -так високо оцінювалося мистецтво співу. На значному рівні відбувалося формування музичної культури підростаючого покоління і в школах при монастирях (зокрема, при Києво-Печерській лаврі), а пізніше, в ХУ-ХУТ ст., в братерських школах. Особливе значення в їх системі музичного виховання надавалося оволодінню