Дидактичні ігри на уроках української мови як засіб розвитку творчого мислення молодших школярів

Під час використання на уроках ігрового методу навчання доцільно дотримуватись таких вимог:

• ігрове завдання за змістом має збігатись з навчальним (ігровою є тільки форма його постановки);
• зміст гри має бути посильним для кожної дитини;
• дидактичний матеріал за способом виготовлення і використання повинен бути простим;
• правила гри - прості і чітко сформульовані;
• гра буде цікавою, якщо в ній беруть участь усі діти;
• підсумок гри - чіткий, справедливий;
• роль ігрового матеріалу доцільно знижувати, якщо діти оволоділи основними способами навчальної, діяльності і сформували стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Таким чином, використання ігор на уроках стає важливим засобом розвитку інтересу до вивчення предмету.

 

1.2. Розвиток творчого мислення дітей молодшого шкільного віку в процесі ігрової діяльності. Фантазія, казка, гра - це частка духовного життя молодших школярів, що пробуджують у душі кожного з них добрі почуття, роздмухують вогник дитячої думки і творчості. Вчителі школи приділяють багато уваги розвиткові своєї підготовленості до організації ігрової діяльності.

Гра - це цілий світ, на одному полюсі якого життя, а на другому -дидактика, педагогічний і психологічний інструментарій, цілий арсенал педагогічних технологій. А між цими полюсами - країна дитячих ігор, дитячої творчості.

Щоб зорієнтуватися у  світі гри, треба чітко уявити собі, що в ньому буде цікаве й корисне для дитини.

Гра в початковій ланці  є засобом пізнання навколишнього  світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановленнях людяних взаємин.

Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини. Граючись, дитина формує духовну культуру, в процесі пізнавальної діяльності закладаються основи світобачення дитини, її відношення до реального світу. Беручи участь в пізнавальній діяльності, діти вчаться працювати із словниками, довідниками, енциклопедіями, в них формуються навички активного читання, дякуючи якому вони вчаться відкривати і здобувати знання, а не просто засвоювати їх в готовому вигляді. Якість проведення ігрових моментів залежить від учителя. Його артистичних здібностей, володіння класом і т. д. Вигадка і фантазія можуть перетворити сумну процедуру - читання складів - у цікаву гру "Чарівний магазин" [Додаток 3]. Таким чином, від уроку до уроку змінюються сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростає у справжню навчально-пізнавальну працю.

1.3. Загальна характеристика ігор та вправ. Дидактична гра - метод розумового розвитку дітей, під час такої гри розвиваються відповідні психічні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, увага і розумові здібності дітей, їхня спостережливість. За допомогою дидактичних ігор діти ознайомлюються з навколишнім світом і в цікавій, доступній для них формі закріплюють знання. У дітей формуються навички поведінки в колективі. Дидактична гра широко використовується як метод розвитку мови, як метод збагачення, уточнення й активізації словника.

У дидактичних іграх  з натуральними предметами, іграшками, картинками діти ознайомлюються з якостями предметів, уточнюють уявлення, здобуті в процесі спостережень, закріплюють знання. Ознайомлюючись з предметом, його якостями, діти одночасно засвоюють слова - назви, дії.

Проводять ігри, в яких діти визначають форму, розмір предметів  на дотик та спеціальні дидактичні ігри на описування предметів та їх класифікацію. Такі ігри збагачують, уточнюють і активізують словник. До них можна віднести ігри: "Відгадай, що заховали", "Чарівний мішечок", "Відгадай на дотик", "Парні картинки", "Лото" [Додаток 3]. Матеріал в іграх, зазвичай, добирають відповідно до обсягу словника дітей.

Дидактичні ігри дають  можливість вчителеві в емоційній  формі організувати вправлення дітей  у вживанні раніше набутих слів, виразів, уточнювати й активізувати їх словник.

Дидактична гра в  той же час є важливим засобом  уточнення знань про навколишнє життя. Всі дидактичні ігри поділяються на такі групи: дидактичні ігри з предметами та іграшками, ігри з картинками, настільно-друковані ігри та словесні.

Дидактичні ігри з  предметами та іграшками за метою  класифікують так:

• ігри на уточнення і закріплення назв предметів;
• ігри на закріплення якостей, ознак предметів та іграшок;
• ігри на закріплення матеріалу;
• ігри на зіставлення і порівняння предметів;
• дидактичні ігри з картинками, які зображують іграшки, посуд, меблі, одяг.

Особливу групу становлять настільно-друковані ігри. Ці ігри використовують переважно з невеличкими групами дітей (по п’ять – шість чоловік).

Основним матеріалом у словесних дидактичних іграх  є слово. В них відсутня наочність, вони вимагають від дитини напруження, розумних зусиль, гнучкості й швидкості мислення, розвинутого мовлення.

Словесні дидактичні ігри входять до складу уроків з  розвитку мовлення та ознайомлення дітей  з навколишнім світом.

Дидактичні вправи використовують з метою уточнення й активізації словникової роботи. Є.І.Михєєва в розділі "Словник дітей" описує вправи з метою збагачення і активізації словника дітей [20, с. 83-84]. Серед них вправи на:

• добір епітетів до предмета (Дерева які? Високі, стрункі, зелені, голі);
• впізнання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий; а що це? - м'яч);
• добір дій до предмета або дієслів (Кішка що робить? - Нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить мишей, п'є молоко, годує кошенят, грається, сидить);
• добір до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває; Що це: - сонце);
• називання складових частин цілого (будинок: дах, стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзд);
• класифікацію предметів ("Назви одним словом", "Склади разом");
• різний ступень узагальнення ("Дай три назви і більше": борщ - страва, їжа, харчування);
• утворення слів за допомогою суфіксів, префіксів (їхати - приїхати, від'їхати, заїхати, виїхати; ліс - лісок, лісочок, ліси ще; рука - ручка, рученька, ручище).

Ряд вправ для активізації словника дітей розробила Ю.Ляховська [9]. Це такі вправи, як: «Хто більше пригадає слів», "як правильно сказати?", "Хто краще придумає назву", "Що зайве?", "Як сказати одним словом?", "Чого не вистачає?" та інші [Додаток 3].

Варіанти таких словесних вправ  може створювати сам учитель, враховуючи рівень розвитку дітей.

1.4. Сфери впливу дидактичних ігор на особистість молодшого школяра. Дидактична гра має певний вплив на особистість, її діяльність та особистісні стосунки. Схематично сфери впливу можна зобразити так [Додаток 1].

 

1.5. Функції дидактичної гри. Впливаючи на ту чи іншу сферу, дидактична гра виконує певні функції, у сфері діяльності особистості виділяють функції дидактичної гри - навчальна, активізуюча та функція контролю. Впливаючи на особистість, дидактична гра виконує такі функції, як формуюча, розвиваюча та розважальна, у сфері особистісних стосунків - комунікативна, виховна та стимулююча функції.

Навчальна функція дидактичної  гри полягає у розвитку вмінь  і навичок загальнонавчальних та спеціальних для певної навчальної дисципліни. Реалізація функції контролю дозволяє підвищити рівень сформованості певних умінь, навичок та вміння практичного застосування знань. Роль активізуючої функції полягає у формуванні позитивного ставлення до навчання, підвищенні зацікавленості певною дисципліною та активізації пізнавальної діяльності. Реалізація формуючої функції зумовлює формування потреби в знаннях, інтересу до дисципліни та навчання взагалі на основі пізнавального інтересу, формування мотиву навчання та морального фактору. Реалізація розвиваючої функції забезпечує розвиток таких психологічних показників, як пам'ять та увага. Реалізація розважальної функції передбачає створення такої атмосфери на занятті, яка покращує самопочуття та настрій, розвиває активність, впевненість у собі та почуття відповідальності, створює позитивну емоційність. Реалізація комунікативної, функції зумовлює об'єднання студентів та встановлення емоційних контактів, розвиток комунікативних умінь і навичок. Реалізація виховної функції визначає виховний вплив на кожну особистість, особистісні стосунки та колектив студентів. Реалізація стимулюючої функції забезпечує стимуляцію міжособистісних стосунків у групі. З урахуванням реалізації функцій дидактичної гри, схема сфер її впливу значно поширюється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА)

2.1. Дидактичне значення ігрових методів. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання молодших школярів. Її цінність полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Сучасна дидактика визнає права дитини на гру у школі, розглядає її як один із засобів пізнання навколишнього світу, що відповідає віковим особливостям молодшого школяра. Особливо важливе місце займає дидактична гра та ігрові прийоми у навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті та інші. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, і допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб.

Саме своєрідність дидактичної  гри і полягає в тому, що вона дає змогу педагогові здійснювати навчання, вправлення, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.

Отже, гра - випробуваний і ефективний засіб навчання в  початковій школі, але ні в якому  разі не універсальний.

Ще К.Ушинський застерігав проти "забавляючої педагогіки", підкреслюючи, що засобами гри значно легше навчити дитину читати й писати, але серйозна навчальна праця потребує від дитини  такої ж серйозної, клопітної і зосередженої роботи. Тому питання раціонального, виправданого застосування гри у навчальному процесі першокласників певний час було предметом найширших досліджень сучасних педагогів. Так, у працях Н.Бібік, Н.Підгорної, Н.Скрипченко відзначалось, що місце гри в навчальному процесі змінюється: чим менше розвинений вольовий компонент діяльності у дітей, тим частіше використовуються ігрові форми. У процесі розвитку пізнавальних можливостей учнів гра поступово відходить на другий план, поступаючись суто "академічним" засобам навчання.

Доцільність використання гри на тих чи інших етапах уроку залежить також і від рівня знань, умінь і навичок учнів та від складності дидактичних завдань, які стоять перед ними. Гра допомагає учням, коли важко, коли є необхідність створити додатковий емоційний фон навчання, опосередковано впливати на хід і результати їхньої діяльності.

Про гру сказано багато добрих слів. її називають і джерелом радості, і королевою дитинства. Обидва визначення правильні, адже гра  для дитини - саме життя з усіма  його радощами, хвилюваннями, тривогами, перемогами і прикрощами. Гра - природний для дитини вид діяльності, мотив її лежить у самій сутності. Вільне від регламентації ігрове дійство дає змогу дитині виразити найфантастичніші бажання, свої мрії, їй відкривається широкий простір для вияву творчості , активності, кмітливості. В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. За словами Л.Виготського, "гра дитини це не простий спомин про те, що було, але творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини" [3, с. 7], тобто він розглядав гру як творчу діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви.

Вияв творчості у  грі дозволяє дитині глибше зрозуміти  навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити його у своїй діяльності. Радість творчої гри змінює дитяче життя, наповнює його казкою

та чарами. Гра охоплює  всі сторони особистості учня: вона потребує активної роботи думки  і трудових умінь, багата емоціями та щирими почуттями.

В.Сухомлинський писав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через  яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять. Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові до знань [18, с. 95].

В сутності гри закладена  ігрова дія, за допомогою гри формуються певні якості особистості: увага, спостережливість, пам'ять, розвивається мислення, виявляються  творчі здібності школяра, самостійність, ініціатива. Гра на уроці розв’язує певну дидактичну задачу: вивчення нового матеріалу, повторення і закріплення вивченого, формування трудових вмінь і навичок, використання знань на практиці та інше. Ігри викликають у дітей задоволення, підвищують емоційний тонус.

Дидактична гра стимулює пізнавальну діяльність учнів, викликає позитивні емоції у ставленні  до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Увага  школярів, перш за все, спрямована на ігрову дію. При цьому до процесів запам'ятовування, осмислення підключаються глибокі переживання особистості, які роблять їх інтенсивнішими, результативнішими, і навчання проходить без особливих зусиль при великому емоційному піднесенні.

Проходячи переддипломну  практику я визначила, що їх основними критеріями творчості у пізнавальній діяльності учня є: самостійність (повна або часткова); пошук і вибір можливих варіантів руху до мети тощо.