Доцільність використання інтегрованого підходу на початковому етапі навчання

Звернемося до аналізу ще однієї характеристики мовлення, рецептивного і репродуктивного мовлення.

Спілкування з допомогою мови є найдавнішим і основним засобом комунікації. У усному спілкуванні за допомогою мови в якості передавача виступає мовець, каналом зв'язку є звуковий канал, а приймачем виявляється слухач. Відповідно у писемному мовленні розрізняються людина, яка пише, графічний канал і читач. У процесі спілкування, особливо усного, його учасники можуть мінятися ролями [2, c. 47].

Аналіз діяльності мовця чи того, хто пише, з одного боку, і слухача чи читача, з іншого, показує їх значну відмінність. Мовець або той, хто пише, на основі внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів оформляє свої думки за допомогою мовних засобів, тобто кодує їх, використовуючи засоби звукового і графічного кодів. Далі ці відомості передаються каналом зв'язку. Слухач або читач, отримавши закодовану інформацію, декодує її. Діяльність з кодування інформації стосовно до навчання іноземних мов називається репродуктивним мовленням, а діяльність щодо декодування мовних сигналів - рецептивним мовленням.

Рецептивне і репродуктивне мовлення мають суттєві відмінності. Процес рецептивного мовлення протікає від форм мови до думки, а операції, що здійснюються при цьому, можна назвати аналітичними. Процес репродуктивного мовлення здійснюється від думки до оформлення засобами мови, а операції, що відбуваються в ході цього процесу, є синтетичними.

Зазвичай в лінгвістиці та методиці матеріал мови, що використовується в репродуктивному мовленні, називається активним, а матеріал, що використовується у рецептивному мовленні, - пасивним. Відмінності у використанні активного і пасивного мовного матеріалу можна проілюструвати на володінні лексикою. Для вживання якогось слова в мовленні потрібно володіти самим словом і його граматичними формами, знати обсяг його значень і його поєднання з іншими словами. В іншому випадку можна скласти поєднання, не властиві даній мові. Для рецептивного мовлення оволодіння сполучуваністю необов'язкове [13, c.67-68].

Відмінності між рецептивним та репродуктивним мовленням дуже істотні для методики. По-перше, для розвитку рецептивного і репродуктивного мовлення необхідний специфічний відбір матеріалу, причому активний мінімум повинен включатися в пасивний і бути значно менше останнього. По-друге, обробка активного і пасивного мінімумів повинна бути різною і включати спеціальні вправи. По-третє, має бути обов'язкова особлива практика репродуктивного та рецептивного мовлення.

Слід звернутись до розгляду процесів мислення при вивченні іноземних мов. Проблема врахування процесів мислення розглядається в методиці в двох напрямках. Перший напрямок пов'язаний з тим, що певна група психологів та методистів вважає необхідним при навчанні іноземної мови навчати “іншомовного мислення”. Ці вчені виходять з того, що думки у різних мовах оформляються по-різному, що система понять різна, а тому мислення також різне.

Другий напрямок дискусії про роль мислення пов'язаний з характером оволодіння мовним матеріалом. Відомо, що використання мовних засобів у процесі комунікації відбувається автоматизовано. З огляду на ці два факти, багато методистів вважали можливим уподібнити процес навчання іноземних мов у школі природному процесу оволодіння рідною мовою. Дане положення також не можна вважати правильним. Справа в тому, що дитина, опановуючи рідну мову, спирається на мислення, яке розвивається одночасно з процесом оволодіння рідною мовою [20, c. 125].

Тому більшість методистів прийшла до висновку щодо доцільності усвідомленого оволодіння операціями з мовним матеріалом з опорою на такі розумові процеси, як аналіз і синтез.

Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграють процеси пам'яті. У психології розрізняють короткочасну і довготривалу пам'ять. Обидва види пам'яті мають важливе значення для здійснення мовленнєвої діяльності. Участь в комунікативній діяльності можлива лише в тому випадку, якщо в довготривалій пам'яті людини міцно зберігаються мовні засоби. У процесі формування мовленнєвого висловлювання необхідні мовні засоби подаються до короткочасної пам'яті. Матеріал, що запам'ятовується, надходить спочатку до короткочасної пам'яті, а потім у результаті вправ повинен бути переведений до довгострокової пам'яті. Переведення мовних засобів до довгострокової пам'яті має особливе значення для методики навчання іноземних мов, тому що це є умовою успішності оволодіння мовою.

Говорячи про пам'ять, розрізняють такі процеси: запам'ятовування, збереження, забування. При вивчанні іноземних мов особливе значення має мимовільне запам'ятовування. Це пов'язано з тим, що просте запам'ятовування слів, їх граматичних форм не може забезпечити участь у спілкуванні. Необхідно сформувати вміння користуватися мовним матеріалом, а не просто запам'ятовувати [8, c.67].

Важливу роль у формуванні мовної компетенції відіграють процеси сприйняття. Сприйняття відображає предмет в сукупності його властивостей. У залежності від того, який аналізатор відіграє в сприйнятті головну роль, розрізняють зорові, слухові, дотикові і кінестетичні відчуття. При навчанні іноземних мов особливе значення мають слухові і кінестетичні відчуття. Це пов'язано з тим, що звукова мова є основною, а утворення звукомоторних образів пов'язане зі слуховими і кінестетичними відчуттями. При навчанні писемного мовлення провідне значення мають зорові сприйняття й сприйняття, пов'язані з моторикою руки.

На останок розглянемо наступні поняття: знання, вміння і навички. Знання стосовно до навчання іноземних мов означають не тільки знання форми, конструкції або слова та його значень, але й знання інших відомостей, необхідних для здійснення операцій з цим мовним матеріалом у процесі рецептивної або репродуктивної мовленнєвої діяльності.

Під “навичкою” розуміють автоматизований компонент свідомо виконуваної діяльності. У мовленнєвій діяльності на будь-якій мові ми автоматично використовуємо мовний матеріал: фонетичний, граматичний та лексичний. Тому правомірно говорити про фонетичні, лексичні та граматичні навички. Іншими словами, під навичкою стосовно до оволодіння іншомовним мовленням слід розуміти автоматизування дії з фонетичним, лексичним і граматичним матеріалом у процесі рецептивного або репродуктивного мовлення.

Необхідно чітко розрізняти мовленнєві уміння (уміння монологічного та діалогічного мовлення, читання та письмового мовлення) та навички (фонетичні, граматичні, лексичні, техніки читання та письма).

Для викладання іноземної мови важливо знати шляхи формування знань, умінь і навичок. Психологи показали, що знання та навички формуються паралельно і взаємопов'язано в процесі виконання дій. Відповідно до навчання іноземних мов це означає, що знання, наприклад, про слово, його значення, сполучуваність, набуваються в процесі дії з цим словом; одночасно дії зі словом автоматизуються і переходять у навичку [3, c.87].

Оволодіння мовними навичками і знаннями про слова, форми, конструкції здійснюється в ході виконання учнями так званих підготовчих вправ. Розвиток мовленнєвих умінь відбувається в процесі виконання мовленнєвих вправ. Надбані мовні навички включаються в цю діяльність. Було б неправильно вважати, що спочатку формуються всі або майже всі навички і тільки потім приступають до створення мовленнєвих умінь. У реальному педагогічному процесі розвиток мовних навичок та мовленнєвих умінь відбувається одночасно: постійно формуються і вдосконалюються мовленнєві вміння і розвиваються нові навички, які тут же включаються в мовленнєву практику.

1.3. Вікові та психологічні характеристики учнів початкової школи

Поступове упровадження раннього навчання однієї з іноземних мов у початкових  класах - одна з характерних рис сучасної загальноосвітньої школи.

Курс навчання іноземної мови в початковій школі складається з двох етапів - підготовчого (1-й рік навчання) та основного (2-4 роки навчання). Перший рік навчання - це спеціальний пропедевтичний курс, метою якого є підготовка дo засвоєння основного курсу.

 Практична мета навчання іноземної мови в початковій школі полягає в тому, щоб закласти основи володіння іноземною мовою у молодших школярів, тобто сформувати початки фонетичних, лексичних, граматичних орфографічних навичок та вмінь аудіювання, говоріння, читання та письмі в межах програмних вимог.

 Навчання аудіювання передбачає формування вміння сприймати мовлення іншої особи як при безпосередньому спілкуванні, так і в звукозапис Закінчуючи початкову школу, учні повинні розуміти текст, цю пред'являється одноразово, та мовлення нормального темпу з голосу вчителя та звукозаписи. 

Навчання діалогічного мовлення полягає в тому, щоб навчити учнів мовленнєвої взаємодії в межах заданої ситуації. На кінець початкового ступеня вони повинні вміти вести бесіду відповідно до навчальної ситуації, а також зв'язку зі змістом побаченого, почутого або прочитаного, вживаючи форму. Поздоровлення, запрошення, привітання, вибачення, згоди, заперечені запитання різних типів, прохання [17].

   Навчання монологічного мовлення передбачає досягнення такого рівня розвитку навичок і вмінь, при якому учні можуть без попередньої підготовки в природному темпі застосувати засвоєні іншомовні засоби з метою здійснення реальної комунікації. На кінець початкового ступеня вони повинні вміти робити повідомлення, логічно й послідовно висловлюватись за темою, згідно з навчальною ситуацією, а також у зв'язку зі змістом побаченого або прочитаного комбінуючи елементи опису і розповіді та висловлюючи своє ставлення до предмета мовлення.

Навчання читання ставить за мету оволодіння учнями таким умінням, завдяки якому сприймається необхідна змістова інформація, а всі супутні мовні та технічні труднощі не перешкоджають перебігу усього процесу. В початковій школі учні повинні навчитися читати вголос і про себе з повним розумінням короткі нескладні (адаптовані) тексти, в основному побудовані на засвоєному мовному матеріалі. Тексти можуть містити певну кількість незнайомих слів, значення яких можна знайти в матеріалах довідкового характеру або зрозуміти на основі здогадки.

Навчання письма сприяє формуванню вмінь говоріння і читання, тому для цього виду мовленнєвої діяльності мета навчання полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів правопису, але й уміння письмово викладати свої думки. На кінець початкового ступеня учні повинні вміти висловлюватись у письмовій формі за схемою або ситуацією.

Визначення обсягу навчального матеріалу для початкових класів зумовлюється базовим рівнем володіння іноземною мовою, тобто рівнем, достатнім для спілкування в усній та письмовій формі на елементарному комунікативному рівні. Раннє навчання іноземної мови передбачає оволодіння учнями звуковою та графічною системами мови, засвоєння певної кількості найбільш уживаних граматичних явищ, активного лексичного мінімуму [5].

Раціональна організація раннього навчання іноземної мови в початкових класах зумовлюється дією певних факторів, серед яких виділяються психофізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку, загальнопедагогічна специфіка навчального процесу та умови навчання іноземної мови в початковій школі.

Таким чином раннє навчання іноземної мови має бути орієнтоване на психофізіологічні вікові особливості учнів. Як відмічають психологи, категорія дітей молодшого шкільного віку (6-9 років) характеризується досить високим рівнем розвитку пам'яті, мислення, сприймання, уваги, становленням довільної організації діяльності.

Пам'ять дітей молодшого шкільного віку має великі можливості. Вони досить легко й міцно запам'ятовують як окремі іншомовні слова, так і словосполучення, фрази, вірші, мовні кліше. Високою ефективністю характеризуються й імітативні здібності дітей. Швидкість і міцність запам'ятовування, вікові імітативні здібності пояснюються як перевагою механізмів довготривалої пам'яті, так і наявністю явища "імпринтингу", тобто закарбування мовного і мовленнєвого матеріалу у свідомості за умови необхідної мотивації, стимулу. Це передбачає широке використання різноманітних форм роботи, цікавих ігор, пісень, римівок, віршів. Значну роль відіграють музичний супровід, міміка, жести, рухи, звукоімітація [4, 78-80].

 У загальній структурі мислення молодших школярів головну роль відіграють конкретно-образні компоненти. Успішність розв'язання розумових та вербальних завдань залежить від наявності реальних предметів або їх зображень. Висновки, узагальнення робляться на основі конкретних факторів. Але, |к свідчать результати досліджень, створення відповідних умов та спеціальна організація навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, дає змогу молодшим школярам засвоїти теоретичний матеріал. Інтелектуальний розвиток учнів під час навчання іноземної мови досягається поєднанням комунікативно-практичної спрямованості навчання з когнітивною. Виявленням цього є опора на базу рідної мови, загальнонавчальних спеціальних умінь та використання елементів філологізації. Особливо сприятливі умови для упровадження цього підходу складаються вже у другому класі. Адже учні за перший рік навчання у школі набувають навичок читання рідною мовою і письма. Вони накопичують елементарні теоретичні відомості про систему рідної мови, яка вже засвоєна ними практично. Тим самим суттєво полегшується засвоєння базових мовних понять іноземної мови. Учні швидше й якісніше засвоюють правила читання.   Швидкий сенсорний розвиток дітей ще в дошкільному віці зумовлює достатній рівень сприймання іншомовного матеріалу в початкових класах школи.   Молодші школярі можуть орієнтуватися на форму і колір предмета, тому зовнішня привабливість навчального матеріалу відіграє значну роль у характері x сприймання. Вони повинні сприймати різні мовленнєві зразки, відповідно до яких мають діяти. Необхідно також підкреслити, що учні даної вікової категорії не можуть довго зосереджуватися на одному об'єкті або дії, тому урок іноземної мови має бути насичений такими вправами, які б дали змогу Урізноманітнити навчальну діяльність, допомогли б спрямовувати увагу учнів у потрібне русло. Велике значення для підтримки уваги під час уроку має використання наочності і технічних засобів навчання [18, c.23-25].