Еколого-розвивальне середовище в ДНЗ та його використання в навчально-виховному процесі

 

 

ЕКОЛОГО-РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В ДНЗ

ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І Теоретичні питання використання краєзнавчого

матеріалу у вихованні дітей дошкільного віку………………………………6

1.1. Еколого-розвивальне середовище та його складові………………………..6

1.2. Організація різних видів  діяльності дітей старшого дошкільного  віку в умовах еколого-розвивального  середовища…………………………………...17

1.3. Педагогічні умови формування  екологічної компетентності дітей  старшого дошкільного віку……………………………………………………..26

Розділ ІІ Дослідно-експериментальна робота по визначенню

ефективності педагогічних умов використання екологічно-

розвивального середовища, формування екологічної компетентності

дошкільників……………………………………………………………………31

2.1. Стан проблеми в практиці роботи ДНЗ……………………………………31

2.2. 3міст і методика експерементальноі роботи………………………………32

2.3. Результати дослідження…………………………………………………….36

Висновки………………………………………………………………………….39

Список використаних джерел.…………………………………………………..41

Додатки…………………………………………………………………………...43

 

ВСТУП

 

Природа є важливим засобом навчання, виховання і розвитку дитини. Природа — це все, що існує у Всесвіті: органічний і неорганічний світ, жива і нежива природа, це Космос і всі його складники. К.Д.Ушинський писав: «Природа є одним із могутніх аспектів у виховані людини, а саме прискіпливе виховання без цього агента завжди викликається сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. Бідна дитина, якщо вона виросла і не зірвав польової квітки, не зім'яла на волі зеленої травички. Ніколи вона не буде розвиватися з тією повнотою і свіжістю, на які здібна людська душа».

       Природа  залишає глибокий слід у душі  дитини. Вона впливає на всі  органи чуття своєю динамічністю, яскравістю, різнобарвними кольорами, загадковістю.

       Природа  є джерелом розумового розвитку  дитини, скарбницею усіх знань  дитини. Серед природи дитина  стає дослідником, відкриває для себе новий загадковий світ природного довкілля, яке намагається пізнати, дослідити, дійти самостійних висновків. Високо оцінював природу як засіб навчання і виховання В.О.Сухомлинський. «Я прагнув до того, - писав він, - щоб це життєдайне джерело (природа) було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя... Ми йшли в природу — в ліс, сад, на поле, луки, берег річки... Роль цього засобу,  де кожна зустріч з новим явищем довкілля пробуджує у серцях дітей почуття  захоплення, не можливо переоцінити».

Актуальність дослідження. Одним з актуальних питань, які стоять сьогодні перед педагогами всіх рангів, у тому числі й «дошкільниками», є пошук нових підходів та оптимальних шляхів відродження моральних зв’язків людини з природою. Перш ніж підвести дитину до розуміння зв’язків та взаємозалежностей у природі, важливо навчити її вдивлятися в навколишній світ, милуватися красою рідної природи, викликати в неї позитивне ставлення до рослин і тварин.

Мета дослідження: Організація різних видів діяльності дошкільників в еколого-розвивальному середовищі з метою формування екологічної компетентності дітей.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу з вивчення складових еколого-розвивального середовища та можливостей його використання в роботі ДНЗ.
2. 3’ясувати сутність екологічноі компетентності старших дошкільників, визначити критерїї, показники, рівні.
3. Скласти та реалізувати програму педагогічного експеременту з перевірки педагогічних умов використання екологічно-розвивального середовища у формуванні екологічноі компетентності старших дошкільників.
4. 3робити аналіз отриманних результатів.

Об’єкт дослідження: формування екологічної компетентності дошкільників.

Предмет дослідження: ефективність використання еколого-розвивального середовища у екологічному вихованні дошкільників.

Гіпотеза дослідження: показники екологічної компетентності старших дошкільників підвищуються за умови інтеграції пошуково-дослідницької діяльності дошкільників в еколого-розвивальному середовищі ДНЗ.

Методи дослідження:

1. Теоретичні методи: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження.
2. Емпіричні методи: педагогічне спостереження, бесіда, опитування, діагностування. Методи кількісного та якісного результатів дослідження.

Практичне значення: матеріали дослідження можуть бути використані під час виробничої практики та при написанні кваліфікаційних робіт.

База дослідження: дошкільний навчальний заклад «Ромашка» селища Михайлівка, Казанківського району, Миколаївської області. Експериментальне дослідження проводилося з дітьми старшого дошкільного віку у кількості 15 осіб у віці 5,5-6 років. Експеримент проводився з вересня до кінця листопада 2012 року.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОЛОГО-РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ДНЗ

 

1.1. Еколого-розвивальне  середовище та його складові.

 

Ефективність екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, в якому відбувається її життєва діяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природнім оточенням та спілкуванням з дорослими (педагогами, батьками). Це неперервна, педагогічно зумовлена, спільна діяльність дітей, а також дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою,почуттями,словами навчають малюків взаємодії з природою. [12]

Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим. Ефективність впливу довкілля на особистість дитини в дошкільному навчальному закладі залежить від здатності педагогічного колективу організувати комфортне еколого-розвивальне середовище. Щоб сформувати екологічну компетентність дитини, дорослий має сам орієнтуватись в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.

Сьогодні в умовах технічного прогресу існує небезпечна проблема,яку слід проаналізувати. Сучасні діти, особливо це стосується маленьких городян, багато часу проводять біля телевізору, комп’ютерів, і звичайно, такий спосіб життя становить певну небезпеку для них. Дитина живе в штучному середовищі. Маючи з наймолодшого віку мобільний телефон, комп’ютер, електронні іграшки, вона воле більше бувати вдома. Так у дитини втрачається можливість взаємодіяти з природними об`єктами, її прогулянки переважно обмежуються територією біля будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує достатньо вражень, дихає забрудненим повітрям. На жаль, дорослі часто не розуміють причини частих захворювань дітей, а їх кількість дедалі зростає.

Видатний чеський педагог Ян Амос Каменський вважав, що специфічним принципом відбору знань про природу для малюків є принцип енцеклопедичності. Пізніше його не менш видатний колега К.Ушинський писав, що у дошкільників необхідно формувати досить широке коло знань про не живу природу,рослинний,тваринний світ, працю людей у природі.

Сьогодні такий підхід залишається актуальним. Провідними принципами формування змісту ознайомлення  дошкільників  з природою є науковість та системність. Тому зміст ознайомлення дошкільників з природою містить широке коло знань, зокрема про:

• природні матеріали (елементи геології);
• метеорологічні явища (елементи метеорології);
• сезонні зміни у природі (елементи фенології);
• різноманітність рослин,їхню будову (елементи ботаніки);
• різноманітність тварин (елементи зоології).

Такий підхід до формування змісту знань про природу, які мають засвоїти діти, необхідний для формування у них системи наукових знань про природу та відповідного ціннісного ставлення до довкілля.

Свого часу К.Ушинский казав, що вивчення дітьми природи має починатися не з курйозів  диковин, а з того, що безпосередньо оточує дитину, тобто з тих об`єктів  явищ природи, які дитина може спостерігати щодня. [12]

Створюючи у дошкільному навчальному закладі належне розвивальне середовище, спрямоване, зокрема й на формування природничої компетентності дітей, педагоги мають приділити серйозну увагу оформленню як території дошкільного закладу, так і його приміщень. Ознайомлення дітей з природою у дошкільному закладі потребує постійного безпосереднього спілкування з нею,тому важливими є куточки природи. Вони обов’язкові для кожної вікової групи навіть за наявності у дошкільному закладі зимового саду чи кімнати природи.    

 Куточок природи слід облаштовувати у світлій частині кімнати. А його об’єкти можна розмістити як традиційно – на столах чи шафах, так і не стандартно – на пеньках, металевих підставках тощо.     

 Розміщуючи мешканців у куточку природи, треба насамперед подбати про те, щоб були враховані їх біологічні особливості й потреби. Так, одні кімнатні рослини, скажімо герань, мають потребу у великій кількості сонячного світла. Отже, їх варто поставити на найосвітленіше місце. Інші,скажімо узумбарська фіалка, погано переносять прямі сонячні промені, їхнє місце – подалі від сонця.   

 Утримуючи жаб чи  ящірок, слід враховувати біологічні властивості плазунів чи земноводних. Скажімо, тераріум, де живе ящірка, варто ставити на місце, що добре прогрівається сонцем, а тераріум з жабою має перебувати неодмінно у тіні.   

 Разом з тим куточок природи має радувати око, прикрашати інтер’єр. Зрештою, об’єкти у куточку природи слід розміщувати так, щоб діти могли вільно підходити до них,спостерігати та доглядати за ними.

Об'єкти для куточка природи слід ретельно відбирати. Насамперед треба враховувати їх безпечність, відповідність вимогам програми та можливість їх розміщення у конкретному приміщенні. Не можна утримувати, скажімо, отруйні рослини чи тварини, рослини з колючками або такі, що можуть викликати алергічні реакції у дітей. Догляд за мешканцями куточка природи за характером праці має бути доступним для дітей відповідного дошкільного віку.

Варто добирати привабливі зовні об'єкти, які зможуть привернути і утримувати не дуже стійку увагу дошкільника. Але при цьому необхідно враховувати можливість нормальної життєдіяльності, росту та розвитку тварин і рослин в умовах приміщення дошкільного закладу.

Для куточка природи добирають типових представників певної групи рослин чи тварин, але вони не мають відноситися до рідкісних видів, зокрема тих, що занесені до Червоної книги.

У куточок природи необхідно періодично вносити зміни, зокрема сезонні.

Кімнатні рослини — постійні і обов'язкові об'єкти куточка природи. Адже залежно від місця зростання у природі кімнатні рослини потребують різного догляду, зокрема різного грунту, поливки, ступеня освітленості тощо, тому вони є цінним дидактичним матеріалом. [17]

Поповнюючи куточок природи, потрібно привернути увагу всіх дітей до нової рослини, назвати її, розглянути разом з дітьми, розповісти, де ця рослина росте у природі, як за нею доглядати, разом з дітьми визначити їй місце у куточку природи.

Основним змістом спостережень дітей старшого дошкільного віку стають ріст і розвиток рослин, зміни, що відбуваються з ними залежно від сезону.

Діти мають знати, що рослини для свого росту потребують світла, вологи, тепла, грунтового харчування; різні рослини мають потребу у різній кількості світла та вологи.

У дітей старшого дошкільного віку закріплюють уміння визначати спосіб підтримання рослини у чистоті залежно від характеру листя і стебла.

Отже, основні вимоги до відбору рослин для куточка природи старшої групи дещо змінюються, зокрема слід утримувати рослини з різними:

• будовою — видозміненим стеблом чи листям;

• листям;

• потребами у світлі і воді;

• строками і періодами вегетації.

У старшій групі діти вже мають знати функції кожної частини рослини, зокрема: кореня, стебла, листя, квітів. А тому у куточку природи необхідно мати хоч би одну рослину з групи ампельних, скажімо, традесканцію або плющ, сеткреазію, аспарагус. З красивоквітучих рослин доцільно утримувати і клівію,  із цибулинних — амариліс.

Радимо у старшій групі ознайомити дітей із рослинами-лікарями,зокрема алое чи каланхое.

Сезонні зміни у куточку природи є обов'язковими. Вони дають змогу не лише збагачувати враження дітей, а й забезпечувати динаміку цих вражень — продовжувати спостереження, які були розпочаті у природних умовах. [12]

Восени з куточка природи виносять рослини, у яких закінчується період вегетації. Зокрема це амариліс та глоксинія. їх розміщують у холодному приміщенні до весни для забезпечення періоду спокою.