Доцільність використання інтегрованого підходу на початковому етапі навчання

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕРЕНЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ….......................................6

1.1. Лінгвістична (мовна) компетенція учнів як компонент комунікативної компетенції ………………………………………………………………………….6

1.2. Психологічні особливості  мовної компетенції учнів …………………..9

1.3. Вікові та психологічні характеристики учнів початкової школи ……14

Висновки до Розділу І ……………………………………………………….19

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ НА ОСНОВІ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ В УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ …………………………………………………………………………...20

2.1. Доцільність використання  інтегрованого підходу на початковому  етапі навчання ……………………………………………………………………………20

2.2. Етапи формування  мовної компетенції на основі  використання інтегрованого підходу  при розробці уроків ……………………………………..28

Висновок до Розділу ІІ ………………………………………………………32

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ …………………………………………………..33

SUMMARY …………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………...36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасний стан міжнародних зв'язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають підвищення статусу іноземних мов у нашій країні. Іноземна мова є важливим засобом міжкультурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв'язку з цим актуальною стає позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від коректного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування.

Основною метою навчання іноземної мови є  формування в учнів комунікативної компетенції. Формування комунікативної компетенції означає оволодіння мовою як засобом між культурного спілкування, розвиток умінь використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.

Комунікативна компетенція складається з кількох видів:

• мовної (лінгвістичної) компетенції, яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою використання його в усному і писемному мовленні;
• мовленнєвої компетенції, яка пов’язана з формуванням в учнів умінь та навичок спілкуватися в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіювання, говорінні (монолог, діалог), читанні, письмі;
• соціокультурної компетенції, яка передбачає засвоєння учнями знань соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається, культурних цінностей та морально-етичних  норм свого та іншого народів, а також формування умінь її використовувати у практичній діяльності;
• соціолінгвістичної компетенції, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки, характерними для країни, мова якої вивчається.

Отже, комунікативна компетенція формується на основі взаємопов’язаного мовленнєвого, соціокультурного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному етапі оволодіння іноземною мовою.

У початковій школі найбільші труднощі викликає формування мовної компетенції. Мовна компетенція в свою чергу є інтегративною і включає лексичну, граматичну, фонологічну та орфографічну компетенції. Це означає, що учні мають одержати відповідні мовні знання і в них необхідно сформувати конкретні мовленнєві навички. Без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним) неможливе формування мовленнєвих вмінь. Лише самі знання мовного матеріалу не можуть забезпечити реалізацію практичної мети навчання іноземної мови.

Сьогодні дуже популярні “комунікативні” методики викладання іноземної мови, коли викладач ставить собі за мету перш за все навчити розмовної мови. Це базується на міцній методологічній основі, яка пояснює як суть зародження й розвитку мови, так і суть її освоєння. Отже не тільки з методичної, але і з методологічної точки зору потрібно вчити не якісь, скажімо, особливі закінчення, відмінки, а саме розмовну мову в контексті.

Методисти дослідили, що найпродуктивніша форма проведення занять досягається при використанні принципу інтегрованого підходу (integrated approach), який об’єднує всі види розмовної діяльності: читання, письмо, говоріння й прослуховування, залежно від мети заняття і його етапів. Оскільки у реальному спілкуванні неможливо виділити щось одне,відокремити від іншого і при цьому підтримувати процес спілкування, то й у вивченні іноземної мови для досягнення комунікативних цілей учні природно об’єднують (інтегрують) мовні навички. Тому логічно виникає необхідність будувати процес викладання з урахуванням інтегрованого підходу.

Цей підхід до навчання є новим, тому ще не дослідженим на достатньому рівні. Це й зумовило вибір нашого дослідження.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичній розробці методики використання інтегрованого підходу під час формування мовної компетенції компетенції молодших школярів.

Об’єктом дослідження є процес формування мовної компетенції молодших школярів на основі інтегрованого підходу.

Предметом дослідження є мовні навички та методика їх формування за допомогою використання інтегрованого підходу на початковому етапі навчання в ЗНЗ.

У відповідності до мети та предмету дослідження необхідно вирішити наступні завдання:

1) розглянути мовну (лінгвістичну) компетенцію як складову комунікативної компетентності;

2) проаналізувати психологічні  особливості мовної компетенції  учнів;

3) дослідити вікові та психологічні особливості молодших школярів;

4) довести доцільність використання інтегрованого підходу як засобу формування мовної компетенції;

5) розробити методику формування мовної компетенції на основі інтегрованого підходу.

Дана робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів,загального висновку, списку використаної літератури та додатків.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕРЕНЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1. Лінгвістична (мовна) компетенція  учнів як компонент комунікативної  компетенції

Освітній стандарт, тобто обов'язковий мінімум змісту освіти, орієнтується на цілі, які ставляться перед тією чи іншою навчальною дисципліною. У більшості навчальних предметів, що викладаються в школі, основною метою є передача накопичених людством знань про природу, суспільство. У цьому випадку освітній стандарт включає наукові факти, закономірності, методи дослідження стосовно, наприклад, до біології, хімії тощо. 

Подібний підхід неможливий при визначенні обов'язкового мінімуму змісту освіти з іноземної мови. Основною метою навчання тут є прилучення до специфічної діяльності - передачу та отримання інформації за допомогою іноземної мови, тобто участь в тих чи інших межах в комунікації. Вивчення основ мовознавства саме по собі не може забезпечити реалізації цієї мети, тому в цьому випадку принципово змінюється підхід до визначення обов'язкового мінімуму змісту. Якщо в інших предметах при відборі змісту з арсеналу науки виходять з реалізації загальноосвітніх і виховних завдань, то в іноземній мові доводиться виходити з практичного завдання - здатності вступати в спілкування. Тому загальноосвітні і виховні завдання підпорядковуються практичним і вирішуються в ході здійснення акту комунікативної компетенції на тому чи іншому рівні, тобто здатності вступати в міжкультурне спілкування. Весь процес навчанняпідпорядковується основному завданню - формуванню комунікативної компетенції. Комунікативна компетенція - це знання, вміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування. З цього випливає, що при формуванні загальноосвітнього стандарту слід виходити з цієї категорії [1, c.54-56]. 

Комунікативна компетенція носить комплексний характер. Вона являє собою сукупність складових її окремих компетенцій. Оскільки стандарт призначений для навчання, то при його формуванні доцільно враховувати і вдосконалення навчально-пізнавальної компетенції.

Що стосується безпосередньо комунікативної компетенції, то в минулі роки вона явно недооцінювалася. У сучасних умовах наївно було б думати, що повноцінне спілкування можливе лише на основі вміння оперувати мовним матеріалом. З позиції соціологічної теорії комунікації процес спілкування людей є обмін інформацією, при якому один з них володіє деякою інформацією, яка невідома іншому, інакше змістовного спілкування не настає. Інформаційна нерівність виникає за рахунок того, що частина знань одного зі співрозмовників є індивідуальною, тобто отриманої в результаті особистого досвіду. З іншого боку, в процесі комунікації є загальна інформація, утворює вихідний пункт для спілкування. При відсутності такої загальної інформації комунікація неможлива. Таким чином, для успішного акту спілкування необхідно не тільки володіння загальними для співрозмовників мовними засобами, а й загальним обсягом знань.

Таким чином, опановуючи іноземну мову, а, отже, елементи системи цінностей культури іншого народу, можна припустити і деякі зміни у поведінці учнів, принаймні, в комунікативній поведінці [8,c. 16]. 

Комунікативний метод навчання іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації.Комунікативний метод навчання мовленнєвої діяльності базується на п’яти принципах:

• мовленнєво-розумової діяльності;
• індивідуалізації при керівній ролі його особистісного аспекту;
• функціональності;
• ситуативності;
• новизни.

Критерії якості, викладені в Рекомендаціях Ради Європи з мовної освіти, передбачають сформованість в учнів таких ключових компетенцій: соціальних, політичних, полікультурних, інформаційних, комунікативних, саморозвитку, самоосвіти. Поняття компетентності тут визначається як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання [5].

Комунікативна мовленнєва компетенція складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять знання, вміння і навички.

Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від прагматичних функцій їх реалізації.Зміст комунікативної компетенції учнів представлений у сучасній програмі з іноземних мов у вигляді таблиці:

Міжкультурне іншомовне спілкування (комунікативна компетенція)

Мовленнєва компетенція	Мовна (лінгвістична) компетенція	Соціокультурна та соціолінгвістична компетнція
Аудіювання Говоріння Читання Письмо	Фонетика Лексика Граматика Орфографія	Мовленнєві форми у конкретних ситуаціях. Культурні особливості. Правила вербальної та невербальної поведінки в типових ситуаціях спілкування

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Психологічні особливості мовної компетенції учнів

Зв'язки психології з методикою йдуть у двох напрямках: по лінії психології мовлення і по лінії педагогічної психології.

Спочатку слід проаналізувати перший напрямок зв'язку методики з психологією. Перш за все зазначимо, що психологи дають характеристику мовлення з різних позицій. Зокрема, показана серйозна психологічна різниця між усним і писемним мовленням. Було б невірно думати, що писемне мовлення становить собою те ж усне мовлення, тільки перенесене на папір і в зв'язку з цим дещо більш розгорнуте і літературне. У писемному мовленні ми маємо зовсім новий психологічне утворення, відмінне від усного мовлення як за своїм походженням, так і за структурними і функціональними особливостями.

Серйозні розбіжності між усним і писемним мовленням надзвичайно істотні для методики. Вони вимагають, щоб навчання різним видам мовлення будувалося по-різному. Це стосується як відбору матеріалу для навчання, так і складання спеціальних систем вправ.

Важливе значення для методики має розрізнення зовнішнього і внутрішнього мовлення. Перший вид мовлення характеризується повним мовним оформленням, а другий - фрагментарністю і згорнутістю. Внутрішнє мовлення виступає як попередньо згорнуте промовляння. Якщо мовлення довільне, то воно може передувати усним мовленнєвим актам і особливо писемному мовленню [6, c.102].

Положення про зовнішнє і внутрішнє мовлення дозволяють зробити наступні важливі висновки для методики навчання іноземних мов. Оскільки процеси читання, аудіювання, письма, говоріння пов'язані з функціонуванням внутрішнього мовлення, що відрізняється промовлянням з різною мірою згорнутості, то при навчанні будь-якому виду мовленнєвої діяльності необхідно формувати слухо-моторні образи мовного матеріалу, без чого неможливо промовляння, а це означає обов'язковість виконання учнями усних вправ. Одним з показників оволодіння мовленням іноземної мови є непомітність протікання внутрішнього мовлення.